В чому унікальність американської демократії?

Конституційні експерти вказують, що Сполучені Штати не були такою демократією, якою ми їх знаємо сьогодні, від народження. Цей стан американської політичної системи радше є наслідком складної еволюції, що тривала понад двісті років та стала можливою за рахунок гнучкості, закладеній в Конституцію. 

Американська Конституція коротка – вона містить менше восьми тисяч слів. Вона не регламентує усі деталі функціонування країни, проте містить дуже чіткі принципи, якими мають керуватися Президент і Конгрес в процесі законотворчості та судова гілка влади в процесі тлумачення законів.

Конституція завжди вважалася «живим» документом, який дає змогу кожному поколінню американців визначати свої потреби. Це не значить, що ми постійно змінюємо правові формулювання. Насправді, відколи Конституція вступила в силу у 1789 році, було прийнято всього лишень 27 поправок, одна з яких – 21-ша – скасувала несправедливу 18-ту, що у свій час заборонила алкоголь. Прийняття чергової поправки є дуже складним процесом, в якому беруть участь усі гілки федеральної влади та який потребує ратифікації 38 з 50 штатів.

Найцікавішим у теперішній формі американської демократії є спосіб, завдяки якому юридичні тлумачення визначають відповідність законів Конституції. Цей процес тісно пов’язаний з системою «стримувань і противаг», яка поєднує федеральні гілки влади у такий спосіб, що окремі штати отримують самоврядування у справах, що не належать до компетенції федерального уряду.

Законодавці не завжди ухвалюють вірні закони. Саме тому необхідна судова гілка влади, завдання якої – тлумачити закони відповідно до Конституції. Якщо суд скасовує закон, законодавець має право почати процедуру його прийняття заново, однак під час подачі чергового законопроекту він зобов’язаний враховувати останнє судове тлумачення. Інколи цей процес затягується на роки й навіть десятиліття. Проте система «стримувань і противаг», закладена в нашій Конституції, гарантує, що всі закони, які ухвалюються для вирішення поточних потреб американського суспільства, відповідають основоположним принципам Конституції.

Цей вступ приводить мене до теми, яка завжди була предметом моїх наукових зацікавлень та яка, на мій погляд, є наріжним каменем нашої демократії. Йдеться про ту частину нашої Конституції, що носить ім’я Першої поправки.

Американська традиція свободи слова розвинулась як відповідь на цензуру, що була поширена в Європі. Авторів Першої поправки турбувало насамперед те, чого вони не бажали. Вони не бажали цензури у будь-якій формі; вони не бажали контролю з боку церкви чи релігії; вони не бажали просити дозволу за можливість висловити свою думку. І, щонайважливіше, вони не бажали яких-небудь обмежень, виходячи зі змісту своїх висловлювань.

Впродовж історії філософи трактували свободу слова радше як природне, ніж позитивне право. Аналогічно розуміли його і батьки-засновники США, які доповнили Конституцію так званим «Біллем про права» або першими десятьма поправками, що підкреслюють універсальну значущість природних прав. Проте є фундаментальна різниця між свободою слова як природним правом, яким повинна бути наділена кожна людина на планеті, та американською Першою поправкою.

В нашій Конституції чітко записано, що ВЛАДА не має права порушувати це природне право. Проте Конституція нічого не каже про обмеження свободи слова з боку приватних осіб. Для прикладу, корпорація може заборонити своїм працівникам розголошувати деяку інформацію, інакше вони будуть звільнені. Однак ця корпорація не є політичною ВЛАДОЮ, і вона вправі встановлювати свої правила корпоративної поведінки. Тут слід вказати, що свобода слова як природне право є американським конституційним правом лише тоді, коли йдеться про взаємодію з владою.

Важливою опорою американських конституційних свобод є філософія. В Першій поправці, зокрема, простежується вплив трьох визначних філософів. Англієць Джон Мільтон всередині XVII століття виступав проти урядової цензури, вірячи, що в процесі відкритих дебатів істинні погляди неодмінно перемагатимуть хибні. Двісті років по тому його співвітчизник Джон Стюарт Міль виступив з ідеєю, що в сучасних державах преса є протидією корумпованій або тиранічній владі. Саме тому у США медіа, що повідомляють про дії влади, часто називають «четвертою гілкою влади». Інформуючи людей, як їхні представники займаються публічними справами, медіа вносять свою частку в систему «стримувань і противаг», закладену в американській Конституції.

