Дуже прикметні для української мови прізвища на -енко викликують у нас сумніви щодо тoго, де класти наголос: чи на передостанньому складі, себто, на першій частині цього цікавого наростка, чи на третьому від кінця складі, при чому деколи цей останній наголос збігається з наголосом слова, з якого цим наростком утворене прізвище. Інших, крім цих двох, наголосів тут не буває. Це питаня, цікаве саме для себе, важне для мовознавця, не меншу вагу має і в практиці, з ним доводиться нам часто зустрічатись, то й варто нам над ним спинитися і попробувати дати декілька практичних указівок.
*
Треба сказати, що поважних спроб вияснити це явище не було. Різні наголоси в таких прізвищах зводили з відміною слів, що лягли в основу таких прізвищ: на який, мовляв, склад пня такого прізвища падає наголос у родовику однини, то такий наголос і має прізвище на -енко. А отже воно не так. Безліч прикладів указує на те, що це справи не пояснює. Треба шукати іншого пояснення.
Попереду хочемо коротесенько спинитися над тим, звідкіля взялися такі прізвища.
Повстали вони з форми середнього роду прикметників, а саме так званої іменної форми (у нас, за російською граматикою, звуть її "скороченою"), і то прикметників здрібнілих, із наростком -енький (середній рід іменної форми -енко, з відм'якшенням "н", як воно часто буває у прізвищах), при чому, як ця форма вказує, значення такого наростка є здрібніння, він означає щось менше, ніж ім’я, з якого утворене слово на -енко, а далі "сина", "походження" і т. д. Сліди таких прикметників залишилися з нерідких у нас іще й досі прізвищах, таких, як: Миленко (пор. миленький), Сухенко (пор. сухенький), Чорненко, Босенко, Зленко, Зелененко, Лісенко (пор. лісний), Чубатенко, Понятенко (пор. понятий) і т. д. Вже з цього неважко установити первісний наголос таких прізвищ. У здрібнілих недовгих прикметників на -енький він падає на передостанній склад, і такий наголос у названих прізвищах не викликує в нас ніяких сумнівів, усі ми кажемо: Миленко (у Празі звали кол. артиста театру Садовського — він там жив — з-російська "Мілєнко", пор. рос. міленькій!), Сухенко, Чорненко, Босенко, Понятенко 1) і т. п. Отож із історичного становища беручи, у прізвищах на -енко повинен би наголос падати на передостанній склад. А проте так воно не є. Велика кількість таких прізвищ пропарокситонова, має третій від кінця наголос, тим то ми хочемо саме з цього приводу докинути декілька своїх думок і спробувати зв'язати наголос таких прізвищ з якимись структуральними мовними явищами.
*
На наш погляд, справа ця тісно в'яжеться з кількістю складів слова чи власного імени, з якого утворилося прізвище на -енко. Виходячи з того, що первісне значення таких прізвищ вимагало парокситонового (на другому з кінця) наголосу, то неважко буде зрозуміти, що прізвища з односкладових слів зберегли і зберігають наголос на передостанньому складі, отже:
горб — Горбенко
кіт — Котенко
зуб — Зубенко
лис — Лисенко2)
швець — Шевченко
гринь — Гриненко
Проць — Проценко
Стех — Стешенко
Гнат — Гнатенко
Луць — Луценко
Кость — Костенко і т. д.
Ніяких винятків тут ми не найдемо. Коли в нас наголошують "Лисенко", і дехто вперто доказує, що такий наголос правдивий, то ми на це вкажемо на деякі видання, де наш композитор ставив наголос на "е". А втім, тут можливий, підо впливом інших прізвищ, про які говоримо далі — новіший вже пересув наголосу, який ми побачимо і в інших випадках.
