Моє життя

 

Віддавна вже почуваю за собою невідкладний обов’язок конче написати спомини про свою культурну й громадську діяльність, про що слушно раз-у-раз нагадують мені мої приятелі. За своє життя доводилось мені не раз бути самовидцем великих наших подій, які описати вважаю за свій конечний обов’язок. Але, оглядаючись на все пережите, бачу, що на виготовлення докладних моїх споминів потрібні роки. Не маючи ж тепер на те ані вільного часу, ані відповідного спокійнішого життя, обмежуюсь поки що тільки на нижчеподаній автобіографічній хронологічній канві до цих майбутніх моїх споминів. Доля судила мені не мало працювати в таких умовинах і на таких посадах, коли моя діяльність не належала тільки мені, — я працював для цілого Українського Народу. Як я працював — судити не мені.

 

Свідома українська праця моя розпочалася якраз із року нового буйного відродження України,—з 1905-го року, й з того часу — по силах своїх — от уже 30 літ я й працюю на нашому культурному полі. Роки незабутнього величного Воскресення України — 1917-1920 — мені довелось пережити не простим глядачем тодішніх історичних подій, але посильним культурним працівником, а почасти й активним творцем їх. Оце останнє й змушує мене видати „Моє життя“, щоб громадянство, головно молодше, ближче знало, що ж робилося за часів нашого найбільшого піднесення бодай у ділянці культурній. Українське громадянство має право вимагати від мене публічно розповісти, що ж саме робив я, бувши Ректором Кам’янець - Подільського Державного Українського Університету (1918-1920), Міністром Освіти (1918-1919), Міністром Ісповідань (1919-1923) та Головноуповноваженим Міністром Уряду Української Народньої Республіки (1919-1920), коли Уряд наш змушений був розв’язатися, здавши всі свої функції мені одному. Не маючи ще змоги докладно все описати, обмежуюсь наразі оцією короткою хронологічною канвою.

 

Складаю „Моє життя“ на основі своїх споминів, але головно на основі збережених денників, листування та інших матеріялів, часто офіційних. Повні матеріяли оголошу в докладних своїх споминах. Думаю, що вибрана тут форма— форма короткої хронологічної канви, — що дає мені змогу легче описати пережите, — дасть багатьом змогу докладніш орієнтуватися в тодішніх подіях, а може й стане прикладом та заохотою писати таку саму автобіографічну хронологічну канву. Цілого опису праці наших Міністерств за 1917-1920 роки, а також на вигнанні, ми ще не маємо, — нехай хоч малим початком для того й стане „Моє життя".

 

Щоб легче орієнтуватися в подіях, подаю тут у [ ] й деякі дати, як хронологічні віхи. Дати до 8 березня 1917 року (день запровадження нового стилю в У. Н. Р.) подаю за стилем старим, а далі — за стилем новим.

 

Іван Огієнко.

 

 

1. Дитячі роки. 1882 — 1896.

 

1882. 2 (14). І. субота. Народився, і того ж дня охрищений у Св. Вознесенській Церкві за священика Марковського в містечку Брусилові Радомиського повіту на Київщині, в селянській родині. Батько, з кантоністів, Іван (Рулька), мати Пріська з Петриченків (Титарчучка).

 

1884. 21. XI. Помер батько Іван, переїханий кіньми. Вдова зосталася з дрібними дітьми: Василем, Михайлом і Іваном та дочкою, на виданні Палажкою. Двоє старших (Хведько й Одарка) були вже поза домом.

 

1884 — 1891. Вдова Пріська сильно бідує, роздає дітей по людях навчатися кушнірства, а сама перебивається тяжкою працею. Наймолодший син Іван допомагає матері, й росте хоч у недостатках, але на вільній волі.

 

1891. X. Вдова віддає свого сина Івана до місцевої школи, але незабаром забирає його, бо нема відповідного вбрання.

 

1892, літо. Працює з матір’ю в місцевій економії.

 

1892 — 1896. Наука в Брусилівській чотирирічній міністерській школі, з початку в учительок Анни Кочергової та Олександри Ртищевої, а потім, з 3-го року — у вчителя Івана Григоровича Сливки. Постійне прислужування в Церкві при свящ. Никанорові Сташевськім, що навчив глибокої любови до Церкви. Учитель Сливка защепив своєму учневі глибоке закохання до науки. Школу закінчив першим учнем.

 

1893, осінь. Працює на плантаціях хмелю в с. Озеранах.

 

1894, осінь. Працює на бурякових плантаціях гр. Тишкевича біля м. Ходоркова.

 

1895, Ог. починає писати вірші російською мовою. Поема „Женитьба в школѣ, или Сказка о том, как Петриченко женился постом“. Учитель І. Сливка заохочує писати.

 

1895 — 1896. Навчає селянських дітей грамоти й молитов за малу плату.

 

1895 — 1896. Навчає дітей (Станислава й Владислава) родини Стаховського, співвласника парового млина в м. Брусилові, а це дає змогу самому вчитися.

 

1895 — 1896. Перша передплата місячника: „Сельскій Вѣстникъ“. із Петрограду.

 

1896. V—VII. За радою вчителя І. Сливки та свящ. Никанора Сташевського готується до вступу до Військово-Фельдшерської Школи в фельдшера Олександра Кохниченка.

 

1896, серпень. Ог. пішки прибув із матір’ю до Києва, склав іспити й одним із перших прийнятий до Військово-Фельдшерської Школи.

 

2. Юнацькі роки й студентство. 1896—1905.

 

1896. VIII—1900. VI. Навчається в чотирилітній Військово-Фельдшерській Школі. Начальник школи полковник (пізніш генерал-майор) Коломійцев. Класний вихователь і вчитель російської мови й літератури Андрей Суслов. Ближчі товариші в школі: Юхим Придворов (тепер письменник Дем’ян Бєдний), Михайло Донець (тепер оперовий артист) і ін.

 

1897. VI. Згоріла хата вдови Пріськи Огієнкової. Без даху над головою.

 

1897—1898, літо. Навчає дітей у п. Флята в м. Брусилові, допомагаючи тим матері.

 

1897, липень. Перша друкована стаття: „М-ко Брусиловъ. Какъ живуть крестьяне“ (див. „Сельскій Вѣстникъ“ 1897 р., липень, Петроград), написана за порадою вчителя Ів. Сливки ще 1896-го року.

 

1897—1900. Писання поем і віршів російською мовою навперегони з Юхимом Придворовим (Дем’яном Бєдним).

 

1898. Будова нової хати замість згорілої.

 

1899—1900. Співредактор із Юх. Придворовим (Д. Бєдним) рукописного шкільного місячника: „Моя Библіотека“, де містить свої вірші.

 

1900. VI. Закінчує Військово-Фельдшерську Школу першим учнем із обов’язком відслужити фельдшером шість літ за отриману освіту.

 

1900. VI—1903.VIII. Трьохлітня служба фельдшером у київськім Військовім Шпиталі, у відділі психічних та нервових хворіб, із повищеною платнею: 10 карб, місячно. Відділом завідував доктор С. Максимов, лікарі: М. Колесников, Горшков і Кошевський. Тут і катедра проф. І. Сикорського.

 

1900. Перші зустрічі з передчасною смертю хворих, що породили нехіть до медицини.

 

1900. Перше пробудження української свідомости, головно підо впливом Андрія Коровая, фельдшера Колегії Павла Ґалаґана в Києві, та українського театру.

 

1900— 1903. Готується до іспиту зрілости.

 

1903.V. Складає іспита зрілости (матура) при Острізькій на Волині класичній гімназії. Curriculum vitae подав віршованого.

 

1903. 6. VI. Дістав Свідоцтво Зрілости ч. 434.

 

1903. VII. Дістав військову рангу кандидата на класові посади.

 

1903. VIII. Кидає військову службу з обов’язком вступити на медичний факультет Університету св. Володимира в Києві. Записується на медичний факультет, але виклади слухає на факультеті історично-філологічнім.

 

1903—1909. Безпереривна корепетиторська праця для прожиття й науки в Києві, а літом у м. Брусилові, та для утримання матері.

 

1903. X. Подає прохання „на Височайшеє Ім’я“ звільнити від обов’язку вчитися на медичнім факультеті. Відповіли не було.

 

1904. За порадою декана проф. Т. Д. Флоринського остаточно пориває з медичним факультетом, віддаючись історично-філологічним студіям.

 

1904. Звільнення з Університету через незаплачення за навчання. Допомогли вернутись назад проф. Т. Д. Флоринський і проф. Ю. fl. Кулаковський.

 

1904. За конкурсом і допомогою декана проф. Т. Флоринського дістав Кирило - Методієвську стипендію (25 карб. місячно й звільнення від плати за науку).

 

1904. Сильне пробудження українського національного почуття підо впливом захоплюючих викладів Слов’янознавства проф. Т. Флоринського.

 

1904—1909. Усильно навчається головно у професора В. М. Перетца (церковно - слов’янська й російська мови, російська література, діялектологія, палеографія, методологія літератури), а також у професорів: А. М. Лободи (нова література, українська література, народну словесність), Г, Челпанова (нова філософія, логіка, психологія), Гилярова (давня й середньовічна філософія), М. Дашкевича (західньо-европейська література, церковна лірика), Лук’яненка (мови : церковно-слов’янська, польська й сербська), І. Шаровольського й гр. Ф. Де-ля-Барта (західні літератури), Ю. А. Кулаковського (латинська мова й література), Сонні й Леціуса (грецька мова й література), Кнауера (загальне мовознавство й санскрит), В. П. Голубовського (давньо-руська історія), М. Довнар-Запольського (історія Росії), С. Голубева (історія церкви), прот. Світлова (апологетичне богословіє), М. Бубнова (історія Греції й Риму), Ардашева (історія Європи), Желізнова (політична економія).

 

1904—1909. Ближчі товариші в Університеті: А. І. Зморович, М. В. Величковський, Є. С. Бражников, Є. К. Тимченко, С. Ф. Шевченко, С. І. Маслов, В. І. Маслов, А. А. Пазаревський, А. К. Гудзій, Ол. С. Грузинський і ін.

 

3. Початкова наукова й громадська праця. 1905 — 1914.

 

1905. XI. Ог. розпочинає писати по-українському. В київській пресі містить дописи, замітки, рецензії й т. ін. Співробітник київської „Громадської Думки“, згодом „Ради“.

 

1905. Проф. Т. Флоринський відраджує студентові Огієнкові займатися українознавством. Не добившись цього, змінює свій стосунок до нього.

 

1907. 11 (24). VI, понеділок. Побрався з учителькою Домінікою Литвинчуковою (*1882. 4. І у м. Брусилові).

 

1907. Ближче запізнання з Євгеном Тимченком, що сильно впливав на вироблення українського мовознавчого світогляду й на зріст національного почуття взагалі. Перше знайомство з Михальчуком і П. Гн. Житецьким.

 

1907 — 1909. Ближче запізнання з письменником Борисом Грінченком і довгі дебати з ним про чистоту літературної мови й про український правопис.

 

1907, 12. V. М. Грушевський, В. Перетц і ін. закладають у Києві Наукове Т-во ім. Шевченка. Учні Перетца, в тім числі й Огієнко, стають працівниками Т-ва.

 

1907. 10. X. середа. Початок праці в „Семінарі Російської Філології“ проф. В. М. Перетца. Огієнко був членом - основником цього Семінара. Семинар збирався щосереди аж по 1914 р., і в цім Семінарі Огієнко відбув свій науковий стаж. Проф. Перетц, досконалий педагог-учений, сильно впливав на всіх своїх учнів.

 

1908. Член української „Просвіти“ в Києві.

 

[1908. Заклався Український Клуб у Києві].

 

1908. 1. X. Народився син Євген.

 

1908. XI. Смерть матері, виснаженої тяжкою працею. Доброї й вистачальної допомоги від сина не дочекалась...

 

1908 — 1909. Коректор, перекладчик і неофіційний редактор „Записок Наукового Товариства ім. Шевченка“ в Києві, томів І—VT. Ближче запізнання з проф. ; М. Грушевським. Перекладає на українську мову праці В. Перетца, А. Лободи, М. Петрова, Л. П. Добровольського Г. Павлуцького й ін.

 

1909. III — 1911. Учитель російської мови й літератури в Комерційній середній школі „Товариства поширення освіти“ в Києві. Директор: В. Г. Козленко, законовчитель — о. протоієрей Василь Липківський, пізніше Митрополит Української Автокефальної Церкви.

 

1909. IV. Закінчив із дипломом першого ступеня історично-філологічний факультет Університету св. Володимира в Києві, написавши кандидатську працю: „Ключ Розуміння“ Іоаникія Галятовського“ й склавши державні іспити.

 

1909. VIII. До м. Брусилова, в гостину до І. Огієнка, приїхав Євген Тимченко. Довгі розмови про українське мовознавство.

 

1909. Ог. дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка в Києві.

 

1909. X. Історично-філологічний факультет Університету Св. Володимира в Києві, на внесок проф. В. Перетца, просить Міністерство Народньої Освіти затвердити обраного ним Ів. Огієнка стипендистом при Київськім Університеті готуватися до професорської діяльности.

 

1909. XII. Вперті поголоски в Києві, ніби проф. Т. Флоринський подав до Міністерства Освіти свою характеристику про Ів. Огієнка, як українського сепаратиста.

 

1910, січень. Міністерство Народньої Освіти таємним листом повідомило Київський Університет, що воно не може затвердити Ів. Огієнка стипендистом, бо він „український сепаратист“. Заява проф. Т Флоринського на засіданні факультету, що жодного донесення до Міністерства Освіти він не подавав, — він тільки — на жадання Куратора Київської Округи—дав характеристику наукових здібностей Ів. Огієнка. Стаття про це С. Єфремова в московськім деннику „Русское Слово“: „Трагедія молодого украинскаго ученаго“.

 

1910. Київський Університет вдруге просить Міністерство Освіти затвердити його обрання Ів. Огієнка професорським стипендистом. Відповіли нема. Клопотання в Міністерстві впливової А. П. Імшенецької, властительки Комерційної Школи, де навчав І. Огієнко, успіху не мали.

 

1910. Огієнко кидає працю в „Записках Наукового Товариства ім. Шевченка“ в Києві, розійшовшись із М. Грушевським у поглядах на методу праці.

 

1910. 26. II—6. II. Наукова подорож 1. Огієнка до Петрограду з Семінарем Російської Філології проф. В. Перетца.

 

[1910. 21. IV. Влада закрила Київську „Просвіту”].

 

[1910. 6. V. Помер Борис Грінченко].

 

1910. 26. VII. Помер син Ог. Євген.

 

1910. 23. VIII. ст. ст. Народився син Анатоль.

 

1910 — 1912. Огієнко закінчує Вищі Педагогічні Курси в Києві.

 

1911, січень. Успішне клопотання в Петрограді в справі стипендіятства І. Огієнка впливової матері його товариша—інж. С. Р. Зморовичевої.

 

1911. I. Міністерство затвердило обрання І. Огієнка професорським стипендистом при катедрі російської мови й літератури Університету св. Володимира в Києві.

 

1910. 21. XI. На станції Астапово вмер Л. Н. Толстой. 22. XI: Огієнко читає в Комерційній Школі короткий виклад про Л. Толстого, назвавши того людиною релігійною. Законовчитель о. Дем’яновський протестує проти промови, загрожуючи донести про неї до Кураторії. Справу полагоджує другий законовчитель, протоієрей Василь Липківський, утихомирюючи войовничого о. Дем’яновського.

 

1911 — 1914. Професорське стипендіятство, перше без стипендії, а згодом із міністерською стипендією 100 карб. місячно. Спеціяльність: російська й українська мова й література.

 

1911. 12. XII. ст. ст. Народився син Юрко.

 

1912. 1—12. II. Наукова екскурсія в Москву. Перше знайомство з акад. В. І. Соболевським, що своєю історичною методою праці сильно впливав на Огієнка.

 

1912. 13-28. II. Наукова екскурсія в Петроград. Знайомство з акад. В. В. Шахматовим.

 

1912, літо. Огієнко обраний головою допомогового Товариства „Каса наречених“ у м. Брусилові (при виході заміж однієї з членів усі інші складають їй по одному карбованцю).

 

1912 — 1914. Зближення з Вол. Павлов. Леонтовичем. Готує його сина Віктора до гімназії В. Науменка.

 

1912. В Києві вийшла книжка: С. Н. Щеголевъ: „Украинское движеніе, какъ современный этапъ Южно-русскаго сепаратизма“, з доносами на українців. Про І. Огієнка тут написано: „Научныя силы Кіевской „Просвиты“ представлены: проф. В. Крымскимъ, прив.-доц. В. В. Русовымъ и г. И. Огієнко, проф. стипендіатомь Кіевскаго Университета по каѳедрѣ русскаго языка (ст. 197)... г. Огієнко — патентований украинецъ (217)... Талантливый ученикъ проф. Перетца г. Огієнко (изъ крестьянъ Кіевской губ.) въ началЪ 1911 г. оставленъ при Университетѣ профессорскимъ стипендіатомь подготовляться на профессора по каѳедрѣ русскаго языка и словесности. Очевидно, г. Перетцъ готовитъ себѣ сотрудника, а современемъ и преемника. Выборъ нельзя не признать удачнымъ. Достаточно прочесть рядъ статей г. Огієнка въ „Радѣ” подъ недвусмысленнымъ заголовкомъ: „Вчімося рідної мови”, чтобы признать у него не только задатки, но и рвеніе къ украинизаторской деятельности. Съ 1906 г. г. И. Огієнко осѣдалъ украинскаго пегаса. По тенденцій очень любопытны его символическіе вирши: „Могутній орел“ и совсѣмъ не символическіе: „Не питай“ („Українська Муза“, Кіевь, 1908, ст. 1143-1145). Можно думать, что тучи, собравшіяся надъ каѳедрой русскаго языка и словесности въ Кіевскомь Университете, не скоро разсѣются“ (ст. 445).

