Мені було, може, дванадцять років, коли остаточно усвідомив, що бюрко, сидячи при якім я читав грубезний том історії української політичної думки Костя Левицького, належало авторові цієї книжки, як мене навчили ще раніше – нашому президенту. Речі, предмети недаремно є важливою частиною інсталяції меморіальних приміщень. Окрім того, що вони працюють як відправні причали для плавання поверхнею пам’яті, ще й дають нагоду пересвідчитися, що минуле так чи інакше є функціональною складовою теперішнього, яке має шанс так само плавно переповзти у майбутнє. Що часи, можливо, різні, але часоплин – єдиний. Також предмети певним чином консервують простір, в якому все відбувалося, і уможливлюють відтворити рухи тіла у ньому. Адже те, що ми називаємо історією, те, що ми вбираємо як міф, зроблене конкретними тілами у дуже дискретному просторі, де ця тілесність себе проявляла.
Бюрко – з усіма його шухлядами і надбудовами, із прямокутником грубого шкла на зеленому сукні – давало простір для тілесної уяви. Я – навіть зважаючи на різницю у віці, комплекції, темпераменті і манерах – міг відтворити відчуття, які з’являються під час перебування при ньому, відчуття, котрі закріплюються у костях, суглобах і сухожиллях.
Тому набагато цікавішим від історії політичних ідей здавалися спогади різних людей, чиї дискретні тіла були присутні при робленні великої історії. Я знав, що я мушу це знати, щоби могти хоч трохи реалістичніше пережити комплексні історичні розвідки, написані з дотриманням цілком іншого масштабу.
Хотів такого, про що потім дізнався про Яна Прохазку, який задовго перед тим казав, що він письменник, а письменник знає, що було, що є і буде. Не в сенсі віщунства і пророцтва, а тому, що уважає на всі прояви життя.
І я дещо дізнався від людей, які потім навіть не думали про себе як про тих, хто робив історію. Вони попросту брали в ній безпосередню участь. Але ще тоді, коли історія не була історією, а натуральним елементом їхнього життя.
Знаю, що сто років тому у Львові кінець жовтня був дуже холодним, падав зимний дощ. Було багато калабань і болота. Одяг, особливо військове сукно, був завжди вологим. Ноги від мокрості і холоду не захищали ні чоботи, ні фронтові черевики. При кожній нагоді мундирові старалися висушити онучі і обмотки.
У помешканнях також доводилося добре вдягатися. Треба було палити у печах, але з вугіллям було не найліпше, його не вистачало. Найкраще було грітися там, де збиралося багато людей. Сутужно було і з харчами, мало хто не почував тоді легкого цілоденного голоду. Серед припасів переважали мука і крупи. Найбільше потерпали ті, хто мешкали у середмісті і не мали хоч якогось городчика з куркою.
Міський телефон перестав працювати відразу після революції. Але і перед тим він був ненадійним каналом комунікації для повстанців, бо станція була осаджена всуціль польською обслугою. Зрештою, як і колія, електрівня, газовня і вся адміністрація.
На цілий Львів набралося зо дві тисячі людей, на яких можна було розраховувати у проведенні акції перебрання влади і заснування української держави. Більшість з них були військові, у переважній більшості не львівські.
І зрив, і наступне управління військом і містом робилися ногами. Кілька сотень кур’єрів і збирачів інформації безперервно курсувало між будинками, де зібралося керівництво, і виконавцями на різних важливих чи просто опанованих об’єктах. Багатогодинні наради, на які спочатку сходилися на умовлений час, а пізніше вже навіть не покидали, сплячи вряди-годи де доведеться, постійно переривалися з’явою вістунів і вивідувачів, які приносили нові повідомлення, віддихувалися і мчали з поворотом, несучи оперативні накази і вказівки.
У народному домі організували нон-стоп кухню, яку обслуговували українські жінки-добровольці. І там же розмістився імпровізований шпиталь для поранених і виснажених. Медикаментів і бинтів практично не було. Управа потребувала багато чорнила і паперу. Курили всюди, хоч з тютюном теж було зле. Найпопулярнішими були зроблені з гільзового мосяжу фронтові бензинові запальнички. А за кілька днів випав сніг. Крім того, треба було завжди сподіватися стрілу з вікна чи з брами...
01.11.2018