…Коли навколо Суспільного мовлення почався скандал через відсутність трансляції Ходи за помісну Церкву, думки творчого колективу розділилися. Особисто я переконана, що Ходу потрібно було транслювати саме на UA:Першому. Проте у дискусії щодо однієї конкретної трансляції часто виринали коментарі про те, начебто Суспільне саботує висвітлення релігійних тем. Доходило до крайнощів на зразок “а де взагалі реформа?”. А тепер це, в принципі, стало однією з причин звільнення голови НСТУ Зураба Аласанії.
Весь минулий рік на UA:Першому я працювала у проекті «Світло». Це щотижнева суспільно-релігійна програма, яку було би більш влучно назвати «круглим столом». Тому що в студії за тим самим столом збиралися представники духовенства різних Церков і релігійних організацій, влади та світські експерти, щоб поговорити на суспільно-резонансні теми: легалізація наркотиків, ставлення до сексменшин, контроверсійна культура, гендер у підручниках, фемінізм і багато інших речей, які розділяли суспільство.
Проект “Світло” проіснував 8,5 року. Його вели різні люди, а починав взагалі Юрій Кот – голос «Антимайдану», який зараз виступає в ефірах російських пропагандистських каналів. Наприкінці 2017 року проект зажив по-справжньому: колишній генпродюсер суспільно-політичного напряму UA:Перший Андрій Сайчук запросив мене як спеціального кореспондента працювати разом із новим ведучим Андрієм Андрушківим та редакторкою Оленою Сьомкою – і весь 2018 рік ми з командою працювали над оновленням «Світла».
Голова Суспільного мовлення Зураб Аласанія не приховував, що до «релігії ставиться обережно». Але чи впливав його особистий погляд на нашу роботу? Відповідь: ні. Роль керівника НСТУ у процесі висвітлення релігійних тем, зрештою, дуже добре характеризує пост у Фейсбуку, в якому Зураб Аласанія коментує випуск “Світла” про легкі наркотики. Одним словом, ми обирали будь-які теми, і лише совість разом із принципами журналістської етики були для нас цензорами.
На майданчику «Світла» зустрічалися прихильники ліберальних і консервативних поглядів, і часто розмова між ними, без зайвого шуму, дозволяла зрозуміти суть протиріч і як шукати спільні константи.
У нашій програмі представник ЛГБТ-спільноти міг запитати в Церкви, чому її діяльність не оподатковується, вокаліст гурту «Хамерман Знищує Віруси» Альберт Цукренко співав архімандриту Кирилу (Говоруну) і пояснював священикам, чому пісня «Помер дружок, з’їж пиріжок» – це ціла філософія. Депутатка Світлана Заліщук доводила священикові з УГКЦ, чому Україні необхідно прийняти Стамбульську конвенцію. Журналіст Богдан Кутєпов переконував духовенство, що канабіс треба декриміналізувати, а о. Костянтин Пантелей, який сповідав людей під кулями на Майдані, якось підійшов до жінки-трансгендера після запису програми і сказав: «Я поважаю вашу природу».
Під час скандалу навколо ходи зі слів небайдужих Фейсбук-коментаторів стало зрозуміло, що роботу нашої команди вперто не помічають ні влада, ні аудиторія. Це підтвердила і остання прес-конференція Президента України Петра Порошенка, під час якої він іронічно подякував Суспільному за трансляцію Об’єднавчого собору і назвав це «справді мужнім вчинком». Очевидно, так він особисто хотів дорікнути Зурабу Аласанії, але зачепив нас усіх, бо на той момент Собор був уже третім (за два місяці) спецефіром UA:Першого на тему отримання Томосу і становлення помісної Церкви. Те, що впродовж всього року в різний спосіб цей історичний процес широко висвітлювала не лише наша команда, а й інші проекти, зокрема команда інформаційно-аналітичної програми «Тема дня» – годі й говорити.
Зрештою, програми «Світла» про помісну Церкву і єдиний календар були ще за рік до отримання Україною Томосу. Ми висвітлювали цю тему, ще коли розмови про помісну Церкву здавалися фантастикою.