 

1913. 23. II—3. III. Наукова екскурсія в Петроград.

 

1913. VI-VIII. З доручення Радомисльского Повітового Земства Огієнко будує селянам бетонові колодязі в М. Брусилові.

 

1914. І. Огієнко випустив працю польською мовою: „Kościół parafjalny w Brusiłowie, rys historyczny“ (відбитка з „Dziennik Kijowski“ 1914 p. ч.ч. 5-6), що принесла йому службові клопоти.

 

1914, літо. Ог. фундатор і голова „Ссудо-сберегательнаго Общества” для селян у м. Брусилові. Організація місцевого селянства коло цього Товариства.

 

1914. 20. VII. Оголошення війни між Росією й Австрією. І. Огієнко, як професорський стипендист, звільнений від військової служби.

 

1914, осінь. Призначений учителем російської мови й літератури до гімназії о. М. Стельмашенка в Києві („на испытаніе“). Той приймає його нерадо й підозріло.

 

4. Професорська праця в Києві. 1914 - 1918.

 

1914 — 1915. Складає професорські магістерські іспити (церковнослов’янська, російська, польська й сербська мови, історія літератури російська й європейська), всі „весьма успешно“.

 

1915. IV. Останній професорський іспит у проф. Т. Флоринського (сербська й польська мови). Цього дня в українофобськім деннику „Кіевлянинь“ уміщено фейлетона „Сонъ”, де автор пише, що бачив у сні поставлені в Києві пам’ятники українським сепаратистам, серед них і Огієнкові. Це принесло службові клопоти.

 

1915. IV. Перший виклад pro venia legendi в Київськім Університеті св. Володимира на тему: „Жидівствуючі й їхня література“.

 

1915. IV. Другий виклад там же pro venia legendi на тему: „Наголос у слові музика“.

 

1915. IV. Стає приват-доцентом Університету св. Володимира при катедрі російської мови й літератури, але Університет—через військові обставини—переноситься до Саратова. Огієнко залишається в Києві.

 

1915. VII. Лектор російської мови на літніх курсах у м. Радомислі для вчителів початкових шкіл.

 

1915. Ближче познайомлення Ог. з проф. Ніженського Ліцею Гр. Андр. Ільїнським; сильний вплив того на мовознавчі погляди Огієнка.

 

1915. Огієнко призначений почесним куратором трирічної міністеріяльної школи в м. Брусилові. Ремонтує цю школу й своїм коштом збільшує їй бібліотеку.

 

1915—1916. Довгі клопотання Огієнка по урядах, щоб заснувати в м. Брусилові Вищу Початкову Школу. В Міністерстві Освіти допомагає А. П. Імшенецька та її чоловік, начальник відділу народніх шкіл.

 

1915—1916. Огієнко працює серед селян і жидів для заснування Вищої Початкової Школи в м. Брусилові. Організував селян і жидів, що разом склали на школу 1000 рублів. Дістав на цю школу три де сятині землі від місцевого дідича д. ст. сов. О. П. Синельникова. Прохання про відкриття Школи мало тисячу підписів. Школу дозволено відкрити. Огієнко підшукує кандидатів на вчителів.

 

1916. X. Урочисте відкриття Вищої Початкової Школи в м. Брусилові: 1. Молебень на площі, 2. Освячення Школи, 3. Привіти, 4. Урочистий обід для гостей і вчительства.

 

1916. XI. Прив.-доц. Огієнка Міністерство йменувало Почесним Куратором Вищої Початкової Школи в м. Брусилові, що він заснував.

 

1916. Клопотання Ог. заснувати народню школу в с. Морозівці біля Брусилова. Постанова селян матеріяльно допомогти цій шкілі й дати для неї необхідний кавалок землі.

 

1916. Вертається Університет св. Володимира з Саратова до Києва. Огієнко викладає в нім свій перший курс: „Історія східньо-слов’янського наголосу“ (2 годині тижнево, по суботах).

 

1916. Учитель гімн. Жеребцов скаржиться на прив.-доц. Огієнка, ніби той сміявся з царських орденів. Директор о. М. Стельмашенко роздмухує цю справу. Кураторія припинює завзяття о. Стельмашенка.

 

1916, осінь. Ог. обраний делегатом від гімназії о. М. Стельмашенка на з’їзд учителів середніх шкіл Київської округи, проти бажання директора.

 

1916. Ог. призначений учителем російської мови й літератури до VI-ої Державної Гімназії в Києві. Директор гімназії — Янковський. Законовчителем тут був о. протоієрей Нестір Шараєвський, пізніш Архієпископ Української Автокефальної Церкви в Києві.

 

1916 — 1918. Огієнко обраний членом Правління й Секретарем Споживчої Кооперативи в Києві на Лук’янівці. Діяльно працює тут два й пів року.

 

[1917. 8. III н. ст. четвер. Початок революції в Росії].

 

1917. 10. IIІ н. ст. субота. Відомість про революцію в Києві. Студенти переривають виклад доц. Огієнка, бо зала потрібна була їм для збірки. Ректор Спекторський грозить закликати до Університету військову силу. Проф. Т. Флоринський у професорській залі трагічним голосом розповідає про деталі зневаги над царем і царицею. Вся професура загадково мовчить. В Університеті кипить, як у котлі.

 

[1917. 15. III: Цар Микола II зрікся престолу. 17. III. н. ст.: В Києві утворилась Центральна Рада].

 

1917. 1. IV н. ст. (19. III ст. ст.). Велична українська маніфестація в Києві: „Свято Свободи“, що врядила Центральна Рада.

 

1917.IV. Ог. читає в Університеті курс історії української мови.

 

[1917. 19—21 III н. ст. (6—8. V ст. ст.): Перший всеукраїнський Національний Конгрес (1500 люда, в залі Купецького зібрання) обирає членів до Центральної Ради й оголошує її найвищою владою в Україні. 1917. 18—21. V н. ст.: Перший Всеукраїнський Військовий З’їзд. 10—16. VI; н. ст.: Перший Всеукраїнський Селянський З’їзд у Києві. 18—23. VI н. ст.: Другий Всеукр. Військовий З’їзд. 23.VI. н. ст.

 

(10.VI. ст. ст.): Перший Універсал Центральної Ради про автономію України. 28.VI н. ст.: Організація Генерального Секретаріяту Центральної Ради].

 

1917. Ог. обраний професором Українського Народнього Університету в Києві на катедру української мови. Читає в нім у величезній XIV-й авдиторії, завжди по береги переповненій, історію української мови та Історію української культури. Входить до малої Комісії організації цього університету.

 

1917. Ог. обраний Секретарем історично-філологічного факультету Українського Народнього Університету в Києві.

 

1917. VI—VII. Працює в Петроградських бібліотеках та архівах над історією східньослов’янського наголосу. Закінчив велику працю: „Небо Нове“ Іоаникія Галятовського“.

 

[1917.16.VII н. ст. (3.VII. ст. ст.): Другий Універсал Центральної Ради про угоду з російським урядом].

 

1917. 10-12. VIII. Другий Всеукраїнський Учительський З’їзд. Ог. читає на нім доклад: „Рідна мова в школі“.

 

1917. 12.VIII. З’їзд діячів вищої школи. Ог. читає на нім доклад: „Найперші завдання української філології“. Головує проф. М. Грушевський.

 

1917. 18(5). X. Ог. читає публічний виклад про „Українську культуру“ на святі офіційного відкриття Українського Народнього Університету перед кількатисячною авдиторією. Генеральний Секретар Військових Справ С. Петлюра через свого старшину А. Чернявського забирає цей виклад, друкує 100.000 примірників і розкидає серед війська.

 

1917. Разом із Архієпископом Олексієм Дородницею Огієнко утворює перший план діяльности Всеукраїнської Церковної Ради. Довгі наради з ним про дерусифікацію Української Церкви.

 

[1917. 2-12. XI. Третій Всеукраїнський Військовий З’їзд].

 

1917—1918. Ог. читає курс української мови на Вищих Педагогічних Курсах при Київській Кураторы.

 

1917. 7. XI. Урочисте відкриття Української Науково-Педагогічної Академії. Ог. читає в ній курс Історії української мови. Багато працює разом із Ф. Сушицьким для зорганізування цієї Академії.

 

[1917. 19. XI н. ст.: Третій Універсал Центральної Ради оголошує Українську Народню Республіку. 22. XI н. ст.: Урочисте відчитання Третього Універсалу на Софійській площі].

 

1917. XII. Архієпископ Олексій Дородниця, разом із двома впливовими членами київської Всеукраїнської Церковної Ради, просять Голову Центральної Ради проф. М. Грушевського призначити І. Огієнка або кого іншого Генеральним Секретарем Ісповідань. Проф. Грушевський відповів: „Обійдемось і без попів“. А хаос у церковних справах, полишених без українського проводу, все збільшується.

 

1917. XII. Генеральний Секретар Освіти Ів. М. Стешенко закликає І. Огієнка членом його Ради.

 

[1917. 5. XII. В Києві відкрито Українську Академію Мистецтв].

 

1918.14.1. З запрошення Президії Ог. читає двогодинний виклад на Всеукраїнському Церковному Соборі: „Відродження Української Церкви“. Запрошений членом Собору на секцію богослужбових книжок. По закінченні викладу частина священиків проспівала: „Ще не вмерла Україна”. Голова Архієп. Євлогій заявив, що він годиться на проект відродження Української Церкви проф. Огієнка.

 

[1918. 22. 1: IV Універсал Центральної Ради про незалежність України, проголошено його о пів до першої вночі на 25.1.—28.1: Більшовицьке повстання в Києві. — Ніч з 29 на 30.I: Бій під Крутами, де героями полягло за Батьківщину 300 українських юнаків. — Вночі з 8 на 9.ІІ: Уряд У. Н. Р. покинув Київ. — О 2-ій годині ночі на 9.II підписано в Бересті перемир’я з німцями. — 12.11: Закон У. Н. Р. в Житомирі про запровадження нового стилю: рахувати 16.II за 1.III.—2.III: Українське військо й Уряд вертається до Києва].

 

1918. 9.II. Більшовики під проводом Муравйова зайняли Київ. Огієнко переховується на Лук’янівці в різних знайомих.

 

1918. 1. III. Більшовики кидають Київ. Огієнко повідомлений, щоб негайно ховався, бо має бути взятий заложником. Українське й німецьке військо вступають до Києва.

 

1918. Ог. читає курс української мови для урядовців Міністерства Закордонних Справ.

 

1918. Ог. обраний професором на катедру української мови Вищих Жіночих Курсів (Жекулиної) у Києві.

 

[1918. 28.IV: Німці закрили Центральну Раду. — 29.IV : Урочисте обрання й проголошення ген. Павла Скоропадського Гетьманом усієї України].

 

1918. З призначення Міністра Освіти М. Василенка Ог. член Комісій для вироблення нового статуту для українських університетів. Голова Комісії: В. Вернадський, члени : Г. Павлуцький, Я. Кримський, Ф. Сушицький, І. Я. Красуський, І. Огієнко та ін.

 

1918. VI. З призначення Міністра Освіти М. Василенка Ог. Голова Правописної Комісії в Києві. Члени Комісії: Є. Тимченко, Ол.Курилова, Г. Голоскевич, М. Марковський і ін., пізніш Я. Кримський.

 

1918. 10. VI-VII. Ог. викладає курс української мови на міністерських літніх курсах для вчителів середніх і вищих початкових шкіл.

 

1818. 1.VII. Ог. призначений надзвичайним професором на катедру української мови до нового Українського Державного Університету в Києві.

 

[1918.30.VII. Трагічна смерть у Полтаві першого Міністра Освіти Ів. М. Стешенка].

 

 

5. Ів. Огієнко — Ректор Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету.

 

а. Праця в Києві.

 

1918. І. Заснування в Києві, при Українськім Народнім Університеті, окремої Комісії для відкриття по містах України (Полтава, Катеринослав та ін.) вищих шкіл, як філій Київського Народнього Університету. Голова Комісії — проф. Київського Політехнічного Інституту Іван Мих. Ганицький, секретар Ів. Огієнко, члени : Ф. П. Сушицький, Ф. П. Швець і В. В. Дуб’янський.

 

1918. II. Кам’янчани в Києві, просять заснувати їм Університет.

 

В Міністерстві Освіти прийнято їх сухо й нічого не обіцяно. Справу , перебирає до своїх рук Комісія при Українськім Народнім Університеті. Проф. Ф. Сушицький, Директор Департаменту Вищої Школи Міністерства Освіти, поставився спочатку негативно до думки про Університет у Кам’янці, але згодом прихилився до неї.

 

1918. III. Комісія для відкриття філій Українського Народнього Університету постановила розвідати реальну можливість заснувати свою філію в Кам’янці-Подільському й постановила післати до Кам’янця: Голову проф. І. М. Ганицького, секретаря проф. Ів. Огієнка, проф. В. Дуб’янського та начальника відділу професіональної освіти інж. Ол. В. Вілінського з Міністерства. Огієнкові доручено виголосити в Кам’янці виклада.

 

1918. III. В Проскурові привітав Комісію Комісар місцевих залізничих шляхів К. Місевич. Огієнко звернув йому увагу на прикре явище: назви станцій іще скрізь російською мовою. Вертаючись до Києва через три дні, Комісія скрізь побачила вже написи українські. На пам’ятку про таку швидку українізацію подаровано К. Місевичеві книжку: „Українська культура“.

 

1918. III. Приїзд Університетської Комісії до Кам’янця. Виклад Огієнка в переповненім театрі на тему: „Українська культура“. Познайомлення з місцевими діячами й вияснення реальности заснувати в Кам’янці філію Українського Народнього Університету.

 

1918. III. Болгарський посол при Українській Народній Республіці проф. Шишманов ув оточенні Ректора Українського Народнього Університету І. М. Ганицького та Декана Г. Павлуцького відвідують виклад проф. Огієнка в цім Університеті (історія зміни о, е на і). Переповнена зала. Огієнко вітає посла - гостя по-болгарськи. На урочистім засіданні Професорської Ради Шишманов і Павлуцький добре оцінюють Огієнків виклад, що сильно вплинуло потім на службовий стан його.

 

1918. IV. Широко умотивоване предложення Огієнка в Університетській Комісії заснувати в Кам’янці не філію, але окремий державний повний Університет. Переконливо удоводнив, що Кам’янець конче потребує університету й добре надається до того. Комісія погодилась на це, але з умовою, що Огієнко візьме на себе організацію цього університету бодай на два перші роки.

 

[1918. 29. IV: Обрання Павла Скоропадського Гетьманом.

 

1918. 2. V: Міністром Освіти став проф. Микола Прокопович Василенко].

 

1918. VI. Другий приїзд проф. Огієнка до Кам’янця-Подільського, як делегата від Університетської Комісії й Міністерства Освіти, в справі заснування університету. Збори місцевих діячів. Уперті торги Огієнка з представниками місцевих установ. Обрання початкової Університетської Комісії. Огієнко вивіз із собою до Києва акти: 1) Постанова Міської Думи про асигнування на потреби нового Університету 1.000.000 карб., 100 десятин землі та передачу будинка міської триповерхової Технічнрї Школи з цілою її садибою; 2) Постанова Губерніяльної Земської Управи про асигнування 1.000.000 карб., платних 5 років, по 200.000 карб. річно, і 3) Постанова Повітової Кам’янецької Управи асигнувати на потреби Університету 100.000 карб. Всі ці три інституції, крім того, постановили допомогти ремонтувати зруйноване помешкання Технічної Школи.

 

Довга розмова з духовним рабином Кам’янця Оксманом. Огієнко вияснює, що Університет принесе кам’янецькому жидівству величезні користі матеріяльні й духові; Оксман погоджується зібрати на потреби Університету 100.000 рублів, а в разі змоги й більше, й прихиляти ціле жидівство до цього. Огієнко обіцяв: виклопотатись заснувати катедру юдознавства й приймати до нового Університету до 25 % студентів жидів.

 

Довга розмова з головою польських організацій м. Кам’янця лікарем Тадеушем Залєнським про новий Університет. Огієнко погодився клопотатися, щоб при Університеті була катедра полонознавства, щоб студенти поляки приймалися без обмежень і мали доступ до державних стипендій. Т. Залєнський зобов’язався: підпирати справу Університету скрізь, де треба, й зобов’язати до того всіх поляків у Кам’янці, а також зібрати на Університет 50.000 рублів.

 

Цілу справу організації Університету Огієнко поставив так, що перша організація Університету й праця його на початку мусить відбутися виключно на місцеві кошти. Це дуже приспішить цілу справу. Притягнення всіх громадських організацій до справи будови Університету.

 

1918. VI. Доклад у Києві про наслідки поїздки до Кам’янця. Подяка Огієнкові від Комісії за дуже вигідну реалізацію справи. Постанова про негайне розпочаття підготівних справ для відкриття вищих українських шкіл по інших містах України, а також у Києві. Доручення Огієнкові деяких справ перетворення Українського Народнього Університету на Університет Державний у Києві.

 

1918. VI. Предложения Огієнкові від Університетської Комісії зайнятися найперше організацією Українського Державного Університету в Києві. Огієнко просить не відтягати його від праці в Кам’янці, бо праця в Києві вже організована й має своїх робітників.

 

1918. VI. Професорська Рада Українського Народнього Університету, на внесення окремої Університетської Комісії для заснування вищих шкіл на провінції, обрала 19 голосами проти 2 (були за проф. Ол. Грушевського) проф. І. Огієнка ректором Кам’янець - Подільського Державного Українського Університету, на два роки, і своє обрання внесла Міністрові Освіти на затвердження з проханням приспішити з цим затвердженням іще до закону про відкриття Університету, щоб офіційний Ректор міг уже сильніше провадити цілу справу.

