Нову редакцію українського правопису готують до подачі на затвердження Кабінету Міністрів. Цей документ враховує частину пропозицій та зауважень, які виникли до першої його редакції в ході громадського обговорення. Минулого тижня Національна комісія представила його на спільному засіданні президії НАН України та колегії МОН і отримала «зелене світло».
Нагадаємо, що оприлюднений у серпні цього року оновлений варіант українського правопису наразився на критику насамперед через недбалість його підготовки – в документі припустилися маси помилок, одруківок і повторів. Сутнісно ж мовознавці звертали увагу на певну формальність пропонованих змін й відсутність рішень щодо проблемних питань чинного українського правопису.
Громадське обговорення, що тривало до 1 жовтня, внесло на розгляд Національної комісії з питань українського правопису сотні пропозицій. Які з них враховано, знаємо з оприлюдненого на сайті Міністерства освіти і науки звіту у файлі з дивною назвою "prapovis.doc" і датою останніх змін 9 листопада ц. р.: з 296 пропозицій 181 пропозиція означена як прийнята, а 114 — як відхилені.
Пропонуємо його увазі небайдужої громадськості (виправлено лише деякі виразні описки).
Звіт
про результати публічного громадського обговорення та електронних консультацій з громадськістю
Українського правопису
Міністерством освіти і науки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 р. № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» 14 серпня 2018 року на офіційному веб-сайті Міністерства для громадського обговорення було розміщено проект нової редакції Українського правопису.
Пропозиції та зауваження надсилались на електронну адресу: larisa_shevchenko@ukr.net.
Громадське обговорення проекту Українського правопису тривало півтора місяця (до 1 жовтня 2018 року). Надійшло більше 500 конструктивних пропозицій, зауважень, коментарів від фахівців різних галузей; громадських організацій, навчальних закладів, мовознавчих, літературознавчих кафедр, загальноосвітніх шкіл, ліцеїв, міських рад, управлінь освіти, навчально-методичних центрів тощо.
24 жовтня 2018 року доопрацьований проект Українського правопису схвалено на спільному засіданні президії НАН України та колегії МОН.
ПРИЙНЯТІ ПРОПОЗИЦІЇ
РОЗДІЛ І. ПРАВОПИС БУКВЕНИХ, МОРФЕМНИХ ТА ІНШИХ СКЛАДНИКІВ ОСНОВИ СЛОВА
• Чітко розмежувати букви та звуки, використовувати відповідні позначки
• На нашу думку, варіативне написання І-И на початку слова перед приголосними н та р недоречне
• Чергування. Як і в чинному правописі, в проекті сплутана механічна заміна прийменників-префіксів у-в на письмі з вимовою, з милозвучністю. На жаль, хоч яку схему для орфографічного чергування впровадити, її не дотримуватимуться на практиці саме через згаданий вимір милозвучності. Напрям зміни цього правила повинен бути не в посиленні чи перерахуванні всіх можливих варіантів чергування, а в пом’якшенні формулювань. Наприклад, варто сформулювати не «вживають», а «як правило, вживають». прийменників (префіксів) У та В.
• Додати можливість вживання суфіксів зі значенням фемінності, внести ясність у вживання фемінітивів додавши приклади таких суфіксів
• Міністерство культури та туризму Республіки Корея рекомендує писати імена латиницею у два слова або через дефіс (Мун Чжеін або Мун Чже-ін), тобто так само, як китайські імена, тому що корейська антропонімічна модель така сама, як китайська (прізвище з одного ієрогліфічного складу + ім'я з двох ієрогліфічних складів). Власне, корейські імена відрізняються від китайських лише вимовою, як-от українське Катерина та англійське Кетрін.
Відповідно, пропоную вилучити слово "корейських" із пункту на стор. 54
«У корейських, в'єтнамських, м'янмських, індонезійських, тайських і японських прізвищах та іменах...»
і подати пункт угорі стр. 54 у такій редакції:
«Китайські та корейські прізвища та імена, які завжди стоять після них, пишуться з великої букви: Сі Цзіньпін, Мун Чжеін...».
Таке написання корейських імен відповідатиме сучасним світовим вимогам
• Доповнити пунктом про найменування сайтів
• Пропонуємо як приклад подати написання назв:
- Господарський суд Львівської області
- Апеляційний суд Закарпатської області
• Примітка. У деяких власних назвах службові слова традиційно пишуться з великої букви відповідно до написання в мові оригіналу: Ван Гог, Д’Аламбе́р, Ель Гре́ко
• У чинному правописі аеропорт «Бориспіль» — назва аеропорту подається в лапках. Написання без лапок напевно суперечить самим же формулюванням правил проекту про лапки для назв фірм та організацій
• Розділ I, С. 64. «Але в неофіційних текстах ці назви пишуться з малої букви: вибори президента; розпорядження прем’єр-міністра; приїзд королеви».
Коментар. Теперішнє правило з винятком для вимог дипломатичного протоколу виглядає логічніше. Формулювання нового проекту роблять усе навпаки, пропонують спершу стандартом офіційну протокольну назву, а потім дозволяють писати з малої в неофіційних текстах. Не варто цього перевертання робити без докладного вивчення на якихось тестових групах, як застосовуватиметься, як розумітиметься нове формулювання
• «Назви товарних знаків, марок виробів»
У пропоновоному формулюванні правила довільним чином відокремлено одні назви марок від назв марок, утворених з власних назв. Оскільки лапки вживають також для передачі іронії, це створює дуже смішний ефект, коли написаний з малої букви «запорожець» прочитуватиметься як «так званий запорожець». Примітка про побутове вживання некоректна, адже стилістично обмежує вживання назв, що давно стали загальними, вживаними в усіх стилях. Питання про те, які назви стали загальними, це завжди словникове питання
• Розділ I, С. 68. «Поширені графічні скорочення»
Коментар. Скоротити список скорочень
• «Назви товарних знаків, марок виробів»
Любительська ковбаса, кока-кола – Як визначається їх «загальність» та чим гірші ці товари за ту ж ковбасу «Краківська» та коньяк «Таврія»? Мають писатися ковбаса «Любительська», «Кока-кола» за аналогією до інших товарів/виробів.
• Потребують певних коректив деякі вживані категорії та приклади. Справді, замість «державних законів», доречно зазначити «законів» (недержавних законів не існує) або «нормативно-правових актів» (пп. 1, с. 63).
• «панасонік» (магнітофон)
Зняти назву застарілого пристрою, зараз PANASONIK продукує 15 тисяч видів товарів (плазмові панелі, комп’ютерні чипи, DVD-програвачі тощо)
• Варто навести приклади й літературних псевдонімів інших типів – двочленних, таких, що означають духовне звання тощо: Дніпрова Чайка, Клірик Острозький, Чорноризець Храбр, Брат Віктор
• «Вживання великої букви у назвах органів влади, установ, організацій, товариств, партій, об’єднань, підприємств, фірм, агентств»
Увести приклади з назвами судів, прокуратур та інших офіційних видових найменувань, які починаються з родового поняття чи прикметника, утвореного не від індивідуальної назви, наприклад: Прокуратура міста Києва, Господарський суд Київської області, Апеляційний суд міста Києва.
2. У п. 4 ввести примітку щодо написання організаційно-правових форм, які входять до складу найменувань: Комунальне підприємство «Київблагоустрій», Садове товариство «Лісова поляна», Об’єднання співмешканців багатоквартирних будинків «Наш дім», Гаражний кооператив «Барвінок», Торговельна компанія «Урожай», Житлово-будівельний кооператив «Металіст» та ін.
3. Увести примітку щодо правопису назв організацій, підприємств, установ, поданих латинськими літерами, та правомірності вживання при цьому лапок (згідно з Вимогами щодо написання найменування юридичної особи або її відокремленого підрозділу, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 5 березня 2012 року № 368/5, найменування можна передавати як літерами українського, так і латинського алфавіту), наприклад: Компанія Microsoft, Компанія Mobco Limited і под.
У підрозділі Астрономічні назви не враховано відмінність між словами "зоря" та "зірка" (зоря – небесне тіло, астрономічний термін, зірка – позначка, символ тощо).
Астрономічні назви .Неточність в останньому реченні цього розділу. Пояснення. Великий Віз і Пасіка – це українські народні назви сузір’їв Велика Ведмедиця і Мала Ведмедиця, а Квочка – це не назва сузір’я, а народна назва зоряного скупчення Плеяди(Стожари) в сузір’ї Тельця. Тому точна редакція цього речення така: Так само пишуться народні назви зоряних скупчень, сузір’їв і галактик: Кво́чка, Вели́кий Віз, Па́сіка, Чума́цький Шлях тощо
• До ілюстративного матеріалу додати приклади назв відомих торгівельних марок одягу, взуття: кросівки «Найк», взуття «Крокс» тощо. Бажано було б і розділ «Назви органів влади, установ, організацій, товариств, партій, об’єднань, підприємств, фірм, агентств» (с. 61-63) доповнити ілюстраціями іншомовних назв, транслітерованих українською абеткою, що сприяло б поширенню органічнних для графічної системи української мови форм
• При з’ясуванні правил уживання великої букви в назвах товарних знаків, марок виробів доцільно зняти примітку до правила 1 [с. 66] «купили любительську ковбасу і кока-колу», а також правило 2 і примітку до нього [с. 66]: «Але назви самих цих виробів (крім назв, що збігаються з власними назвами), беруться в лапки і пишуться з малої букви: «запорожець», «фольксваген» (автомобілі), «боїнг» (літак). «панасонік» (магнітофон); але: «Тесла», «Таврія» (від власних назва), винятки: «жигулі», «мерседес». Зазначені вище правила нівелюють поняття власної назви в українській мові, тому що «Фольксваген» – це німецька фірма, а також відповідна марка автомобіля; Боїнг – прізвище засновника аерокосмічна корпорація, «Боїнг» – це найбільша світова аерокосмічної корпорації, «Боїнг» – відповідна марка літака. Наголосимо на тому, що кожна власна назва пов’язана з певним видом об’єктів (людина, корпорація, літак) і тому опосередковано (через об’єкт) із поняттям, без якого не зможе функціювати в мовленні. Отже, спеціалізованою функцією онімів виступає ідентифікація об’єкта, яка інкорпорує диференціацію, характеристику та протиставлення іншим.