Двоскладові окситонові (з наголосом на останньому складі) слова творять теж прізвища на -енко з наголосом — на передлстанньому складі, пор.:
ведмідь — Ведмеденко
губар — Губаренко
кушнір — Кушніренко
кравець — Кравченко
чабан — Чабаненко
стовбун — Стовбуненко
сова — Совенко
Іван — Іваненко
Петро — Петренко
Мусій — Мусієнко
Явтух — Явгушенко
Петрусь — Петрусенко
Кузьма — Кузьменко і т. д.
Те саме треба сказати про двоскладові парокситонові слова (з наголосом на передостанньому складі). І тут прізвища на -енко, утворені з таких слів, мають наголос на передocтанньому складі, і то без огляду на те,чи слово кінчається приголосівкою, чи голосівкою:
винник — Винниченко
писар — Писаренко
титар — Титаренко
Дорош — Дорошенко
Конон — Кононенко
Сидір — Сидоренко
тесля — Тесленко
шельма — Шельменко
чайка — Чайченко
чапля — Чапленко і т. д.
але ж тут уже часто можна помітити, що наголос хитається: в деяких околицях можна добачити пересув наголосу з наростка на наголос імени, з якого утворено прізвище, напр.:
Юхим — Юхименко і Юхименко
Мартин — Мартиненко і Мартиненко
Дем'ян — Дем'яненко і Дем’яненко
Свирид — Свириденко і Свириденко
Макар — Макаренко і Макаренко і т. д.
Є це явище пізніше. Тут уже грало більшу ролю саме ім’я, з якого утворено прізвище, аніж значення наростка, а саме — здрібніння чи походження.
Те саме бачимо у трискладових словах, де слово, з якого утворено прізвище на -енко, має більшу вагу для народної свідомости, ніж наросток із його первісним значенням. Тим то у трискладових словах помічуємо тенденцію зберігати у прізвищах наголос на наголошеному складі слова, напр.:
підкова — Підковенко
Самійло — Самійленко
Микита — Микитенко
Сенюта — Сенютенко
Ярема — Яременко і т. д.
хоч можливі, і живі ще й досі такі наголоси, як:
Микитенко, Яременко, Самійленко, Підковенко і т. д.
Цікаво, що двоскладові слова, поширені здрібнілим наростком -ко, -ка, -ок, -ець, -це мають у прізвищах пропарокситоновий наголос, хоч у прізвищах без того наростка вони парокситонові, пор.:
любий — Любенко, але
любко — Любченко
Іван — Іваненко, але
Іванко — Іванченко
Василь — Василенко, але
Василько — Васильченко
Сава — Савенко, але
Савка — Савченко
Феся — Фесенко, але
Феська — Фещенко і т. д. —
себто вони зберігають наголос слова, з якого утворилися, таким чином ми маємо наголоси, як:
Терещенко, Іващенко, Семенченко, Омельченко, Онищенко, Малаченко, Паращенко, Одарченко, Орищенко і т. д.
Це торкається й односкладових слів, з яких утворено прізвище на -енко, пор.:
Лев — Левенко, але
Левко — Левченко
зуб — Зубенко, але
зубець — Зубченко
Федь — Феденко, але
Федько — Федченко і т. д.
Тільки ж не в усіх прізвищах той новий наголос обов'язує, бо ж ми говоримо тільки: Гринченко, Тимченко, Зінченко, Грищенко, Гнатченко, Журченко, але ж тенденція до наголошування на третьому складі і тут видна.
Із усього цього видко, що тут ми мусимо рахуватися і з деякими наростками. Ось, наприклад, трискладові імена, що кінчаться на -ило і в нашій мовній свідомості асоціюються із згрубілими словами з нароском на -ило, у прізвищах на -енко, з них утворених, мають наголос усе на наростку, на передостанньому складі, пор.:
копило — Копиленко
барило — Бариленко
Кирило — Кириленко
Данило — Даниленко
Гаврило — Гавриленко і т.д.