 

1918. VI. Перший доклад Огієнків про Університет у Кам’янці Міністрові Освіти М. Василенкові. До цього Огієнко з Міністром про Кам’янецький Університет ніколи нічого не говорив. Міністр рішуче проти заснування Університету в такій глибокій провінції, як Кам’янець, не погодиться на це й Гетьман. У довгім докладі Огієнко збиває сумніви Міністра, доводячи про політичні користі від Університету на кордоні двох українських культур. Переконаний Міністер заломлюється й обіцяє переконувати Гетьмана.

 

1918. VII—X. Ректор Огієнко по всіх відповідних вищих урядах у Києві особисто полагоджує складні справи відкриття й організації К.-П. Д. У. У., а цим сильно прискорює цілу справу. Директор Департаменту Міністерства Фінансів Хар. Мих. Лебідь-Юрчик багато допомагає Ректорові порадами й виконанням справ свого Міністерства.

 

1918. VII. Наказ Гетьмана П. Скоропадського пропускати до нього Ректора К.-П. Д. У. У. без черги й без формальностей. Спершу наказ цей виконується, але скоро забутий.

 

1918. VII. Гетьман призначив Ректора К.-П. Д. У. У. І. Огієнка головою тимчасової комісії для підшукання помешкання для Українського Державного Університету в Києві. Члени Комісії: Г. Павлуцький, Ф. П. Сушицький і Ф. П. Швець. Комісія вибрала на Університет новий величезний будинок Миколаївської Артилерійської Школи. На предложения Комісії Гетьман передає цей будинок Університетові.

 

1918. Вибір Огієнка Членом Головної Управи Українського Червоного Хреста в Києві.

 

1918. VII—X. Організація канцелярій К.-П. Д. У. Університету й призначення перших урядників: помічника Бібліотекаря І. Г. Сливки, Секретаря Правління Університету Дм. Мих. Коломійцева, Секретаря Студентських справ М. Ол. Грінченка, Бухгалтера Н. І. Велична, Лікарського помічника й скарбника Ю. А. Гудзія. Двохтижневе ознайомлення цих осіб із канцелярійною справою вищих шкіл м. Києва.

 

1918. VII. Комісія в складі: Г. Павлуцького, Д. Багалія, 1. М. Ганицького, Ф. Сушицького й ін. розглядає, виправляє й ухвалює проекта закону про заснування К.-П. Д. У. У., що склав Ректор того Університету.

 

1918. VII. Ректори І. Огієнко та Ф. Сушицький на довірочній двохгодинній авдієнції докладають Гетьманові про сильне незадоволення українського громадянства через „антиукраїнську“ гетьманську політику. Гетьман довго й докладно вияснює, як його бойкотують українські партії, не хотячи йти на відповідальну працю, через що Українська Держава помітно обезсилюється, бо провінціяльне життя не налагоджене відповідно.

 

1918. VII. Приїзд Огієнка до Кам’янця-Подільського. Урочиста зустріч Ректора представниками Міста, Земства й Університетської Ко місії. Засідання Університетської Комісії. Двигнення всіх справ уперед. Розподіл праці організації К.-П. Д. У. У. між місцевими діячами.

 

1918. VII. Запрошення настоятелем Університетської Церкви о. протоієрея Євфимія Сіцинського. Ремонт Церкви.

 

1918. VII. Запрошення на посаду університетського лікаря К. Г Солухи. Урядження університетської амбулаторії коштом Губерніяльно. Земської Лікарні.

 

1918. VII. Візита Ректора Університету до Губерніяльного Кам’янець-Подільського Старости Кисільова. В розмові Староста запитав, чи ж дійсно проф. Огієнко вірить у те, що можна створити український університет. Візита Ректора до єпископа Кам’янецького й Брацлавського Пимена та до біскупа Кам’янецького П. Маньковського.

 

1918. VII. Ректор призначив керівником університетського господарства (екзекутором) свящ. Д. Мирського.

 

1918. VIII. Повернення до Києва. Засідання при Міністерстві Ісповідань окремої Комісії для заснування богословського факультету при К.-П. Д. У. У.; головує о. проф. П. Світлов, члени—професори Духовної Академії й урядовці Міністерства, а серед них і єпископ Никон (Безсонов), кол. член Державної Думи IV скликання. Огієнко відбиває напади, ніби не всі богословські дисципліни можна викладати українською мовою.

 

1918. VIII. З великими труднощами й перепонами Огієнко вистарався заложення катедр полоністики й юдаїстики при К.-П. Д. У. У. Обрання кандидатів на професорів цих катедр передав польським і жидівським організаціям м. Кам’янця. Поляки виставили кандидатуру на доцента полоністики д-ра Леона Бялковського; жиди покищо кандидата не мали.

 

1918. VIII. Вистарався наказа Гетьмана вільно брати для потреб К.-П. Д. У. У. необхідне майно з демобілізаційних військових складів у Кам’янці. Екзекутор о. Д. Мирський, з наказу Ректора, забирає до Університету все, що можна взяти.

 

1918. VIII—X. Перетворення зруйнованої садиби Технічної Школи в Кам’янці на величний палац К.-П. Д. У. У.

 

1918. VIII—X. В порозумінні з Міністерством Освіти, по нараді з Комісією (І. М. Ганицький, Ф. П. Швець, Г. Павлуцький, Є. Тимченко, Ф. П. Сушицький), запрошення перших професорів і доцентів Кам’янецького Університету: В. О. Біднова, Л. Т. Білецького, К. Широцького, Шелудька і ін., з Галичини: І. Крип’якевича, В. Кучера, Ю. Гірняка, Балея, Гаморака, Гериновича, В. Бірчака й ін., на катедру полоністики — д-ра Л. Бялковського.

 

[1918. 15. VIII. Урочисте відкриття в Києві Всенародньої Бібліотеки України].

 

1918. 17. VIII. Оголошено „Закона про заснування К.-П. Д. У. У.“ з 1-го липня 1918-го року.

 

1918. VIII. На внесення Ректора Міністер Освіти призначає деканом природничо-математичного факультету проф. Петра Миколаєвича Бучинського.

 

1918. VIII. Оголошення прийому студентів до К.-П. Д. У. У. Поступає дуже багато прохань. Великий відсоток жидів.

 

1918. IX. Розсилка урочистих запрошень на Свято відкриття К.-П. Д. У. У. Авдієнція в Міністра Закордонних Справ Д. І. Дорошен-

 

ка й прохання розіслати ці запрошення за кордоном через українських послів.

 

1918. IX. Авдієнція в Прем’єр-Міністра Ф. Лизогуба й прохання наказати, щоб день відкриття К.-П. Д. У. У. — вівторок 22 жовтня — був оголошений святковим днем для цілого Поділля.

 

1918. IX. На внесення Ректора І. Огієнка Міністер Освіти затверджує такий остаточний склад „Комісії для збудування Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету“: 13 представників Кам’янець-Подільського Міського Самоврядування, 5 представників Подільського Земства й 3 представники громадських та вчених закладів м. Кам’янця-Подільського. А саме: 1. проф. П. М. Бучинський, заступник голови Комісії (поляк), 2. В. К. Приходько, голова Подільської Губерніяльної Управи, 3. Д-р Міранський (жид), голова Кам’янецької Міської Думи, 4. Інж. Самусь, Міський Голова, 5. О. М. Пащенко, голова Кам’янецької Повітової Управи, секретар Комісії,

 

6. О.П. Шульмінський (поляк), заступнук Міського Голови, 7. П. Бутовський, голова Ради „Просвіти“, 8. Адвокат Гумінер (жид), радний Думи. 9. Прот. Є. Сіцинський, від „Просвіти“, 10. Інж. Вольфман (жид), директор електровні, 11. Провізор Нацкевич (поляк), радний Думи, 12. Учитель гімн. В. Злотчанський, радний Думи, 13. Бать (жид) радний Думи і ін.

 

1918. X. Запрошення на Свято відкриття К.-П. Д. У. У. Ректорів: Університету Св. Володимира, Політехнічного Інституту, Комерційного Інституту й інших вищих шкіл м. Києва.

 

1918. X. Запрошення на Свято відкриття К.-П. Д. У. У. Ректора Київської Духовної Академії єпископа Василія й прохання подарувати новому Університетові всі видання Академії.

 

1918. 6. X. Неділя. Як делегат від К.-П. Д. У. У., Огієнко виголошує промову на святі відкриття Українського Державного Університету в Києві. З доручення Професорської Ради Київського Університету мав виголосити й академічний виклад.

 

1918. X. Ректор Огієнко просить Міністра Шляхів пустити 21. X окремий потяг із Києва до Кам’янця з гістьми на свято відкриття К.-П. Д. У. У.

 

1918. X. Запрошення Гетьмана на Свято відкриття К.-П. Д. У. У. Гетьман не обіцяє приїхати, бо побоюється, що державні справи не дозволять йому того. Коли б мав приїхати—конче зателеграфує заздалегідь. На сильне прохання Ректора К.-П.Д.У.У. прирікає, що, коли б не зміг приїхати, нікому не говоритиме того аж до дня 21. X. До дня 21.. X всі знатимуть, що Гетьман приїде на Свято, а це дасть змогу сильніше користати з допомоги місцевої Кам’янецької влади, а також упорядкувати саме місто.

 

1918. X. Запрошення на Свято відкриття К.-П. Д. У. У. Митрополита Київського Антонія Храповицького й прохання поблагословити новий Університет Острізькою Біблією 1581 р.

 

1918. X. 14. Остаточний переїзд до Кам’янця з родиною. В Кам’янці Ректор зайняв вільне помешкання інспектора Технічної Школи, а Директор цієї Школи Биков позостзвся в директорськім помешканні. Представники Міста пропонують Ректорові зайняти репрезентаційне помешкання Директора Школи, але Ректор не погодився.

 

б. У Кам’янці-Подільському.

 

1918. X. Ціла Кам’янецька влада, на чолі з Губерніяльним Старостою Кисельовим, очікуючи приїзду до Кам’янця Гетьмана, гарячково допомагає закінчувати ремонт будинку К.-П. Д. У. У. Ціле місто допроваджується до порядку.

 

1918. X. Ціла Університетська Комісія гарячково працює коло Університету, закінчуючи його ремонт та умеблювання.

 

1918. X. Прибуття до Кам’янця-Подільського частини призначених професорів і доцентів: Л. Т. Білецького, В. О. Біднова, М. Драй-Хмари.

 

1918. Початок заснування університетського студентського хору.

 

1918. X. Ректор виробив найдокладніший план Свята відкриття К.-П. Д. У. У. й перебування гостей у Кам’янці. Усім керівникам Свята вияснено їхні ролі. Організація студентства для керування порядком на Святі. Велика праця Губерніяльного й Повітового Земства та Міської Управи для Свята.

 

1918. X. Візита Губерніяльного Старости Кисельова до Ректора й оповідання про те, що напроти Університету, в будинку кол. „Просвіти", відкрито підозрілий склепик содової води, а його господарі, два жидки соціялісти-революціонери, готовлять замах на Гетьмана. Пропонує, щоб Ректор просив Гетьмана на Свято не приїжджати. Ректор (добре знаючи, що Гетьман не приїде) настоює, що Гетьман приїде, а тому треба всі ремонти покінчити, а місто допровадити до порядку.

 

1918. X. Наказ Ректора по Університетові, що він зрікається з свого Ректорського утримання, передаючи його на заснування студентських стипендій.

 

1918. X. Телеграма Ректора К.-П. Д. У. У. до Гетьмана з проханням підкреслити врочистість Свята відкриття К.-П. Д. У. У. й оголосити амністію політичним в’язням Поділля, а в разі можливості — й цілої України, а такий акт „стане найкращим діямантом в короні гетьманській“. Відповіді на цю телеграму не прийшло.

 

1918. 16.Х. Конференція Ректора з головами місцевих установ про конечність урочистого обіду для гостей, що приїдуть на Свято. Керування справами обіду доручено голові Губерніяльної Лікарської Управи О. X. Білоусові.

 

1918. 18.Х. Конференція Ректора з редакторами місцевої преси. Постановлено цілі числа на 22.X. присвятити виключно Святу відкриття Університету. Губерніяльна Земська Управа постановила видати на день 22 жовтня одноднівку: „Свято Поділля“.

 

1918. 18.Х. Конференція Ректора з представниками студентства про допомогу прикрашувати Університет й про найкраще керування порядком на святі.

 

1918. 20.Х. Візита Губерніяльного Старости Кисельова до Ректора й прохання негайно телеграфувати Гетьманові не приїжджати. Заява, що він для охорони Гетьмана й гостей зробив усе можливе. Ректор (добре знаючи, що Гетьман не приїде) охорону безпеки особи Гетьмана в стінах Університету бере й на себе.

 

1918. 21.Х. Будова тріумфальних брам. Ціле місто радісно й пильно готується до Свята Культури. Прикраса домів. Кам’янецький двірець пишно прибраний. Високо над ним — тризуб із. електричних лямп. Поставлення громадської варти на двірці стрічати гостей. Ціле місто прибрало найурочистіший вигляд.

 

1918. 21.Х. Ректор висилає до Проскурова делегацію на зустріч гостям із Києва, щоб вона всіх гостей поінформувала про порядок Свята, роздаючи видрукувані програмки та роздаючи всім числа візників від двірця та на місця перебування в Кам’янці.

 

1918. 21.Х. вечір. Телеграма з Києва, що окремий потяг із гостями на Свято вирушає з Києва.

 

1918. 22.Х. Вівторок. Урочисте відкриття Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету. Програма Свята: 1. Зустріч гостей на двірці о 9-ій год. ранку. 2. Урочисте Богослужения в університетській Церкві цілого кам’янецького духовенства на чолі з о. протоієреєм Євф. Сіцинським, від 10-ої до 12½ год. дня. 3. Урочистий Молебень, править те ж духовенство на чолі з єпископом Кам.-Под. Пименом і виголошення Многоліття Українській Державі, Ясновельможному Гетьманові, Урядові, Ректорові, Професорам, Студентам і Присутнім. Виголошення вічної пам’яти „всім у Бозі спочилим українським князям, гетьманам і всім, хто життя своє віддав за Україну“. 4. Урочисте відкриття Університету представником Гетьмана, що відчитав Грамоту Гетьмана Університету (військовий пушечний салют під час читання Грамоти; Грамота була з однією печаткою замість двох), о 1-й год. дня. 5. Урочиста промова Ректора Університету (коротка історія Університету; подяка Гетьманові й Урядові; подяка всім, хто допомагав будувати Університет; подякував і всім членам старої Міської Думи, з чого громадянство зробило виразну демонстрацію; публічна заява Ректора, що він зрікається урядової ректорської платні й передає її на студентські стипендії). 6. Урочисті привітання новому Університетові писані (сотні телеграм і листів) й усні — від численних делегацій і осіб, від 2 до 5 год. дня. Відповідь на ці привітання Ректора. 7. Урочистий обід в Університеті для всіх гостей, від 5-ої до 8 год. вечера. 8. Урочистий концерт у розкішно прибранім Народнім Домі, від 8 до 10-ої год. вечера, по 10-й год. баль.

 

Цілий Університет розкішно умаяний зеленню та квітами, прибранний килимами й прапірцями. Співають два хори: Національний Кошиця та місцевий „Просвіти". Знадвору цілий Університет також прикрашений зеленню та національними прапорами. Високо над фронтом урядова вивіска, золотом на блакитному полі кирилицею: „Кам’янець-Подільський Державний Український Університет". Коло Університету всі школи, урядники всіх установ, й військо й тисячні товпи народу. З високої по-мистецькому удекорованої трибуни промовляв до народу Товариш Міністра Освіти П. Холодний та Ректор Університету Огієнко.

 

На Свято прибули: представник Гетьмана генерал хорунжий Лібов, представник Міністра Освіти П. Холодний, представник Київського Митрополита (Антонія Храповицького) єпископ Чигиринський Димитрий (Вербицький), Ректор Київського Народнього Університету проф. І. М. Ганицький, Ректор Київського Державного Університету проф. Ф. П. Сушицький, ціла колишня Комісія дня заснування вищих шкіл на провінції: проф. Ф. П. Швець, проф. В. В. Дуб’янський і ін., усі вищі урядники Міністерства Освіти: Директор Департаменту вищої освіти Ф. Сушицький і його заступник Плечко, Директор Департаменту середньої школи R. Ст. Синявський, Директор Департаменту професіональної освіти інж. Ол. В. Вілінський, нижчої освіти А. І. Лещенко, позашкільної освіти С. Ф. Русова, Л. М. Старицька-Черняхівська і ін., вищі урядники зо всіх Міністерств, доц. свящ. Н. Смирнов від Київської Духовної Академії, О. Кошиць і його Національний Хор. З Буковини прибули: Декан Черновецького Університету, та проф. і посол С. Смаль- Стоцький; із Галичини прибуло зовсім мало: проф. Львівського Університету О. Колесса, д-р І. Крип’якевич, д-р В. Кучер, делегація від львівського студентства (О. Степанівна, Сілецький і ін ), делегація від львівських богословів, делегація від Січових Стрільців: пор. д-р Старосольський, Л. Лепкий і ін. З Кам’янця-Подільського були представники цілого міста: Міська Управа нова й стара, Губерніяльне й Повітове Самоврядування, „Просвіта“, всі установи, школи, преса й т. ін. Від поляків: біскуп Петр Маньковський, представники всіх організацій на чолі з лікарем Т. Залєнським. Від жидів: головний рабин Оксман та представники жидівських організацій.

 

Багато інституцій офірували на розбудову Університету поважні суми.

 

Деякі промови, особливо за обідом, мали натяки протигетьманські. М. Шаповал, що прибув із Києва, пробував виголосити палку протигетьманську промову.

 

Всі кам’янецькі газети цілі були присвячені Святу. Губерніяльне Земство випустило велику одноднівку: „Свято Поділля“, це подана ціла історія заснування Університету, біографії Ректора, Професорів і т. ін.

