Бесїда посла Романчука

Висока Палато! Коли міністерство Таффого по довгім правленю, далеко довшім від пересїчного истнованя міністерств, уступило і настало нове правительство з новою проґрамою, обявила ся по одній сторонї радість, по другій більше або менше незадоволенє і занепокоєнє. Русини супротив того факту остались цїлком байдужними; довголїтній гіркій досвід затупив у них почутє до змін міністрів і взагалї змін осіб як і до правительственних проґрам. За всїх міністерств, котрі від довшого часу в Австрії наступили, за Белькредого і Байста, за Гогенварта і Таффого, як і за міністерств централістичних, панувала, з рідкими і короткими перервами, одна і тота сама політика, одна і та сама система супротив Русинів. А тая політика і тая система виходила на те, щоби елєментови рускому, котрий вже-ж певне не єсть елєментом заворушуючим супокій (Дуже справедливо!), не дати скріпити ся, щоби національний і політичний розвій Русинів обезсилити і спинити. Я мушу собі на иншій час лишити доставленє подрібнїйших доказів, нинї хочу лиш в головних нарисах наскіцовати дотеперішну систему против Русинів.

 

Першою потребою народу в державі з парляментарним устроєм єсть достаточне заступництво народне. Однакож ординації виборчі як в Галичинї так в Буковинї поставили Русинів в таке положенє, що они не тілько засуджені на меншість, але і не можуть осягнути такого числа послів, котре би хоч трохи відповідало величинї их народу і их значіню для держави. Ба навіть те число, яке им признає ординація, достало ся им тілько два рази: раз, коли надана була конституція, в соймі і в радї державній, a другій раз в радї державній по заведеню безпосередних виборів в роцї 1873. Відтак же репрезентація Русинів і в соймі і в парляментї щораз зменшала ся, а то в найбільшій части з причини поступованя правительства. Вправдї Русини, помимо своїх услуг, своєї вірности і льояльности, котру в довгих лїтах і в найтяжших обставинах оказували супротив держави, не ожидали того, щоби за се одержали якусь особливу нагороду: они по просту сповняли свій обовязок без огляду на те, чи і як оно буде им відвдячене. Але того вже-ж не могли надїятись, що они за свої услуги будуть упослїджені: они мусїли мати бодай претенсію, що, коли не опіки, на котру заслугувала вже яко слабші, яко ті, що чують себе пригнетеними, то дізнають від правительства всеж хоч прихольної неутральности.

 

Историчний розвій Русинів довів до того, що они не мають анї шляхти анї буржуазії і обмежені суть на люд, на духовенство і на світску интеліґенцію, зложену в більшій части з урядників. Через довгій час мало і єще тепер в части має духовенство провід народу. А що оно ту місію впевняло в дусї патріотичнім, то система старала ся о те, щоби вплив духовенства у народу зменшити. Ослаблено отже гієрархичну орґанізацію рускої церкви. Віднято епископскїм консисторіям право ставленя терна при обсаджуваню парохій, котре перше мусїло увзглядняти ся, а міри ті переведено не в користь може низшого духовенства а тим менше народу, але в интересї инших чинників, між ними і правительства. Крім того відкопувано вплив і повагу духовенства у народу, межи иншим також тим, що руске духовенство поставлено під надзір жандармів. А щоби руске духовенство і не образувалось може занадто в народнім дусї, то ужито ще двох мір. Першою було те, що вихованє новиків василіяньских, єдиного монашого чина в рускій церкві, передано єзуїтам, т. є. товариству, котре навіть до иншого обряду належить. Другою мірою було, що ceгo року духовну семинарію у Відни і ґенеральну семінарію у Львові розвязано, взглядно роздїлено, через що кандидати духовного стану не зможуть осягнути того загального образованя, котре им доси було доступне на університетї.

 

Що до другого стану, стану урядничого, то відносини руских урядників суть нинї того роду, що многі кандидати урядничі а особливо урядники не мають відваги не то заявляти якусь дїйстну дїяльність на поли національному але навіть не сміють признавати ся до своєї народности, бо думають, що в тім случаю будуть упослїджені. А вже-ж певне, що правительство при авансах, при обсаджуваню посад і т. д. мaє богато спoсобів стан урядничій тримати цїлком у своїй власти. Тих способів оно супротив руских урядників уживало аж надто і уживало тенденційно, тай система тая не устала і до остатного часу.

