Ще про орієнтацію на західну Европу

Критична думка деколи характеризує нас як "нарід психологічних крайностей", що легко переходить від надмірного оптимізму до песимізму, що сьогодні нераз відкидає те, чим ще вчора захоплювалась. Зміна настроїв і поглядів зовсім природна, бо ж еволюція — нормальний закон життя; але в нас деколи до таких змін приходить якось надто несподівано і вони відбуваються не в міру бурхливо, з надто великим розгоном і надмірною гарячкою. Тому в інтересі об'єктивности й життєвої практичности цей розгін треба дещо гальмувати й стримувати.

 

Саме такі рефлексії викликав у нас ряд статтей поміщених на сторінках "Кр. Вістей" з кінцем минулого року п. Н. Д., присвячених нашому відношенню до зaхідно-европейської культури та способові нашого сприймання самої ідеї західної Европи. Нам здається, що згадані статті такі блискучі в своїй оригінальності, у своїм індивідуально-своєріднім підході до справи та гocтpоті своєї аналізи, назагал своєчасні, хоч страждають усе ж таки подекуди на деяку тенденційність і однобокість.

 

Щоб внести потрібну корективу у крайньо-індивідуалістичний розгляд даного питання та усунути з нього елемент надмірної чутливости й надмірної неґації, треба підійти до цього питання зовсім академічно, поставивши його в площину спокійної та науково-об'єктивної аналізи. Практично це слід перевести так, що маємо відповісти собі, що саме в західно-европейському житті нам імпонує й притягає до себе нашу увагу, а що ні.

 

Поставлена тема — надто широка. Вичерпну відповідь на неї міг би дати лише ширший гурт наших інтелектуалістів, починаючи від учених і кінчаючи публіцистами. Але в рямках газетної статті попробуємо все ж таки висловити на цю пекучу тему кілька думок.

 

Насамперед кілька слів про ідейно-психологічний бік справи. Чи втілює в собі гасло орієнтації на західню Европу якусь реальну цінність, чи представляє воно органічну потребу нашої психіки, далеку від якоїсь "моди" і взагалі від хвилевих, скороминучих настроїв? Без найменших сумнівів і хитань можемо дати позитивну відповідь. Наша орієнтація на Европу — це не щось хвилеве, епізодичне; це — не мода, не вияв часового настрою. Ні, це наша давня історична традиція, започаткована уже в часах Ярослава Мудрого, збережена й поглиблена в добі Богдана Хмельницького та Мазепи, відновлена в чинах Кирило-Методієвського брацтва, проклямована в творчості Тараса Шевченка, а в наших часах заманіфестована, хоч би Хвильовим і його послідовниками та зміцнена культурним чином української еміґрації. Ця наша орієнтація на західню Европу стала вже життєвим фактом української дійсности.

 

Краківські вісті

11.02.1944