Майбутнє: технологізоване чи живе?

Неповторне майбутнє: яким воно буде на цей раз?

Технологізоване теперішнє й людське майбутнє: мистецькі візії

Майбутнє: технологізоване чи живе?

Техно- чи біо-майбутнє: мистецькі перспективи

Наскільки людським буде технологізоване майбутнє?

Майбутнє – це те, що чекає попереду, чи те, що стається вже тут і тепер? Як воно пов’язане з технологіями? Яким його бачать митці? Чи знайдеться в майбутньому місце для людини?

Про майбутнє та його мистецькі прогнози під час публічної дискусії «Візії майбутнього в сучасному мистецтві», яка відбулась у Львові 8 грудня, говорили Ірина Старовойт (літературознавиця, поетка, працівниця кафедри культурології УКУ), Богдан Шумилович (історик, культуролог й аспірант Європейського університету в Флоренції), Андрій Лінік (медіа-митець та куратор) та Божена Закалюжна (культурна менеджерка й директорка Harald Binder Cultural Enterprises).

Дискомфортне та безмежне майбутнє

«Уявлення про майбутнє й себе в ньому починається з дискомфорту, незгоди й навіть розриву із своїм теперішнім», – каже Ірина Старовойт. Романтики, до прикладу, марили своїм минулим. Літературознавиця вважає, що їхня незгода із теперішнім призвела до ностальгійного уявлення про майбутнє. Натомість перші футуристи передчували, що у світі все йде до війни. Ці люди, на чолі з Філіппо Марінетті, думали про прийдешнє в близьких до буденності категоріях мистецтва. Ірина Старовойт зазначає, що футуристи хотіли, щоб оце «капультування» людини в часі відбулося на всіх рівнях, включно з побутовим. Футуристи мали певний запас майбутнього, і їм здавалося, що цей запас – безмежний. Впродовж ХХ століття воно було одним із основних ресурсів людини. Натомість ХХІ століття переживає паніку, пов’язану з майбутнім. Нам здається, що його запас стрімко зменшується, причому за наш кошт.

Головним конфліктом ХХ століття була проблема експлуатації людини. «У ХХІ століття ми маємо дві нові проблеми: нестача часу та зайві люди. Щодо першої, то все просто. Хто має час, той має швидкість. Хто має швидкість, той має владу в прийнятті рішень. Хто має владу, той володіє перевагою швидко приймати рішення й довго насолоджуватись їхніми наслідками. А друга проблема: відбувається народження нового класу – люди, які не можуть монетизувати себе. Суспільство просто не визнає їхню роботу, а люди, які не можуть переконати оточення у своїй потрібності, стають зайвими», – каже Ірина Старовойт. Тож технології декого заступлять, а когось автоматизують чи нейтралізують.

Ірина Старовойт (ліворуч –​ Андрій Ліник та Божена Закалюжна)

Людство опинилося на території, де немає правильних відповідей. Для футуристів правильним був рух у майбутнє. Зараз люди вже не так впевнені в цьому. Підростає покоління, яке не знає, що таке бути оптимістами стосовно майбутнього. «Але це покоління буде ставити хороші питання до світу й до себе»,– зазначає Ірина Старовойт.

Сучасне мистецтво: критикує чи генерує?

Культуролог Богдан Шумилович розмову про майбутнє починає з питання сучасних можливостей кібермистецтва.За його словами, все починається з християнської ідеї про те, що в неживий об’єкт можна вдихнути життя. Мистецтво ж легко створює фігуру напівлюдини, щоб сконструювати образ «свого»/«чужого». «Прийшов час змінювати оптику мислення про “чуже”», – каже Богдан Шумилович. З ним не варто боротись і не треба його боятись. Богдан Шумилович наголошує, що «чуже» потрібно споглядати.

У жовтні на аукціоні «Крістіс» за 432000$ продали «Портрет Едмонда Белламі». На сторінці аукціону з’явився напис: «Чи є штучний інтелект наступним мистецьким медіа?» Річ у тім, що цей портрет було створено алгоритмом. Співавтором картини є генеративно-змагальна мережа (GAN). Ця система працює так, що до фінального продукту не докладалася людина. Твір, створений алгоритмом, мав шалений успіх. Але людина досі має певні переваги. «Мистецтво говорить до нас не тільки через інтелект, воно говорить до нас через емоції. Ми можемо навчити штучний інтелект думати, але не відчувати. Принаймні зараз», – каже Богдан Шумилович.

Богдан Шумилович

Культуролог стверджує, що внаших фантазіях про майбутнє робот переважно виступає «чужим», але чомусь при цьому він часто наділений людськими рисами. Водночас робот у прикладі історії з картиною є програмою, а не антропоморфною фігурою.

Поширеною є думка про те, що сучасне мистецтво нічого не генерує, а лишень критикує. Але, на думку Богдана Шумиловича, воно таки генерує уявлення про майбутнє, яке вже відбувається тут і тепер. Навіть якщо це відрізняється від майбутнього, яким ми його собі уявляли.

Чи слухають бактерії джаз?

