Про московського троянського коня в особі Православної Церкви Чеських земель і Словаччини пише Станіслав Матеєв, журналіст нової (почала виходити в жовтні минулого року) чеської щоденної газети «Deník N». Незважаючи на свою номінальну автокефалію, тобто самостійність, Православна Церква Чеських земель і Словаччини, як і раніше, залишається частиною Російської православної Церкви. Як така вона є елементом масштабного плану Кремля щодо поширення геополітичного впливу в Європі, інструментом підтримки «православної цивілізації» та «слов'янської єдності», що протистоять «безбожному Захід», тим самим сіючи серед своїх віруючих невдоволення і антиєвропейські настрої. Варто на це звернути увагу, закликає Матеєв, і чеському уряду.
В такому контексті є цілком зрозумілими недавні заяви предстоятеля цієї Церкви митрополита Ростислава проти визнання автокефалії Православної Церкви України. 29 січня відбувся таємний синод Православної Церкви Чеських земель і Словаччини, на якому обговорювали це питання, але рішення синоду поки що не оприлюднено.
Пропонуємо переклад статті Станіслав Матеєв в газеті «Deník N»:
«Наприкінці року світ зауважив, як православна Церква в Україні намагається вирватися з-під російського впливу. Зрештою їй це (принаймні офіційно) вдалося, проте в інших країнах Кремль далі прагне через афілійованих з ним церковних ієрархів нав'язати свої впливи. І Чехія серед них.
З ідеологічної порожнечі, яка запанувала в російському суспільстві в 90-ті роки після краху комунізму, Російська православна Церква вийшла не тільки як чисто духовна та благодійна організація, а й надзвичайно впливовий суспільний інститут, що здатен впливати на політичні події.
Кремль швидко зрозумів, що одним з найефективніших інструментів впливу на громадську думку за кордоном є так звана "м'яка сила" (soft power), спосіб зміни поведінки громадян інших країн через культуру, обмін науковими знаннями, налагодження соціальних контактів тощо. І московський патріархат Російської православної Церкви, поряд зі своєю незмінною функцією допомагати режиму Владіміра Путіна тримати в країні стабільність, без вагань взявся докластися і до цієї справи.
Сучасність поставила перед нами цілу низку невирішених важливих геополітичних проблем, тому така діяльність, як правило, не привертає до себе особливої уваги. Крім того, більшість суспільства і не підозрює, що православна Церква в Чеській Республіці (під час перепису населення в 2011 році православними записали себе 20 533 чехи, а тепер до цього треба додати і в кілька разів більшу кількість іноземців, які тут проживають) і у Словаччині перебуває під значним тиском московського патріархату. Це безпосередньо впливає на погляди і поведінку православних християн в цих країнах.
У чеських землях серед католиків однозначно переважав і переважає латинський ритуал. Відродження православної конфесії почалося тільки після проголошення Чехословацької Республіки в 1918 році. Перед Другою світовою війною місцеві православні орієнтувалися насамперед на сербську православну Церкву, яка в 1921 році висвятила їхнього першого єпископа Ґоразда.
В 1942 році чеська православна спільнота була поставлена поза законом і поступово знищена нацистами за її участь у переховуванні парашутистів, які вбили [4 червня 1942 року] нацистського протектора Рейнгарда Гейдріха [єпископа Ґоразда арештували 27 червня, а 4 вересня разом іншими ієрархами Церкви його розстріляли, — Z]. Потім її залишки почали поступово зближуватися з московським патріархатом Російської православної Церкви.
В 1951 році Московський патріархат офіційно взяв [точніше, перебрав від Сербської православної Церкви, — Z] чехословацьких православних під своє крило, хоча, як не парадоксально, це стало актом так званої автокефалії або «самостійності» [ніким, крім РПЦ, не визнаною, — Z]. Проте адміністративний перехід під юрисдикцію Російської православної Церкви відбувся не з доброї волі віруючих. Навпаки, це був зверху керований процес, завдяки якому ця керівна ланка взяла під контроль релігійну спільноту завдяки своїй геополітичній важливості і вплив радянських «визволителів».
Також варто відзначити, що з 1950 року сюди були включені і словацькі греко-католики, оскільки греко-католицька Церква була заборонена державою [так званий "Ужгородський собор 1948 року", — Z]. Після її відновлення більша частина парафіян повернулася до своєї первісної конфесії.
Поки існувала комуністична влада, Чехословацька православна Церква охоче брала участь у придушенні невдоволення режимом і стеженням за громадянами, що випливає з факту, що більшість кліру була агентами Служби безпеки StB [Státní bezpečnost — Служба Державної безпеки ЧССР].
