«Це унікальне свідчення нашої історії», – починає розмову із Z завідувач Центру дослідження українсько-польських відносин історик Микола Литвин і запрошує до себе в кабінет.
Ми зустрілися з доктором історичних наук Миколою Литвином в Інституті українознавства. З полиць, які переповнені книжками, науковець бере старий фотоальбом. Однак вже на першій сторінці не світлина: відкриває добірку емблема Товариства охорони воєнних могил. Цей альбом – унікальна підбірка світлин міжвоєнного часу, які стосуються вшанування пам’яті учасників УСС та Галицької армії.
«Усі фото того часу автентичні, зроблені ще на сріблі», – пояснює науковець.
Більшість світлин у збірці – фото з військових поховань, які облаштовували та впорядковували у 1920–1930 роках. Робота Товариства охорони воєнних могил була, без перебільшення, масштабною. Мабуть, за поширенням йому могли б позаздрити більшість організацій, які нині існують: 32 філії у воєводських і повітових містах, містечках і деяких селах. Зокрема, відомо, що осередки були у Тернополі, Бережанах, Підгайцях, Чорткові, Станиславові, Коломиї, Рогатині, Яворові. А одну з філій, каже Микола Литвин, заснували навіть у Кракові, де була велика українська громада і діяло підпілля ОУН.
ДЛЯ ДОВІДКИ
Формально Товариство діяло 12 років. Його статут затвердило Львівське воєводство 25 березня 1927 р., а восени 1939 р. радянська адміністрація заборонила його функціонування – як, зрештою, й усіх українських партій, громадських, освітніх, музейних, кооперативних структур.
Головна рада Товариства мала офіс на вулиці Руській, 18 (1 поверх), неподалік офісів “Просвіти”, ЦК УНДО, “Дністра”, НТШ, тобто головних українських структур краю.
Керівником організації був 52-річний правник і господарник Броніслав Янів, який здобув перший управлінський досвід, очолюючи українські товариства – страхувальне “Карпатія” і педагогічне “Рідна школа”.
Основне завдання, яке ставили перед собою учасники Товариства, – збереження пам’яті про українських вояків через упорядкування цвинтарів, перенесення останків полеглих борців на кладовища, будівництво нових пам’ятників, надання допомоги родинам померлих у пошуку воєнних могил. Окрім цього, чималу увагу приділяли і просвітницькій роботі – готували та видавали тематичні листівки і плакати, влаштовували заупокійні Богослужіння.
Частина грошей на діяльність Товариства надходила від членських внесків, але долучитися фінансово та посприяти справі міг кожен. Для такого залучення використовували, зокрема, гарну форму – продаж листівок. До прикладу, якщо Товариство запланувало встановити меморіал і потребувало грошей на нього, воно випускало листівку. Той, хто її придбав, мав пам’ятку і водночас долучався коштами до спільної справи. Оплачувало видатки Товариство й із дарів, прибутків від лекцій, театральних вистав, концертів, забав, продажу тематичних книг. Активно допомагали не лише місцеві українці, а й діаспора.
Нині одним із найцікавіших свідчень діяльності Товариства є збережений альбом. Основна частина світлин у ньому присвячена спорудженню Стрілецького меморіалу (меморіалу стрільців і старшин легіону УСС і УГА) на Янівському цвинтарі у Львові. Однак це далеко не все. В альбомі також є листівки, завдяки яким збирали гроші, графічні малюнки і навіть проекти пам’ятників, які ніколи не були споруджені, а залишилися лише як задум.
Довгі роки альбом зберігала львів’янка Андріана Огорчак – активістка “Просвіти” та Львівської обласної організації Національної спілки краєзнавців України. Згодом вона передала його історикові Миколі Литвину. Нині науковець шукає можливості його видати. За приблизними підрахунками, для цього потрібно 15–20 тисяч гривень. Для цього, каже Микола Литвин, знадобляться гроші спонсорів або ж місцевої влади, на чию підтримку він теж сподівається.
Z публікує унікальні світлини з альбому, частина з яких ніколи не видавалась. Усі знимки клікабельні – клацніть, аби роздивитися їх детально.
Метою Товариства, як стверджував статут, було “плекати і поширювати між членами товариства ідеї пієтизму і пошани для могил борців, які полягли у війні і похоронені на території Польської держави”
Основна маса документальної хроніки альбому присвячена спорудженню Стрілецького меморіалу (меморіалу стрільців і старшин легіону УСС і УГА) на Янівському цвинтарі у Львові. Загалом у міжвоєнну добу там було поховано 1070 осіб – військовиків легіону УСС, УГА, Дієвої армії УНР, прем’єра ЗУНР Костя Левицького. Камера фотографа зафіксувала перші цвинтарні поля з дерев’яними хрестами ще у 1921–1924 рр., зокрема під час проведення зеленосвяточних панахид.
У 1971 році меморіал знищила бульдозерами радянська влада, у 1997–1999 роках він був відновлений.
Світлини пам’ятника-хреста українським січовим стрільцям на горі Ключ у час війни і міжвоєнний період – у серпні 1933 р., коли він був по-варварськи сплюндрований
Елегантний і високий меморіальний залізний хрест на честь подвигу вояків УГА і Армії УНР за проектом Олени Кульчицької споруджено у Пікуличах під Перемишлем. У добу ПНР його було знищено і лише на початку 1990-х років знову відновлено
Світлина цвинтаря українських січових стрільців у селі Посухів під Бережанами, де поховано загиблих на горі Лисоні влітку 1916 р. у боях з росіянами січовиків. У радянський час ворота у вигляді тризуба було замуровано. Через сто років, у 2016-му, цей оригінальний цвинтар відновлено за бюджетні кошти Тернопільської області.
Меморіал у Самборі. Нині збережено кілька могил
Масові зеленосвяточні та першолистопадові походи щороку (до 1939 р.) проходили у Бережанах на Тернопіллі, де на міському цвинтарі споруджено Стрілецький меморіал.
Завдяки ініціативі та грошовій підтримці братів Лепких на їхній малій Батьківщині, у Рогатині, в 1929 р. споруджено вишуканий Меморіал воякам УГА. Збереглися і світлини, які поетапно відтворювали процес будови
Стрілецькі поля в Стрию, 1932 рік. Відновлено кілька років тому
Проект будівництва стрілецького пам’ятника у с. Августівка на Тернопільщині, який так і не вдалося реалізувати. Не вистачило коштів та часу. На фото – листівки, які виготовили на збір коштів
За сприяння капеланів, української громадськості, активістів Товариства облаштовано могилу летунів Летунської сотні Галицької армії у Красному на Львівщині. Власне неподалік залізничної станції у 1919 р. розташовувався військовий аеродром Галицької армії, звідки регулярно здійснювали розвідувально-бойові вильоти у стан ворога. Летунською сотнею, як відомо, командував син Каменяра – Петро Франко
Завершує альбом листівка “Пам’ятка з Зелених свят”, яка закликала громадськість Галичини вступати до Товариства охорони воєнних могил, допомагати його пам’яткоохоронній праці
Підготувала Мирослава ІВАНИК
26.12.2018