Громадяне!

У важну, преважну хвилю довелось нам визволяти рідну землицю з під кормиги ненаситнього споконвічнього ворога, добувати волю для нашого Народа! Бо стати проти нього мусіли наші жовнярики, яким по чотирьох літах страшних, досі небувалих воєнних трудів не судилось хочби через короткий час пригорнути своїх бідняток до батьківських грудей, натішитись ними, нагодувати їх зголоднілих, направити свою розбиту хатину, нарубати дровець, щоб їм затопити в печі.

Бо мусіли йти в похід в лахміттю, якого їм з милосердя не зрабовано в поворотній дорозі з далекої Італії, без біля, в подертих черевиках.

Пішли і твердим муром стали проти завзятих наступів преможного ворога та хоробро охороняють Рідний Край перед страшним ляцьким ярмом.

Панове громадо! Чи зумієте Ви належно оцінити сю безмежну велич посвяти Ваших батьків, мужів і братів для Вас?

Чи знаєте, як добре розуміють вони вагу хвилі, яка рішить про цілі сотки літ, про цілу будуччину нашого Народа? Таких героїв ще не було на світі, панове Громадо, і маленькими муть видаватись супроти тих наших жовняриків, закостенілих з зимна а зі святим огнем завзяття і любови свого народа, діла найбільших велитнів світа, які записала досі в своїх книгах історія.

Громадяне! Управа Українських Військ не може ізза знаного всім браку білля, одежі й обуви заосмотрити належно в ті річи наших героїв в поли. Тож ми усі мусимо їм допомогти, конечно ДОПОМОГТИ!

В кождій родині знайдеться щось непотрібного, а хочби воно серед теперішних важких відносин могло навіть нам придатися, не забувайте, хто потребує від Вас тих річей.

Ви жертвуєте сорочку, чи старий кожух, чи пару переходжених черевиків, жовняр на фронті наставляє свою буйну голову за Вас і цілих ваших поколінь!

Чи Ви свідомі сього, що Ваші діти, внуки і правнуки з роду в род будуть або проклинати Вас і себе, що Ви їх на світ божий видали і казали їм бути ляцькими рабами і підніжками, бо Ваше самолюбство не позволило Вам у сю велику хвилю убрати своїх героїв і Ви змусили їх з причини браку одежі серед найбільшого зимна уступити перед добре одітим ворогом, — або славити Вашу память до найдальших поколінь, що Ви оцінили, як слід, вагу хвилі і самі скинули з себе послідний майже приодівок, дали його борцям за свободу і помогли їм ту свободу добути!

Українські батьки, матері і дівчата — покажіть перед цілим світом, який звертає пильну увагу на Вас, що Ви гідні прав людини, що заслужили собі стати панами в своїй хаті!

Складайте негайно у своїх громадах біля, теплу одіж і черевики на руки місцевих комітетів, які зложуть зібрані річи за поквітованнєм в дотичних Державних Повітових Комісаріятах.

До сеї ціли творіть сейчас-же такі місцеві комітети; нехай комітетові не минуть ані одної хати, де зложеноб їм вдовину лепту, а Ви громадяни памятайте, що вдвоє дає той, хто дає скоро.

[Република, 05.02.1919]