 

Цілий день у місті небувалий рух. Люди вітають один одного зо Святом Культури й цюлуються, як на Великдень. Старші плакали від радости й переповнення щастям серця.

 

1918. 23.Х. Огляд гістьми Університету й Кам’янця. Від’їзд потягу з гістьми до Києва. Спільні фотографії.

 

1918. 1.ХІ. Урочисте розпочаття викладів в Університеті. Виклад Ректора з історії української мови в присутності запрошеного місцевого громадянства.

 

1918. XI. Ректор дозволяє й широким колам кам’янецького громадянства слухати викладів в Університеті.

 

1918. XI. Клопотання Ректора заснувати збільшене число стипендій для студентів.

 

[1918. 14.ХІ. Урочисте відкриття Української Академії Наук у Києві. 15.ХI: Повстання Директорії проти Гетьмана].

 

1918. XII. Публічний виклад Ректора в залі міського театру на тему: „Українська мова“.

 

1918. ХII. На прохання студентів перенесено університетські виклади на пообідній час: від год. 2-ої до 10-ої вечера.

 

1918—1920. Невпинна матеріяльна допомога галицькому студентству в К.-П.Д.У.У.

 

1918. „Prof. І. Ohijenko z wielkim napięciem sił wywalczył u Rządu Ukraińskiego katedry literatury i historji Polski przy Kamienieckim Uniwersytecie i powierzył je szczeremu patryocie polskiemu, profesorowi Białkowskiemu, jedyną w tym czasie katedrę polską na całym ogromnym obszarze byłego caratu“ (Zaświadczenie Kaliskiego Związku Uchodców Polaków, dnia 22 sierpnia 1923 r.).

 

1918. „Pomimo sprzeciwu, za rządów hetmana Skoropadskiego, Prof. I. Ohijenko założył przy Kamienieckim Uniwersytecie katedrę polskiej literatury i historji, mianując na tę posadę Polaka, obecnie profesora Uniwersytetu w Poznaniu, p. Białkowskiego“ (Notarjalne Zaświadczenie b. Prezydenta m. Kamieńca A. Szulmińskiego, z dnia 4 sierpnia 1923 r.).

 

1918—1920. „Ludność polska m. Kamieńca głęboko szanowała Rektora Ohijenkę, co wyraziła w adresie inteligencji polskiej w dzień otwarcia Uniwersytetu“ (Zaświadczenie byłego Prezydenta m. Kamieńca A. Szulmińskiego, z dnia 4 sierpnia 1923 r.).

 

1918—1920. „Stypendja rządowe dla studentów Kamienieckiego Uniwersytetu pod wpływem Rektora Ohijenki były udzielane i studentom Polakom bez żadnej różnicy z Ukraińcami“ (Notarjalne Zaświadczenie byłego Prezydenta m. Kamieńca A. Szulmińskiego, z dnia 4 sierpnia 1923 r.).

 

Дальше життя й розвиток Університету подається в наступних розділах.

 

 

6. Ів. Огієнко — Міністер Освіти. 1918 —1919.

 

[1918.14.ХІІ. субота. Гетьман Павло Скоропадський зрікся влади й покинув Київ. О годині 4-ій пополудні Війська Директорії увійшли до Києва. 19.ХІІ. четвер: Урочистий в'їзд Директорії до Києва].

 

1918.25.ХІІ. „В порозумінні з організованим громадянством і політичними партіями“ Директорія закликав Ректора Кам'янецького Університету Огієнка на посаду Міністра Освіти. Безпосереднім сполученням Київ — Кам'янець член Директорії проф. Ф. Швець переговорює про це з Ректором Ог. Ректор просить дати йому три дні до надуми, бо боїться кидати ще не міцно організований К.-П. Д. У. Університет.

 

1918.28.ХІІ. Другі переговори про те ж із членом Директорії Ф. Швецем. Ог. ставить дві умові: 1. остаточну згоду дасть у Києві і 2. Конче залишає за собою посаду Ректора Університету. В імені Директорії Ф. Швець приймає ці умови.

 

[1919.1.I. Закон Директорії про державну мову: „Державною мовою в Українській Народній Республіці вважається українська мова“. 1.I: Закон про устрій Української Автокефальної Церкви: про Собор і Синод: „Українська Автокефальна Церква з її Синодом і духовною ієрархією ні в якій залежності од Всеросійського Патріярха не стоїть“].

 

1919.3.1. Прибув Губерніяльний Подільський Комісар Гр. Степура з запитом, „коли Міністер виїжджає до Києва, бо йому наказано з Києва допомогти Міністрові виїхати сьогодні“. Ог. виїжджає до Києва.

 

1919.4.1. Нарада з проф. Д. Багалієм, І. М. Ганицьким, Ф. П. Сушицьким і ін. про найближчу працю Міністерства Освіти.

 

1919.5.1. Вступления до виконання обов‘язків Міністра Освіти.

 

1919.6.1. Приїзд до Міністерства Освіти. Міністра зустріли й привітали: товариш Міністра П. Холодний, начальник департаменту вищих шкіл і Ректор Ф. Сушицький, начальник департаменту середніх шкіл А. Синявський, начальник відділу мистецтва П. Я. Дорошенко, начальник департаменту нижчих шкіл А. І. Лещенко, начальник департаменту позашкільної освіти С. Ф. Русова й ін.

 

1919.6.1. Перший наказ по Міністерству Освіти, що Міністер Освіти Огієнко зрікається від належного йому утримання й передає його на створення студентьских стипендій у Кам'янець-Подільськім Державнім Українськім Університеті.

 

1919.I. На внесення Комітету урядовців Міністерства Освіти звільнено зо служби в Міністерстві частину урядовців — чистих росіян.

 

1919.I. Наказ Директорії Міністрові Освіти негайно внести предложения звільнити з посади товариша Міністра Петра Холодного „за бездіяльність і нездатність до адміністраційної праці.“ Міністер Огієнко вистарався відміни цього наказу, але змушений був погодитися на призначення йому ще й другого товариша Міністра—соціяліста-революціонера Юхима Щириці, „щоб посилити діяльність Міністерства Освіти.“

 

1919.I. Створення великої Ради Міністра Освіти з професорів вищих шкіл і видатних громадських діячів, а саме: Дм. Багалій, А. Кримський, Є. Тимченко, Ф. Сушицький, Г. Павлуцький, Ор. Левицький, Ф. Музиченко, М. Марковський, Л. Лобода й багато ін.

 

1919.I. Небезпечні репресії Директорії проти б. гетьманського Міністра Дмитра Дорошенка. Міністер Освіти бере його під свою оборону, призначає доцентом Кам‘янецького Університету й дає кімнату в своїм приватнім помешканні в Кам'янці.

 

1919.I. Міністер Освіти повідомляє б. Міністра Освіти за Гетьманщини Миколу Василенка конче сховатися, бо йому загрожує сильна небезпека.

 

1919.I. Пильна праця Міністра Освіти в Києві для дальшої організації Кам'янецького Університету. Наказ пропускати до Міністра в справах Кам'янецького Університету без черги. Закуп книжок і лабораторійного майна для Університету на великі суми. Значне збільшення бюджету Кам'янецького Університету. Призначення нових професорів і доцентіва: Архієпископа Олексія (Дорідниці), В. Петра, Ол. Столярова, М. Хведорова, А. Малиновського, П. Клепатського, І. Любарського, Й. Пеленського, М. Плевака, И. Оксіюка, В. Васильківського, М. Чайківського, Шелудька, Прахова, асист. Ол. Оденича й ін.

 

194 9.I. Часті конференції Міністра Освіти з Ректором Київського Українського Державного Університету проф. Ф. Сушицьким про потреби цього Університету. Збільшення асигнувань на цей Університет. Предложення Ректорові Ф. Сушицькому провадити організацію Київського Університету прискореним темпом, щоб зміцнити Університет,

 

1919.I. Делегація членів Української Академії Наук до Міністра Освіти в справі реорганізації й більшої українізації Академії. Міністер Освіти пропонує зробити всю цю реорганізацію внутрішнім способом, — він охоче затвердить відповідні організаційні постанови Академії. Значне збільшення асигнувань на Академію Наук.

 

l919.I. Предложення члена Директорії С. Петлюри мобілізувати гімназистів VІ-VII-VIII клас середніх шкіл. Міністер Освіти спротивився цьому предложению, як мало реальному й небезпечному.

 

1919.12—17.I. Праця малої Правописної Комісії з трьох членів: проф. А. Кримський, проф. Є. Тимченко й проф. І. Огієнко. Редакція правописних правил, ухвалених Правописною Комісією в літі 1918 р. (Склав ці правила І. Огієнко).

 

1919.17.I. Четвер. Наказ Міністра Освіти про запровадження одного правопису для обов'язкового шкільного вжитку в усій Україні.

 

1919.19.I, субота. Історична постанова Директорії про злуку Західньої й Східньої Українських Республік ув одно—соборну Українську Народню Республіку.

 

1919.19.I. Рада Міністрів доручила Міністрові і Освіти Огієнкові виробити проекта урочистого Свята Соборности України.

 

1919.20.I. Виробленого Міністром Освіти проєкта Свята Соборности України Рада Міністрів затвердила, й ціле виконання його доручила Міністрові Освіти Огієнкові.

 

1919. 20.I. Доклад Міністра Освіти Директорії програми Свята Соборности. Сильний протест проти церковної частини Свята Голови Директорії В. Винниченка. По нараді Директорія план Свята прийняла, а В. Винниченко зобов’язався бути на Святі (на молебні).

 

1919. 20.I. Міністер Освіти призначає Комісію для зреалізування програми Свята Соборности з осіб: П. Я. Дорошенко, Гр. Павлуцький і ін.; для зовнішнього догляду Свята призначає артиста М. К. Садовського.

 

1919. 20.I. Розпорядження Міністра Освіти, щоб по цілій Україні в вівторок 22 січня не було шкільних занять, і щоб по всіх церквах відправлено врочистого молебня й три дні дзвонено.

 

1919. 21.I. На внесення Міністра Освіти Рада Міністрів ухвалила, а Директорія затвердила закона вважати день 22 січня на вічні часи державним Святом в Україні.

 

1919. 22.I. Вівторок. Величне Свято Соборности України, відсвятковане на Софійській площі за планом Міністра Освіти.

 

1919. 22.I. Вівторок. Відкриття засідань Трудового Конгресу в Києві. Конгрес затверджує цілу Раду Міністрів. Панічна промова Міністра Війскових справ генерала О. Грекова про військовий стан.

 

1919. І. Більшовики великими силами сунуть в Україну. Українске війско ставить їм зовсім слабенький опір. Селянство явно хилиться на бік більшовиків. „Демократична” інтелігенція не вірить у злі наміри більшовицької влади.

 

1919. 25.I. Безладдя збільшується. Ніхто не знає про правдиве положення військового фронту. На засіданнях Ради Міністров, що затягуються на цілі ночі, Війсковий Міністер ген. О. Греків подає незадовольняючі звіти. Підо впливом усього цього Директорія й Рада Міністрів постановили, щоб Уряд виїхав до Вінниці, узявши з собою тільки найнеобхідніше; урядників до виїзду не силувати,— нехай виїде, хто хоче й кому потрібно.

 

1919. 26.I. Довге засідання Ради Міністрів із вищим війсковим командуванням. Отам. Коновалець урочисто заявляє, що Київ може бути спокійний,—він не здасть його, „хіба ворог увійде до Києва через труп його”.

 

1919. 26.I. Тільки невелика частина урядовців Міністерства Освіти погодилася виїхати до Вінниці. Решта лишається на своїх містах і продовжує працю.

 

1919. 27.I. Оголошено евакуацію Києва. Цілій день до Міністра Освіти довгою низкою йдуть керівники окремих освітніх установ. Усіх у міру можливості задовольнено. Міністер Освіти приймав від 10 г. ранку до 5-ої вечера без перерви. Вказівки Міністра Освіти керівникам окремих установ, що позостаються в Києві.

Наказ Міністра Освіти, що він, тимчасово від’їжджаючи, здає Міністерство Освіти Директорові департаменту нижчих шкіл Андрієві Івановичеві Лещенкові. Довга нарада з ним про освітню працю.

Евакуація призначена на 6-ту годину вечора, але Міністра Освіти повідомлено приїхати на двірець о годині 10-й вечора, де йому й його вищим урядовцям зарезервоване окреме купе. О 10-и год. Міністер Освіти, в супроводі своїх вищих урядників, прибув на двірець. Там повний хаос. Купе Міністра Освіти зайняв один із директорів Міністерства Юстиції, замкнувся в нім і Міністра Освіти не впустив.

Потяг із Урядом відійшов із Києва тільки 28.I рано вранці.

 

1919.28.I. Трудовий Конгрес у Києві припинив свою діяльність.

 

1919.29.I. Тільки вночі на 29.1 Уряд прибув до Вінниці й оселився в готелях „Савой“ та „Франція“. Призначене для Міністерства Освіти помешкання знову зайняв войовничий урядник Міністерства Юстиції, але тепер змушений був підпорядкуватись зарядженням. Міністра Освіти взяв до свого мешкання товариш Міністра Юх. Щириця.

 

1919.4.II. Українська Армія залишила Київ.

 

1919.II. Організація праці Міністерства Освіти в Вінниці.

 

1919.II. Пропозиція Міністра Освіти своєму Товаришеві Міністра Юх. Щириці, Керівникові Справ Культури П. Як. Дорошенкові й Директорові вищих шкіл Ректорові проф. Ф. П. Сушицькому їхати з Міністерством Освіти до Кам‘янця. Всі три відмовились, бачучи загальний хаос і твердячи, що можна працювати й з більшовиками (незабаром Юх. Щириця був розстріляний більшовиками в Вінниці, П. Я. Дорошенко в Одесі, а Ф. Сушицький помер від тифу).

 

1919 початок II. Катастрофа потягу, що ним їхав Міністер Освіти з Вінниці до Кам'янця, в снігах біля станції Балин. Міністер Огієнко тільки легко контужений. Проф. М. Грушевський, що їхав цим потягом, вийшов зовсім здоровий.

 

1919 початок II. Міністер Освіти прямим сполученням із Кам'янця дає свої останні накази позосталому в Києві А. Лещенкові щодо справ освіти.

 

1919.II. Директорія й Уряд у відозві до Народу оголошують війну більшовикам.

 

1919.II. Ректор Університету й Міністер Освіти Огієнко довго упрошує професора М. Грушевського не їхати за кордон, а перебути непевний час при Кам‘янецькім Університеті, читаючи виклади й допомагаючи його науковій організації. Грушевський не погодився.

 

1919 січень—квітень. Розпорядження й закони Міністерства Освіти: про українізацію середніх шкіл; про вільний вступ до V кл. гімназій із вищих початкових шкіл; про визнання в Україні закордонних докторатів; початок плану єдиної школи; закриття російської I-ої гімназії за демонстративно - вороже ставлення до української влади й публічне співання „Боже, царя храни“; надання права особам, що закінчили 4 кл. духовних семінарій, педагогічні інститути та фельдшерські 4 кл. школи вільного вступу до Університету; видача великих допомог українським видавництвам; закон про Українську Державну Капелу за кордоном; відкриття багатьох нових українських гімназій; значне підвищення платні вчителям народніх шкіл; закон про обов'язкове загальне навчання.

 

1919.II. Призначення доцентів на Богословський Факультет К.-П. Ун.: маг. Оп. Неселовського, П. Табінського й о. Йовх. Сіцинського.

 

1919.19.II На внесення Міністра Освіти Рада Міністрів постановила видати 22.000.000 гривень культурно - освітнім організаціям Галичини.

 

1919.II. Організація при Кам'янецькім Університеті Наукового Товариства з багатьма секціями. Притягнення до наукової праці учителів середніх шкіл м. Кам’янця й еміграції.

 

1919.II. До Кам’янця приїхав член Трудового Конгресу Н з дорученням організувати допомогу війську, й призначив публічний свій виклад (про сучасну ситуацію) в Міськім Театрі. На виклад прибуло сила народу всіх національностей. Прибув і депутат Н, але... зовсім п'яний, пробував говорити, але не міг. Присутній на цім „викладі“ Міністер Освіти покинув збори й післав Урядові телеграму про скандал. Другого дня депутат Н просив вибачення в Міністра Освіти...

 

1919.II. Уряд В. Чехівського подається на димісію. Утворення нового уряду С. Остапенка, до якого входить, як Міністер Освіти, і проф. Огієнко.

 

1919.6.III. Евакуація Уряду з Вінниці. До Жмеринки прибули 7.III, до Деражні 8, до Ярмолинець — 10 III.

 

1919.11.III. Прибуття уряду й урядовців до Кам'янця-Подільського. Міністерство Освіти оселилося в Університеті; товариш Міністра ТІ. Холодний живе в родині Огієнків.

 

1919.III. Уперта агітація с-р. і с.-д. проти уряду С. Остапенка. Розпускання чуток, що з більшовиками треба миритися, і що тільки це врятує Україну.

 

1919.22.III. З невідповідного наказу військової влади, що став відомий тільки о 2-ій годині дня, Рада Міністрів виїжджає на кордон Галичини. Наказ урядовцям виїхати, але багато з них цього наказу не виконали з різних причин. В Кам'янці великий хаос і поденервування. Ситуацію використали с.-р. й с.-д, й негайно утворили „Комітет спасіння України“, до якого входили: М. Грушевський, Вс. Голубович, Арк. Степаненко, Іс. Мазепа, В. Чехівський, Ткаченко та інші. Комітет узяв владу в свої руки і відмінив евакуацію. Хаос іще збільшився.

 

1919.III. Довідавшись про утворення в Кам'янці „Комітету спасіння України", Директорія вислала до Кам'янця старшину Хомодовського, що спокійно й швидко зліквідував кам'янецьку револьту.