Російська православна Церква не відмовилася від свого впливу на чеське і словацьке православ'я навіть після падіння залізної завіси. Вже в 90-ті роки між Російською православною Церквою і Константинопольським вселенським патріархатом розгорілися палкі суперечки. В 1998 році Константинополь поставив під сумнів «перехід» під московський патріархат чехословацької православної спільноти в 1951 році і офіційно надав Православній Церкві Чеських земель і Словаччини автокефалію (автокефальними називають ті православні Церкви, які в організаційному і правовому відношенні незалежні і, за невеликим винятком, не підкоряються жодним зовнішнім ієрархам).
Ця подія кинула тінь на легітимність попередньої «незалежності», наданої Російською православною Церквою, і викликала серйозні протиріччя стосовно насамперед проблем релігійно-політичної приналежності, фінансових питань, а також спровокувала в 2012 році конфлікти між вищими ієрархами чеської і словацької православної Церкви.
У листопаді 2012 року чеський уряд прийняв закон "Про майнове врегулювання відносин з Церквами та релігійними громадами", який мав забезпечити повну фінансову незалежність релігійних спільнот від держави. Згідно з цим законом, Православній Церкві Чеських земель і Словаччини в рамках реституції належало 1,1 мільярда крон.
Перспектива отримати такі гроші змусила активізуватися багатьох членів православного кліру. Незабаром розгорівся конфлікт між ними і митрополитом Христофором [Kryštof, в миру Радім Пулець], який, принаймні за доступною інформацією, мав вирішувати питання про те, як скористатися довіреними фондами чесно і на користь Церкви. Деякі православні церковні ієрархи почали шукати підтримки у своїй боротьбі за грошові потоки в Росії.
У квітні 2013 року митрополита Христофора скомпрометували і змусили подати у відставку після публікації інформації про його нібито етичні та службових проступки [через тиждень після димісії з'явилась інформація, що "коханка", яка його звинувачувала в розпусті, відмовилась від своїх слів]. В середині грудня 2013 року за допомогою митрополита Волоколамського Іларіона, голови Відділу зовнішніх церковних зв'язків Московського патріархату, від своєї посади був звільнений і місцеблюститель Митрополичого престолу Православної Церкви Чеських земель і Словаччини архієпископ Оломоуцький і Брненський Симеон.
Вселенський патріарх константинопольський Варфоломій засудив всі ці події, назвавши їх повторним насадженням російської гегемонії і неприпустимим порушенням незалежності Православної Церкви Чеських земель і Словаччини [інтронізації Ростислава архієпископом Празьким, митрополитом Чеських земель і Словаччини, в Кафедральному соборі Олександра Невського в Пряшеві не визнав архієпископ Симеон, чеська держава і Константинопольський патріархат, а тільки словацька влада і Московський патріархат; єдність була поновлена тільки в січні 2016 року на Православному синоді Константинопольського патріархату. — Z]. Російські медіа писали про інцидент як про «суто ворожу операцію», метою якої було звільнити чеську і словацьку православну Церкву з-під впливу [Росії], але завдяки безпосередньому втручанню Російської православної Церкви цьому вдалося запобігти.
У 2014 році через внутрішні протиріччя зі свого поста в Православній Церкві Чеських земель і Словаччини пішов архієпископ Празький Яхим [в миру Роман Грдий, став монахом в 1998 році в Троїце-Сергієвій лаврі, вчився в Московській семінарії]. Своїм відходом він звільнив місце для невдовзі обраного архієпископа Міхала Дандара, колишнього представника Московського патріархату і агента StB, який не приховував своїх проросійських симпатій [в 1969 році закінчив Ленінградську семінарію, з 2000 року був настоятелем храмів Російської православної Церкви].
У січні 2014 року ті ж російські церковні ієрархи, хто посприяв резигнації архієпископа Симеона, взяли участь в інтронізації митрополита Ростислава, проросійського клірика, якого призначили предстоятелем Православної Церкви Чеських земель і Словаччини. Але через порушення церковного права в ході виборів Константинопольський вселенський патріархат відмовлявся визнати інтронізацію Ростислава до 2016 року.
Щоб домогтися визнання Ростислава вселенським патріархом, Православній Церкві Чеських земель і Словаччини довелося погодитися на автокефалію, даровану в 1998 році. Проте досі до кінця не відомо, чи виконають ієрархи чеської і словацької православної Церкви договір зі вселенським патріархом від 2016 року і зроблять кроки, які виведуть її з-під адміністративного російського впливу.