Розділ ІІ. ПРАВОПИС ЗАКІНЧЕНЬ ВІДМІНЮВАНИХ СЛІВ
• Так, в п. 1, прим. 1 як один із прикладів варіативності подано: "у лі́сі – у лі́су". Пропоную прибрати цей приклад, оскільки і наголос не переходить, і форма невживана.
• Мені, як науковцю, приходиться багато писати і мати проблеми з елементарною недосконалістю нашого правопису. Чого вартий один родовий відмінник іменників, який кожного разу треба шукати в словнику: акта чи акту, вала чи валу тощо, а такі перли, як апарата у випадку технічної термінології і апарату у випадку адміністративної, те ж саме органа – органу тощо – це ж просто диверсія мовознавців з метою скорочення тривалості життя користувачів
• Хотілося б ширшого представлення в нормі слобідської говірки з -рь: поряд з хабарем можна було б унормувати як варіант мн. панцирі, р.в. панциря (але лишити мн. панцери, р.в. панцера). Також хотілося б відновити м’якість пазура. У Словарі Грінченка присутній лише м’який варіант цього слова.
На відміну від абажура та долара, обидва слова не є новітніми запозиченнями і цілком можуть бути розташовані поряд з козирем у м’якій групі.
• Назви органів і частин тіла: Треба зазначити, що шлунок може мати два відмінювання (шлунка/шлунку).
• «…звука, духа і Духа…»: Серед прикладів забули додати протиставлення духу (моральна сила) та духа (міфічна/релігійна сутність).
• «Кличний відмінок», Примітки 1, 2, 3: Краще дозволити варіативність, а саме ставити у кличний відмінок і лише перше слово, і обидва.
• Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники чол. роду: Назви неістот у звичайній та зменшено-пестливій формі, що позначають конкретні предмети, зокрема: Доповнити підпунктом «м»: назви сайтів та служб електронної пошти (фейсбука, інстаґрама, ютуба, імейла).
Задля унормування невнормованого суперечливого питання
• Розділ II, С. 89-90. У проекті випав цілий важливий клас назв з чинного правопису «переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, запису, затору, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху».
• С. 73-74 б) іменники середн. роду із закінченнями -о, -е, -я (крім іменників із суфіксами -ат-, -ят-, -ен- при відмінюванні): крило́ , мі́сто; мо́ре, по́ле, весі́лля, життя́ , умі́ння; також іменники зі збільшувальнозгрубілими суфіксами -ищ-, -иськ-, утворювані від іменників усіх родів, які можуть зберігати й рід твірного, і набувати середнього роду: вітри́ще (від ві́тер), діди́ще (від дід), коропи́ще (від ко́роп), морози́ще (від моро́з), паруби́ще (від па́рубок) – чол. р., ножи́ще (від нога́ ) – середн. р., ведмеди́ще (від ведмі́дь) – чол. і середн. р.; дуби́ ́сько (від дуб), вовчи́сько (від вовк), їжачи́сько (від їжак), леви́сько (від лев), соми́сько (від сом) – чол. р., зайчи́сько (від за́єць) – чол. і середн. р., дівчи́сько (від дівча́ ), свекру́шисько (від свекру́ ха) – середн. р., хлопчи́сько (від хлопець) – чол. і середн. р.
• С. 76. До твердої групи належать іменники чол. роду з кінцевим твердим приголосним основи (крім шиплячих) і з закінченням -о: дуб, о́дуд, пала́ц, темп, ужи́нок, у́ спіх; ба́тько, Петро́ ; переважна більшість іменників на -р: вир, ви́хор, відва́р, двір, жир, сир, сто́вбур, сто́ляр, щур, я́вір
• С. 93. Примітка 1. Деякі іменники цього зразка можуть мати варіантні закінчення -і (-ї) та -у (-ю), що залежить від місця наголосу в слові: у га́ ї – у гаю́ , у кра́ї – у краю́ , у лі́сі – у лі́су, на льо́ді – на льоду́ , на ро́ді – на роду́ , у са́ді – у саду́ , на ста́ві – на ставу́ , на то́рзі – на торгу́;
• С. 93. Місцевий відмінок У місцевому відмінку однини іменники другої відміни мають закінчення -і (-ї), -ові, -еві (-єві), -у (-ю).
• У парі у лі́сі – у лісу допущено технічну помилку: наголос у другому слові має бути на У.
• Додайте до прикладів слів у місцевому відмінку слово Сибір та Фейсбук.
Потрібен коментар щодо того, як правильно: у Сибірі чи у Сибіру? Фейсбуці чи Фейсбуку?
• С. 96 Примітка 6. Іменник Госпо́дь у кличному відмінку має форму Го́споди; іменник Христо́с може мати варіантні форми кличного відмінка: Христо́се, рідко Хри́сте, Христе́.
• С. 97 Примітка. Іменник Госпо́дь форм множини немає
• С. 97 Декілька іменників чол. роду другої відміни мають у називному відмінку множини варіантні закінчення -и та -а: ву́ си – ву́ са, ґрунти́ – заст. ґрунта́ (збірне), рукави́ – рука́ва, хліби́ – хліба́ (збірне), але тільки ві́вса, та́та.
У множині форма тата є дуже незручною, постійно виникає плутанина: це родовий відмінок однини чи називний множини. Може, є сенс узаконити форму тати? Так само, як батьки? Наскільки цей виняток є принциповим?
• С. 97 2. Нульове закінчення мають усі іменники середн. роду на -о, -е та більшість на -я (переважно з попереднім м’яким подовженим приголосним н): бажа́нь, болі́т, вага́нь, верхові́ть, весі́ль, ві́дер, ві́кон, долі́т, завда́нь, засі́дань, умінь, кіл, кіле́ць, колі́с, місць, озе́р, обли́ч, пальт, пита́нь, підда́ш, поклика́нь, поло́тен, прі́звищ, роздорі́ж, серде́ць (і серць), сіл, слів, сприйня́ть, ху́тер, яє́ць, але: морі́в, полі́в (рідко піль); окремі іменники чол. роду: тат та ін
Можливо, подати паралельні форми татів і тат. Тут дуже часто всі помиляються. За аналогією до батько – батьків.
• с. 97-98: Як буде тато у множині? Чинний правопис каже, що в множині буде тати, а в проекті нового правопису (на с. 97-98) є форма тата, а в родовому — тат.
Слово тато треба відмінювати не як місто (міста-міст) чи гальмо (гальма-гальм) чи як рос. папы-пап, а як батько-батьки-батьків або дід (дідо)-діди-дідів. Тобто має бути тато-тати-татів. Про це вже писали і на сторінках "Культури мови на щодень"
На моєму блозі.
• Слово щур належить до іменників твердої групи. Це означає, що при відмінюванні маємо закінчення -а, -ом (щура, щуром), а не -я, -ем. Як правило, в множині такі іменники мають закінчення -и (двори, жири, сири, стовбури, явори тощо). Проект правопису відносить до таких слів (с.75) і слово щур (щури). Варіант щури також подають словники з цитатами письменників: "У млині щось гризуть і смакують щури" (Максим Рильський).
Але, що цікаво, словники Грінченка і Кримського подають приклади як форми щури, так і форми щурі: "З землі як не стала всяка гидь вилазити: і жаби, і ящірки, і вужі, щурі, миші". Маємо приклади вживання форми щурі в письменників: "...мов щурі або таргани, в нору" (І.Багряний).
Власне, є група особливих слів, що належать до твердої групи, проте у множині в них з'являється закінчення -і. Читаємо в чинному правописі пункт 7.3: "До твердої групи належать також іменники звір, комар, снігур, які, проте, в називному відмінку множини мають закінчення м'якої групи звірі, комарі, снігурі". Чому б не віднести слово щур до цієї групи іменників? Саме форму щурі подає авторитетний Словник наголосів Погрібного.
Форма щурі притаманна не одному регіону. Вона побутує на Львівщині, Тернопільщині, Чернігівщині, Полтавщині, Кропивниччині, Черкащині, Вінниччині тощо. У проекті правопису можна було б це врахувати. Наприклад, щодо слова хабар автори зробили окрему примітку (с. 75). Можна принаймні зробити форму щурі паралельною, якщо вже пропонують паралельні форми хабара/хабаря (очевидно, під впливом популярності форми хабаря). Але при цьому у слові пращури закінчення -и.
На блозі: http://cikavamova.blogspot.com/2018/09/blog-post.html
• с. 96: Христе, а не Христо́се?
В сучасній українській мові при відмінюванні слова «Христос» ця форма зберігається лише в називному відмінку, а в непрямих відмінках -ос випадає, так само, як і в давньогрецькій мові (де в слові Χριστός Χριστ- — основа і -ος — закінчення, яке й змінюється в непрямих відмінках) uk.wikipedia.org/wiki/Христос
• С. 77: Душа в кличному дУше, проте в друкованому виданні Біблії пер. Огієнка переважно душЕ. Чи не варто зробити дублетний наголос так, як ХрИсте/ХристЕ?
• Розділ 2, стор. 91: 1… Закінчення -ові (у твердій групі), -еві (у мішаній групі та в м’якій після приголосного), -єві (у м’якій групі після голосного та апострофа) мають іменники чол. роду (за винятком зазначених у п. 2 б): ве́летневі, дире́кторові, добро́дієві, журавле́ві, ма́йстрові, Петро́ві, побрати́мові, працівнико́ві, секретаре́ві, Сергі́єві, солов’є́ві, това́ришеві, шахтаре́ві; буди́нкові, бу́кові, дро́тові, запа́сові, ки́лимові, набо́рові, пала́цові; га́єві, ка́меневі, кра́єві, пне́ві; доще́ві, пла́че́ві, плаще́ві та ін.
ВАРТО ДОПОВНИТИ перелік прикладів формами татові, дідові, синові як переважних у давальному відмінку – для уникнення словоформної омонімії з формами кличного відмінку цих же слів тату, діду, сину
• Щодо граматики, хотів би зауважити, що багато де в документі не дотримано правил чергування «у/в» і «з/із/зі», сформульованих у ньому ж. Втім, ці правила слід зробити ще гнучкішими. Ще дещо: родовий відмінок множини «гусей», «курей» помилково виведено від однини «гуска», «курка» відповідно (насправді — від збірних понять «гуси», «кури», які в сучасній мові однини не мають)
• «а також жіночі особові імена: Аде́ль, Есте́р, Зейна́м, Любо́в, Юди́т»: Редакторська правка: оскільки перелік вичерпний, то «а також деякі жіночі особові імена: Аде́ль, Есте́р, Зейна́м, Любо́в, Юди́т». Назагал, враження, ніби змішано відмінювані й невідмінювані прізвища. Можливо, мова про варіанти «Аделя» і «Юдита», зокрема? Пропозиція замінити ілюстративний ряд на «Любо́в, Ніне́ль, Руф».