 

1919.28.III. З наказу Голови Директорії Уряд та урядники евакууються з Кам'янця до Рівного, куди й прибули 31.III.

 

1919.III. Професорська Рада Кам'янецького Університету висилає за кордон прив.-доц. Д. Дорошенка купити відповідну друкарню, на що видає йому 300.000 карб. Разом посилається й прив.-доц. М. Чайківський накупити потрібних книжок для Бібліотеки Університету.

 

7. Перша еміграція. Повернення до ректорських обов'язків. 1919.

 

1919. поч. IV. Створення лівого кабінету Б. Мартоса. Огієнко до цього кабінету не ввійшов. Сильне поширення чуток, ніби кабінет Мартоса має замір миритися з більшовиками.

 

1919.14. IV. Примусова еміграція з цілим урядом до Галичини.

 

1917.17. IV. Страсний четвер. Більшовицька частина Андреєва зайняла Кам'янець-Подільський. Комісаром до Університету призначений студент-більшовик Волинський, що сильно його боронить. В помешканні Ректора Університету, де лишилась його родина, більшовики по ночах роблять труси. 20.IV: До Кам'янця прибув Комісар Освіти Затонський і закрив Богословський Факультет.

 

1919.IV—VI. Тулячка Огієнка по Галичині: Тернопіль, Станиславів, Бучач, Чортків, Борщів.

 

[1919.11.IV. Політична нарада в Здолбунові Уряду У. Н. Р. та військових. Головує С. Петлюра. Голосами с.-р. та с.-д. (мін. Сиротенко, ген. Осецький, полк. Мельник, полк. Коновалець і ін.) раджено: миритися з більшовиками, воювати з поляками. — Вночі з 24 на 25 квітня Центральний Комітет Партії Самостійників на таємних зборах постановив перешкодити Урядові порозумітися з більшовиками й зробити державний переворот — 28.1V: Наказ Головного Отамана С. Петлюри ч. 756 про звільнення з посади командуючого Північною Армією отамана Вол. Оскілка. Вночі з 28 на 29 квітня повстання от. Вол. Оскілка. Арешт частини міністрів-соціялістів, що ніби „найбільш шкодили державності України“: Б. Мартоса, А. Левицького, Сиротенка, Іс. Мазепи. Відозви до Війська й Народу. Призначення інж. Є. Архипенка Комісаром Цивільних Справ при Оскілкові. 30.IV: Повстання от. В. Оскілка припинене.]

 

[1919.V. Блукання Уряду У. Н. Р. Переїзд із Рівного до Радзивилова. 19.V: приїзд до Золочева. 23.V: Приїзд до Тернополя. 4. VI: Приїзд до Волочиського. 8.VI: до Чорного Острова. 14. VI: повернення до Кам'янця].

 

1919.V. Переговори Огієнка в Бучачу з Митрополитом Антонієм Храповицьким та архієп. Євлогієм. Умови повороту й праці їх у дусі нових вимог. При переговорах був і архієп. Олексій Дорідниця.

 

1819.V. Життя в Борщеві в очікуванні звільнення Кам'янця (жив у Радника Вол. Мриця).

 

[1919.2.VI. Більшовицька влада арештувала в Кам'янці проф. В. Біднова та Л. Білецького].

 

1919.3.VI. вівторок. Полковник Удовиченко з 16-м пішим загоном звільнив Кам'янець-Подільський від більшовиків.

 

1914.4. VI. Огієнко вернувся до Кам‘янця й приступив до виконання своїх ректорських обов'язків. Відновлення закритого більшовиками Богословського Факультету.

 

1919.VI. Запрошення Огієнка радником Міністра Освіти.

 

1919. Заложення української університетської Гімназії для дорослих. В Гімназії викладали: проф. В. О. Біднов, доц. Л. Т. Білецький, доц. М. Чайковський, К. Копержинський, Л. Злотчанський, І. Майстренко й ін. Директором Гімназії обраний проф. І. Огієнко.

 

1919.VI. Заложення їдальні для студентів Кам'янецького Університету. Здобуття від Міської Управи потрібного на це помешкання, а від Міністерства Освіти — коштів.

 

1919.VI. В помешканні Ректора Огієнка оселюється член Директорії Ф. Швець.

 

1919.VI—IX. Приспішена праця Ректора для розвитку Кам'янець-Подільського Державного Українського Університету.

 

1919.VI-IX. Організація Правничого Факультету. Призначення доц. X. М. Лебідь-Юрчика в. о. Декана цього Факультету. Призначення проф. С. Остапенка, лектора Завадського, лектора Шманкевича, стипендиста І. Шимоновича на цей факультет. Проведення закона про Правничий Факультет.

 

1919.VI. Призначення на Природничий Факультет Кам'янецького Університету нових професорів: В. Ґериновича та Н. Гаморака.

 

1919.VI—1920. Організація Сільсько-Господарського Факультету. Призначення (за рекомендацією М. Хведорова та В. Біднова) в. о. Декана цього Факультету доц. С. Бачинського. Призначення на цей Факультеть проф. Гаращенка й О. Полонського та лекторів: Архипенка, Баєра, Б. Іваницького, Крижанівського, Храневича й Шереметинського (останній до викладів не приступив і тому затверджений не був).

 

1919.VI. Призначення нових асистентів на Природничий Факультет: М. Вікула, А. Чернявського, Л, Бакинського, Риндика, Пахаря й інших.

 

1919.14.VII. В Кам'янці-Подільському закладається „Національно-Державний-Союз“ (союз усіх партій без с.-р. і с.-д.).

 

[1919. 16.VII середа. Українська Галицька Армія переходить Збруч. 29.VIII: Зміна кабінету Б. Мартоса на кабінет Іс. Пр. Мазепи.

 

30. VIII: Українські війска взяли Київ вночі на суботу 30-го серпня.

 

31. VIII: Зрадливий напад Денікінського війска на Українське, чому воно покинуло Київ].

 

1919. VIII. З наказу Міністра Внутрішніх Справ Іс. Мазепи зроблено поліційний трус в Університеті (шукано Ів. Ліпи, Білинського, І. Кобзу й ін.). Коли поліція зайшла вночі до помешкання Ректора Огієнка, її рішуче випросив член Директорії Ф. Швець, що жив у цім помешканні. Професорська Рада винесла писаний протест проти цього безпідставного трусу (це перше втручання поліції на територію Університету). Міністер Іс. Мазепа вибачився за непорозуміння.

 

1919. 19.VIII. Товариська бесіда членів „Національно-Державного Союзу“ й окремих осіб із галицьким урядом у театрі ім. Шевченка в Кам’янці. Промова І. Огієнка про об'єднання.

 

8. Огієнко — голова Українського Товариства Червоного Хреста в Кам‘янці-Подільському.

 

1919.20.VI. З ініціятиви Ректора І. Огієнка повстає філія Українського Червоного Хреста в Кам’янці - Подільському. Організаційні збори в Університеті 20.VI. Обрана така Президія: Голова—І. Огієнко, члени: лікар К. Г. Солуха, скарбник—о. прот. Є. Сіцинський, лікар О. X. Білоус, В. К. Приходько, проф. В. О. Бідной, С. X. Русова, О. Петлюра, С. Сіцинський, секретар—Ю. А. Гудзій, бухгалтер—Н. І. Величко. Пізніш до Управи ввійшла Г. П. Приходько, Г. Турович і ін. (див. „Наше Життя“ 1920 р. ч. 1 ст. 15).

 

1919. VI. Огієнко здобуває від Уряду У. Н. Р. кошти на працю Червоного Хреста. Частина коштів здобувається виставами, збірками і т. ін.

 

1919. VII. Організація короткотермінових медичних Курсів для сестер-жалібниць. Курси закінчили 30 сестер.

 

1919. VII. Організація санітарно-харчових пунктов для війскових на станції Кам’янець-ІІодільський (завідував X. Т. Хорищенко) та на фронті. При організації цих пунктів багато працювала Г. П. Приходькова.

 

1919. VII. Міністерство Народнього Здоров’я посилає Ів. Огієнка, як Голову Українського Червоного Хреста в Кам'янці, за кордон для здобуття потрібних ліків. Виїзд не відбувся через брак потрібних коштів.

 

1919. VIII. Організація дитячих притулків для дітей військових і незаможніх у. м. Кам‘янці-Подільському та с. Оринині.

 

1919. VIII. Організація дешевої їдальні для незаможних у м.Кам'янці-Подільському.

 

1919. Осінь. Заснування в м. Кам'янці-Подідьському амбулаторії Червоного Хреста. На чолі став К. Г. Солуха. Працювали 3 лікарі.

 

1919. X. Значне збільшення праці санітарно - харчового пункта на станції Кам‘янець-Подідьський. .

 

1919. X. З фронту приходять найчорніші вістки про тяжке санітарне становище Галицької Армії. Ректор Огієнко розповідає про це зібраним студентам і закликає їх допомагати Галицькій Армії, творячи санітарні летучі відділи. Для вирішення предложения Ректора збираються загальні збори студентів Кам'янецького Університету. Збори постановили: всі студенти віддають себе на працю для рятування Армії; до постанови студентів приєднуються й урядники Університету. На нових Студентських зборах Ректор дякує, студентам за їхню безприкладну патріотичну жертвенність, заявляючи, що для справи потрібні наразі декілька десятків осіб. За найближчих днів організовані були летучі санітарні відділи й вислані на фронт.

 

1919. X. Розпорядження Міністра Ісповідань Огієнка про збір по церквах добровільних пожертв на Український Червоний Хрест. Наказ повторений 10.V. 1920 р. ч. 104.

 

 

IX. Іван Огієнко — Міністер Ісповідань. 1919.

 

1919.1. IX. Директорія У.Н.Р. запрошує Ректора Кам’янецького Університету стати Міністром Ісповідань. Затяжні переговори в цій справі.

 

1919. IX. Кирило-Методіївське Церковне Братство на своїх зборах обрало Ректора Івана Огієнка кандидатом на Міністра Ісповідань.

 

1919. IX. Управа Кирило-Методіївського Церковного Братства відвідала Директорію У.Н.Р., просячи її призначити Ректора Ів. Огієнка Міністром Ісповідань.

 

1919.15. IX, понеділок. Директорія У.Н.Р., „в порозумінні з організованим громадянством українським", призначила Ректора Ів. Опенка Міністром Ісповідань.

 

1919. IX. Міністер Ісповідань створив Раду Міністра Ісповідань із вищих духовних осіб і видатних церковних і громадських діячів,

 

а саме: Протоєрей Василь Липківський, Прот. Євфимій Сіцинський, свящ. Макарій Крамаренко, б. Прем’єр-Міністер Володимир Чехівський, Декан Богословського Факультету К.-П.Д. У. У. проф. Василь Біднов і представник від Кирило - Методіївського Братства М. Мороз.

 

1919. IX. На внесення Міністра Ісповідань закон про перейменування Міністерства Культів на Міністерство Ісповідань.

 

1919. 16. IX. Лист Міністра Ісповідань Ів. Огієнка ч. 1025 до всього українського Єпископату з повідомленням про призначення його Міністром Ісповідань і накреслення найближчої праці Міністерства.

 

1919. 17. IX. Лист: „До українського Народу від Міністра Ісповідань“ — „з гарячим закликом до повного братерства, до щирого єднання й до одностайної допомоги збудуванню нашої Народньої Української Республіки і її Автокефальної Церкви“.

 

1919. 17. IX. Урочиста візита Подільського римо-католицького біскупа Петра Маньковського з двома членами його капітули до Міністра Ісповідань у Кам’янці-Подільському.

 

1919. 18. IX. Ревізита Міністра Ісповідань біскупові П. Махновському.

 

1919. 18. IX. Наказ Міністра Ісповідань про запровадження по всіх духовних школах і по всіх духовних інституціях одного правопису, того самого, що наказом Міністра Освіти 17 січня 1919-го р. запроваджений для обов’язкового шкільного вжитку в усій Україні.

 

1919. 18. IX. Наказ Міністра Ісповідань ч. 1026 про повну українізацію церковного діловодства, згідно з законом 1. І. 1919 р. про держану мову.

 

1919. 21. IX. Неділя. Єпископ Подільський Пімен із усім міським духовенством править урочистого молебна з приводу вступу по праці Міністра Огієнка. Палка церковна промова про це катедрального протоієрея.

 

1919. 22. IX. Візита єпископа Подільського Пімена до міністра Ісповідань і обговорення способів дерусифікації Церкви.

 

1919. 23. IX. Ревізита Міністра Ісповідань єпископові Подільському Піменові.

 

1919. 24. IX. Середа. Наказ Міністра Ісповідань ч. 1082 про дерусифікацію Української Церкви, а саме: 1. Служби Божі відправляти з українською (а не російською) вимовою (дано й відповідні правила цієї вимови), 2. Апостола й Євангелію читати, де є змога, українською мовою, і 3. Церковні проповіді виголошувати українською мовою.

 

1919. IX. Перемови Міністра Ісповідань із біскупом П. Махновським і підготовка українізації римо-катол. Церкви в Україні на таких підставах: 1. Де людність українська, там проповідь і додаткові молитви, що тепер мовою польською, мусять бути мовою українською, 2. До римо-католицької Духовної Семінарії приймати тільки громадян У. Н. Р., 3. Предмети, що в Духовній Семінарії викладаються тепер польською мовою, викладати надалі мовою українською, 4. Запровадити до Духовноі Семінарії обовя’зковий курс української мови, а для учнів польської народовости ще й курс польської мови, 5. Для всіх слухачів запровадити курс українознавства.

 

1919. 27. IX. Наказ про урядження Курсів для духовенства для ознайомлення з правилами української вимови богослужебних текстів і призначення керівником цих Курсів проф. В. Ол. Біднова.

 

1919. IX. Проф. Огієнко викладає в Кам’янці „Правила української вимови богослужебних тексів“ на Курсах для духовенства.

 

1919. IX.—X. Деякі члени Кирило-Методіївського Братства своєю демагогічною поставою сильно шкодять діяльності Міністерства Ісповідань і псують стосунки Міністра з єп. Піменом. Член Ради Міністра М. Мороз подає Директорії У. Н. Р. таємного доноса на діяльність Міністра Ісповідань; доноса цього Директорія переслала Міністрові.

 

1919. X. Наказ міністра Ісповідань про заложення нового Греко-Католицького Відділу при Міністерстві Ісповідань і наказ цьому Відділові — крім іншої праці — нести матеріальну допомогу греко-католицькому духовенству, що було на еміграції. Призначення начальником цього Відділу о. Івана Іванчука, рекомендованого вищою емігрантською греко-католицькою церковною владою,

 

1919. X. Міністер Ісповідань — за згодою духовних влад — передає другу університетську церкву для релігійних потреб емігрантів греко-католиків.

 

1919. X. Міністер Ісповідань, за згодою духовних влад, передає будинок двокласової церковної школи на потреби Університету й розміщує там Сільсько господарський Факультет. Бібліотека цієї школи передається до Університету.

 

1919. X. Винаймлення помешкання гімназії Славутинської для потреб Природничо-Математичного Факультету.

 

1919. 3. X. Розпорядження Міністерства Ісповідань ч. 2068 Подільській Духовній Консисторії наказати місцевому духовенству, щоб воно „вжило заходів щодо охорони старовиних речей і взагалі культурно-історичних пам’яток у залишених панських маєтках або пограбованих селянами“.

 

1919. 7. X. Наказ ч. 2110 Міністерства Ісповідань Подільській Духовній Консисторії, „щоб церковні бібліотеки та архіви Подільської Єпархії надіслали до Духовної Консисторії дублети своїх книжок, а також непотрібні їм книжки, видані до XIX. ст. Всі_ отримані таким чином книжки Консисторія повинна переслати до бібліотеки Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету“.

 

1919. 7. X. Предложения Міністерства Ісповідань Подільській Духовній Консисторії „надіслати копії розпоряджень Преосвященного Пшена про українізацію діловодства по всіх підлеглих йому інституціях, а також і про українську вимову ц.-слов’янского тексту згідно з розпорядженнями п. Міністра Ісповідань від 18. і 24. вересня б. р. чч. 1026 і 1082.

 

1919. 7. X. Декрет Директорії У. Н. Р. про автокефальність Української Церкви й про повну її незалежність від Церкви Московської, та про скликання Священного Синоду на 14. жовтня.

 

1919. 7. 10. Наказ Міністра Ісповідань ч. 2128 до_ українського Єпископату призначати на церковні посади осіб неукраїнського походження тільки за згодою Міністерства.

 

1919. 12. X. З ініціативи Міністра Ісповідань вийшов „Закон про скасування статті 39-ої „Положеніе объ особыхъ преимуществахъ гражданской службы въ отдаленныхъ мѣстностяхъ, а также въ губерніяхъ западныхъ и Царства Польскаго“.

 

1919. 12. X. Розпорядження Міністерства Ісповідань ч. 2173 Подільській Духовній Консисторії „вжити негайно заходів, щоб Декрет Високої Директорії від 7. цього жовтня був оголошений по всіх церквах Подільської єпархії“.

 

1919. 13. X. Понеділок. Закон про урочисту обітницю Директори, Міністрів, Урядовців і Суддів та присягу військових на вірність Українській Народній Республиці. Іниціятором Закону й Свята був Міністер Ісповідань, він же виробляв тексти присяги та відповідних розпоряджень.

 

1919. 14. X. Вівторок. Урочиста присяга членів Директорії, Міністрів, Урядовців, Суддів та війська на вірність Українській Народній Республиці.

 

1919. 14. X. Універсал Високої Директорії до Українського Народу про початок праці Українського Священного Синоду 14. жовтня.

 

1919. 14. X. Вівторок. Урочисте відкриття праці Українського Священного Синоду о год. 4 6 пополудні в присутності членів Директорії, Міністрів і громадянства. Урочистий молебен правило вище міське духовенство на чолі з протоєреєм о. Василем Липківським.