 

Наконець що-до самого народу, то рускій нарід не знаходив тої опіки, котру повинен діставати, будучи в просвітї єще розмірно приосталим а економічно підупалим. На нарід скинено найбільші тягарі а дано єму найменше прав. При виміреню податків, особливо податку ґрунтового, нарід дуже упослїджено, а що він, як нарід звичайно, дуже догідним єсть предметом для всякого визиску, то не хоронено єго, як би годило ся, против визискуваня против лихварів і спекулянтів. Взагалї власти і орґани правительственні не дають рускому народови потрібної охорони і не мають належного розуміня єго потреб. А вже-ж що до прав народу, то ті щораз більше стїсняють ся. Вже не кажу о виборах єго заступників до ради державної, до сойму, ба і до рад повітових. Але до недавна бодай в двох заступництвах мав нарід якісь права. А именно в шкільних радах місцевих мав можність презентованя учителїв народних, котрих він же-ж в більшій части удержує своїми грішми. Тоє право єму перед кількома роками віднято, і право презентації перенесено з шкільних рад місцевих на ради окружні, де анї нарід анї Русини взагалї не мають достаточного заступництва. Послїдньою політичною орґанізацією народу суть ради громадскі, і бодай тії належало би народови лишити; але в остатних часах в многих повітах проявила ся тенденція: не дати народови, щоби вибирав собі ради громадскі і начальників громадских після своєї волї і своїх потреб, але накидати им тіїж староствами. (Слухайте! Слухайте!)

 

Коли до того зважить ся велику нужду матеріяльну народу, коли розважить ся, що і ті немногі зарядженя законні, котрі установлено для охорони народу, н. пр. звістна новеля екзекуційна з 1887 року, в Галичинї майже зовсїм не заховують ся, то не дивно, що серед народу панує велике незадоволенє і огірченє. А тоє незадоволенє і тая нужда обявляють ся межи иншим в той спосіб, що нарід в розпуцї покидає свій рідний край і переселяє ся гурмами до далекої Америки або до близшої Россії; і коли-б сего року не заключено рід договору межи австрійским а россійским правительством, котрий спиняє дальшу еміґрацію з Галичини до Россії, то сеї весни було би певно прийшло до громадного переселеня хлопів до Россії.

 

Тепер перейду від сих спеціяльних відносин Русинів до деяких загальних справ. Попередне правительство лишило теперішному два відкази, котрі для сего-ж суть деяким клопотом, т. є. виїмкові зарядженя в одній части Чех і реформу виборчу. Що до виїмкових заряджень, то над ними рішенє в сїй палатї вчера запало. Я і мої близші товариші голосували против тих заряджень, раз тому, що ми уважаємо их правно і політично неоправданими, друге бо не видимо конечности их, третє бо сумнїваємо ся, щоби они довели до надежної мети, четверте, бо ми взагалї єсмо принціпіяльно противні зарядженям виїмковим і ограниченям прав горожаньских (Славно!), а пяте не менше також тому, що ми не хотїли станути против приязного нам народу (Славно! Славно!), против народу, котрого заступники, хоч би і не дуже годити ся на их погляди і тенденції, все-ж таки, бодай в теперішній порі, суть в сїй палатї головними заступниками свободи і прав народу. (Оплески.) О скілько сі зарядженя осягнуть свою цїль, годї на-певно знати, однакож я, як сказав, сумнїваю ся о тім. Але одно они вже осягнули: они розширили той продїл, якій заходив межи ческим народом і єго шляхтою. В початку сесії ради державної в 1891 р. ґр. Таффе на замітку, чи не схоче він ческої шляхти висунути против молодоческої опозиції, відповів в тім змислї, що шляхта мусить на народї опирати ся і в нїм мати свою силу, она не може отже ставати в супротивности до свого народу. Як небудь я впрочім дуже в немногім годжу ся з ґр. Таффим, се єго слово, здає ся менї, заслугує на увагу. Але инакше тепер стало ся, анїж він тогди сказав.

 

Другим відказом попередного правительства єсть реформа виборча. Правда, що оно дотичний свій проєкт внесло в такій формі, з котрою ми не могли цїлком годити ся, але ми видїли в нїм бодай першій крок до розширеня прав народу і до осягненя дїйстного заступництва народного, і то крок такій, за котрим вже вскорі мусїли би наступити дальші кроки. Яке буде предложенє нового правительства в справі реформи виборчої, я не знаю, але я мушу указати на слїдуючі жаданя, котрі ми з нашої сторони мусимо конче ставити. Проєкт реформи виборчої мусить найперше містити в собі розширенє права виборчого, друге він повинен завести безпосередні вибори в сельских громадах, трете, число послів з сельских громад, именно в Галичинї, має бути побільшене. (Оплески.)

 

По сих заявленях я не потребую ще дальше розводити ся, що ми находимо ся в борбі і в опорі против системи, і що ми задля того, позаяк ми не знаємо і не можемо бути з гори пересвідчені, що та система тепер устане, нинїшному правительству не можемо єще давати вотум довіря. (Дуже справедливо!) Склад нинїшного правительства і єго дотеперішна коротка дїяльність також не дають нам єще поводу до того. Єсли-ж правительству залежить на приязнім відношеню до него не самих власне руских послів, о котрих єму при малім их числї а великім числї членів правительственної коаліції може і не дуже ходить, але і на приязнім відношеню і на успокоєню народа, народа звиш 3,100.000 душ: то треба, щоби оно дотеперішну політику і дотеперішну систему супротив Русинів основно змінило.

 

Помимо всього ми будемо голосувати за провізорією буджетовою, би ми в призволеню єї видимо не потребу правительства але потребу держави. (Дуже справедливо!) Я кінчу, повторяючи ще раз, що наше голосованє за буджетовою провізорією не заключає в собі вотум довірія для теперішного правительства. (Живі оплески.)