Тему стрімкого розвитку сучасного мистецтва, що починає працювати у зв’язці з технологіями, продовжив Андрій Лінік. «Техно-біологічне мистецтво – це дивна, нестабільна, специфічна практика, що відбувається в лабораторіях, університетах, дослідницьких центрах і навіть майстернях. Жива структура стає носієм художнього повідомлення. Вона стає живим твором», – стверджує медіамитець.

У 1990 році розпочався Human Genome Project (HGP). Суть проекту полягала в декодуванні геному людини. «Ми отримали можливість модифікувати людську природу», – каже Андрій Лінік. Одним із визначних дослідників у цій сфері є художник й автомеханік Джо Девіс. Джо Девіс – доволі іронічний дослідник. До його доробку входять експерименти над тим, як бактерії реагують на джаз, він закодував мапу Молочного Шляху у вухо трансгенної миші чи перекодував 50000 статей з Вікіпедії в бактерію, яку переніс в геном яблуні, буквально створюючи «дерево пізнання». Джо Девіс навіть створив проект PoeticaVaginal, метою якого було створити міжгалактичне послання методом вагінальних скорочень – така собі метафора жіночого «дихання» Землі.

«Хтось може вважати, що це все марнування часу та наукових сил, але є цілий ряд речей, які відкрив саме цей проект», – каже медіамитець. По-перше, Джо Девіса вважають хрещеним батьком біо-мистецтва. Поняття biohacking також пов’язують із його дослідженнями. Він допоміг створити нові технології, які стали доступними й значно дешевшими. На думку Андрія Лініка, найголовніше – це те, що Джо Девіс вийшов на доволі важливу тему: жива структура є одним із найцікавіших медіумів сьогодення. Вона дає нам можливість переосмислити те, ким ми є. «Ці дослідження розширюють межі свободи людини й розуміння того, що цю свободу нам вже точно не треба полишати на когось іншого», – говорить Андрій Лінік.

Падіння фортець

Як культурна менеджерка, Божена Закалюжна звернула увагу на те, що розмови про мистецькі візії мають доповнюватись критичним поглядом на те, якою є роль мистецьких інституцій у сучасному (майбутньому?) світі.

«Сьогодні арт-менеджери переконані, що інтернет значно спрощує життя мистецьких інституцій. Але не все так просто. Стихійна технологізація й онлайн-доступність призвели до змін у самих інституціях», – каже культурна менеджерка. Якщо будь-який мистецький твір можна отримати за 99 центів або навіть безкоштовно, якщо величезні мистецькі інституції почали оцифровувати свої твори, той справді: навіщо людям ходити в музеї чи подорожувати, якщо все доступне вдома? Божена Закалюжна стверджує, що колекції музею лишаються його привілеєм, але сама інституція вже не претендує на винятковість. Тим паче, що візуальне мистецтво почало виходити на вулицю.

«Інтернет, своєю чергою, зробив так, що кожен із нас тепер може конкурувати з професійними художниками чи музикантами. Музеї, театри й галереї почали запитувати себе: якою тепер є їхня роль?», – говорить Божена Закалюжна.

Сьогодні відвідувачів починають трактувати як співтворців, а не споживачів мистецтва. «Очевидно, арт-інституціям, які продовжуватимуть позиціонувати себе як високі й недоступні фортеці, доведеться зникнути. Залишаться лише ті, хто готовий змінюватись», – стверджує культурна менеджерка. Як приклад – фестиваль «Burning Man». Його особливістю є те, що всі митці працюють на місці. А частину творів вкінці фестивалю знищують. Те, що митці забувають про критиків та цінники на своїх творах, дарує їм більшу свободу й можливості.

Божена Закалюжна 

Інституції та мистецтво відображають суспільство й те, що там відбувається. Тому, на думку Божени Закалюжної, не варто від нього відокремлюватись і казати, що там відбувається щось брудне й незрозуміле. Усе людське в суспільних процесах має бути присутнє в сучасних арт-інституціях. «Для того, щоб бути актуальними, ми маємо не боятися новизни, змін, відкритості до експерименту. Ми мусимо культивувати свободу, довіру, якість, емпатичність і співдію. Лише так ми будемо актуальними в сучасному суспільстві», – каже Божена Закалюжна.

І хоча майбутнє обіцяє бути ще більш технологізованим, присутність людини ще довго буде актуальною як в мистецтві, так й інших сферах життя, переконані експерти. Людина залишиться відповідальною за все те, за що не відповідають технології. «Технологія стає в уявленні людей лиш бездушним носієм. Але хто програмує машини? Людина», – стверджує Андрій Лінік.

Ірина Старовойт переконана, що на теперішнє молоде покоління припадає виклик розвиватися в тих професіях, які можна назвати професіями людяності. А штучний інтелект та його творчі можливості, на думку Богдана Шумиловича, лиш змушують нас замислитись: на якому етапі людське може втратити себе? Чому ми цінуємо чи не цінуємо людське? Мистецтво віддзеркалює проблеми й питання людства. І головним викликом майбутнього, як каже Ірина Старовойт, є те, що ми починаємо конкурувати зі світовими алгоритмами за краще розуміння себе самих.