• «До м’якої групи належать також і чоловічі особові імена: І́гор – І́горя, Ла́зар – Ла́заря та ін.»: Редакторська правка: додати слова «деякі чоловічі особові імена на -р» і навести їх вичерпний перелік, бо в нинішньому формулюванні правило непрактичне.
• «форму, що збігається з називним відмінком».
2) «верствà».
3) «б) невелика група іменників жін. роду має закінчення -ей: гусе́й (одн. гу́ска) [...] куре́й (одн. ку́рка)».: 1) Редакторська правка: «форму називного відмінка».
2) Друкарська помилка: має бути «верства́».
3) Редакторська правка: некоректні приклади. «Гуси» і «кури» не мають форм однини у СУЛМ. «Гуска» і «курка» мають відповідні форми множини «гуски» і «курки». Вилучити згадки про однину для цих прикладів.
• Із пп 2.1.2 розділу про відмінювання іменників ІІ відміни в родовому відмінку однини зник цілий пп чинної редакції (§48. 3. і)): «переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, запису, затору, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху, успіху».
• 1) Редакторська правка: варто пояснити / додати сюди слова на -ген (як-от плазміноген – плазміногена, фібриноген — фібриногену в Орфографічному словнику, хоча й те, і те речовини). Так само білок – білка. Додати у винятки? Потрібні приклади.
• «(подарував) пе́рстень і пе́рсня, (укласти) акт і а́кта»: Редакторська правка: має бути «(подарував) пе́рстень і пе́рсня, (уклав) акт і а́кта» – однотипно з іншими ілюстративними прикладами
• Ім’я Леся у кличному відмінку подається як Лесю із зауваженням щодо пестливої форми (с.77). Проте якщо це офіційна (паспортна) форма імені, то має бути Лесе (аналогічно Мотре). При тому ще й збігається з чоловічим Олесю. Хоча це й не так категорично, як попереднє зауваження.
• с. 89: Бухенвальду
Аушвіцу
Майданеку
сайт (-а чи -у в род. відм.)
місто Сталіно
• с. 73–74 пункт б) уніфікувати іменники із суфіксами -ищ(е), -иськ(о) як іменники чол.-сер.р., бо чомусь вказано до одних тільки чол. р., до інших – середн., а до деяких – середн. і чол. р.;
• на с. 74 до іменників 3 відміни зараховано ім’я Естер, Едіт, що суперечить п. 2 на с. 135 у підрозділі „Особливості відмінювання власних назв іншомовного походження”, де зазначено, що до власних назв, які не відмінюємо, також: належать „жіночі особові імена, що закінчуються на -й і на твердий приголосний (крім губних)”;
• розрізнення закінчень іменників чол. р. 2 відміни -а чи -у не спрощено, а ще більше ускладнено: дещо пропущено (назви тварин), дещо розширено, у зв’язку з чим постає запитання: чи варто замінювати те, що стало звичним, якщо нового нічого не додано?
• на. с. 76 подано серед іменників м’якої групи інвента́р – інвентаря́, тоді як за п. 2 на с. 84 тут мало б бути закінчення -ю, якщо воно не залежить від наголосу.
• На нашу думку, недоречним є відмінювання іменника хабар за типом м'якої групи, але належність його до іменників твердої групи.
• Водночас в окремих випадках проект не відображає національної специфіки української мови (у назвах міст у родовому відмінку збережено закінчення –а: Лондона, Парижа, хоча органічним є закінчення –у: Лондону, Парижу).
• Стор. 86 – 90: Примітка. У низці іменників зміна закінчення (-а / -у), що ґрунтована на протиставленні конкретних іменників та абстрактних іменників, а також на реалізації іменниками значення сукупності, відбиває значення слова… …
…звука (термін) – звуку (процес)… … (с. 90).
«Низка іменників» на с. 90 – це 33 пари слів з їх відповідно класифікованими узагальненими значеннями.
• с. 84: Старостів (і старост – з іншим значенням), Стисло розкрити значення
• с. 89: Серфінга (спортивне знаряддя), Серфінг – вид спорту
• с. 89: Обидвох закінчень …набувають іменники…
• Примітка 2 на с. 84 некоректна, бо жіночі прізвища Гончарук і Шевченко незмінювані й не належать до І відміни. На нашу думку, треба обидва іменники ставити у формі кличного відмінка, якщо є спеціальні закінчення, наприклад: добродійко Вари́водо, добродійко Бала́бо, Варени́це, Гарку́ше, Ду́ше тощо.
• С. 95: У примітці 2 зайвий приклад пані Катерино, адже описують іменники ІІ відміни.
• С. 95: у правилі 4 не варто як варіантні подавати форми кличного відмінка прізвищ, що збігаються з називним
• На с. 96 у примітці 3 не потрібно як варіантні подавати друже Максименко та інші
• На с. 97 тати́, а не та́та.
• На с. 99 панове, братове, сватове не тільки в поетичному мовленні, а й у врочистому.
• За текстом проекту (сторінка 75):
«Примітка. Іменник хаба́р при відмінюванні може набувати закінчень м’якої групи в однині (хабаря́ , хабарю́ , хабаре́м, (на) хабарі́) і множині (хабаря́м, хабаря́ми, (на) хабаря́х), але у складних словах із хаба́р сполучним голосним є лише о: хабарода́вець, хабарооде́ржувач». – варто уточнити, чи обидва варіанти вживання закінчень (за зразком твердої або м’якої групи) є рівнозначними.
• У підрозділі про родовий відмінок іменників чоловічого та середнього роду класифікація термінів, зокрема запозичених, є суперечливою та неоднозначною. Зокрема в пункті 2.1.1.2. б) вжито надто розпливчасту сполуку "технічні реалії" й не наведено жодного прикладу іменника, що підпадав би під таку класифікацію, а в пункті 2.1.1.2. в) щодо термінів іншомовного походження в одному переліку подано предмети, структурні елементи (а як щодо елементу[а] будови?), геометричні фігури, математичні та лінгвістичні поняття (а як щодо термінів інших наук?), а потім в переліку прикладів наведено низку слів, що не підпадають під цю класифікацію. Виникає питання, чому провідними тут є саме філософські та літературознавчі поняття, а решту наук сховано за скромним "та інших"? Особливо дивним видається протиставлення в цьому пункті звуку як наукового поняття та звука як конкретного іменника-терміна, а в примітці до пункту 2.1.2.5) звук як термін протиставлено звукові як процесу. Але звук завжди є терміном на позначення певних процесів, зокрема є предметом досліджування науки акустики, тому можна лише здогадуватися, що мовознавці хочуть виокремити відмінювання лінгвістичного терміна. Тоді так і варто зазначити.
• У пункті 2.1.2. 3) до переліку назв просторових понять потрапили терміни, що такими не є, а в 2.1.2. 4) та примітці до 2.1.2. 5) речовинним та абстрактним іменникам протиставлено "конкретні іменники" без пояснення, що це означає, а перелік прикладів ще посилює цю невизначеність
• Розділ II, С. 75. «Примітка. Іменник хабар при відмінюванні може набувати закінчень м’якої групи в однині (хабаря, хабарю, хабарем, (на) хабарі) і множині (хабарям, хабарями, (на) хабарях), але у складних словах із хабар сполучним голосним є лише о: хабародавець, хабароодержувач.»
Коментар. Пропозиція проекту довільним чином відокремлює іменник твердої групи від інших. Абсурдно залишити іменник в твердій групі, але обумовити паралельне відмінювання за м’якою.
Унормування останнього століття віддали перевагу зарахуванню до твердої відміни.
• Розділ II, С. 83-84. «Кличний відмінок (...) є – іменники м’якої групи після голосного, м’якого знака та апострофа: (...) дуеньє (...) після голосного, м’якого знака та апострофа – -ї: (...) дуеньї,»
Підтримую.
Коментар. Уточнення про м’який знак з прикладом потрібне. Навіть, якщо йдеться про надзвичайно малий клас назв.
• Розділ II, С. 87. «2.1.1. Закінчення -а (у твердій та мішаній групах), -я (у м’якій групі) мають іменники чол. роду: (...) назви технічних реалій, машин, двигунів та їхніх деталей»
Не підтримую.
Коментар. Додатки «назви технічних реалій» та «двигунів» цілком зайві. Теперішнє формулювання лаконічно передає те саме.
• Розділ II, С. 87. «в) терміни іншомовного походження, які позначають предмети, структурні елементи, геометричні фігури та їхні частини, математичні, лінгвістичні поняття: (...) г) українські за походженням безафіксні та суфіксальні іменники-терміни:»
Підтримую.
Коментар. Доречно виглядає додаток «математичні, лінгвістичні поняття» та виокремлення українських термінів.
• Розділ II, С. 87. «є) назви органів і частин тіла: живота, кишківника, м’яза, носа, рота, скелета, суглоба, хребта, шлунка, пальця; животика, пальчика, але стравоходу та ін. (див. 2. 3);»
Підтримую.
Коментар. Доречний пункт. Хоч треба зазначити, що шлунок може мати два відмінювання (шлунка та шлунку).
• Розділ II, С. 87-88. «ж) назви житлових приміщень, сільськогосподарських і технічних будівель і їх частин, архітектурних деталей: (...) з) назви предметів побуту: (...) і) назви одягу і взуття: (...) ї) назви виробів із борошна: (...) к) назви церковних реалій: (...)»
Підтримую.
Коментар. Виділення назв будівель, предметів побуту, одягу згідно з усталеною нормою тощо не завадять у складному правилі.
• Розділ II, С. 88. «(...) лише в окремих випадках з наголосом на корені іменника: Бреча, Вовка, Довжика, Малого Куяльника, Салгира, Свіжа, Смотрича.»
Підтримую.
Коментар. Додаткові приклади в дуже складному правилі.
• Розділ II, С. 88. «2.1.2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: (...) назви психічних і фізичних станів, емоцій, почуттів, різних хвороб: (...)»
