Слухати якісний джаз у провінційному місті – суцільна розкіш. Хоча тепер уже постає запитання: чи можна назвати місто провінційним, якщо там лунає джаз?
У Дрогобичі Міжнародний фестиваль Jazz Bez гостював втретє. Наприкінці грудня шульцівське місто на Галичині перетворилось на майданчик музики вільних та незалежних. Музики без кордонів і шаблонів, котра стирає між публікою будь-які уявні мури. Так вигладає, що у Дрогобичі джаз уже став доброю традицією, гарним почином зими та й взагалі локальної музичної історії.
Затишна зала місцевого театру майже заповнена. Люди з трепетом чекають на джаз. Що він принесе нам цього року? Як зміниться і змінить нас ? Які нові віяння, форми та експерименти? Чим здивує та чи змусить ще раз закохатись у музику?
У Дрогобичі вісімнадцятий Jazz Bez розпочався дуже по-домашньому, оскільки у перший день фестивалю виступили місцеві 6музиканти – студенти та 4викладачі музичного училища ім. В. Барвінського. Це була така-собі преамбула. Вдала та влучна прелюдія фестивалю. Минулорічний Jazz Bez інспірував дрогобицьких музикантів до нових форм, відтак спонукав до ретельної підготовки та хороших результатів і цьогоріч. Все заради Jazz Bez. Заради того, щоби мати цю особливу можливість зіграти на одному спільному майданчику із зірками світового джазу. Цього разу в музикантів училища ім. В. Барвінського відчувалось більше свободи, сміливості та впевненості, коли вони творили та імпровізували на сцені.
Відвертий, щирий, справжній, непередбачуваний і надзвичайний україно-німецький етно-джазовий гурт Leleka виступив у перший день фестивалю і тримав публіку в тонусі аж до завершення концерту. Образ солістки Вікторії – гіпівська сукня, розхристане довге блискуче волосся, шалено красивий голос – навіювали дивовижні відчуття. Стародавні мелодії у поєднанні із сучасними тенденціями європейського джазу творили оригінальний мікст емоцій і сенсів, який примушував публіку шаленіти і божеволіти, пірнати із головою у глибини українських пісень, не забуваючи про актуальний джаз. Виступ Lelekи – це неймовірна метафізична подорож найвіддаленішими краями України та Німеччини. Відвертий політ мрій та фантазій, дитячих уявлень та рефлексій. Leleka – яскравий та влучний приклад того, як українська народна пісня, часом майже забута, може стати абсолютно якісним та актуальним музичним продуктом. Цікавим як нам, так і світові. Завершив перший день джазового фестивалю Spiritual Leftovers feat. Manu Domergue. Приваблий меланж культур України, Польщі та Франції.
У цьому бенді все було настільки гармонійно, що навіть будь-яка найменша імпровізація демонструэ безмежний професіоналізм та майстерність. Улюблені і добре знані українські музиканти Ігор Гнидин та Анастасія Литвинюк разом із польським контрабасистом Маріушом Прашнєвським та тенором – саксофоністом Радеком Новіцькі створили особливий настрій джазу. А французький музикант Manu Domergue у колаборації зі своїми колегами змушував публіку також уявно мандрувати містами та континентами, країнами та вулицями, вузькими закапелками та довгими бульварами, адже твори, виконані на сцені дрогобицького театру були інспіровані книгою італійського журналіста та письменника Кальвіно Італо «Невидимі міста». Доречний опис та читання фрагментів книги, синхронний переклад украънською та польською мовами створювали атмосферу невидимого міста, яке живе у кожному з нас. І тут, я звісно, не можу не ототожнити проект Spiritual Leftovers feat. Manu Domergue із певними шульцівськими мотивами. Бо все, що відбувалось на сцені під час виступу музикантів, змушувало фрагментарно згадувати Бруно Шульца. Бо музиканти настільки точно відчули Дрогобич, що, мабуть, на якомусь підсвідомому рівні у своїй музиці та текстах відтворювали настрій Бурно Шульца. І це було неймовірно – читання книги у формі джазу.
Другий і завершальний день фестивального марафону розпочався із Ark Ovrutski New York Quartet feat. Benny Benack. Український бенд-лідер та контрабасист уже зайомий з дрогобицькою публікою завдяки минулорічному фестивалю. Проте цього року склад його бенду був трохи іншим. Новими відкриттями для публіки Дрогобича стали музиканти Benny Benack та David Hodek. А от Benito Gonzalez продовжив втішати публіку своєю несамовитою грою на фортепіано. Цікавою фішкою цього гурту став вокаліст Бені Беннак, а ще на сам кінець словацький музикант Девід Ходек вразив своїм непередбачуваним і крутим виконанням репу.
Останнім епізодом фестивалю Jazz Bez у Дрогобич став Silhouette and Vinx – музичний бенд, котрий поєднує Америку та Угорщину. Його гра стала найкращим епілогом фестивалю, який ніби-то завершився, але все ще триває в пам’яті досі. Глибокий тембр Вінкса (насправді він Вінсент – цей нинішній Луї Амстронг) дико сподобався публіці, ніжно заспокоюючи, але водночас викликаючи у зали найсміливіші емоції. Музиканти з Угорщини у колаборації із Вінксом ідеально доповнив його виконання та харизму. Кульмінацією концерту стало тепле привітання цілою залою джазмена Вінкса із його уродинами, співанням «Многая літа» та подарунком – топкою дрогобицької солі та іконою від дрогобицького іконописця Левка Скопа.
Взагалі цьогорічний Jazz Bez у Дрогобичі – це найкраще, що трапились з містом у контексті музики. Музики, котра змінює публіку, роблячи її більш свідомою, більш відкритою та більш справжньою. З впровадженням джазу у життя міста дрогобицька публіка сміливо руйнує стереотипи щодо примітивності смаків провінційного мешканця. Як врешті позбуватись залишків совкового і постсовкового кітчу та переосмислювати культуру своєї країни з добрим і вільним джазом!