Але ж і тут ці імена поширені наростком -ко, це, мають у прізвищах, утворених із них, наголос на третьому складі, пор.:
Даниленко, але — Данильченко (пор. Данилко)
Гавриленко, але — Гаврильченко (пор. Гаврилко)
Бариленко, але — Барильченко (пор. барильце)
Кириленко, але — Кирильченко і т. д.
Зате прізвища, утворені зі слів із наростком -ик, -ник, усе парокситонові без огляду на число складів, і в первісному слові, і в прізвищі, напр.:
різник — Різниченко
колісник — Колісниченко
мірошник — Мірошниченко
Михайлик — Михайличенко і т. д.
Як придивитися до всього цього процесу, то кількість складів, так узагалі, мусіла передусім вплинути на пересув наголосу з наростка на наголошений склад слова, з якого прізвище на -енко утворено. Це до деякої міри помітно вже й на двоскладових словах парокситнових, таких, як: винник, Дорош і т. д. (за ними пішли згодом і слова окситонові, напр., кушнір — Кушніренко). У чотирискладовому прізвищі, утвореному з таких слів чи імен (Винниченко, Дорошенко), відчувається два наголоси: побічний — на четвертому складі від кінця, і головний — на другому. Первісний наголос слова, з якого утворено прізвище, все ж зберігся, хоч не з такою силою — і тут бачимо той пересув наголосу з наростка на наголошений склад слова, з якого повстало прізвище. Коли ж прізвище на -енко мало мати ще більше складів, напр. п'ять, то ті п'ятискладові прізвища, всі без винятку, діставали вже наголос на третьому від кінця складі, той наголос збігався з наголосом слова, з якого прізвище на -енко утворилося, пор.:
удовиця — Удовиченко
веретено, веретенце — Веретененко, Веретенченко
Маріян — Маріяненко
Миколай — Миколаєнко
Никодим — Никодименко
Солопій — Солопієнко
Опанас — Опанасенко
Халимон — Халимоненко і т. д.
Ясна річ. що всі складні слова, які мають багато складів, теж зазнали такого пересуву, і ми тепер, не вагаючись, наголошуємо такі прізвища на третьому з кінця складі, бо тут наголос збігається з наголосом слова, з якого прізвище повстало:
макогін — Макогоненко
скоробреха — Скоробрешенко
криворотько — Криворотченко
гнилошкур — Гнилошкуренко
гнучкоший — Гнучкошиєнко
Стародуб — Стародубенко
Суховій — Суховієнко і т. д.
Що число складів грало і грає тут важну ролю, пізнати ще й із того, що і в більшескладових здрібнілих прикметниках на -енький, з яких повстали прізвища на -енко, наголос падає на третій від кінця склад, а не на другий, і, ясна річ, такий наголос мають і прізвища на -енко, з таких прикметників утворені, пор., напр.:
кучерявий — кучерявенький — Кучерявенко
кострубатий — кострубатенький — Кострубатенко
лепетливий — лепетливенький — Лепетливенко і т.д.
Сюди належать, за асоціацією, і такі наголоси, як: Коротченко (короткий), Садівниченко (садівничий), Стариченко (Старицький), Головатенко (і взагалі всі прізвища, утворені з прикметників на -атий, -яний, -який у здрібнілій їх формі), Загородненко, Недобитенко і інші, утворені зі складних прикметників.
З усього сказаного, здається, ясно, що в наголошуванні прізвищ на -енко, де, властиво, наголос повинен би падати на передостанній склад прізвища, заважила таки кількість складів, і що чим їх більше, тим частіше наголос пересувається на третій від кінця склад. Так само з усіх міркувань і з прикладів видно, що до деякої міри тут заважили й деякі наростки в поодиноких словах, з яких прізвища на -енко утворилися.
1) Замість ставити наголос, ми зазначуємо його грубшим, півтовстим письмом.
2) Такий наголос буде, як і виводити це прізвище від прикметника "лисий", як на це вказують наші перші міркування.
[Наші дні, 01.11.1943]
01.11.1943