Наш курінь заліз між цегольні за Козельниками і не годен позбути ся їх. Ляхи пообсаджували скорострілами майже кожний дім, а приступом годі їх взяти, бо між цегольнями є ями, з яких вибрано глину на цеглу, а з яких тепер поробили ся стави, бо сніг топить ся. Підбічи не можливо, бо можна втопити ся, обійти також не можливо, бо ми вже на львівських передмістях і Ляхи боронять ся з кожного дому. Остає одно: хай пушки очистять дорогу, а тоді можна буде піти вперед. І дійсно грають пушки, а попід небеса бренять літаки. Більший рух починає ся коло 8 год. рано. Тоді появляють ся над лініями літаки: наші і ворожі. Наші кружляють над самим Львовом, який "благословлять" бомбами, а Ляхи витають їх шрапнелями та сальвами зі скорострілів і крісів. Ціла кітловина Львова клекотить тоді мов яка машина. А ворожі летуни кружляють по передмістях Львова та вишукують становища наших військ та пушок. Час від часу перехрестять нас рівнож бомбами. В понеділок на Свят—Вечір десь о 9. год. рано по звичайних відвідинах літаків почали грати наші пушки. Свист за свистом перешивав повітря, а Львів тріщав. З початку годі було зорієнтувати ся, куди летіли дарунки "Тшех Крулюф" — аж по якійсь хвилинці огонь мінових ґранатів зконцентрував ся на передмістю Перзенківці. Дім за домом всував ся в землю, а натомість вибухав високий стовп чорного диму, а опісля червоної полуміни.
Між Ляхами повстала паніка. Не знали, що робити. Вертіли ся мов пяні. Але шрапнелевий горох почав наганяти їм страху. Як руді миші втікали в сторону Львова. Одна наша сотня за ними.
Але вони далеко не бігли. Лише вирватися поза пушочний огонь, зібрали ся всі в могучій будівлі елєктровні і привитали наших огнем зі скорострілів. Наші були у прикрім становищі. З боків не могла прийти поміч. На право що правда заняли наші в ночі одну цегольню, але дальше не можна було посувати ся, бо голе поле і скоростріли на дахах ляцьких домів. А тут голе поле, а Ляхи січуть і зовсім не щадять "братнєґо народу"! Мусіли знов прийти в поміч пушки. Сі зараз відповіли на благання. Перший стріл пішов в саму середину елєктрівні. За кілька секунд червоні язички лизали дах елєктрівні. Міліонова праця станула в полуміні. Ляхи не давали ся. Скоростріли грали дальше, елєктрівня укріплювала ся дальше. Ляхи не думали уступати ся відтам, противно привезли собі "страж пожарну", щоби гасила, а вони дальше стріляли. Та не довго. Страж "пєршхла" по кількох шрапнелях безслідно, а кілька мін перехрестило ще елєктрівню і "браця Поляци" опустили в кінці цілу Перзенківку "братнєму народові". Та з люти витягнули ще якісь дві заржавілі пушки і почали нам "віддавати". Але не могли видержати "конкуренцію" з нашими пушкарями, як казав наш славний поручник Королюк, який бив з коломийською люттю. Та аж пізно вечір утихли пушки і кріси вже тихше шуміли, лиш елєктрівня світила цілій околиці, як святочна свічка. У нас почав ся Свят. Вечір. Сотня пішла в запас в село і на кватирі команданів сотні чет. Макарушки зібрали ся вся сотенна старшина, а крім цего запрошено ще й команданта куріня сот. Галевича. Сотенні кухарі привезли святочну вечерю: була там і капуста, були й пироги, був і борщ з грибками, а найважнійше кутя, наша правдива, українська кутя. Якось аж легко робило ся на душі, уява родинного дому ставала в очах. Урядженнє нашого святочного стола було цілком воєнне: стіл застелений військовим коцом, а на нім в їдунці серед набоїв стояла святочна свічка! Кілька вижичених тарелів, а решта їдунки — от і всю. А ще правда в куті хати стояв "дід" — сніп жита. По звичайних желаннях сіли за вечерю, за яку кухар дістав похвалу. Підчас розмови, що крутила ся коло бувшого та майбутьнього дальшого наступу на Львів обговорювано також загальні справи, а головно звертано увагу на це, як до армії на фронті відносить ся край "зади". Всі хвалили дуже коломийський округ, що не лиш святочні дарунки обильні прислав, але крім цего і делєґатів, які відвідували всі коломийські військові части. Се зробило у всіх як найкраще вражіння. Досить неприємним контрастам був Станиславів. По куті прийшла на стіл чорна військова кава і знов нагадала війну з її правами і обовязками.
В цей час пушки вже вповні замовкли. Ляхи і які живуть вже довший час в страсі перед нашим другим наступом заховували ся зовсім спокійно. На цілій лінії був повний спокій. Лиш телєфонічні апарати працювали. Це сотня сотні складала желання Веселих Свят та скорого повороту у рідну хату. А опісля хто де міг почав святкувати. По вечері ми вислухали ще концерту, співу коляд та пісень через телефон, а опісля музики ручної гармонії. Та концерт на жаль довго не міг трівати, бо телєфонічна лінія мусіла бути знов вільна для службового ужитку, бо через Свята було приказане строге поготівня. Всю входило в звичайні шляхи, війна тягнула ся і тьгне ся дальше. Та ми переконані, що наша доля — воля вже вродила ся.
[Український голос, 24.01.1919]
23.01.1919