Львів, 4. падолиста 1918.
Через неділю У.Н.Р., не маючи змоги через питання хвилі віддатися нормальним нарадам, головно принимає звіти з попередніх доручень.
Ранішнє засідання присвячено виключно звітам, на пополудневім порушено засадничу справу: дальшої долі укpаїнських земель бувшої Австро-Угорщини.
На недільнім засіданню головує д-р Лев Ганкевич. Зараз після відкритя засідання о год. 12 і пів заявляється на caлі головний командант військ Ради Дмитро Вітовський і забирає голос, даючи деякі вияснення ще до завішення оружя між Українською Ґенеральною Військовою Командою і командантом польських повстаючих відділів. А саме, щоби військам дати можність відпочати по виснажуючих переходах за останні дні і ночі, він згодився заперестати воєнні кроки до нині (год. 2 пoпoл.). Лиш умучення поодиноких відділів склонило його до цього кроку, бо зрештою польських відділів не може він уважати реґулярним військом, тільки звичайними уоруженими бандами. Сьогодні о год. 2. попол. боротьба буде продовжуватися. При тій нагоді він з натиском мусить піднести, що дотеперішнє становище Команди, її лагідне поведення супроти ворожих елєментів мусить улягти цілковитІй зміні. Поведення нашого війська супроти польського населення Львова було найбільш поправне. Та ця поправність наша осмілила польське населення до тої міри, що воно в своїй ненависти до нашої влади так "забувається", що підлим способом, негідним не то вже культурної, але просто примітивно людської нації, скритовбійчо згладжує поодиноких жовнірів на їх відокремлених становищах. Це тим більш обурююче, що цю свою "засаду" стосують дійсні і тайні члени банд також до горожанського українського населення і то навіть на найбільш людних улицях. На це Команда має докази. Супроти такого стану річей будуть підприняті нові кроки задля вкорочення дикoсти і кровожадности. Що при цім можуть втepпiти тaкож і мирні і невтральні горожане, се само собою розуміється.
Многі члени Ради, а також очевидці наводили факти скритовбійства з боку звірсько розярених осібняків польської народности, стрілянини з вікон і дахів і т. п. Підношено теж провокаційний тон пoльських ґазет, що викликує конечність евентуального заведення превенційної цензури.
На пополудневім засіданню явилися члени Ради д-р Володимир Бачинський і д-р Лев Бачинський, котрі лише що через Перемишль прибули з Відня.
Голова дає слово д-р Boл. Бачинському, котрий здає звіт з переговорів У.П.Р. з правительством Ляммаша. Переговори ті втратили навіть тінь якої-небудь актуальности, всеж там слід би їх згадати хіба на доказ втрати відчування дійсности бувшим австр. урядом. През. д-р Евг. Петрушевич враз із своїми товаришами звернулися до кабінету Ляммаша із жаданням, формально і дійсно віддати управу українських областей бувшої Австро-Угорщини законній владі тих територій У.Н.Р.У відповідь на це домагання надійшла дня 30. м. м. така письменна заява правительства Ляммаша: "Правительство не підносить ніяких замітів проти того, щоби здійснено думку з'єдинення польських областей Австрії з незалежною польською державою та щоби управа тих областей вже тепер перейшла в руки польськоro представництва. Правительство готове переговорювати з тим представництвом про висунені на порядок дня питання. Одначе воно з натиском підносить певність, що польське представництво не буде поширювати своєї діяльности на українські области, на котрих українському народови мусить бути запоручене рівне право встановлення національної управи". Та коли поладнаннє справи не могли приняти до відома заступники українського народу, тому дня 31. м. м. надійшла змінена постанова кабінету Ляммаша. Та зміна відноситься головно до останнього уступу, котрий звучить: Правительство признає укpaїнській нaції рівне право на створення самостійної держави, котрої границі остаточно будуть евентуально установлені на мировім конґресі через міжнародні умови". Розуміється, такий плятонізм не йшов по лінії українських бажань, тому сам нарід мусів взяти свою справу у власні руки, тим більше, що присла ілюзія якої небудь сили і значіння бувшого центрального правительства. Місія українських послів у Відни покінчена. Тому декотрі посли виїхали до Галичини, д-р Евген Левицький виїхав до Швайцарії з нотою до Вільзона і держав антанти. Наприкінці д-р В. Бачинський згадав про навязання зносин з Угорською Україною, іменем котрої явився у през. д-р Евгена Петрушевича з повновластями проф. дух. сем. Августин Штейфан. На 2. с. м. мало бути скликане ґенеральне зібрання Угорських Українців до Будапешту, котре мало заявитися за з'єднанням з иншими українськими землями. Чи те зібрання відбулося, не знати бо певно вибух революції в Будапешті був цьому перепоною.