Не підтримую.
Коментар. Розширені описові додатки «психічних і фізичних» та «різних хвороб» повністю владається в одне пояснення сучасного правопису — станів.
• Розділ II, С. 89. «г) назв и філософських, літературознавчих та інших наукових понять: (...) але як конкретні іменники-терміни: звука, духа і Духа (у значенні Святого Духа (третя іпостась єдиного Бога);»
Не підтримую.
Коментар. Формулювання «інші наукові поняття» суперечить наведеному вище додатку «математичні, лінгвістичні поняття» з відмінюванням на -а. Нечітке формулювання про «конкретні іменники-терміни» — потрібно розрізняти відмінювання духу (здібності, стан, запах) проти духа (душа, міфічна сутність), злого духа, Святого Духа.
• Розділ II, С. 86. «ґ) ігор, видів спорту і танців:»
Не підтримую.
Коментар. Запропоноване уточнення «видів спорту» зайве до ширшого означення гри — спортивних ігори.
• Розділ II, С. 90. «Примітка. Закінчення -а (-я) та -у (-ю) мають розрізнювальну функцію в деяких іменників: Алжира, Рима, Туніса (місто) і Алжиру, Риму, Тунісу (країна), Нью-Йорка (місто) – Нью-Йорку (штат).»
• Розділ II, С. 91. «2. Закінчення -у (у твердій і мішаній групах), -ю (у м’якій групі) мають: (...) б) іменники чол. роду на -ів (-їв), -ов, -ев (-єв): Київ – Києву, Колгуєв – Колгуєву, Лебедин – Лебедину, Мамонтов – Мамонтову, Львів – Львову, острів – острову, рів – рову, Харків – Харкову. Примітка. У прізвищах на зразок Василишин, Волошин, Семенишин, Яковишин, Ільїн можливі варіантні закінчення -у та -ові: Василишину – Василишинові, Волошину – Волошинові, Михайлишину – Михайлишинові, Семенишину – Семенишинові, Степанишину – Степанишинові, Яковишину – Яковишинові, Ільїну – Ільїнові та ін.»
Не підтримую.
Коментар. У проекті випали закінчення -ин, -ін (-їн) з прикладом Пушкін-Пушкіну, зате залишився підвислий тепер Лебедин.
Формулювання примітки про закінчення -ові невдале. У чинному правописі значно краще сформульовано, коли варто вживати паралельні (не варіантні!) закінчення
• Розділ II, С. 92. «Примітка. Прізвища на -ин (-анин, -янин), які походять від назв осіб за етнічною належністю або місцем проживання, в орудному відмінку однини набувають закінчення -ом: Волошином, Лучканином, Русином, Турчином, Турянином і т. ін.;» також С. 140 «Примітка 4. Від прізвищ прикметникового типу на зразок Романишин формою орудного відмінка відрізняється відмінювання прізвищ іменникового типу на зразок Русин: пор. Романишиним але Русином.»
Підтримую.
Коментар. Доречне уточнення.
• Розділ II, С. 94. «Примітка 3. Окремі іменники – назви осіб чол. роду, вжиті з прийменниками на, у (в), по, при, мають три варіанти закінчень: -ові / -у (-ю) / -і (-ї) – у твердій групі, а в м’якій і мішаній групах ? -еві (-єві), -ю, -і (-ї): (...)»
Не підтримую.
Коментар. Формулювання про паралельні закінчення (не варіанти!) мали б бути як пояснення в кількох примітках, доречно поданих у чинному правописі.
• Розділ II, С. 96. «Примітка 5. Іменники сер, сір, гер мають форму, омонімічну з називним відмінком: сер, сір, гер.»
Підтримую.
Коментар. Відповідає узвичаєному вжитку.
• Розділ II, С. 97. «Примітка 6. Іменник Господь у кличному відмінку має форму Господи; іменник Христос може мати варіантні форми кличного відмінка: Христосе, рідко Христе, Христе.»
Підтримую.
Коментар. Відповідає узвичаєному вжитку.
• Розділ II, С. 96. «Примітка 1. Іменники чол. роду з числівниками два, три, чотири мають закінчення –и, -і (-ї): два хлопці, три робітники, чотири слухачі.»
Не підтримую.
Коментар. Не підтримую формулювання. Тут у мовній практиці є паралельні закінчення стандартне два хлопця і запропоноване два хлопці. Особливість важлива, але погано сформульована. Див. нижче в тексті правопису сім чоловіків і сім чоловік.
• Розділ II, С. 96. «Примітка 2. В урочистому мовленні замість форми множини слова брат – брати вживають форму збірності браття (рідше – братове).»
Підтримую.
Коментар. Це потрібне уточнення.
• Розділ II, С. 97. «Примітка. Іменник Господь форм множини немає»
Підтримую.
Коментар. Навіть більше, за пропозиціями цього дуже уважного до питань релігії проекту іменник Бог (займенник Він) множини не має, бо одразу ставатиме просто богом. А от про множину Святого Духа чи Трійці нам явно забули нагадати.
• Закінчення родового відмінка іменника інвентар-я пропонуємо замінити на –ю: інвентар-ю – збірне поняття (с. 76).
• Просимо переглянути «Уваги до правопису відмінкових форм» «ІІ відміна» (с.86). У множині називного відмінку ви пропонуєте закріпити неправильну форму слова «тато» (тата). Не може бути закінчення –а в цьому випадку, бо це притаманно для іменників середнього роду. Має бути тільки –и: тати. Для прикладу порівняйте відмінювання зі словом «Михайло»
• У проекті випав цілий важливий клас назв з чинного правопису «переважна більшість префіксальних іменників із різними значеннями (крім назв істот): вибою, випадку, вислову, відбою, відгуку, заробітку, запису, затору, опіку, опуху, побуту, поштовху, прибутку, прикладу, проводу (дріт), сувою, усміху,
• Вилучити з прикладів іменників 3-ї відміни жіночі імена Естер, Зейнам, Юдит,
• Зняти обмеження «у художніх текстах» на варіативність флексій і- та и- в родовому відмінку однини іменників 3-ї відміни на -ть після приголосного, а також слів кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь.
• Не наводити в парадигмі дієслова відповісти форми відповідять, залишити тільки дадуть відповідь.
• Зняти примітку «Короткі форми прикметників поза фольклорними, художніми та публіцистичними текстами не вживаються».
• Зняти приклади прикметників безодній, весінній.
• Не додавати до правил стилістичну ремарку рідше. (прийнята в окремих випадках)
(прийнята в окремих випадках)
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
• Вилучити з переліку невідмінюваних слів іншомовного походження «прізвища й чоловічі особові імена на -а (-я) в наголошеній позиції: Дюма, Дерріда, Золя, Зія, Ніколя, Шота».
• Вивести власні назви з компонентом -стріт та -рівер з-під загального правила (у географічних назвах після р перед приголосним (крім [j]) пишемо и
Частково підтримана (щодо назв з компонентом –стріт)
• Серед прикладів наведене прізвище Гонгадзе, в якому насправді немає жодної Ґ
• Доопрацювати норми щодо вживання особових назв зі складниками бей, огли, заде та ін.
• Модифікувати або забрати пункт про невідмінювання прізвищ та чоловічих особових імен, що закінчуються на -а(-я) в наголошеній позиції.
• Грецьку "Θ" передавати тільки українською літерою "Т", скрізь і без винятків.
• Латинські голосні, такі як: ia, iu, io, oje, au чи ou, в українській мові повинні передаватися - ія, ію, йо, оє, ав, як колись.
• Німецький дифтонг ei повинен передаватися через ай (після л через яй).
• В іноземних іменах та прізвищах звук "G" повинен передаватися тільки як "Ґ", скрізь і без винятків.
• у формах Фесалія і Тесалія має бути подвоєння с
• Дивним здається, що брутто збережено в списку винятків, але нетто з нього вилучено
• дивним здається, що Галатіан, Обсидіан, Лундіано трактуються як географічні назви.
• Звук [æ] у словах англійського походження: уважаємо, що Еппл було б доцільно взагалі не подавати серед прикладів, а якщо вже подавати, то як «Еппл».
РОЗДІЛ. IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ
• Додати другий наголос до прізвища Ру́си́н
• Дозволити вживання двох форм кличного відмінка від імені Ілля: Íлл-е /Ілл-є́
• Вилучити приклад відмінювання жіночого імені Адель
• Виправити наголоси Мечислав, Мічатек, Седлачек
• Виправити Єфимов на Єфімов за правилом
• Виправити написання чеського імені Іржі на Їржі
• Змінити наголос у російському прізвищі Бо́сий на Боси́й
• Подати з подвійним наголосом ім’я Ма́рко́
• Виправити приклад Сірий мис на мис Сірий
• Вилучити некоректні приклади Цілиноград, Бельці, Емба, Естонія
• Вилучити абзац на с. 155 про непослідовне передавання літери и через и після приголосних д, т, р, с.
• Виправити написання слова Амудар’я на с. 160.
• Виправити написання Повализька Бистриця на Поважська Бистриця.
• Вилучити приклади Крутибороди, крутибородівський.
• Виправити Рудольфштадт, рудольфштадтський на Рудольштадт, рудольштадтський.
• Виправити написання Сохо-сквер, Бокна-фіорд.
• У прикладі на с. 136 чергування [ґ] з [дз] необґрунтоване: Мамалúга (Мамалúґа) — Мамалúги, Мамалúзі (Мамалúдзі). Можливо, цей приклад вилучити.
• На с. 142 варто вказати, що є варіативність у кличному відмінку: Олеже, Олегу, оскільки з прикладу можна зрозуміти, що варіативність така: Олеже, Олежу.
• Білоруські та російські імена за традицією не транслітеруються, а передаються українськими відповідниками: Артем, Микола, Олександр, Семен, Віра, Катерина, Світлана; винятки тут становлять тільки узвичаєні імена деяких білоруських письменників та діячів культури — такі, як Алесь Адамoвич, Пятрyсь Брoвка, Ригор Бородyлін і под.» Також С. 147 «Примітка. За усталеною традицією імена та імена по батькові росіян і білорусів передаються їхніми українськими відповідниками: Алексaндр Сергeевич Пyшкин — Олексaндр Сергiйович Пyшкін, Васuлий Шукшин — Васuль Шукшин, Васiль Быкаў — Васuль Биков, Аркaдзь Журaўскі — Аркaдій Журaвський». Непогано, що в проекті коректно передано усталений вжиток, а не вигадано навмання нову зміну.
