він побачив сьогодні у себе в оці
вчорашню сльозу
він побачив назавтра у себе в оці
вчорашню сльозу
післязавтра у себе в оці він знову побачив
вчорашню сльозу і зрозумів
що вже ніколи не зможе її виплакати
і зрозумів що це вже
кінець
ТОДІ
обличчя вечірньої дороги процілував підошвами
аж до урвища тиші довго і з мукою
роздягав із себе останню фразу нервово
розстібаючи ґудзики слів довго боявся
поглянути на своє віддзеркалення в ноті ре
а коли поглянув то не уздрів нікого там
ТОДІ
виросло в дзвоні дерево сполоху
ТОДІ
виросло велетенське і розкололо дзвона
і розкололо дзвіницю дерево сполоху
і посадило собі на плечі цілу зграю гайвороння
те дерево
дуже довго миналося
і коли воно все-таки минулося
то всі побачили
ЯК
по спазматичній захололій лінії
котиться чорне яблуко
чорне яблуко котиться
серед поля зупиняється
і приїжджає душа самогубця
на сивім конику диму
щоби до того самогубства
розшукати причетного
і стає по той бік яблука її двійник
на зеленім глинянім конику
і каже йому душа своє звинувачення
а двійник по той бік чорного яблука
висловлює своє оправдання
а потім каже душі двійник
її ж таки звинувачення
і слово в слово повторює душа
його ж таки оправдання
а коли двійник розлютившись
потроюватись почне
то душа заховається за ніж
а коли почетвериться двійник
то душа заховається за свічку
і заховається душа за макове зернятко
коли подесятериться двійник
а переляк усіх навмання ходить зове
між трьома дороговказами натхненно зове
блукати
бо вже пасе-попасає свого зеленого коника
по той бік яблука
тисяча двійників
ПО ТОЙ БІК ЯБЛУКА ТИСЯЧА ДВІЙНИКІВ
а заховатись ніде
ні то не я не я
може то квітка
ні то не я не я
коник зелений
ні то не я не я
ТИСЯЧА ДВІЙНИКІВ
а що як справді то квітка далека квітка
що вже триста років налякана чутками про
інквізицію на причілку хати палахкоче
може то вона інквізитора побачила в ньому
і тому привела його до самогубства
то вісім її пелюсток
як вісім облич
привиділось йому
то її запах тихо перебіг над дзеленькучим
плесом вікна і він побачив в акваріумі
своєї вчорашньої сльози золоту рибку що
задихається
а довкола не було жодної річки
жодного моря озера чи струмка
не було довкола
лише безпорадна уява оточила себе
безліччю натяків на кожне з восьми її облич
оточила і заточилася
заточилася і впала
і вже не встала і не прийшла
не запитала котра година
не запитала навіщо відчинилися двері
не запитала де поховали рибку
на сонці чи на місяці
і чи це дуже страшно коли інквізиція
коли не можна пригадати голосу
і коли не можна забути обличчя
коли дуже довго ніхто не приходить
а потім усе-таки приходить вона
із дуже причетним тілом
із дуже причетними вустами
і начебто далекого вітра
гукає себе
а луна відгукується і називає її
жінкою
начебто близенького птаха
вона гукає себе
а луна відгукується і називає її
самотньою
начебто самотню жінку
вона гукає себе
І ПРИХОДИТЬ ТОДІ ВІН
і вчиняє самогубство
там
де захід є стороною світу
там
де трава є сон-травою
там
де сьогодні є всіма на світі
днями знаменними і звичайними
там
берег самотності надто білий
а ніч надто минаюча
а дорога тече без єдиного плюскоту
І КУДИ Б НЕ ПІТИ
то це означає розминутись
розминутись із тілом своїм
розминутись із дітьми своїми
а потім з усіма на світі ночами
а потім із хрестом на власній могилі
і все це так просто як розминаються
на вулиці незнайомі перехожі
як розминається рука із безліччю
дощових крапель
А ЛИШИТИСЯ ТУТ
то це означає бути причетною
ба навіть народити
витіюватий жест тут не ілюзія
а причетність сама
навіть якщо лише слухати
як пісок розмовляє в долонях
пошепки навіть якщо лише
зазирнути хлорофілу в
зелені очі
навіть
білий метелик лілії
на воді
навіть
кола по синій воді
скоромпнущі зелені кола
навіть тоді
навіть тоді
як нікого
ніде
ніколи
а що як і справді раптом ніде
а що як і справді раптом нікого
а що як і справді раптом ніколи
і тільки ми
нарочито видимі
і тільки ми
підкреслено існуючі
більше всього на світі
перелякані свого власного небуття
віримо що все-таки хтось
віримо що все-таки десь
і наше тіло і наші душі
і дай же нам днесь
БАЧИТЕ
то прочинилися двері котрі насправді є
то прийшов хтось із нас і каже що він
бачив сьогодні речі за видимістю речей
і що зараз він бачить тіло за видимістю нашого
тіла і що ми дуже дотепно
граємося в живих —
але стіна грає стіну ще дотепніше ніж ми —
і тисяча видимих тигрів нас менше лякає
ніж одна невидима зоря хоча саме її нам