Др. Михайло Лозинський сповіщає про переговори з польським комітетом. У.Н.Р. льояльно змагає до повернення нормального життя у Львові. Тому приняла польські пропозиції увійти в порозуміння що до льокальних (львівських) справ. В тій цілі дня 2. с. м. заключено перемирря до год. 2 попол. в неділю. Якщо польські пропозиції були би приняті, тоді перемирря мало бути продовжене на 10 днів. Мимо того, що делєґати Ради були найбільш мирово настроєні, не могли приняти пропозиції польської сторони ультімативного характеру з домаганням дозволу на творення польського війска у Львові. Українська держава не може допустити до творення чужих по суті формацій на своїй території. До порозуміння не дійшло, і тим самим о год. 2. poзпoчалися воєнні операції. Делєґати Ради всеж таки бажаючи дійти до вдоволяючої розвязки, запропонували польським представникам, котрі ставили справу на широку політичну арену, постаратися о мандати, або зажадати делєґатів варшавського правительства, а тоді пpaвительство нашої держави може переговорювати про справи політичної натури, як: границі, ліквідація взаїмних відносин в бувшім "краю" і т. п. Відповідь мала бути дана дня 4. с. м. о год. 5-ій попол.
Др. Степан Баран реферує про перейняття аґенд мілітарної команди у Львові. — В неділю о год. 10½ делєґати Ради (др. Баран, др. Михайло Новаковський, надп. Володимир Шухевич і командант міста полк. Mикола Маринович) явилися у пільного марш. Рудольфа Пфеффера у військовій команді при Бернадинській площі. Пільний марш. Пфеффер, начальник львівської команди, котра обіймає Галичину від Городка і Стрия на схід враз з Буковиною, дожидав висланців Ради в окруженню вищих офіцерів. Він заявив, що погоджується із створенням української держави на укр. областях бувшої Австро-Угорщини, признає У.Н.Р. тимчасовим правительством тої держави і в руки висланців Ради передає дальшу управу військовою командою з цілим майном. Розходиться головно о санітетський і інтендантський відділи, котрі будуть потрібні не лиш новоствореній державі, але служитимуть і повертаючому війську инших держав, створених по розвалі Австро-Угорщини. Відтак списано ось такий формальний aкт передачі:
1) Командант полевий маршал Рудольф Пфеффер признає повновласть і повновласників У.Н.Р.;
2) Військовий командант п. м. Пфеффер в присутности свого заступника ґен. мaйоpa Юлія Крамаржа, свого нач. ґен. штабу полк. Йосифа Амброза і його заступника підпол. Вільгельма Гофмана передає отсим повну війскову власть міста в дотеперішньому обємі як свому наслідникові полковникови Миколі Мариновичеви і то з нинішнім днем;
3) Дотеперішним членам військової команди лишається повну волю остати на дотеперішніх своїх становищах, абo ні. Рівночасно долучується до протоколу спис офіцирів і військових урядників військової команди, котрі вступили в службу нової військової команди в інтеpeсі сеї країни і впорядкування адміністрації.
4) Делєґація У.Н.Р. заявляє свою згоду дати охорону на скоре відтранспортування тих військових осіб і їх родин до їx вітчини, котрі не схотять остати в країні. Те саме прирікає делєґація що до майна тих військових осіб (слідує дата й підписи).
Після того на порядку нарад стає засаднича справа дальшої долі українських областей бувшої Австро-Угорщини. До голосу приходить богато бесідників, між иншими: Михайло Петрицький, член Ради Кульчицький, д-р Степан Баран, д-р Вол. Бачинський і д-р Осип Назарук. По довшій дискусії, в котрій всі бесідники висловлювались за з'єднанням українських областей бувшої Австро-Угopщини з Великою Україною, постановлено на найблищому засіданню поставити це рішення на порядок нарад. Не улягає ніякому сумніву, що оконечне рішення випаде згідно з думкою і змаганнями цілої нації.
О год. 9 замкнено засідання.
[Діло, 07.11.1918]
07.11.1918