 

1919. 14. X. Вівторок. Урочисте перше засідання Українського Священного Синоду в складі членів: Протоієрей о. Євфим Сіцинський, Протоієрей о. Василь Липківський, Свящ. о. М. Крамаренко; від мирян: б. Прем’єр Володимир Чехівський та Декан Богословського Факультету Василь Біднов. Члени Синоду єпископи Подільський Пімен та єпископ Вінницький не прибули. Від Уряду У. Н. Р. був Міністер Ісповідань І. Огієнко

 

1919. 16. X. Наказ Міністерства Ісповідань ч. 2221 Подільській Духовній Консисторії заборонити всім підлеглим органам уживати старих російських печаток (з двоголовом орлом).

 

1919. 18. X. Розпорядження Міністерства Ісповідань ч. 2229 Подільській Духовній Консисторії, „щоб нею, а також і всіма підлеглими їй органами, було складено урочисту обітницю на вірність Українській Народній Республиці“.

 

1919. 20. X. Наказ ч. 2223 Міністерства Ісповідань Подільській Духовній Консисторії, що їй „належить неодмінно звертатися до Українського Священного Синоду в усіх тих випадках, коли давніше зверталася вона до Російського Св. Синоду“.

 

1919. 22. X. Середа. Свято Культури — урочисте Свято першої річниці відкриття Українського Державного Університету в Кам’янці в присутності членів Директорії У. Н. Р. і Міністрів.

 

1919. 25. X. О 5. год. вечора, субота, в будинку Подільського Комісаріату^ Державна Нарада членів Директорії, Міністрів та представників від усіх українських партій та громадських організацій.

 

1919. 27. X. „Постанова Ради Міністрів про асигнування в розпорядження Міністра Ісповідань 4,000.000 гривень на видання Св.Письма, Богослужебних і інших духовного змісту книжок“.

 

1919. 5. XI. Наказ Міністерства Ісповідань ч. 35/2355 про те, щоб місцевості, відірвані від свого єпархіального осередку, звертались у церковних справах до Міністерства Ісповідань.

 

1919. 11. XI. Закон про утворення Ради Міністра Ісповідань з 15-го вересня 1919 року.

 

1919.12. XI. Наказ Міністра Ісповідань ч. 60: „Наказую через підлеглі мені органи зробити відповідні розпорядження, щоб по всіх церквах та інших місцях богослужебних зібрань членів різних ісповідань та вір на території Української Народньої Республіки духовні особи під час Служби Божої закликали народ допомагати хворим та раненим козакам та провадити в церквах грошевий збір на їх користь“.

 

1919. XI. Міністер Ісповідань засновує Пастирські Курси при Богословськім Факультеті Кам’янецького Університету.

 

„Prof. Ohijenko był w ciągłym kontakcie z frakcją ukramską Rady Miejskiej i dzięki jemu utworzyły się tak miłe stosunki między państwową frakcją ukraińską i frakcją polską, że prawie wszystkie kulturalne potrzeby kamienieckich polaków były uwzględniane. Polacy, nie bacząc na swoi liczebnie nieznaczny stosunek do całej Rady miejskiej (9 polaków na 62 radnych), otrzymali swoje szkoły, tak że wszystkie dzieci polskie mogły się w nich uczyć na koszt miasta i Rządu. W działalności p. Ohijenko w Kamieńcu polacy nigdy nie spotykali się z odmową słusznych swoich żądań“ (Zaświadczenie Kaliskiego Związku Uchodźców Polaków, dnia 22-go sierpnia 1923 r.).

 

„Gdy w Kamieńcu był zaaresztowany cały prawie Polski Komitet Towarzystwa Pomocy Ofiarom Wojny i ksiądz administrator katedry kamienieckiej Lachowicz pod zarzutem zdrady stanu, p. Ohijenko użył wszelkich swych wpływów, aby zwolnić z więzienia aresztowanych“ (Notarjalne zaświadczenie Prezydenta m. Kamieńca A. Szulmińskiego, dnia 4-go sierpnia 1923 r.).

 

„Prof. Ohijenko dał wielki dowód sympatji do Polaków podczas śledztwa nad „Piotrogrodzkim Komitetem Towarzystwa Pomocy Ofiarom Wojny“, do którego należały najprzedniejsze działaczki Kamieńca, jak to pp. Kwiatkowska Zofja, Przyborowska Dioniza, K. Kosmińska i inne, jako też ks. Lachowicz, którym groziła wielka kara. Nadludzkie wysiłki i zapobiegliwość p. Ohijenko i jego przyjaciół politycznych sprawiły to, że sprawa ta, bardzo groźna dla członków Komitetu, była umorzona i dziś сі ludzie, dzidki р. Ohijenko, pracują z tą żeniezłomną energją w Polsce" (Zaświadczenie Kaliskiego Związku Uchodźców Polaków, dnia 22, sierpnia 1923 r.).

 

Z całą stanowczością stwierdzam, że stosunek prof. Ohijenko zawsze był nacechowany życzliwością i chęcią pogrodzenia interesów obu narodowości: polskiej i ukraińskiej. Wszystkie te fakta, które przytacza w swojem zaświadczeniu Pan A. Szulmiński, były burmister m. Kamieńca, są najzupełniej zgodne z prawdą i podkreślam życzliwy stosunek prof. Onijenki do Polaków, stwierdzony czynami“ (Zaświadczenie byłego Komisarza Polskiego (Kijowskiego) Komitetu Wykonawczego na Rusi na miasto Kamieniec Podolski, dnia 9. sierpnia 1923 r.).

 

 

10. І. Огієнко — на тяжкій службі Народові: Головноуповноважений Міністер Уряду Української Народньої Республіки 1919—1920.

 

(Офіційні матеріали, що наводяться в цім розділи, подає Ол. Доценко в своїй праці: „Літопис української революції“, 1924 р. т. II. кн. 5. Багато матеріалів подає й Н. Григориїв у Скрентонській „Народній Волі“ 1936 р. за березень-квітень.)

 

1919. 15. XI. субота. Кам’янець-Подільський. Призначення Міністра Ісповідань І. Огієнка Головноуповноваженним Міністром Уряду Української Народньої Республіки. Ніякої інструкції Головноуповноваженому не дано. „Робіть, що буде потрібне“, наказала Директорія.

 

1919. 15. XI. Вночі з 15. на 16. XI. виїхав із Кам’янця-Подільського Диктатор ЗОУНР д-р. А. Петрушевич, позоставивши біля Університету багато свого майна й записку до Ректора І. Огієнка прийняти те, як дарунок Університетові.

 

1919. 15. XI. Докладні вияснення Міністра Ісповідань о. Протоієреєві Вас. Липківському в справі його хиротонії від Екзарха Грузії.

 

 

1919. 16. XI. неділя. Виїзд із Кам’янця-Подільсько Уряду Української Народньої Республіки й небагатьох вищих урядовців. Головна маса урядників позосталась у Кам’янці.

 

1919. 16. XI. Наказ єпископа Подільського й Брацлавського Пимена від 10. XI. № 2679, 2680 і 2681 про заборону священнослуження Прот. о. В. Липківському, свящ. М. Крамаренкові та свящ. П. Табінському за те, що „отложились отъ московскаго Патріарха, признавъ автокефальность Украинской Церкви“ та „вступили въ число членовъ Кирилло-Меводіевскаго Братства, агитировавшаго противъ православной русской ієрархій“.

 

1919. 16. XI. Виїзд із Кам’янця двох членів Українського Священного Синоду: о. В. Липківського та о. М; Крамаренка.

 

1919. 16. XI. Година 5—7 вечора. Конференція Головноуповноваженного Огієнка з Прем’єр-міністром Іс. Пр. Мазепою. Мазепа заявив, що нічого не знає про умови, на яких польське військо займає Кам’янець. Головноуповноважений нехай робить, як вимагатимуть обставини. Між іншим постановлено, що вільні помешкання для військової польської влада вкаже Губерніальний Комісар Поділля Микола Кондратенко (ес-ер), що позостається в Кам’янці й що прийшов на кінець цієї Конференції.

 

1919. 16. XI. О год. 9-ій вечора покинув Кам'янець останнім Прем’єр-міністер Ісак Мазепа.

 

1919. 16. XI. неділя. О годині 11-ій вечора сьома польська дивізія зайняла Кам’янець - Подільський. Писаної умови про зайняття не було, — була тільки словесна умова з зв’язковим офіцером кап. В. Чарноцьким (О. Доценко: „Літопис української революції т. II. кн. 5, 1924 р. ст, 127).

 

1919. 17. XI. О год. 4-ій вранці прибув до Головноуповноваженого полковник, представник військової польської влади, з запитом про вільні помешкання для них. Головноуповноважений поїхав із ним до Губерніяльного Комісара Поділля М. Кондрашенка, але виявилось, що той вночі виїхав, нікого не повідомивши.

 

1919. 17. XI. Огієнко призначив Білинського (галичанина) заступником Губерніяльного Комісара Поділля замість М. Кондрашенка, що самовільно покинув посаду й Кам’янець.

 

1919. 17. XI. Таємний наказ Ради Міністрів УНР з Проскурова, щоб Міністер Огієнко, як Головноуповноважений, негайно знищив Експедицію Заготовок Державних Паперів, а всіх урядовців, що лишилися в Кам’янці - Подільському, звільнив зо служби. Огієнко цього розпорядження не виконав.

 

1919. 17. XI. Поставлення таємної варти в Експедиції Заготовок Державних Паперів, щоб на перший приказ Міністра Огієнка знищити її.

 

1919. 17.ХІ. Переговори Міністра Огієнка з вищою військовою польською владою про правне забезпечення Експедиції Заготовок Державних Паперів.

 

1919. 19. XI. Наказ єпископа Подільського Пимена від 10. XI:

 

№ 2682 про заборону священнослуження о. Протоієреєві Євфимієві Сіцинському такого ж змісту, як і іншим, див. вище під 16. XI.

 

1919 20. XI. Головноуповноважений і Міністр Ісповідань звільнив від керування Подільською й Брацлавською єпархією єпископа Пимена „за руйнування Української Автокефальної Церкви, за непослух законам Української Народньої Республіки, за втручання в компетенцію цивільної влади й за агітацію на користь Денікіна“ (Наказ № 23 за 20. XI. 1919 р.).

 

1919. 20. XI. Головноуповноважений звільняє з посади священика Олександра Юр’євського, незаконно призначеного Подільським єпархіальним місіонером.

 

1919. 21. XI. Представник Польської Влади, кап. В. Чарноцький, узяв єн. Пимена під свою оборону, заявляючи, що заборонить йому всяку протиукраїнську агітацію. Міністр Ісповідань не відмінив свого наказа; Єп. Пимен наказа не виконав.

 

1919. 21. XI. Видача Міністрові Огієнкові охоронної грамоти від вищої військової польської влади на Експедицію Заготовок Державних

 

Паперів й дозвіл друкувати українські гроші. Цим уратовано рештки державности, а всі українські урядники й учительство мали платню.

 

1919. 23. XI. Наказ Головноуповноваженого й Міністра Ісповідань ч. 16 про призначення до Подільської Духовної Консисторії тимчасового Комісара „для догляду за виконанням розпоряджень Уряду лкраїнської Народньої Республіки в справах державно-церковного життя“. Наказом ч. 195 таким комісаром призначений Арсен Длугопільський.

 

1919, листопад. Міністер Огієнко створив Раду Головноуповноваженого Уряду У.Н.Р. До цієї Ради входили Голови або представники від усіх українських партій, а саме: б. Державний Секретар М. А. Корчинський, б. Прем’єр-Міністер Вс. Голубович, б. Міністер Іван Липа, Ол. Ковалевський, д-р. С. Баран, І. І. Кобза, М. Білинський, Килимник, М. Баєр та ін. Усі важливі рішення Головноуповноважений Огієнко робив тільки по нараді з цією Радою. Спочатку Рада збиралася двічі, пізніш раз тижнево, а ще пізніш — у міру потреби.

 

1919. XI. Організація позосталих у Кам’янці українських урядовців. Створення Уряду Головноуповноваженог з великим числом референтур зо всіх ділянок державного життя. Усім урядовцям виплачується відповідне утримання.

 

1919. XI. Головноуповноважений призначив генерала О. Хв. Колодія референтом військових справ. Аж до своєї смерти (від тифу) генерал сумлінно й старанно виконув свої обов’язки.

 

1919. XI. Предложения Головноуповноваженого п.п.: М. А. Корчинському, І. І. Кобзі та І. Л. Липі стати товаришами Головноуповноваженого, бо йому самому тяжко працювати. Всі відмовились, вказуючи на непевну політичну ситуацію, а в дійсності ніхто не хотів „працювати з поляками“.

 

1919. XI. Прохання Огієнка до Ради Головноуповноваженого обрати заступника Головноуповноваженому. Всі відмовились, мотивуючи тим самим.

 

1919. XI. Скарга Міністра Огієнка до Ради Головноуповноваженого, що ті представники соціалістичних партій (с.-д. та c-р.), що працюють у Раді Головноуповноваженого, поза нею ведуть сильну, неперебірливу в засобах, агітацію проти нього, як устно, так і письменно в_ есерівськім деннику „Трудова Громада“, а це сильно шкодить українській справі й осмішує Міністра в очах чужинців. Рада осудила цю діяльність соціялістичних партій, а Міністрові Огієнкові висловила повне_ довір’я. Міністер Вс. Голубович урочисто прирік, що здержить своїх від агітації, але обіцянки не виконав.

 

1919. XI. Організація півурядового безпартійного демократичного денника „Наш шлях“, редактор Міністер Почт і Телеграфів Іляр. Федорович Косенко. Видача коштів на цей орган. Редакція містилася в помешканні Українського Клубу й виконувала завдання Головноуповноваженого.

 

1919. XI. 1920. Невпинна матеріальна допомога галицькій еміграції. Підшукання способів опіки над нею. Видача допомог на прожиття.

 

1919. Огієнко створив Комітет для допомоги галичанам, що вертаються додому. Видача допомог на повернення додому.

 

1919. 24. XI. Рішучий протест Головноуповноваженого перед зв’язковим польським офіцером про те, що 21. XI. забрано без дозволу й порозуміння санітарне та господарське майно шпиталю Червоного Хреста в с. Панівцях під Кам’янцем.

 

1919. 26. XI. Наказ 2717 звільненого єпископа Подільського й Брацлавського Пимена по єпархії, що „всѣ священнослужители, подчиняющіеся распоряженіямь Украинскаго Синода, будуть запрещаемы мною въ священнослуженіи съ преданіемь ихъ церковному суду Всероссійскаго патріарха“’

 

1919, кінець листопада. З наказу військової влади забрано телефонні апарати зо всіх українських інституцій. На протест Головноуповноваженого повернено телефона тільки йому.

 

1919. XI. —1920. III. Головноуповноважений кілька разів висилав телеграми до Головного Отамана С. Петлюри в Варшаві й до Української Місії там. Телеграми до адресатів звичайно не доходили.

 

1919, початок грудня. Головноуповноважений зорганізував Комісію для опису всього майна, що забрало польське військо.

 

1919, грудень. Велика небезпека для цілости готівки Українського Державного Банку. Головноуповноважений Огієнко скликає поширену Раду, закликає державного Контрольора І. Кабачкова й ін. і на таємній нараді доповідає їм про сучасний стан. Нарада постановила: 1) Негайно перевести грошеву готівку до Університету й поставити коло неї варту: одного урядовця Банку й одного Університету. 2) Негайно частину готівки видати на підтримку дальшого існування українських установ. 3) Відповідальність за цей акт громадянська Нарада приймає на себе. 4) Про це все скласти таємного протокола. На основі цієї постанови Головноуповноважений негайно видав: 1) 25,000.000 карб, на утримання професури й урядовців та на купівлю двох будинків дня Українського Державного Університету (гроші ці передано на схованку: Проректорові М. Фведорові й Деканам: В. Біднову, Л. Білецькому та X. Лебідь-Юрчикові). 2) Відіслав до Києва осібним післанцем 7,000.000 карб, на утримання Академії Наук і 4,000.000 на утримання Академії Мистецтва та українських гімназій. 3) Видав великі суми українським видавництвам і пресі.

 

1919, грудень. Рішучий протест Головноуповноваженого з приводу забирання українського майна без поквитовання.

 

1919, грудень. Донос Польській Владі єпископа Пимена, ніби Міністер Ісповідань веде серед духовенства протипольську агітацію.

 

 

І. Огієнко на тяжкій службі Народові:. Головноуповповажений Міністер Уряду Української Народньої Республіки 1919 — 1920.

 

1919, грудень. Рішучий протест Головноуповноваженого перед командиром корпусу генер. Івашкевичем за зірвання й потоптання українського прапору з будинку Комісара Поділля. З наказу ген. Івашкевича польський офіцер повісив прапора на його місце. Тисячна товпа народу аплодує цьому.

 

1919, грудень. Телеграма ч. 757 Шефа Штабу Довудства Галицького фронту пполк. Кесслера, що „wobec stawionego ze strony ministra Ogijenki ultimatum, względnie przeciwdziałania zarządzeniom Włądz Polskich, przedsięweźmie Naczelne Dowództwo przeciw niemu odpowiednie kroki“. Це була відповідь на протести Головноуповно-

 

1919. XII. Переформував Український Державний Народній Театр у Кам’янці-Подільському на чолі а артистом М. К. Садовським, як Директором його.

 

1919. І. XII. При Богословськім Факультеті Кам'янець-Подільського Українського Державного Університету Міністер Огієнко заклав Комісію для перекладу Св. Письма на українську мову й видавав потрібні на це великі кошти. Всі переклади мали стати власністю Університету. Перекладено „Дії Апостольські“.