не вистачає далеко попереду щоб до неї іти
хоча саме її нам не вистачає далеко позаду
щоб до неї повертати
щомиті хтось із нас біжить пересвідчитись чи є
ще стіни а тоді вже всі разом біжимо
кожен до своєї стіни і запопадливо малюємо
яку-небудь із видимих зір і ще малюємо дорогу
до неї мимо великого білого мурашника крізь
дев'ять скрипок
по видноколу а потім далі по стежці блискавки
а закінчивши поспішаємо простір між своїми
стінами вщерть заповнити будинками травою
собою камінням водою курми аби там не
поселився хто-небудь невидимий хто-небудь не
такий як ми
А ВЖЕ ПРОКЛЬОН
за околицю рота випхано силоміць
і міцно заціплено зуби аби він
не міг повернутись і замкнено в чорний
футляр струну аби та його додому не покликала
його
навченого прикидатись
кораблем
водою
глиною
райським яблуком
і синицею
його
навченого прикидатися всім одночасно
і кожним зокрема і спорядженого на
розшуки причетного до самогубства
який є під якимось деревом
який є при якихось дверях
який є над якимось оком
Є
АЛЕ ТАМ КУДИ ПРИЙДЕ ПРОКЛЬОН
тільки предовгі паралельні посмішки
тільки маленька паперова квітка
тільки велика іграшкова рушниця
ТАМ
не біжать береги навперейми втікаючій воді
і брови не біжать навперейми втікаючим очам
і дорога тече крізь вікно аж до ікони і дим
над згарищем стоїть навколішки
ТАМ
ТАМ
ПРИЙШОВШИ
ПРОКЛЬОН
ПОЧУЄ
ти прокльоне прокльон
але ми не вуха
ти прокльоне дерево
але ми не листя
ти прокльоне корабель
але ми не пристань
і паші паралельні усмішки
ніколи не перетнуться
в люту гримасу
ми надто добрі
і тобі лишається
тільки впасти мертвим ось тут:
упоперек наших безконечних
паралельних посмішок
навіть якщо ти корабель
навіть якщо ти листя
НАВІТЬ ЯКЩО ВІН САМ
прийде туди то себе не побачить там
і здивується і заволає
— чому мене тут немає
я ж добре пам'ятаю
що саме тут мав бути Я
Чому ж тут стоїть якась хата?
чому ж тут літає якась пташка?
адже тут саме тут
маю бути Я
І ВИЙДЕ ТОДІ ІЗ ХАТИ ТОЇ
хтось один дуже добрий
і ще хтось од нього добріший
і ще хтось зовсім-таки предобрий
і тричі в червоному катафалку
на коліщатах сміху
обвезуть довкола того що прийшов
його ж таки померлий прокльон
аби він повірив що його самого вже
немає ніде
але він не повірить
тоді вони дев'ять разів
обведуть довкола нього
сивого коника диму
на якому давно вже не їздить
вершник його душі
але він не повірить
і прийде його тіло
і шукатиме власних слідів
і буде розгублено бігати
довкола хати
і захоче її зруйнувати
не знайшовши про себе жодної згадки
захоче впіймати пташку
і вискубати з неї пір'я
але розминеться тіло із хатою
але розминеться тіло із пташкою
і буде безсило плакати в затінку дерева
і піде мимо нього палаюча хмара
і піде мимо нього рука що дає копійку
і піде мимо нього рука що бере копійку
і піде мимо нього «гарадской савєт депутатов трудящіхся»
і прижене туди цвинтар
цілий гурт самовбивць
запідозрених в чомусь живому
вони посідають на траві
довкола тіла його
довкола тіла
довкола дерева
довкола хати
довкола пташки
і довго говоритимуть про те
що сама лише підозра в живому
не дає їм піти з цього світу й воскреснути
не дає і примушує бути нарочито існуючими
ось тут
довкола тіла
довкола хати
довкола дерева
довкола пташки
ВОНИ СИДІТИМУТЬ НА ТРАВІ
і за плечима у кожного сидітиме попіл
вони будуть слухати як вчиться плакати вода
ще не навчившись бути солоною
хтось говоритиме розважливі слова
хтось розгойдає макове зернятко
і пустить його по підлозі
всі налякаються його страшенного гуркоту
всі скажуть
то йде тисяча зір
всі скажуть
то йде тисяча жінок
всі скажуть
то йде тисяча квіток
і за плечима у кожного сидітиме попіл
але хтось невидимий раптом скаже
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
і всі повільно повернуть голови назад
кожен схоче побачити за плечима у себе вогонь
кожен побачить за плечима у себе попіл
хтось запропонує припинити дебати
але той невидимий знову скаже
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
всі повільно повертатимуть голови назад
аби не злякати того що за плечима
всі раптом почують як на морі осокору
жовкнуть зелені хвилі
всі раптом побачать на тому березі зорю
якої раніше ніколи не бачили
всі почнуть чекати малесенький кораблик соловейка
що має їх перевезти до того берега
жовкнуть вгасають хвилі на морі осокору
прозоріє сучкувате дно
хтось невидимий каже
ХРИСТОС ВОСКРЕС!
всі повільно повертають голови назад
ось зараз
зараз вони мають побачити за плечима
у себе
ВОГОНЬ!
(1969)
23.01.2019