У 2014 році міністр культури Чеської Республіки Даніел Герман звільнив з посади єдину людину, що мала право підпису на документах стосовно реституційних виплат православній Церкві, – архімандрита Марека Крупіцу. Його підозрювали в розкраданнях. "Ми вітаємо цей крок, – заявив тоді колишній секретар архієпископа Симеона і митрополита Христофора Ондржей Храст. – Нарешті з'ясується, хто насправді контролює Церкву. Це все люди, пов'язані зі спецслужбою StB і КҐБ».
З 2015 року на посаді Крупіци працює празький архієпископ Міхал Дандар, який практично блокує виділення хоч якоїсь частки від отриманих фондів священикам, що не підтримують російської лінії. Крім того, їм всіляко ускладнюють життя.
Таким чином, події, що відбуваються з 2012 року, підтверджують наполегливе прагнення московського патріархату зберегти свій вплив на Православну Церкву Чеських земель і Словаччини. Крім того, цілком ймовірно, що через зловживання виділеними державою в рамках реституції коштами ця релігійна спільнота розпадеться в найближчі кілька років.
Але і без скандалів останніх років Православна Церква Чеських земель і Словаччини різними шляхами отримує підтримку безпосередньо від фонду "Русскій мір", створеного Путіним, потрапляючи таким чином у пастку. Тому їй не залишається нічого іншого, як під прикриттям різних культурних подій поширювати російський неоімперський вплив, проросійські погляди і антизахідну пропаганду.
Мало того, враховуючи, що всі успішні кандидати на сан священика повинні отримати благословення від Російської православної Церкви, Православна Церква Чеських земель і Словаччини становить серйозну загрозу. Багатьох колишніх кліриків вже замінили переселенцями з України, Росії та Молдови. Вони поводяться "слухняно" і зберігають промосковську орієнтацію.
В 2014 році, наприклад, російському громадянину і священику Православної Церкви Чехії та Словаччини Олегу Махнєву не дали чеського громадянства, пояснивши це тим, що його підозрюють у роботі на іноземні розвідувальні служби і бачать в ньому загрозу для безпеки держави. Враховуючи чисельність священиків цієї Церкви, які одночасно працюють на сучасну російську спецслужбу ФСБ або служби безпеки інших країн, всі подібні події треба підсумувати, і вже давно варто комусь впритул ними зайнятися.
Незважаючи на свою номінальну автокефалію, тобто самостійність, Православна Церква Чеських земель і Словаччини, як і раніше, залишається частиною вищої організації, тобто Російської православної Церкви. Як така вона є елементом масштабного плану Кремля щодо поширення геополітичного впливу в Європі, інструментом підтримки «православної цивілізації» та «слов'янської єдності», що протистоять «безбожному Заходу», тим самим сіючи серед своїх віруючих невдоволення і антиєвропейські настрої.
Важко сказати, яким може бути вихід з цієї ситуації. Російська православна церква явно не збирається шукати шляхи демократичної співпраці із Заходом і не може собі дозволити відмовитися від свого впливу в такому важливому зі стратегічної точки зору реґіоні, як і не може допустити, щоб події пішли за українським сценарієм. Прагнучи відновити колишню цілісність радянського блоку під керівництвом Кремля, Російська православна Церква, безсумнівно, скористається всіма доступними засобами, до яких, зокрема, належить і вплив на Православну Церкву Чеських земель і Словаччини.
Відомо, що серед віруючих Православної Церкви Чеських земель і Словаччини зараз також багато українців, які дивляться на Московський патріархат з великою підозрою, тому керівництво Церкви зробить все, щоб уникнути будь-якої конфронтації з Москвою. За прикладом ходити далеко не треба, достатньо згадати слова митрополита Ростислава, який висловив повну підтримку Московському патріарху та заперечив прагнення Української православної Церкви отримати незалежність.
Парадоксально, але він також заявив, що "будь-яке втручання держави в церковні справи в демократичному суспільстві неприпустиме". А нещодавно Ростислав разом з архієпископом Яхимом знову висловив свою повну підтримку Московському патріархату.
Щоб ситуація не загострювалася, чеський уряд мав би вжити певних заходів проти шкідливого російського впливу. Наприклад, уряд може вимагати від місцевої православної Церкви більшої прозорості та підтримки чеських і словацьких священиків. Зараз ясно щонайменше одне: вся ця ситуація тягне за собою серйозні геополітичні наслідки, і треба пильно стежити за тим, як будуть розвиватися події далі.»