 

1919, грудень. При тім же Університеті Огієнко заклав Комісію для складання історичного словника української мови, видаючи потрібні на це великі кошти.

 

1919, грудень. При тім же Університеті при Правничім Факультеті Огієнко заклав Комісію для вироблення правничої термінології й видав потрібні на це кошти.

 

1919. 1. XII. Головноуповноважений висилає до Варшави, до Головного Отамана С. Петлюри свого посла, б. Державного Секретаря М. Корчинського з таємними листами. Післанця придержано в Борщеві три дні й відіслано до Кам’янця, а листи розпечатано.

 

1919. З. ХІІ. Трус у помешканні Повітової Народньої (Земської) Управи з 6-ої години вечора. Без поквитовання забрано багато цінних речей.

 

1919. 4. XII. До Кам’янця прибула польська Комісія „приймати майно українського Уряду“.

 

1919. 8-16. XII. Накази Головноуповноваженого Українського Уряду Міністра І. Огієнка до всіх українських інституцій прислати найдокладніші протоколи про все, що в них забрано.

 

1919. 9. ХІІ. Головноуповноважений посилає до С. Петлюри другого свого післанця, урядовця Л. Клепацького, але його в Борщеві арештовано, а листи до Головного Отамана відібрано.

 

1919.11. XII. Наказ Головноуповноваженого й Міністра Ісповідань, що „керування Подільською Єпархією доручається тимчасово Амвросію Вінницькому“.

 

1919. 12. XII. Наказ Коменданта Міста Кам’янця Майора Борути, щоб Експедиція Заготовки Державних Паперів віддала все своє військове приладдя, позоставляючи собі для охорони тільки 6 рушниць і 30 набоїв до них.

 

1919.13. XII. Повідомлення Головноуповноваженого від тактичної Групи ген. Боннінса, що з наказу Довудства Дивізії перестало функціонувати Бюро зв’язкового польського офіцера в Кам’янці. Всі зв’язкові справи перебрав на себе Комендант Міста Майор Борута-Спехович.

 

1919. 13. XII. Наказ Довудства Групи ген. Боннінса ч. 7. 465/ІII, відпис Мін. Огієнкові: а) всі українські міністри й урядовці позостаються в Кам’янці-Подільському тільки як особи приватні, і в) Експедиція Заготовки Державних Паперів, Університет та Юнацька Школа можуть функціонувати тільки як інституції приватні.

 

1919. 14. XII. Рада Міністрів і Голова Директорії в Варшаві затвердили звільнення Єп. Пимена від керування Подільською Єпархією (постанова ч. 1242).

 

1919. 1-14. XII. Переговори Головноуповноваженого з Польською Владою про конечність нормального існування Української Військової Юнацької Школи.

 

1919. 15. XII. Довудство Дивізії відмовляє організування Української Військової Юнацької Школи.

 

1919, грудень. Головноуповноважений нарешті добуває згоду на Українську Військову Юнацьку Школу й доорганізовує її.

 

1919, грудень. Кам’янець-Подільська Земська Управа подарувала Головноуповноваженому своє найкраще авто („червоне“).

 

1919, грудень. З наказу Військової Влади Корпусу від Головноуповноваженого забрано без його згоди для репарації „червоне“ авто. Року 1921-го в Тарнові з наказу ген. Івашкевіча авто це повернено йому.

 

1919. 15. XII. Листовне предложения Польської Влади через Коменданта міста майора Боруту, щоб усі старшини Української Армії від'їхали для формування Української Армії до Ланцута. Головноуповноважений заявив, що він цього виконати не може без писаного наказу Головного Отамана Симона Петлюри.

 

1919. 15. XII. Наказ Довудства Групи ген. Крайовського ч. 7527/IV про концентрацію офіцерів „byłej Armji Ukraińskiej“ в Домбії.

 

1919, середина грудня. Головноуповноважений призначає Віктора Приходька Губерніяльним Комісаром Поділля.

 

1919. 17. XII. Поручник Військ Польських Мацьковяк з 3-ої год. дня робить пильний трус у Подільській Губерніяльній Земській Управі. Нічого не знайдено.

 

1919. 17. XII. Головноуповноважений протестує перед Польською Владою з приводу трусу в Земській Управі.

 

1919. 18. XII. Писаний протест ч. 7456 Подільської Губерніальної Народньої (Земської) Управи з приводу трусу в її помешканні.

 

1919. 18. XII. Прохання Головноуповноваженого й Міністра Ісповідань до Головного Отамана Симона Петлюри звільнити його від виконання його обов’язків. ,

 

1919. 19. XII. Комендант Міста майор Борута повідомляє, що українськими шпиталями в Кам’янці буде рядити гарнізоновий лікар полковник Алтов, a „wszelkie rozkazy władzy byłej Ukraińskiej nie mają znaczenia“. Головноуповноважений оскаржує це розпорядження, як неправдиве.

 

1919. 21. XII. Оголошення Коменданта міста майора Борути, щоб 24. XII. усі старшини Української Армії зібралися для відправки їх до Домб’я, де ніби От. С. Петлюра формує нову Українську Армію.

 

1919. 23. XII. Конференція Головноуповноваженого в асисті двох генералів: його референта Військових Справ Колодія і Голови Старшинської Громади Зілинського в Довудци Дивізії ген. Крайовського; Довудца заявив, що офіцерів до Домб’я викликає сам От. С. Петлюра. Огієнко твердить, що про це Петлюра нічого йому не писав.

 

1919. 25. XII. Невідомо чия замітка по газетах, що збір і від’їзд українських офіцерів відкладається на 26. XII.

 

1919. 26. XII. Більшість українських офіцерів на збір не з’явилися, частина їх втікла, частина сховалася.

 

1919. 26. XII. Польська Влада обезброїла охорону Експедиції Заготовок Державних Паперів. Клопотання в цій справі Головноуповноваженого, бо Експедиції загрожує небезпека від бандитів.

 

1920. 1. І. На основі матеріялів, що Головноуповноважений прислав із Кам’янця-Подільського, Українська Місія в Варшаві виробила „Меморандум Голови Директорії У.Н.Р. До Пана Начальника Польського Панства в справі поводження польських військових властей на території України, занятій польським військом“.

 

1920. 2.I. Повторне прохання Головноуповноваженого й Міністра Ісповідань до Головного Отамана С. Петлюри звільнити його від урядування.

 

1920. 2.I. Польська влада арештувала Мійського Голову українця М. Килимника. За протестом Головноуповноваженого випущений із арешту того ж таки дня.

 

1920. 2. І. До Кам’янця переїхав з Чорткова штаб Керівника 7-ої Дивізії Подільського фронту ген. Крайовського Генерал заявив Міністрові Огієнкові, що усуне всі кривди українському населенню.

 

1920, січень. Головноуповноважений І. Огієнко видав Протоігумену Чину Св. Василія Великого Анастасію Калишу на культурно-освітню працю на Поділлі 4,000 000 карб, і вистарався для Чину від міста десятину землі на будівлі. При цьому свідком був о. ігумен Онуфрій Бурдяк.

 

1920. 4.I. Голова Української Місії в Варшаві, Міністер Юстиції Андрій Левицький мав передати Начальникові Панства Пілсудському Меморандум, але той вночі з 3 на 4. І. виїхав на Волинь.

 

1920. 7. І. Міністер А. Левицький виїхав до Рівного, щоб там доручити Й. Пілсудському Меморандум від 1.I., але прийнятий не був.

 

1920. 8. І. (24. XII. 1919 ст. ст.). Прибув новий Довудца Повіту й Міста кап. Оцеткевич. Наказав негайно очистити для нього помешкання українського Губерніального Комісара Поділля. Протест Головноуповноваженого в цій справі успіху не мав.

 

1920. 9. І. Відозва Довудці Повіту й Міста кап. Оцеткевича до людности про те, що місто Кам’янець-Подільський, „prastara kresowa twierdza, po długich latach niewoli, ucisku i udręki, do dawnej wraca macierzy“. Міністер Огієнко відсилає цю відозву Українському Урядові в Варшаві, і вносить на це скаргу Довудці Дивізії ген. Крайовському, вказуючи, що ця відозва сильно нервує громадянство. Дня 22. І. ця відозва анульована.

 

1920, січень. Головноуповноважений посилає через двох своїх післанців 1,000.000 карб, для хворих інтернованих у Тернополі, Ланцуті та Домб’ї.

 

1920. 11. І. Декрет № 444 N. О. В. про призначення Юліяна Губерта польським старостою Кам’янецьким (декрет виданий без відома української влади).

 

1920, перша половина січня. В Кам’янці Подільському утворилась Національна Рада з представників усіх українських політичних партій (більшість увіходила до Ради Головноуповаженого) з М. Корчинським на чолі й др. Ст. Бараном, як заступником голови. Рада планувала захопити владу до своїх рук і провадила надзвичайно шкідливу розкладову агітацію проти Українського Уряду. Окремі члени Ради завжди просили в Головноуповаженого різних допомог, посад і т. ін. чи для собе, чи для своїх знайомих, чи для своїх видавництв, і жили тільки на урядове утримання. Дати помічників Головноуповноваженому Рада зріклась.

 

1920, січень. Головноуповноважений висилає до Варшави п. Романченка з великими грішми для Головного Отамана Симона Петлюри. Огієнко в листі підкреслює, що його відмова знищити Експедицію Заготовки Державних Паперів була оправдана.

 

1920. 14. І. П’ятихвилинна авдієнція Міністра А. Левицького у Й. Пілсудського в Луцку й доручення Меморандуму з 1. І. 1920.

 

1920. І. На клопотання Міністра Огієнка Українська Державна Гімназія ім. Ст. Руданського в Кам’янці передала Університетові більше тисячі непотрібних їй старих книжок, серед них багато стародруків.

 

1920, 14. І. Заборона Довудці Повіту кап. Оцеткевича носити українську військову уніформу й військові відзнаки. Головноуповноважений Огієнко опротестував цей наказ, як неправний.

 

1920. 15. І. Конференція Головноуповноваженого з ген. Крайовським. Міністер Огієнко скаржиться на: 1) невідповідальність відозви до населення Довудци Повіту й міста кап. Оцеткевича, 2) неправність наказу кап. Оцеткевича про заміну українських вивісок польськими, 3) неправність побирання оплат за регістрацію, 4) сваволя й гвалти деяких жовнірів, 5) недозволені реквізиції майна, яке забирають без списків, 6) неправна реквізиція будинку Губерніяльного ^Комісара й свавільне забрання з нього ціннішого урядження й коней і 7) незручність зносин з Головноуповноваженим нижчої польської влади. Про це саме була конференція й з кап. Чарноцьким.

 

1920. 18. І. (5. І. ст. ст., голодна кутя). До Кам’янця прибув і мав конференцію з Головноуповноваженим Голова української місії в Варшаві Міністер Андрій Левицький.

 

1920. 22. І. На скаргу Головноуповноваженого про невідповідність Відозви до населення з дня 9. І. довудци Повіту Оцеткевича прийшла телеграма від Довудства Фронту Подільського: „Sztab Frontu odezwę do ludności anuluje. Odezwa ma być bezzwłocznie wycofana pod osobistą odpowiedzialnością Dowódcy Grupy“.

 

1920. 22. І. Доручення Польському Міністерству Закордонних Справ від Української Місії в Варшаві Меморандума ч. 133 з 1.I, про поводження польської влади на занятих теренах Поділля.

 

1920. 22. І. Як вислід крнференції з генералом Крайовським 15. січня, Головноуповноважений одержав листа від ген. Крайовського й відпис його наказу про задоволення всіх скарг Міністра, а саме: 1) відозва до населення анулюється, 2) вивіски українські позостаються, 3) оплата за реєстрацію касується, 4) ніякої сваволі й гвалтів надалі допущено не буде, 5) створюється Комісію для опису взятого майна, 6) будинок Губерніального Комісара буде повернений із майном, 7) кап. Оцеткевич може зноситися і мін. Огієнком тільки через штаб ген. Крайовського.

 

1920. 22. І. Ноти протесту Української Дипломатичної Місії в Високого Уряду Р. П. П. та до Мін. Зак. Спр. Р. П. П. в справі арешту кур’єрів Головноуповноваженого Мін. Огієнка, післаних до Головного Отамана С. Петлюри і в справі непропускання його телеграм із Кам’янця, у справі невідповідної відозви до населення Довудці Кам’янецького Повіту кап. Оцеткевича, в справі заборони військовим носити уніформу, про безправний вивіз майна з України, про незгідне з правдою покликування місцевої польської влади, ніби все те робиться з відома от. С. Петлюри, про зневажливе й образливе відношення польської влади в Кам’янці до Головноуповноваженого Українського Уряду Міністра І. Огієнка.

 

1920. 22. І. Наказ Довудства Групи ген. Крайовського, щоб ycі мешканці Галичини виїхали за Збруч. По довгих перемовах у цій справі вдалося Головноуповаженому позоставити в Кам’янці всіх, хто потрібний для праці або вчиться в Університеті.

 

1920. 24. І. Naczelny Komisarz Ziem Wołynia i Frontu Podolskiego призначив Начальником Подільської Округи Болеслава Крачкевича.

 

1920. 26. І. Таємно й неофіційно прибув до Кам’янця Прем’єр І. П. Мазепа й оселився в помешканні проф. І. Огієнка.

 

1920, січень. Як і за попередніх місяців, ліві партії доносять от. С. Петлюрі на міністра І. Огієнка найрізніші небилиці, аби лишень його дискредитувати й повалити, „щоб ніхто з поляками не працював, щоб витворити якнайбільший хаос“. Багатьом цим наклепам С. Петлюра давав віру. „Наші крайні ліві партії за всяку ціну хотіли ліквідувати Міністра Огієнка. З цією метою вони розвинули шалену агітацію. Поляки на цю внутрішню боротьбу не звертали уваги, бо це було їм на руку“. („Літопис української революції“ 1924 р. т. II. вип. 5 ст. 169, О. Доценко).

 

1920. 9. II. Постанова Правничого факультету Кам’янецького Університету заснувати ще дві нові катедрі: катедру кооперації й катедру місцевого самоврядування.

 

1920. 31. І. Наказ ч. 63 отам. С. Петлюри своєму ад’ютантові сотникові Доценкові від’їхати до Кам’янця „для виконання доручених Вам справ, які мають дотичність Головноуповноваженого Уряду УНР. Міністра Огієнка“... Про цього наказа Головноуповноважений нічого не знав, — він був таємний для нього. (Див. О. Доценко: Літопис української революції. 1924 р. т. II кн. 5 ст. 164—165).

 

1920. 1. II. Наказ Довудці VII-ої Дивізії ген. Крайовського, щоб усі попередні (українські) уряди припинили свою діяльність, а свої уряди поздавали старості Юл. Губертові.

 

1920. 1. II. Староста Кам’янець-Подільський Юліян Губерт приступив до виконання своїх обов’язків (ул. Московська ч. 23).

 

1920. 1. II. Староста Ю. Губерт розв’язує Мійську демократичну Думу й призначає замість неї Магістрат, що складається з бурмістра, його заступника й 5 членів. Бурмістром призначено Олександра Шульмінського, а його заступником провізора К. Дуніна.

 

1920. 1. II. Наказ Кям’янець-Под. Старости Юл. Губерта, щоб усі укр. школи запровадили обов’язкове навчання польської мови.

 

1920. 1. II. Наказ Кам’янець-Под. Старости Юл. Губерта, щоб усі урядники дотеперішні (українські) конечно зложили урочисте приречення на вірність Польщі.

 

1920. 6. II. Довга розмова Головноуповноваженого з післанцем от. С. Петлюри сотником О. Доценком

 

1920. 7. II. Таємний наказ Довудці Дивізії ген. Крайовського арештувати сотника Доценка, що видає себе за ад’ютанта Петлюри. Головноуповноважений вияснив непорозуміння й до арешту не дійшло. 1920. 9. II. Постанова Правничого Факультету Кам'янецького Університету заснувати ще дві нові катедрі: катедру кооперації й катедру місцевого самоврядування.

 

1920. 10. И. До Кам'янця Подільського приїхав Головний Комісар Волині й Фронту Подільського (Naczelny Komisarz Ziem Wołynia i Frontu Podolskiego) Міністер Антоній Мінькевич. Візита його заступника — бо Комісар хворий — до Головноуповноваженого.

 

1920. 10. II. Ревізіта Міністра І. Огієнка до Комісара А. Мінькевича. Умовились: Завтра А. Мінькевич о 12 годині буде в Головноуповноваженого, а потім складе візиту Прем’єр-Міністрові Іс. Мазепі в приватнім помешканні Головноуповаженого, „там і поговорим про всі справи“. На предложения Головноуповноваженого А. Мінькевич обіцяв видати місцевим владам розпорядження про повну автономію Українського Державного Університету в Кам’янці. Комісар погодився також і на те, що ціле українське шкільництво позостанеться під зарядом української влади. Розпорядження повітового старости Ю. Губерта про навчання польської мови по всіх українських школах — на рішучий протест Міністра Огієнка — анулюється.

 

1920. 10. II. Прем’єр Міністер Іс. Мазепа особисто повідомляє Головноуповноваженого, що він, як особа приватна в Кам’янці, не може переговорювати з міністром А. Мінькевічом, і тому завтра о 12 годині дня його заступить Міністер Юстиції Андрій Лівицький; а сам він у Кам’янці перебуває інкогніто, а тому бачитись із міністром Мінькевичем не може.

 

1920. 11. II. Рівно о 12 год. дня до Головноуповноваженого, до його кабінету в Університеті, прибув Міністер А. Мінькевич із двома своїми заступниками. Пробув до 12:20, а Міністра А. Лівицького нема. Перейшли до приватного помешкання Ректора Огієнка, де пробули за кавою ще 40 хвилин. О годині першій гості, не дочекавшись Міністра А. Лівицького, від’їхали.