• Це зайвий додаток. Навряд чи часто помиляються при передачі в цьому імені: «Примітка. Словацька літера a на місці колишнього носового e передається через я: Святоплyк».
• С. 148 формулювання «зразок польського Ksawery» випадає з ряду правил для українського читача.
• Виправити Єндрихóвський на Єнджихóвський, Соловйов-Сідúй на Соловйов-Сєдий.
• Виправити Куштýриця, а не Куштýрица на Кустýриця, а не Кустýрица.
• Некоректне доповнення до попереднього правопису прийменника з та «питомих (неофіційних) особових назв» із прикладом Дýнька з Тобóльська, тим більше, що це приклад з художньої літератури – роман «Дама останнього лицаря» Г. Тарасюк.
• Виняток для частки Ван- безнадійно застарів. Його слід виключити. Цю частку слід писати окремо, з великої чи малої, залежно від оригінального написання Дати в прикладах: ван Гог, ван Дейк (але літературний персонаж Ван Гельсінг — ориг. Abraham Van Helsing).
• Назву Олена Прекрасна мовна практика давно змінила на усталену тепер Єлена Прекрасна. Правопис давно відстав.
• С. 150: має бути «Жорж Санд». Варіант із З суперечить французькій фонетиці та [ʒɔʁʒ sɑ̃d] і є архаїчним попри давніші українські переклади.
• Має бути «Дерібáс». Див. правило на с. 129.
• Приклад на с. 151 не зовсім узгоджується з правилом на с. 6: И на початку слова буває в деяких загальних і власних назвах із тюркських та інших мов згідно з його вимовою в цих мовах: ийбен, ир, ич-оба́ , Кім Чен Ин. Має бути Кім Ир Сен.
• Приклад Мáртін-Люˊтер варто вилучити як помилковий. Ім’я і прізвище німецького богослова Мартін Лютер пишуться завжди окремо. Також окремо пишуть і складне ім’я американського громадського діяча: Мартін Лютер Кінг.
• На с. 151 варто в тексті правила вилучити слово «індонезійський» та приклад «Фетай Чотінучит».
• Пункт д) на сторінці 151 суперечить наведеному далі пункту г) на сторінці 152. У виборі Керогли проти Кер-огли я б підтримав реформований варіант з дефісом. Але пригадаємо, що вище, на С. 132, компонент огли в проекті написали окремо в примітці.
• бей, огли, заде в одному випадку написано разом (с.151), в іншому — через дефіс (152); на с. 135 у виносці огли написано окремо; з одними і тими самими прикладами Ізмаїл(-)бей, Турсун(-)заде, Кер(-)огли. Слід виправити, щоб писалось однаково.
• Випущено позицію з невідмінюваною односкладною першою частиною (Кос-Анатольського, Драй-Хмари).
• С. 154 у прикладах п.1а слід прибрати Євпаторія і Єреван. Євпаторія — українське місто, а тут ідеться про іншомовні назви. Єреван — вірменське місто, вірменська мова не є слов’янською, і в неї зовсім інший алфавіт (не кириличний, і не латинський).
• У реченні «Слов’янські назви з кінцевими -ово, -єво та –ино…» — -єво замінити на -ево, адже у російській нема літери є.
• Лиха — це не місто, а річка і залізнична станція.
• На с. 157 Гóтвальдов – застаріла назва. Тепер – Злин.
• Варіанти прикметникових форм (ст. 161): Перемишль – перемишльський і перемиський
Радомишль – радомишльський і радомиський.
Зустрівши в реченні слова перемиський і радомиський можна і не зрозуміти його змісту, адже загальноприйнятими є перемишльський і радомишльський.
• С. 162 Повализька Бистриця має бути: Повазька Бистриця.
• Словацьке місто. Варіант «Повализька Бистриця» не знаходимо в інших джерелах, крім різних варіантів українського правопису.
• С. 162 Вилучити цей абзац повністю (наведений раніше на с. 56): «У назвах, що починаються зі слів Півні́чно-, Півде́нно-, Схі́дно-, За́хідно-, Центра́льно-, з великої букви і з дефісом пишуться обидва компоненти першого складного слова: Схі́дно-Кита́йське мо́ре, За́хідно-Казахста́нська о́бласть, Півдéнно-Зáхідна залізнúця».
• У проекті залишається помилковий приклад Сант-Яго, уже давно виправлений словниками. Немає міста «Святого Яга», є місто Сантьяго.
• Назва жителів Нью-Йорка давно словникова, але зовсім не така, яку поставили в тексті правила: Нью-Йорк — ньюйорківці (ньюйорківець, ньюйорківка), не ньюйоркці.
• Додати зразок відмінювання чоловічого імені та по батькові
• Додати на с. 154: Білоруське е передається через і (у назвах, засвоєних українською мовою) або через е: Білове́зька Пу́ща, Білору́сь, але Ре́чиця.
• Додати на с. 156: Примітка. Російські географічні назви, похідні від прізвищ на -ой без суфіксів -ск-, -цк-, зберігають закінчення -оє: Толстоє.
• На с. 157 вилучити правило 10а.
• На с. 158 вилучити приклад Лихославль – Лихославля…
• С. 158-159: додати приклади відмінкових форм географічних назв, що мають форму множини.
• На с. 159 додати приклад відмінювання назви Асканія-Нова.
• На с. 160 вилучити приклад Пенжино – пенжинський.
• На с. 161 вилучити приклад Ясси – ясський.
• На с. 162 замінити приклад Запорізька Січ на Холодний Яр.
• На с. 162 вилучити приклад Кам’яногірка, кам’яногірківський.
• На с. 164 вилучити приклад алмаатинець.
• На с. 165 вилучити позицію е) прикметники, утворені від географічних назв…
РОЗДІЛ V. ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ
• КОМА В ПРОСТОМУ РЕЧЕННІ;
172 сторінка
Примітка 3. Дві прикладки або більше їх є однорідними, коли вони, як і звичайні означення, характеризують предмет з якогось одного боку або вказують на …
Одна прикладка не може бути однорідною, тому можна змінити формулювання правила: Прикладки є однорідними, коли вони, як і звичайні означення… різні близькі, суміжні його ознаки, напр.:…
• Розділ V, С. 207. «Лапки (« », “ ”, „ ”)»
Підтримую.
Коментар. Зміна полягає у впровадженні різних лапок. Проте пропущено найкращий варіант — „“.
• С. 167. 2.1 ВНЗ (вищий навчальний заклад)
• Замінити на ЗВО (заклад вищої освіти
• У слушно введеному п. «Скісна риска ( / )» доцільно регламентувати вживання пробілів перед і після такого знака.
• Скісна риска. С. 209
Треба додати: «а також на позначення року, що не збігається з календарним (навчальні, церковні роки, театральні й концертні сезони тощо»). Наприклад:
• У 2017/2018 навчальному році успішність зросла. У театральному сезоні 2015/2016 року було ще три прем’єри. Дано в Києві на Різдво Христове 2016/2017 року Божого
• І. Кома в простому реченні
Примітка 1. б):
Це не словосполучення в Примітці 1! Пропоноване формулювання: бо таке сполучення становить граматично одне ціле.
• Розділ V, с. 174
4.: Наведений приклад ілюструє не приєднування, а полісиндетон:
Запахла осінь свіжим тютюном,
Та яблуками, та тонким туманом
(М. Рильський).
• Розділ V, с. 175
5.: Між однорідними членами речення перед другим із парних сполучників не тільки... а й…..
Це не другий сполучник, а друга частина
• Розділ V, с. 181
13. б): Варто замінити приклад із Панаса Мирного, щоб уникнути вживання слів не вспіло, наложити, палючих: Ясне сонце, тепле й приязне, ще не вспіло наложити палючих слідів на землю (Панас Мирний)
• ІІ. У складному реченні
«У складному реченні тире ставиться в таких позиціях.
1. Між частинами безсполучникового складного й рідше складносурядного і складнопідрядного речень для вираження часових, причиново- та умовно-наслідкових, допустових і т. ін. відношень позначуваних ними подій або станів, швидкої або несподіваної зміни подій (порівняно з більш узвичаєним розмежуванням частин складносурядного і складнопідрядного речень за допомогою ком розмежування їх за допомогою тире передає різкіше зіставлення змісту їхніх частин)».
Коментар у дужках сприймається важко через повтори. Пропонуємо таке формулювання: «порівняно з більш узвичаєним розмежуванням частин складносурядного і складнопідрядного речень комою, розмежування їх за допомогою тире передає різкіше зіставлення змісту їхніх частин».
• Кома в простому реченні, п. 11, пп. г). С. 178.
На мою думку, необхідно виключити прислівник принаймні з переліку вставних слів. Жодне з його значень, зафіксованих у словниках («у всякому разі», «хоч би», «щонайменше») не надає йому значення «ставлення до способу висловлення думки», поданого в правилі. Інакше за такою логікою слід також відокремлювати слова щонайменше, як мінімум у середині речення перед іменниками.
ВІДХИЛЕНІ ПРОПОЗИЦІЇ
РОЗДІЛ І. ПРАВОПИС БУКВЕНИХ, МОРФЕМНИХ ТА ІНШИХ СКЛАДНИКІВ ОСНОВИ СЛОВА
• Розділ I, С. 58. «10. Назви станцій метро, зупинок наземного міського транспорту беруться в лапки»
Коментар. Це абсолютно зайве й нічим не обґрунтоване виокремлення станцій метро і зупинок з формулювань попереднього пункту. Бо це формулювання правила не про лапки, а про велику літеру в назвах
• «Назви порід тварин, видів і сортів рослин»
Навіщо сплутувати мовців, розрізняючи правопис у спеціальній і неспеціальній літературі? Логічніше писати в лапках і з великої літери, напр., груша «Парижанка», малина «Геракл», огірок «Корольок», картопля «Слов’янка»; без лапок потрібно писати сорти рослин, названі на честь селекціонера, ботаніка та ін., приміром, тюльпан Шренка, тюльпан Кауфмана, гвоздика садова Шабо, лілія Кессельрінга, волошка Чихачова тощо.
РОЗДІЛ ІІ.
