Знов під ногами шарудять листки;
Вони, мов древнє золото багряне,
Нагадують душі пекучі рани
І ржею зрад тавровані віки.
Що ж принесуть майбутнього роки? —
Пройшли — і ще перейдуть гураґани:
Вже їм назустріч підняли каштани,
Погрозливо безлисті п'ястуки.
Блаженні ті, що в мир і тишу вірять!
Вітає їх імлисте надвечір'я
У синяві будівель і дерев; —
Та вмій відчути, як гряде нестримне,
І жди, аж, тинк обсипуючи, гримне
Об мури знов сердитий левій рев.
1. XI.1943
[Наші дні, 01.11.1943]