 

1920. 11. II. За півгодини по цьому, о пів до другої, прибув міністр А. Лівицький.

 

1920. 11. II. О четвертій годині прибули представники польської влади: кап. В. Чарноцький і радник Станіслав Стемповський і офіційно заявили, що їхнього Міністра зневажено, а винні того понесуть відповідні наслідки.

 

1920. 11. II. З наказу Головного Комісара Волині й Фронту Подільського Антонія Мінькевича Міністер Огієнко арештований разом із Прем’єр-міністром Іс. Мазепою о 7-ій год. вечора. Перед цим був арештований і Міністер А. Лівицький.

 

1920. 12. II. Ген. Крайовський звільняє з-під арешту о годині 12-ій дня Міністра Ів. Огієнка.

 

1920. 12. II. Офіцерський баль „w prastarym grodzie polskim“ Кам’янці-Подільськім.

 

1920. 12. II. Генерал Крайовський запрошує мін. Огієнка па офіційний баль. Головноуповноважений протестує проти того, що без його згоди вмістили протектором балю і його, чому на баль не йде. Зрештою з-під арешту не ходять на баль. Ген. Крайовський заперечив, що мін. Огієнко був арештований з непорозуміння.

 

1920. 13. II. До приватного помешкання Міністра Огієнка з’явився офіцер Польської Армії й забрав до Комісара А. Мінькевича Прем’єр-міністра Ісака Мазепу. За півтори години по цьому І. Мазепа вернувся і був звільнений з-під арешту зовсім.

 

1920. 13. II. До приватного помешкання Міністра Огієнка переведений арештований Міністер Юстиції Андрій Лівицький. Того дня звільнений з-під арешту й він.

 

1920. 14. II. Предложення представника польської влади взяти цілий Університет і всі школи на польське удержання. Міністер Огієнко, дякуючи, відхилив це, заявляючи, що Український Уряд має змогу удержувати твої школи сам.

 

1920. 15. II. Головноуповноважений видав Кам’янець-Подільському Університетові 2,400.000 карб, на створення при Університетові 200 стипендій, по 2000 карб. кожна на семестер, для незаможніх студентів, особливо галичан.

 

1920. 15. II. Видача допомоги Студентській Раді Кам’янець Університету на відкриття їдальні.

 

1920. 14. II. Декрет Начального Комісара Волині й Подільського Фронту А. Мінькевича до Начальника Подільської Округи Б. Крачкевича про те, що ціле шкільництво позоставляється українським, а Університет має повну автономію.

 

1920. 15. II. Начальник Подільської Округи Б. Крачкевич приступив до виконання свого уряду і того ж дня зложив візиту Головноуповноваженому Українського Уряду. Заявив, що два рази тижнево буде докладати Головноуповноваженому про цивільні справи Поділля.

 

1920. 15. II. Прем’єр-Міністер І. Мазепа виїхав із Кам’янця-Подільського, по довгій нараді з Головноуповноваженим.

 

1920. 18. II. Міністер Андрій Лівицький докладає в Варшаві от. С. Петлюрі про життя Кам’янця й про роботу там Головноуповноваженого.

 

1920, лютий. Видача співакові Голинському допомоги на науку.

 

1920, лютий. Передача через Архимандрита Змарагда (Латишенка) річного утримання для єпископа Діонисія й для цілої Духовної Семинарії в Крем’янці.

 

1920, кінець лютого. Головноуповноважений призначив своїм представником до управління Начальника Подільської Округи Івана Кишківського.

 

1920, лютий. Запрошення Петра Холодного Товаришем Головноуповноваженого (всі політичні партії відмовилися дати свого кандидата на цю посаду). П. Холодний радо погодився.

 

1920, лютий. Українські гроші сильно падають у ціні. Нарада Правління Університету (Ректор, Проректор і п’ять Деканів), як зберегти вартість запасових сум Університету. Постановлено купити будинки для конечних потреб Університету, що сильно розрісся. На основі цієї постанови куплено цілу садибу й добрий дім п. Осаулової на Високій вулиці за 4 мільйони карб. й передано будинок для потреб природничо-математичного та сільсько-господарчого факультетів. Тоді ж куплено й другий будинок у п. Шпіцґлуза за 2 і пів мільйони карб. Купчий акт підписало ціле Правління Університету, сама купівля зроблена була на ім’я Університету.

 

1920. 1. III. (16. II. ст. ст.). Наказ Начальника Подільської Округи Б. Крачкевича №698 про ліквідацію Губерніяльної Земської Управи. Всі старання Головноуповноваженого про відміну цього наказу успіху не мали.

 

1920. 4. III. Наказ ч. 3 Головноуповноваженого та Міністра Ісповідань: „Комісія для перекладу св. Письма на українську мову при Міністерстві Ісповідань тимчасово переходить у повному своєму складі з коштами до Богословського Факультету Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету“.

 

1920. 7. III. Висилка уповноваженого делегата адв. І. Я. Боцюрка до Варшави до Цивільного Уряду Волині й Подільського Фронту боронити інтереси галичан-емігрантів та інш.

 

1920, березень. Катастрофа авта мін. Огієнка, коли він їхав визволяти арештованих двох членів Подільської Земської Управи та начальника залізниць Годило-Годлевського. Тільки випадком Огієнко (і його секретар Старосольський) зберігся від смерти.

 

1920. 10. III. Величезна й урочиста маніфестація Кам’янець-Подільської людности з приводу Шевченківського свята. Багато-тисячні лави зо співами проходили коло Головноуповноваженого, що стояв на авті біля Управління. Одна з лав нібі заспівала: „Не пора“ (Головноуповноважений того не чув).

 

1920. 11. III. Наказ Довудци повіту й міста кап. Оцеткевича й відповідний пильний лист до Головноуповноваженого, щоб до 20. березня всі, хто походить із Галичини, опустили територію на схід до Збручи (бо ніби це галичани співали „Не пора“).

 

1920. 11. III. Пильний лист від Довудці 13-ої Пішої Дивізії ген. підпоручника № 4379/IV з пропозицією заплатити 128 кор. 40 гал. телеграфічній стації „Hughes“ за 7 телеграм, що Міністер Огієнко висилав до Варшави своєму Урядові (ні одна з телеграм адресатові не доручена).

 

1920. 11. III. Польське Міністерство Закордонних Справ зложило перед Українською Дипломатичною Місією в Варшаві вибачення за прикрий випадок — арешт українських міністрів у Кам’янці Подільському.

 

1920, березень. Протест Головноуповноваженого Огієнка перед генералом Крайовським проти наказу кап. Оцеткевича про висилку галичан. Ген. Крайовський наказ цей частинно відмінив, частинно злагодив.

 

1920. 22. III. Приступлення до праці Представника Головноуповноваженого Івана Кишківського при уряді Начальника Подільської Округи.

 

1920. Початок переговорів із Апостольським Візитатором на Україну монс. Дженоккі.

 

1920. 6. IV. (неділя). Конференція Головноуповноваженого Міністра з представником польської влади кап. Чарноцьким з приводу його скарг. Підчас тієї конференції п’яний жовнір побив вікна в університетськім будинкові.

 

1920. 11. IV. (Великдень. 29. III. ст. ст.). Урочисті Розговіни в актовій залі Університету студентів-емігрантів, головно з Галичини, на що Головноуповноважений видав 200.000 карб.

 

1920, весна. Професорська Рада Кам’янецького Університету обрала проф. І. Огієнка другий раз Ректором на три роки.

 

1920 13. IV. До Кам’янця прибув Голова Української Дипломатичної Місії в Варшаві Міністер А. Лівицький, щоб довідатись, як деякі члени Уряду та партії дивляться на польсько-українське порозуміння.

 

1920. 15. IV. Без дозволу Ректора в одній із авдиторій Університету зібралася Кам’янецька Національна Рада. Міністер А. Лівицький зробив доклада про польсько-український договір. Спочатку Національна Рада була проти договору. Про'кт договору реферував у позитивному розумінні д-р Степан Баран, і на його внесок Рада дала свою згоду на цей договір (див. „Діло“ за 1936 р. ч. 47).

 

1920. 18. IV. Виїхав до Варшави Мін. А. Лівицький.

 

1920. 19. IV. Телеграма ч. 233 С. Петлюри з Варшави до Огієнка, що польська влада незабаром поверне все зайняте українцям. Робота Головноуповноваженого мусить бути звужена.

 

1920. 20. IV. Помер від тифу референт Військових Справ Головноуповноваженого генерал Олександер Федорович Колодій.

 

1920. 21. IV. Політична Конвенція між Польщею й Україною.

 

1920. 22. IV. О годині 1:40 у Бельведері в Варшаві Керовники Міністерства Закордонних Справ У. Н. Р. А. Лівицький та Р. П. П. Ян Домбський підписали політичну українсько-польську конвенцію.

 

1920. 24. IV. Підписання додаткової військової польсько-української конвенції.

 

1920. 25. IV. Польсько-українське військо (2 стрілецька дивізія полк. О. Удовиченка й 6 стрілецька дивізія полк. М. Безручка) розпочало наступ для звільнення України від більшовиків.

 

1920. 25. IV. Відозва Маршала Пілсудського до Українського Народу з виясненням, що він іде боронити українську землю від напасників і передасть її законному урядові.

 

1920. 29. IV. Наказ ч. 4 Міністра Ісповідань про звільнення о: Макарія Крамаренка від виконання обов’язків Ректора Подільської Духовної Семінарії й призначення на цю посаду приват-доцента Кам’янець-Подільського Державного Українського Університету о. Петра Табінського з 30. IV. 1920.

 

1920. 1. V. Урочистий приїзд Головного Отамана С. Петлюри до Кам’янця. Урочисту зустріч приготовив Головноуповноважений.

 

1920. 2. V. Доклад Голонному Отаманові С. Петлюрі про ситуацію в краю й прохання про димісію. Димісії не дано.

 

З приїздом Головного Отамана відживав праця всіх міністерств. Тяжка праця Головноуповноваженого закінчена, хоч і неформально.

 

Про цю працю пише Ол. Доценко, ад’ютант С. Петлюри, в своїй книжці: „Літопис української революції“, 1924 р. т. II. кн.. 5, ст. 165-166 так: „Міністр Огієнко зробив велику цінну прислугу для України. Він поводився в Кам’янці з достоїнством, обороняв українське громадянство та українські установи од сусідських зазіхань, виривав од поляків, що тільки можна було вирвати, і все робив, керуючись все ж тільки інтересами Нації“.

 

Суддя В. Завадський у статті: „Як ми мандрували“ (Календар-альманах „Дніпро“ на 1927 р., Львів, ст. 118) пише таке: „Треба признати, що поляки заняли зичливу позицію до українців, і хоч гніт чужої влади сильно відчувався, але на українцях це відбивалося менше, як на росіянах. Можна думати, що тут відіграв певну ролю Головноуповноважений проф. Огієнко, що зумів зав’язати з генералом Крайовським добрі стосунки, тримався з гідністю і, як тільки міг, боронив українські інтереси“.

 

 

11. Міністер Ісповідань і Головноуповповаавений. 1920.

 

1920. V. Усильна праця для організації церковного життя в Україні.

 

1920. 5. V. Довудця першого полку шволежерів майор Ян Ґлоговський зайняв Київ.

 

1920. 6. V. Повернення Армії У. Н. Р. з „Зимового Походу“.

 

1920. 7-8. V. Польська III. армія й українська 6. стрілецька дивізія полк. Безручка зайняли Київ.

 

1920. 8. V. Урочистий католицький молебень на площі в Кам'янці з приводу взяття Києва. Присутні: ген. Крайовський і Головноуповноважении Огієнко. По молебні, виголошуючи промову, ксьондз сказав: „Orzeł biały już nad Dnieprem, Kijów wraca do swej Macierzy“. Ген. Крайовський перебив промовця. Головноуповноважений покинув урочистість.

 

1920. 10. V. Другий наказ ч. 104 Міністра Ісповідань про збори по всіх церквах на Український Червоний Хрест.

 

1920. V. Переїзд Уряду, а також і Міністерства Ісповідань, до Вінниці.

 

1920. 23. V. Міністер Ісповідань виїхав із Вінниці до Києва організувати там церковне управління.

 

1920. 24. V. Урочистий в’їзд Симона Петлюри до Києва (з міністрів із Петлюрою був тільки І. Огієнко). Генерал Ридз-Сміґли вітає Петлюру на двірці. Багатотисячні товпи народу по вулицях. Урочисте прийняття в домі Купецького Зібрання.

 

1920. Травень—червень. Мін. Ісповідань І. Огієнко 10 днів у Києві.

 

1920. 27. V. Міністер Ісповідань своїм наказом ч. 6 затверджує на посаді Комісара релігійних справ м. Києва Ів. С. Приймак-Приймачевського.

 

1920. 27. V. Наказ ч. 7 Міністра Ісповідань про організацію Губерніальної Церковної Ради в Києві.

 

1920. 29. V. Призначення членів до Київської Губерніяльної Церковної Ради: прот. о. В. Липківського, прот. о. Н. Шараївського, о. Ю. Жевченка, від Губерніального Комісара Київщини — В. Й. Крижанівського, від Всеукраїнської Церковної Ради — Г. К. Лященка.

 

1920. Червень. Київ. Ректор Київського Українського Державного Університету проф. Г. Г. Павлуцький в імени групи професорів пропонує проф. І. Огієнкові стати Ректором їх Університету. Огієнко відповів, що ця справа тепер передчасна.

 

1920. Червень. Вінниця. Звільненого з Міністерства Фінансів поета Володимира Самійленка приймає до себе на службу Міністер Ісповідань Огієнко.

 

1920. Червень. Перевезення з Києва до Кам’янця декількох видатних українських артистів на службу до Державного Театру.

 

1920. Червень. Вінниця. Доклад Міністра Ісповідань Раді міністрів про свою діяльність в Кам’янці як Головноуповноваженого. Рада слухала докладу з великим здивуванням. Постановила: Уряду Головноуповноваженого не касувати й далі.

 

1920. Червень. Новий доклад про це саме Міністра Ісповідань самому Прем’єр-міністрові В. К. Прокоповичеві. Заява В. Прокоповича, що погляди Уряду й погляди мін. Огієнка на польсько-українські взаємовідношення не в усьому однакові.

 

1920. Червень. Прохання Головноуповноваженого й Міністра Ісповідань про демісію. Директорія демісії не дала.

 

1920. Червень. Українські міністерства потроху налагоджують свою працю, але польська влада й надалі зноситься переважно з урядом Головноуповноваженого, чому цей уряд не припинює своєї влади.

 

1920. 8. VI. Другий наказ Міністерства Ісповідань ч. 133 Подільській Духовній Консисторії „негайно сповістити все Духовенство Подільської Єпархії, що єпископ Пимен звільнений на спокій, а тому розпорядження його з часу звільнення не дійсні“.

 

1920. 9. VI. Наказ ч. 8 Міністра Ісповідань про організацію Подільської Губерніяльної Церковної Ради з місцем осідку в м. Вінниці.

 

1920. 9. VI. Розпорядження Міністерства Ісповідань про скликання в м. Вінниці Церковного З’їзду на 4 і 5 липня 1920 р.

 

1920. 9. VI. Виїзд Українського Уряду з Вінниці до Жмеринки; 15. VI. — в Проскурові; 21. VI. — в Кам’янці.

 

1920. 15. VI. В Кам’янці-Подільському вийшло ч. 1-е неперіодичного видання: „Вісник Міністерства Ісповідань Української Народньої Республіки“.

 

1920 23. VI. Наказом Міністра Ісповідань ч. 12 призначається новий склад членів Подільської Єпархіяльної Ради з дня 9. VI. 1920 р., з тимчасовим місцем осідку в м. Кам’янці-Подільському.

 

1920, кінець червня. До Міністра Ісповідань прибув із Вінниці поет Володимир Самійленко з запитом, чи не служить він часом у Міністерстві Ісповідань, як про це йде чутка.

 

1920, початок липня. Обрання проф. Геращенка деканом сільськогосподарського факультету. Ректор І. Огієнко доручає йому привести до порядку цілу справу університетського городу.

 

1920. 2. VII. В Кам’янці-Подільському вийшло ч. 3-тє неперіодичного видання: „Вісник Міністерства Ісповідань Української Народньої Республіки“.

 

1920. 2. VII. Затверджено закона про українські Церковні Братства.

 

1920. 2. VII. Закон про скасування Духовних Консисторій і заведення замість них Церковних Єпархіальних Рад.

 

1920. 4. VII. Видача аттестатів зрілости першому випускові Української Університетської Гімназії для дорослих.

 

1920, початок липня. Під натиском більшовиків Армія відступає на захід. Усі знову готуються до евакуації.

 

1920. 8. VII. До Головноуповноваженого прибув римо-католицький єпископ Подільський Маньковський та кс. Носалевський і подарував Кам.-Под. Держ. Укр. Університетові цінну збірку латинських стародруків та стариннйх портретів.

 

1920. 8. VII. О год. 12-й до Головноуповноваженого прибув Naczelnik Okręgu Podolskiego Bolesław Kraczkiewicz з двома своїми помічниками й урочисто заявив, що передає владу над Кам’янцем і Поділлям до рук Міністра Огієнка. На зазначення Міністра Огієнка, що тепер є вже Український Уряд із Міністрами, відповів, що він того не знає.

 

1920. 8. VII. Цивільна польська влада покинула Кам’яцець-Подільський.

 

1920. 8-11. VII. Людність Кам’янця Подільського и околиць зносить свої книжки до Бібліотеки Державного Університету. Наказ Ректора Університету І. Огієнка приймати книжки як дарунки, а не на переховання.

 

Іван Огієнко.

 

 

 

[„Наша Культура“ 1935 р. с.444—453, с.510—522, кн.9, с.710—712; 1936 р. с.64—72; 1936, с.233—237, с.554—557; с.628—636; 710—712]

 

 

14.01.2019