• Чи можливо розділити М1 і М2, як це зроблено, наприклад, в Граматичному словнику української літературної мови (за ред. Клименка, 2011)? йдеться про форму з прийменником по: на столі – по столу, у лісі – по лісу. дещо з цього приводу вже є у п.2, прим. 1, але ці форми не протиставлені чітко, і це дуже ускладнює життя, зокрема, тим, хто вивчає українську як іноземну. зрозуміло, що існує варіативність, але є деякі преференції, які (принаймні, наскільки мені відомо), ніде чітко не прописані.
• Чи можливо розділити М1 і М2, як це зроблено, наприклад, в Граматичному словнику української літературної мови (за ред. Клименка, 2011)? йдеться про форму з прийменником по: на столі – по столу, у лісі – по лісу. дещо з цього приводу вже є у п.2, прим. 1, але ці форми не протиставлені чітко, і це дуже ускладнює життя, зокрема, тим, хто вивчає українську як іноземну. зрозуміло, що існує варіативність, але є деякі преференції, які (принаймні, наскільки мені відомо), ніде чітко не прописані.
• Як колишній державний службовець свого часу, вносячи дані в різні реєстри, неодноразово натрапляв на прізвища, що закінчуються на -ИШИН. Наприклад, Романишин, Панчишин, Іванишин. І особисто мені було дивно, що жінки – носії таких прізвищ вважають, що їх прізвища не повинні відмінюватися. І взагалі, що форма таких прізвищ для жінок так і закінчується на -ИШИН, а не -ИШИНА, як зазвичай змінюються прізвища, що у формі для чоловіків закінчуються на приголосний (Петров – Петрова, Санін – Саніна). В довідниках роз'яснення з цього питання я не знайшов. Вважав це регіональною особливістю. Цікаво було б, щоб в новому правописі питання відмінювання жіночих прізвищ на -ИШИН було більш детально роз'яснено, або хоча б наведено як приклад для випадку "Примітка 3. Жіночі прізвища на приголосний та -о не відмінюються".
• У такому контексті доречно використовувати слово зрідка, на не рідко.
Потрібно замінити тут і на с. 82, 84, 97, 100, 101, 105, 113,
Те саме зауваження щодо слова рідше на с. 20 і далі.
• Чи не варто розрізнити варіанти вірш і вірша (жін.), що мали б різне наголошування: віршА (Р.в.), віршІ (мн.) і, відповідно вІрші (Р.в.), вІрші (мн., жін р.). Так, як подано на ресурсі lcorp.ulif.org.ua/dictua/
• «І́гор-ю»: Редакторська правка: можливо, за аналогією з паралельними формами «Олегу / Олеже», варто дозволити «Ігорю – Ігоре»?
(Див. матеріали дисертації І. О. Бойко «Функціональна сфера апелятивності у сучасному українському розмовному дискурсі» (2017).)
• У Проекті:
«1. Закінчення -у мають іменники твердої групи (зокрема із суфіксами - ик, -ок, -к(о)), іншомовні імена з основою на г, к, х і деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий приголосний (крім ж): Пе́трику, Іва́нку, Одегу і Олеже, ба́тьку, си́нку, пого́ничу, слуха́чу, това́ришу, робітнику́ (і робітни́че), Ван-Де́йку, Дже́ку, Жа́ку, Лю́двігу, Фрі́дріху; а також іменники ді́ду, си́ну, та́ту.»
Пропонується:
Доповнити роз’ясненням, у яких випадках вживається “Олегу» і «Олеже» (радіо, телебачення, преса рябить звертанням «Олеже»)
• на с. 74 іменники вим’я, сім’я, тім’я подано як належні до 4 відміни, а на с. 89 зазначено, що «ці іменники в множині відмінюються як іменники другої відміни». Чи не краще вказати, що в множині у них немає суфіксів, адже вони залишаються тими ж іменниками 4 відміни.
• На нашу думку, назріла необхідність у вирівнюванні парадигми іменників чоловічого роду в родовому відмінку множини, що є етнонімами: не лише вірменів, грузинів, осетинів, а також і татарів, болгарів (а не чинної і пропонованої форми болгар, татар).
• с. 92: Деякі конкретні іменники чол. роду, переважно назви побутових предметів, дерев, документів та ін., можуть мати варіантні форми, спільні з формами або родового, або називного відмінків: …укласти акт і акта.
Чому названі саме ці групи – «переважно назви побутових предметів, дерев, документів та ін.»? Вони такі різносемантичні. Отже, можна продовжити асоціативний ряд: укласти пакт і пакта, договір і договора?
• с. 93: по асфальті, по фундаменті
прийменник ужито в невластивій для української мови функції; кращим є прийменник на
• с. 99: по лісах, по обличчях,
у лісах, на обличчях
• На с. 75 іменник хабар залишити, як і був, належним до твердої групи
• На с. 79 у знахідному відмінку множини до словоформи тигрів додати як варіантну – тигри
• На с. 84 не варто в родовому відмінку множини прізвищ подавати варіантні форми (2 в)), краще: Майбород, Старост
• С. 95 правило 3 тільки умільцю
• На с. 97 у примітці до правила 1 не потрібно як варіантні подавати в родовому відмінку множини: чоловік (тільки осіб).
• На с. 99 у родовому відмінку однини тільки імени, тімени, без штучних флексій ІІ відміни
• С.81 Примітка 1. Тип відмінювання іменників на -ище (баби́ ще – жін. і середн. рід, свекру́шище – жін. і середн. рід і под. ‒ штучний приклад) при хитанні в морфологічному роді залежить від значення роду: якщо іменник має дві форми роду (баби́ ще – жін. і середн. рід), то для форми жін. роду лише в однині
• У процесі з’ясування кличного відмінка іменників у правилі 3 [с. 95] наведено приклад умільцю, а потім задекларовано, що «в окремих випадках можливі варіанти: умільц-ю і умільч-е». Логічно постає запитання: «Як правильно писати?»
• Розділ II, С. 81-82. «Примітка 1. Тип відмінювання іменників на -ище (бабище – жін. і середн. рід, свекрушище – жін. і середн. рід і под.) при хитанні в морфологічному роді залежить від значення роду (...)»
Не підтримую.
Коментар. Абсолютно зайве уточнення в правописі.
• Розділ II, С. 94. «Примітка 1. Іменники чол. роду твердої групи з основою на -г, -к, -х, безсуфіксні та із закінченням -о – назви осіб, а також іменники середн. роду із суфіксом -к- ? назви істот, ужиті з прийменниками на, у (в), по, при, поряд із закінченнями -ові, -еві (-єві) мають і варіантні закінчення -у (-ю): (...)»
Не підтримую.
Коментар. Переформулювання лаконічної примітки чинного правопису з таким докладним уточненням про основи цілком зайве, бо стосується відомства граматик, а не правопису.
• Розділ II, С. 94. «(...) -ові та -у переважно в іменників з основою на -к: на борсукові і на борсуку; на віслюкові і на віслюку; на вовкові і на вовку; на воякові і на вояку.» та «Примітка 2. Із прийменником по іменники набувають варіантних закінчень -ові, -еві (-єві) та -у (-ю): по левові і по леву, по вовкові і по вовку; по бугаєві і по бугаю, по зайцеві і по зайцю; по вужеві і по вужу.»
Не підтримую.
Коментар. Частину формулювання примітки 1 треба поєднати з приміткою 2.
• Розділ II, С. 94. «на позначення часу вживається переважно закінчення -і(-ї): по закінченні, по обіді; зрідка – -у(-ю): по вечорі і по вечору, по досягненні і по досягненню, по завершенні і по завершенню, по закінченні і по закінченню, по здійсненні і по здійсненню.»
Не підтримую.
Коментар. Краще залишити чинну норму з одним відмінюванням -і.
• Розділ II, С. 95. «В окремих випадках можливі варіанти: повстанц-ю і повстанч-е, умільц-ю і умільч-е.»
Не підтримую.
Коментар. Сумнівно звучить формулювання про непояснені окремі випадки. Хоча паралельні форми мають місце. Це може бути сфера стилістики, а не орфографії.
• Розділ II, С. 95. «Примітка 1. У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: добродію бригадире, пане лейтенанте.»
Не підтримую.
Коментар. Якщо в попередній пропозиції проекту на цій же сторінці додавали паралельну форму, то тепер поширене відмінювання пропонують прибрати. З моєї власної мовної практики можу зауважити, що кличний відмінок до звання лейтенанта (та усіх інших) ніколи не вживали. Товаришу лейтенант, щонайбільше, де можна було почути кличний відмінок. Можливо, варто зробити твердження м’якішим — «форму кличного відмінка можуть мати обидва слова». В такому формулюванні було б прийнятно.
• Розділ II, С. 96. «Примітка 3. У звертаннях, що складаються із загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка набувають і загальна назва, і власне ім’я: друже Максименку, колего Євгенищуку, пане Ковалю; можливі також поєднання форми кличного відмінка іменника загальної назви та форми називного відмінка прізвища, що виконує функцію кличного відмінка: друже Максименко, колего Євгенищук, пане Гончар.»
Не підтримую.
Коментар. Пропозиція виглядає суто кабінетним витвором. Добре, якби так було, але узвичаєною нормою є або звертання в називному відмінку, або в рідкісних випадках вживається кличний відмінок загальної назви. Формулювання правописного правила має враховувати мовну практику.
• Розділ II, С. 97. «Декілька іменників чол. роду другої відміни мають у називному відмінку множини варіантні закінчення -и та -а: вуси – вуса, (...) але тільки вівса, тата. (...) У родовому відмінку множини (...) окремі іменники чол. роду: тат та ін.»
Не підтримую.
Коментар. Вівса має паралельний варіант вівси, але тільки тати (не тата) згідно з чинною нормою. Причина, чому два відмінювання іменника вівса (вівси) та тата на периферії мовної норми привернули увагу в реформі правопису, не надто зрозуміла. Просто сфантазована логіка?
• Треба надавати повсюдну перевагу закінченню -ові, -еві (було б справедливо -ови) в давальному відмінку іменників чоловічого роду (Петрові Ткачукові, Василеві Симоненкові), а не дотримуватися закінчень -у, -ю, як це є в російській. Не „боятися“ тавтології (її не бояться поляки, чехи, словаки) і нібито через це писати в одному слові -у, а в іншому -ові.