 

_______

 

За-для доповненя додаємо ще з бесїди референта Щепановского ту частину, в котрій він відповідав послови Романчукови; вкінци поміщаємо заявленє чи поясненє п. Барвіньского. П. Щепановскій сказав:

 

"При сїй нагодї нехай менї буде вільно відповісти на деякі виводи, котрі ми чули від п. предсїдателя руского клюбу... П. посол описав нам положенє своєї нації, котра складає ся майже тілько з хлопів, не має шляхти, не має стану середного, в котрій интеліґенція заступлена тілько духовеньством і деякими урядниками, і він домагав ся спеціяльно опіки правительства для тої нації, мотивуючи се тим, що економічно слабші потребують особливого увзглядненя. Але я би може запитав п. посла, чи він собі не представляв сего права і власти правительства трохи в за широкім світлї... П. посол говорив о молодо-Чехах, а я власне на тім поли указав би Єму на те, що знаходжу великого в роботї ческого народа, т. є. на те, що народ ческій доказав власною помочію, напруженєм власних сил без помочи правительства.

 

Нехай собі ту роботу возьме за приклад, то може не буде обвиняти правительства, може не буде також обвиняти инших сторонництв за те, чому они справдї не можуть бути винні. Чи-ж се може вина правительства або вина иншого сторонництва або другої народности в галицкім краю, що руска интеліґенція власне з предилєкцією там шукає свого зарібку на поли бюрократичної дїяльности, де она, після вираженя п. посла, найбільше має бути виставлена на самоволю, або, як він навіть сказав, на упослїдженє зі сторони правительства? Чи може рускій нарід покривджений на полях приватної дїяльности, на котрих так мало членів єго народности оказують ся чинними? чи се вина правительства, що на поли економічної дїяльности знаходить ся доси лиш так маленьке число рускої интеліґенції? Чому нарід в тім взглядї иде доси в сїм одностороннім напрямі? Чому не появляє ся більше Русинів в нашій техніцї, в наших реальних школах, в наших школах промислових? Я думаю, коли п. посол пійде дальше сим током гадок, то побачить, що єсть велике доси занедбане поле, на котрім Русини до тепер найменше суть заступлені, на котрім дїяльність єго краянів не тілько в нїчім не буває спинювана, але може навіть числити на найбільше співдїланє, на найбільшу поміч другої народности в Галичинї.

 

А в сїй хвили позволю собі зробити тілько одну замітку. Для мене було дивно, що по двох сесіях соймових в Галичинї, в котрих взаємини межи польским і руским сторонництвом в цїлости були досить гармонійні, де переведено цїлий ряд мір в интересї обох народностій, і не було притім нїяких дискусій межи обома сторонництвами, що поважаний п. посол нинї говорив в такій спосіб, як коли-б для єго народности в Галичинї нїчого не було зроблено. Я думаю, що він згодить ся зо мною в тім, що ми спільно і в згодї більше можемо доказати, анїж коли тратимо час лише на спорах партійних (Славно!), і згодить ся зо мною в тім, що признанє того, що зроблено, єсть найлучшим побудженєм, щоби на тій самій дорозї, на котрій тоє осягнено, ще більше осягнути. (Славно!)" — —

 

По бесїдї п. Щепановского зголосив ся п. Барвіньскій до фактичного спростованя і сказав так: "Щоби запобічи можливим хибним толкованям, котрі могли би виплинути з виводів предсїдателя нашого клюбу а котрі я почув також з бесїди п. референта, маю уповномічненє фактично сконстатувати, що ми не замикаємо ся надії, що теперішне правительство в добре помисленім интересї держави і нашого рідного краю увзглядняти буде справедливі змаганя і потреби руского народу і єго національний та культурний розвій буде піддержувати та підпомагати, і що таке становище правительства супротив рускої людности поставить нас в положенє, відносити ся до правительства з повним довірієм". — —

 

Ми подали всї бесїди докладно після стеноґрафічних записок. За-для повноти додаємо єще, що віденьскі і инші часописи замітили, що при бесїдї п. Романчука о системі против Русинів з польскої сторони обявили ся заперечуваня, а по промові п. Барвіньского чути було оплески від Поляків а сміх у молодо-Чехів і кликанє: Pozdrav Vas Раn Buh!

 

Що Поляки з бесїди п. Романчука були дуже незадоволені, видно впрочім з всяких обявів. Однакож на инші сторонництва і на саме правительство (бодай на непольских членів єго) мусїла она зробити инше вражінє. Се показує ся н. пр. зі слів Neue fr. Presse, що "Русини, в имени котрих промовляв п. Романчук, заняли подібне становище як Словінцї", і то не тілько як ті Словінцї, що виступили з клюбу Гогенварта, але і ті, що в нїм лишили ся. А стара Presse, орґан, як звістно, півофіціяльний, каже навіть, що п. Романчук "говорив, як завсїгди, з повним уміркованєм".

 

[Дѣло, 25.12.1893]

 

25.12.1893