Радіо з Київа за 10—1. оповіщає:
Директорія У.Н.Р. звернула ся з слідуючою нотою до російського совітського правительства.
Раді Народних Комісарів Російської Республіки.
В відповідь на ноту Комісара закорд. справ від 5. січня 1919 р. Директорія У.Н.Р. заявляє, як слідує: твердження коміс. закор. справ, будьто на теріторію України російські війська не вступають, по провіреним відомостям являють ся або вмисним перекрученням правди або неосвідомленністю ком. закорд. справ. В районі Харкова оперують регулярні війська совіт. рос. армії, складають ся вони передовсім з китайців, латишів, мадярів і почасти руських. Звідси друге твердження комісара закорд. справ, будьто ці війська складають ся з Українців, явно противорічить дійсности! Нота говорить дальше про грабіжі цих військ і відсилку пограбованого в Росію, про розстріли українських селян, робочих і інтелігенції. Так як ці війська удержують на рахунок Росії, і з другої сторони комісар закор. справ ухилюєть ся дати пряму відповідь на питання, з якою метою наступають вище названі війська на Україну, Директорія У.Н.Р. питає в останній раз, що має означати наступ російських війєьк на Україну і їх тут поведінка. При цьому Директорія находить потрібним прибавити: Комісар закорд. справ, заперечуючи участь російських військ в нападі на Україну в той сам час пропонує україн. правительству вступити в мирні переговори при умові зміни внутрішньої політики укр. правительства в напрямку відновлення партій, комітетів і рад робітнич. депутатів. З того виходить, що рос. правительство без всякого на те права вмішуєть ся в внутрішні справи України і бажає силою китайсько-латишських військ завести на Україні такий лад, який подобаєть ся руському правительству.
На те Директорія заявляє, що нікому не позволить рішати судьбу українського народу по-за його спиною. Влада на Україні належить і буде належати українським трудовим класам представленим в трудовому конґресі.
Російське правительство домагаєть ся тимчaсом передачі влади робочому городському класові, який не становить навіть 4% населення України і складаєть ся головно з руських зайдів підчас війни.
Директорія У.Н.Р. знає мету наступу: це захват богатих хлібом україн. земель, які мають служити кольонією для Великоросії. Власть в руках трудового народу України, головним чином селянства, являєть перепоною цієї імперіялістичної політики руського правительства; трудовий конґрес не признаєть ся ним і ведеть ся наступ на Україну.
Директорія перед цілим світом заявляє свою добру волю жити в згоді з совітською республікою, але не допустить, щоб хтонебудь накидав свою волю українському трудовому народові.
В кінці нота пропонує російському правительству дати укр. правительству в 48 год. відповідь на слідуючі питання:
1) Чи згодне рос. прав. припинити воєнні кроки проти України.
2) як що згодне, чи воно обовязуєть ся вивести негайно свої війська з україн. теріторії.
З своєї сторони заявляє, що по виводі рос. військ з теріторії України воно готово приступити до мирних переговорів. Мовчанка або ухил від прямої відповіді до 24 годин 11. січня 19 року буде уважатись укр. правительством обявою війни з всіма наслідками так в відношенню до рос. військ, як і до всіх політичних і військових агентів Росії на теріторії України, 9. січня 1919 р.
Голова Директорії Винниченко, Члени: Петлюра, Андрієвський, Макаренко, Швець, Міністер закор. справ Чеховський.
Відповідь російск. правительства.
КИЇВ 10. 1. (По радіо). Чеховському, міністрові закорд. справ, Київ.
В відповідь на Вашу телєґраму від 10—1 №507 рос. совіт. правит. потверджує в самій категоричній формі свою попередню заяву, що поміж воюючими проти Директорії військами не має жадних військових частин рос. совіт. республики.
Дальше нота повторює давні твердження рос. правительства про те, що боротьба проти Директорії ведеть ся виключно силами українських большевиків, без якої небудь участи офіціяльної Росії.
В кінці нота пропонує укр. правительству назначити мирну делєґацію для продовження мирних переговорів між Україною і Росією з місцем пробування в Москві.
Нота підписана міністром закорд. справ Чічеріном.
[Український голос, 21.01.1919]
21.01.1919