• Пропонуємо у кличному відмінку форму імені Ілля – Іллє, а не Ілле (Іллє̀ – з наголосом на другому складі) (с. 24, 83, 141), зважаючи на м’яку вимову подовженого [л`] в українській мові (форму Іллє подано і в посібнику Олександра Пономарева «Культура слова: Мовностилістичні поради». – К.: Либідь, 1999. – с. 168).
• На іменників І відміни мішаної групи слід додати приклади жіночих імен Паша, Саша, які у кличному відмінку мають закінчення –о: Паш-о, Саш-о.
• Залишити в родовому відмінку однини іменників 3-ї відміни тільки флексію -і, як у чинному правописі.
• Писати в родовому відмінку однини всіх іменників 3-ї відміни тільки флексію -и.
• Уживати флексію -и не тільки в родовому відмінку однини іменників 3-ї відміни, а й у давальному та місцевому однини.
• Не наводити в давальному відмінку однини іменників 4-ї відміни паралельні форми вимені та вим’ю, сімені та сім’ю, тімені та тім’ю, залишити лише форми з суфіксом -ен.
• Зазначити, що при ступенюванні прикметників форму з більш, найбільш завжди замінюють на синтетичну
РОЗДІЛ ІІІ. ПРАВОПИС СЛІВ ІНШОМОВНОГО ПОХОДЖЕННЯ
• Писати через апостроф: б'язь; б'юджет, б'юро, п'юпітр, м'юрид, ф'юзеляж, к'ювет; Барб'юс, Б'юффон, В'юртемберг, М'юллер, Г'юґо, та навіть Св'ятослав, св'ятковий, тьм'яний, моркв'яний, медв'яний, мавп'яий, цв'ях, св'ятий.
• Зберегти подвоєння в музичних термінах італійського походження: інтермеццо, лібретто, піаніссімо, палаццо
• У всіх без винятку випадках передавати G як Ґ, H як Г.
• Англійські слова з "w" перед голосними мають передаватися лише через "в": вікенд, Вітні, Вашинґтон, Вельз, Вол-Стріт тощо. А після голосних у кінці складу - теж через "в": метод Ловрі, ток-шов, нов-гав, містер Вайт тощо.
• Відмовитися від пропонованої норми проєкт, проєкція (викликає найбільше суб’єктивне естетичне незадоволення).
• Скасувати невиправдане поширення «дев’ятки» на всі класи географічних назв, що відокремлює географічні від інших власних назв.
• Не зберігати подвоєння приголосних, якщо у мові-джерелі воно не вимовляється. Наприклад:
Terry [teri] — Тері, Bill [bil] — Біл.
• Відмінювати иншомовні слова типу кіно – кіна, бюро – бюра тощо; уживати -ія- в словах типу матеріяльний, соціяльний тощо; е- на початку слів: Европа, епископ тощо.
• Відмовитись од радянської традиції передавання білоруських та російських імен українськими відповідниками і перейти до їх транслітерування, так, як це приписано щодо імен инших слов’янських народів.
• Уніфікувати в правописі вживання апострофа в іншомовних словах відповідно до його вживання в українських. Наприклад, якщо «б’ють», то й «б’юро», «б’юджет», «М’юнхен» тощо.
• Основою для відтворення англіцизмів є те, як їх вимовляють, а не як пишуть, напр. houston має бути г’юстон, якщо це місто в штаті тексас, і говстон*, якщо це вулиця на нью-йоркському менгетені, бо так по-ріжному одне і те ж написання вимовляють американці.
• Англійський голосний [ɪ], як в словах kit, bid, hymn, minute завжди відповідає українському и, за винятком позиції при кінці слова, напр. business – бизнес, а не бізнес, wilson – вильсон, а не вільсон, але беті, а не бетті. Писати сновборд, a не сноуборд, токшов, а не токшоу, бравнинґ, а не браунінг, бравзер, а не браузер.
• Передавати поєдняння -au- у запозиченнях з инших мов як диграф -ав-, без усяких варіянтів, що потурають русіфікаційним практикам минулого.: авдієнція, авдиторія, лавреат, павза, фавна. Відтак маємо ще одне просте й науково узасаднене правило: сполучення -au- віддається українським диграфом -ав-.
• Англійська літера а, віддається українською е, якщо вона позначає голосний [æ], напр. Manhattan Менге́тен, а не Манхеттен, Adams Е́демз, а не Адамс, Chaplin Че́плин, а не Чаплін, macintosh ме́кінтош, а не макінто́ш. Якщо ж а вимовляється як довге [а:], то воно відповідає українській а, напр., Archibald А́рчибoльд, а не Арчіба́льд. Якщо а вимовляється як дифтонґ [ei], то в українській мові це диграф ей, напр., baby бе́йбі, а не бе́бі, lady ле́йді, а не ле́ді, Bacon Бе́йкон, а не Беко́н, Shakespeare Ше́йкспір, а не Шекспі́р.
• Англійські диграфи -er, -ir, -ur, -or, -yr, -ear, що передають напружений довгий голосний [ə:] завжди й без винятків відповідає українському диграфові ер, напр. earl ерл, surfing се́рфинґ, church черч, hamburger ге́мберґер, а не га́мбургер, Irving Ервинґ, а не Ірвінг, Wordsworth Ве́рдзверт, а не Вордсворт, Urbana Ербе́на, а не Урбана.
Французьке бувкосполучення -il, -ille, що читається як [й], передається українською -й-, напр. Versaille Версай, а не Версаль, Corneille Корней, а не Корнель, Montreuil Монтрей, а не Монтрель, Marseille Марсе́й, а не Марсель.
Еспанське подвоєння приголосної -ll-, що вимовляється як -й-, має передаватися українською й, а не ль, як це робиться тепер, теж під впливом російської практики, напр. paella пае́я, а не паелья, seguidilla сеґідія, а не сегіділья, Sevilla Севі́я, а не Севілья.
Німецький диграф еі має передаватися українським -ай-, бо так він читається в мові-джерелі. Відтак Leipzich укр. Лайпциг, а не Лейпциг, Heinrich Heine укр. Гайнрих Гайне, а не Генріх Гейне, Rein укр. Райн, а не Рейн, Reich укр. райх, а не рейх.
• Подвоєння приголосних відображається лише у запозиченнях з тих мов, де воно вимовляється, як, напр., в італійській. Вітак pizza – укр. піцца, а не піца, spaghetti – укр. спаґетті, а не спагеті, staccato – укр. стаккато, а не стакато, Machiavelli – укр. Мак’явеллі, а не Мак’явелі. Подвоєння немає, де приголосні не подвоюються у звучанні, хоч і подвоюються на письмі, напр. Pall Mall укр. Пол Мол, а не Пелл-Мелл (яке годі вимовити), Bellow укр. Бе́лов, а не Беллоу, Harrison укр. Герисон, а не Гаррісон, Apple укр. Епл, а не Еппл (с. 132).
• Пом'якшення "л" у словах иншомовного походження. (Енцикльопедія, Скарлятті, Ляйпціґ)
• Відмовитися від форм дитирамб, міт тощо, які не належать до живої української мови
• З естетичних міркувань лишити написання окремої літери Й у власних назвах, запозичених з європейських неслов’янських мов (С-а-в-о-й-я, Ф-ей-є-р-б-а-х), якщо в мові-джерелі йот і наступна голосна записані окремими літерами чи диграфами (S-a-v-o-i-a, F-eu-e-r-b-a-ch).
• Два варіанти передавання звуку [g] та літери G відповідно літерами Г та Ґ слід поширювати не лише на власні назви, але й на загальні слова.
• впровадити простий і логічний принцип, за яким: Латинська літера H, h в чужих словах відповідає українській Г, г, напр. гобі, гокей, голдинґ, гандбол, Гарвард, Гельсинкі, Гайне, а Літера G, g – відповідає українській Ґ, ґ, скрізь і без винятків.
• Назву країни та держави "Еспанія" та всі похідні слова писати через початкове "Е".
Основною передачею англійського звука [æ] має бути літера Е, а А має бути винятком-традицією. Або враховувати наголос: ненаголошений звук передавати як А, а наголошений – як Е.
• Передача довгих голосних, яких немає в українській мові, не має сенсу. Пропоную вилучити правило.
• "ПРОЕКТ" і тільки так має писатися і вимовлятися це слово !!!!!
• Запозичені іменники середнього роду з закінченням на -о відмінювати. Принаймні, дозволити обидві форми ("з кіна" / "з кіно", "з метра" / "з метро")
• Англійське w передавати завжди через в, окрім випадків, коли w стоїть наприкінці слова: країна валійців – Вейлз, Оскар Вайлд, доктор Вотсон, вікенд, але ноу-гау.
• Буква S в англійських прізвищах передається через З після дзвінких приголосних та голосних (Ґрейвз, бозон Гіґґза, Вейлз, Вудгауз) та через С після глухих приголосних (Воттс, Патрікс)
• До прикладів обов’язково додати медія, яке має відмінюватися за тією самою схемою, що й артерія, матерія та інші подібні слова.
• Дозволити використання `ьо' для передачі німецької "ö": Кьольн, Шрьодінгер
• В іменах Вахтанґ, Ґарсія, Ґеорґ та топонімах Люксембурґ та Чикаґо (як і в словах Гамбурґ чи Единбурґ) звук g повинен передаватися за допомогою ґ
• Неправильно досі використовувати пушкінський російський варіант прізвища Гете замість Ґьоте
• Додати пункт про те, що у французьких антропонімах h напочатку не вимовляється, тому правильно: Анрі Матісс, Еркюль Пуаро, Юбер Таффін де Жіванши, Віктор-Марі Юґо
• Додати пункт про те, що французькі антропоніми та топоніми, які закінчуються на que, українською вимовляються Анжелік чи Домінік (жіночі імена), Мартінік (острів)
• Додати пункт про буквосполучення gi в словах італійського походження, в яких gi українською мовою передається як дж: Джузеппе Верді, Джанлуїджі Буффон
• Розмежувати використання дифтонгів у різних мовах:
німецьке ö як ьо (Ґьоте, Кьольн), ü як ю (Ґюнтер, Юрґен), eu як ой (Фойхтванґер), euе як оє (Фоєрбах)
французьке eu як е (Ежен, Елоді, Пастер), ai як е (Ален, Аполінер, Блез), au як о (Арно, Клоді), іе як є (Емільєн, Етьєнта, Фаб’єн), оі як уа (Бенуа, Ґреґуар, Луара), ou як у (Анук, Антуан) тощо
• Транслітерувати антропоніми, зберігаючи національну ідентичність їх носіїв, а не передавати їх українськими відповідниками: Дмітрій Мєдвєдєв чи Аляксандр Лукашенка, Крістіна Орбакайте чи Дарья Домрачева
• Недоречне вживання орфографічної варіантності на зразок дифірамб – дитирамб, Марфа – Марта
• Недоречне передавання буквосполучення [аи] шляхом транслітерації як [ау] типу лауреат – лавреат, пауза – павза
• Передавати кінцеве -tr через -тер, кінцеве -dr — через -дер: Олександер, міністер, театер, магістер, барометр (бо метр) та ін.