Попри все, проект «Світло» продовжував виходити на екрани навіть зі стабільно поганими рейтингами, тому що відповідав цінностям Суспільного. «Собачих боїв» і динамічної картинки у нас не було, але, на жаль, грошей на «апгрейд» програми також. Як ви знаєте, тему з недофінансуванням ніхто з порядку денного не зняв. На один із виїзних ефірів у Львові колектив регіональної філії звіз, здається, всю знімальну техніку місцевого телебачення, а частину звукових петличок оператори брали з дому. Ефір, в силу можливостей, вийшов доволі арт-хаузним, але, попри це, вдалося зробити непогану дискусію.
Зараз «Світло» підійшло до точки біфуркації і потребує перетворень. Проект поставили на «паузу», і яким буде його новий шлях після історії зі звільненням Зураба Аласанії – невідомо.
На мою думку, продовження «Світла» на Суспільному є важливим. Не у форматі пасторської програми про Слово Боже, а саме в аналітичному форматі, де представники різних Церков говоритимуть про своє бачення суспільно-політичних процесів. Коли священик з екрану каже, що системні напади на активістів і вбивство Катерини Гандзюк – це не по-християнськи, апелює до правоохоронних органів та закликає підтримувати громадські ініціативи, то це має вищий рівень довіри і сприйняття, ніж якби це пролунало з вуст будь-кого іншого. Бо їхнє слово має вагу. Невідомо, якими були б наслідки акцій «Україна без Кучми», якби тоді Предстоятель УГКЦ Любомир Гузар не здійснив владі демарш.
Полемізуючи з тими, хто наполягає, що держава у нас світська і «чому ми маємо слухати різних попів», можу порадити послухати виступ ведучого “Світла” Андрія Андрушківа на TEDx у січні 2017 року, в якому він дуже круто пояснює, «навіщо» це країні, і «навіщо» про ці теми говорити, і навіщо мати такий майданчик на телебаченні:
«Люди, які займаються реформами і комунікацією, помітили, що українська владна верхівка ніколи публічно не протистоїть тим групам, які мають позитивний баланс довіри. І такими за останні роки є волонтери, Церква і громадські організації. Волонтерські і громадські організації лише в останні роки набрали такого потужного балансу довіри, а Церква завжди його мала. Вона завжди була супервпливовою: і при помаранчевих, і при біло-голубих, і при Кучмі, і при Кравчуку. І на вулицях Банкова, Інститутська, Грушевського працюють люди, які точно знають, скільки вартує медіавплив. Особливо, якщо це найпопулярніше і найпотужніше медіа в країні. Церкви не є таким ЗМІ, як телебачення чи газета – це скоріше соціальна мережа, зі своїми правилами контакту з аудиторією, до речі, з найбільшою аудиторією в Україні».
Зрозуміло, що і Церква зі своїм величезним впливом на українське суспільство потребує реформації. Сьогодні риторика духовенства, за деякими винятками, часто або не відповідає викликам часу, або ж духовенство, свідомо чи несвідомо, обмежує до себе доступ. Маса людей не відрізняє «осанни во вишніх» від «оса на вишні» – і, з великою вірогідністю, їй байдуже. А я не сумніваюся: якщо священик конвертує заповідь «не вкради» у «рівень корупції в Україні» і «приправить» це сучасними прикладами, прислухатися до Церкви будуть більше, бо її просто почнуть розуміти.
Голова Центру Протидії корупції Віталій Шабунін в одній з наших програм про кризу довіри наголосив, що Церква повинна бути з позицією: «Найбільший рівень довіри суспільства – не до моральних авторитетів, а до Церкви як інституції, тому їй треба говорити». Цінність в тому, що говорив він це з точки зору світського експерта.
Проект «Світло» був саме таким майданчиком. Хоча впродовж усього року Церкви з великими потугами відправляли своїх представників на записи нашої програми. І коло представлених священиків було доволі вузьким (окрема подяка тим, хто приходив і не боявся говорити), а прес-служби Церков часто просто ігнорували наші запрошення. Що не завадило деяким священикам потім обурюватися відсутністю трансляції Ходи…
Питання комунікації між духовенством і суспільством значно ширше, ніж поступ з хоругвами і образами перекритою вулицею. А питання справжнього Суспільного телебачення значно ширше, ніж трансляція офіційного заходу. Тому потребу в присутності контенту на перехресті релігійного і суспільно-політичного саме у глибокому форматі в ефірі UA:Перший і на інших платформах Суспільного важливо розуміти і керівництву НСТУ, і Церквам.
Бо швидкість світла однакова для всіх.
