Критична думка деколи характеризує нас як "нарід психологічних крайностей", що легко переходить від надмірного оптимізму до песимізму, що сьогодні нераз відкидає те, чим ще вчора захоплювалась. Зміна настроїв і поглядів зовсім природна, бо ж еволюція — нормальний закон життя; але в нас деколи до таких змін приходить якось надто несподівано і вони відбуваються не в міру бурхливо, з надто великим розгоном і надмірною гарячкою. Тому в інтересі об'єктивности й життєвої практичности цей розгін треба дещо гальмувати й стримувати.
Саме такі рефлексії викликав у нас ряд статтей поміщених на сторінках "Кр. Вістей" з кінцем минулого року п. Н. Д., присвячених нашому відношенню до зaхідно-европейської культури та способові нашого сприймання самої ідеї західної Европи. Нам здається, що згадані статті такі блискучі в своїй оригінальності, у своїм індивідуально-своєріднім підході до справи та гocтpоті своєї аналізи, назагал своєчасні, хоч страждають усе ж таки подекуди на деяку тенденційність і однобокість.
Щоб внести потрібну корективу у крайньо-індивідуалістичний розгляд даного питання та усунути з нього елемент надмірної чутливости й надмірної неґації, треба підійти до цього питання зовсім академічно, поставивши його в площину спокійної та науково-об'єктивної аналізи. Практично це слід перевести так, що маємо відповісти собі, що саме в західно-европейському житті нам імпонує й притягає до себе нашу увагу, а що ні.
Поставлена тема — надто широка. Вичерпну відповідь на неї міг би дати лише ширший гурт наших інтелектуалістів, починаючи від учених і кінчаючи публіцистами. Але в рямках газетної статті попробуємо все ж таки висловити на цю пекучу тему кілька думок.
Насамперед кілька слів про ідейно-психологічний бік справи. Чи втілює в собі гасло орієнтації на західню Европу якусь реальну цінність, чи представляє воно органічну потребу нашої психіки, далеку від якоїсь "моди" і взагалі від хвилевих, скороминучих настроїв? Без найменших сумнівів і хитань можемо дати позитивну відповідь. Наша орієнтація на Европу — це не щось хвилеве, епізодичне; це — не мода, не вияв часового настрою. Ні, це наша давня історична традиція, започаткована уже в часах Ярослава Мудрого, збережена й поглиблена в добі Богдана Хмельницького та Мазепи, відновлена в чинах Кирило-Методієвського брацтва, проклямована в творчості Тараса Шевченка, а в наших часах заманіфестована, хоч би Хвильовим і його послідовниками та зміцнена культурним чином української еміґрації. Ця наша орієнтація на західню Европу стала вже життєвим фактом української дійсности.
Краківські вісті
11.02.1944