• Уникати зайвого подвоєння, яке не притаманне нашій мовній традиції: брутто, нето, Місурі, Місисипі, Талін, Вініпег, Отава, Мароко, Мека, Яфа, Брюсель, Голандія, Ніца, Гофман (Hoffmann), Редкліф (Radcliffe), Черчиль (Churchill), Гебель (Hebbel), Джовані да Верацано (Giovanni da Verrazzano)
радіо — радія (радива), по радії (по радиві)
Пабло Пікасо – Пабла Пікаса
• Скасувати паралельні форми іншомовних іменників із [ф]-[т]（наприклад, ефір/етер）, [у]-[в]（наприклад, аудієнція/авдієнція）
• залишити тільки безваріантні приклади: авдієнція, авдиторія, лавреат тощо
• писати з апострофом б’юджет, п’юре, б’юро, п’юпітр тощо
• Повністю повернути чергування [ґ] – [дˆз΄] – [ дˆж].
• Поширити правило дев’ятки на написання усіх запозичених власних назв
• У загальних назвах іншомовного походження зазвичай писати один приголосний; якщо залишаємо винятки з подвоєнням, то подавати їх повний перелік;
• У загальних назвах іншомовного походження після губних перед я, ю, є завжди писати апостроф: б’юро, п’юпітр;
• У всіх ситуаціях виникнення зіяння (збігу голосних), крім на межі префікса і кореня писати з йотацією (вставлянням, протезою інших приголосних): послідовно писати латинське ІА як ІЯ, JE послідовно передавати українським Є;
• AU, OU передавати українським В, англійські дифтонги (буквосполучення au, ou на позначення звукосполучень [au] [ou]) писати як АВ, ОВ, послідовно передавати німецьке буквосполучення ЕІ як АЙ (ЯЙ);
• Власні назви кельтського походження із формантом Mac, Mc завжди писати через дефіс згідно із правилом 1. г) Примітка 1. на С. 150. НЕ Маккартні, Маккінзі, а Мак-Картні, Мак-Кінзі, Мак-Магон.
• Пропонуємо доповнити перелік усталених слів: алло, мокко, гамма, гетто, галли, елліни, качча, тратторія, філіппіка, тратта, чеддер.
• Поширити правило «дев’ятки» на власні назви слов’янського та неслов’янського походження, що усуне непослідовність у їх написанні. Пор.: Дізель (але дизель), Сицилія, Сиракузи, Сирія (але Сідней).
• Німецький дифтонґ [aj] треба скрізь передавати українським ай, без огляду на німецьке написання букосполученнями ei, ai чи aу. Отже Eisenach > Айзенах, Main > Майн, Aying > Аїнґ. Тому уніфікуймо: Якщо вже пишемо майстер, то пишім також концертмайстер, балетмайстер і похідні. Так само з німецього Schweiz треба писати Швайцарія, швайцар
• Немає підстав передавати німецький дифтонґ [oj] на нідерландський лад літерами ей бо такого дифтонґа німецька не знає. Отже Euler > Ойлер, Allgäu > Альґой і feuerwerk > фоєрверк
• німецьке g, скрізь передавати його українським ґ. Graz > Ґрац, Augsburg > Авґсбурґ.
• Англіське буквосполучення th може передавати два зубні щілинні – глухе [θ] і дзвінке [ð], наприклад відповідно, ether і either. Оскільки таких звуків в українській мові немає, передаємо їх близькими проривними. Якщо глухе [θ] передаємо укрїнським глухим т – Arthur > Артур, Thatcher > Течер, то дзвінке [ð] треба передавати аналогічним українським дзвінким д – Rutherford > Радерфорд, Galsworthy > Ґолсворді
• Де в англійській мові чути [g], послідовно передавати його українським ґ, а ні в якому разі не г. Значить, Gore > Ґор, Morgan > Морґан, Washington > Вашінґтон, holding > голдінґ
• викреслити слова прект і проекція з переліку слів де використовується звук [j] на місці етимологічного [j], оскільки дані форми слів закарбувалися в свідомості народу
• Вважаємо недоцільним використання орфографічної варіативності позначення θ літерами ф / т у словах грецького походження, на зразок, міф / міт,
• Апостроф у словах іншомовного походження узгодити згідно з правилами вживання його в українській мові: б’юро, п’юре, ф’юзеляж…
• Літеру Ґ ґ потрібно вживати як відповідник латинської G g у всіх не асимільованих запозиченнях з англійської, французької, німецької (агітація, агресія, реґіон).
• У кінці та в середині слова чужомовне -іa передаємо через -ія: арте́рія, артерія́льний, мате́рія, матерія́льний, матеріялі́зм, інду́стрія, індустрія́льний, індустріяліза́ція, діяле́ктика, соціялі́зм, фія́лка, ціяні́д, Іта́лія, Ґарсі́я, Віярдо́, Марція́л тощо.
Латинські ІА потрібно передавати як ІЯ послідовно і без винятків: матерія – матеріяльний, геній – геніяльний
• У загальних назвах англійський звук [h] (буква H) послідовно передавати буквою Г (тобто гобі, гокей
• Послідовно писати Т на місці грецької тети (θ) (лат. th): анатема, ортодонт, ортокислота, театр, Голгота, Тодось, Текля, Марта
• У загальних запозичених словах перед я, ю, є після губних потрібно без винятків писати апостроф: б’юро, п’юпітр.
• AU, OU передавати українським В ( вимовляємо звук ў): авдит, авдиторія. Усунути варіантність передавання дифтонгів в іншомовних словах. Залишити тільки написання авдиторія, авдієнція і под. (с. 132) (які відповідають особливостям української мови уникати збігу голосних), розширити це правило на англійські дифтонги (буквосполучення au, ou на позначення звукосполучень [au] [ou]) бравнінг, сновборд, бовлінг тощо (іншомовні слова мають пристосовуватися до нашої фонетики).
• передавати німецьке буквосполучення ЕІ відповідно до вимови через ай (яй): Айзена́х, Ва́йнрайх, фройляйн, тобто слова, які проєкт пропонує «за традицією» подавати «в транслітерованому вигляді через ей: кре́йда, кре́йцер, маркше́йдер, капельме́йстер, гросме́йстер ...» (с. 133) передавати закономірно як крайда, крайцер, гросмайстер.... ( є ж майстер!). Без винятків.
РОЗДІЛ. IV. ПРАВОПИС ВЛАСНИХ НАЗВ
• Дозволити вживання двох форм кличного відмінка від імені Ілля: Íлл-е /Ілл-є́
• Вилучити приклад відмінювання жіночого імені Адель
• В останньому за часом перевиданні чинного правопису прізвище подано у вигляді Свенціцький. Проект пропонує знову зміну в цьому багатостраждальному прізвищі, що змінювалося від редакції до редакції кілька разів. (Див. покажчик чинного правопису, де забули змінити ще один варіант написання — Свєнцицький).
• Зміна передачі Трубецькой, Луговськой на Трубецький, Луговський нічим не виправдана. Не виправдана саме тим, що в проекті було залишено одне прізвище Толстой без такої неприйнятної зміни. Якщо залишається Толстой, то треба залишити і Трубецькой.
• Приклад чинного правопису О’Генрі в проекті пропонують замінити на помилковий варіант О. Генрі. (В оригіналі автор узяв псевдонім О Henry, назва без крапки, тому в українській традиційно з апострофом це передається найкраще).
РОЗДІЛ V. ПРАВИЛА ВЖИВАННЯ РОЗДІЛОВИХ ЗНАКІВ
• Додати пункт, що внормовує написання скісної риски між словами або частинами слова, коли на місці скісної риски може стояти дефіс або пробіл. Таке написання використовується в тестах зі знання мови. Наприклад: казна/що, кисло/молочний, такий/собі, врешті/решт. Врегулювання цього питання потрібне для того, щоб чітко знати, чи потрібно ставити пробіл між самою скісною рискою, чи писати такі складні сполуки суцільно. Бо в одних тестах пишуть казна/що, а в инших казна / що.
• г) Прописати можливість використання лише цих комбінацій:
?!
?!!
!!!
?..
!..
?!.
…
• «В усталених вигукових зворотах
дай боже, боже помагай, господи помилуй, де звертання вже мало відчувається, воно не виділяється комою». Пропоную писати ці й подібні вигукові звороти з комою, а слова Боже, Господи, Матінко Божа і т. ін. – з великої, адже нам ніколи не відомо, що сáме вкладає мовець у них: просто вигук чи щире звертання до істинних небожителів. Те ж саме стосується: «Назви, пов’язані з релігією», п. 2, примітка на с. 61
• Останній розділ чинного українського правопису названо НАЙГОЛОВНІШІ ПРАВИЛА ПУНКТУАЦІЇ. А в проекті правопису 2018 назва інша – Правила вживання розділових знаків. Нащо було міняти? Звичайно, рідна мова для нас переважна. Але тут іншомовне слово точніше, адже пунктуація – «система правил уживання на письмі розділових знаків» [2, с. 1189]
• Як на нашу думку, хоч письменницька практика й показує таке вживання крапки з комою, усе ж протиставні сполучники передають дуже міцний змістовий зв’язок між частинами, а крапка з комою «віддаляє», тому вважаємо недоречним її вживання перед протиставними сполучниками. Можливо, про факультативне вживання слід говорити не в окремому правилі, а в примітці, щоб не сприймалося так, ніби це загальне правило:
«Між частинами складносурядного речення, пов’язаними переважно протиставними (а, але, проте, однак та ін.), рідше єднальними (і, та) сполучниками, якщо ці речення досить поширені або всередині них уже є коми.
27.11.2018