Моїм улюбленим філософом, що мав величезний вплив на осмислення Першої поправки, був американський педагог та лібертаріанець Александр Мейкельджон (1872-1964). Мейкельджон був професором логіки та метафізики. Його вплив настільки глибокий, що Американська Асоціація Університетських Професорів присуджує щорічну «Премію Свободи», названу його іменем.

Наприкінці 1940-х Мейкельджон писав, що свобода слова є ключовою для функціонування демократії. Він стверджував, що основним завданням Першої поправки є максимальний захист свободи слова, яка надає змогу громадянам приймати правильні рішення з важливих суспільних питань. Ці питання залучають безліч тем, під час обговорення яких у виборців формуються знання та навички, необхідні для участі у суспільних справах. «Форми мислення», які, за Мейкельджоном, мають вирішальне значення для публічного життя, - це освіта, філософія, наука, література, мистецтво та публічне обговорення громадських справ. Він писав: «Жодна ідея, жодна думка, жодне переконання чи контр-переконання, жодна важлива інформація не може бути прихована від громадян, що беруть участь у громадському самоврядуванні».

Перша Поправка перелічує п’ять фундаментальних свобод. З неї чітко випливає, що влада не має права втручатися, перешкоджати чи контролювати здійснення американцями цих гарантованих Конституцією свобод. Саме це робить американську демократію унікальною у світі.

Зокрема, це:

#1 – РЕЛІГІЯ. Уряд не вимагає від американців сповідувати яку-небудь релігію. Американці мають право притримуватися і практикувати будь-які релігійні вірування без втручання з боку влади.

#2 – СВОБОДА СЛОВА. Американці мають право (яким постійно користуються) критикувати дії свого уряду без страху бути покараними.

#3 – СВОБОДА ПРЕСИ. Влада США не може заборонити пресі публікувати правдиву інформацію, отриману законним способом, про свої дії.

#4 – МИРНІ ЗБОРИ. Американці можуть збиратися мирно та об’єднюватися з ким завгодно без протидії з боку уряду.

#5 – ЗВЕРНЕННЯ ДО УРЯДУ З ПРОХАННЯМ ЗАДОВІЛЬНЯТИ СКАРГИ. Американці можуть звертатися безпосередньо чи у письмовій формі до представників Конгресу, Президента чи членів його Адміністрації, щоб подавати свої ідеї про те, як має працювати уряд.

Не лише Перша Поправка робить американську демократію унікальною. У 1925 році Верховний Суд США прийняв рішення, що Чотирнадцяту Поправку також слід вважати ключовим елементом нашої демократії, адже вона встановлює універсальність природних прав, які перелічують перші десять поправок.

У пункті про справедливе судочинство в тексті Чотирнадцятої поправки читаємо: «Жоден Штат не може позбавити якусь особу життя, свободи чи власності без належної правової процедури». Цей пункт чітко встановлює, що Білль про права є обов’язковим для виконання також владою окремих штатів, що ще не було загальновизнаним, коли приймалася Конституція. Загалом, 14-та Поправка підтримує життєздатність американської демократії, адже не дозволяє владі позбавити кого-небудь життя, свободи чи власності без права опротестувати її дії в суді.

Незважаючи на посилений конституційний захист свободи слова в Америці, на початку 1900-х років суди дійшли до висновку, що все-таки існують випадки, коли влада має право втручатися в ті чи інші аспекти свободи слова. Однак такі втрачання суворо обмежені й уряд завжди зобов’язаний надати докази в суді, аби довести, що вони не суперечать Конституції й попереднім судовим рішенням. Причини, за якими може обмежуватися свобода слова, мають бути надзвичайно важливими. Це такі питання, як чиєсь життя, смерть чи національна безпека.

Декілька прикладів обмеження свободи слова трапились у США під час Першої світової війни. Сила філософських виправдань свободи слова слабне, коли люди вважають, що їхня країна в небезпеці. Тож, з причин, які для судів тепер би здавалися недостатніми, на початку 1900-х років Конгрес прийняв так звані «Закони про іноземців та підбурювання», які суттєво обмежили свободу слова. Ці закони цілком обґрунтовано карали погрози владі в діях, але водночас стримували й свободу слова.

Для прикладу, вони містили припис про те, що заборонено «висловлювати що-небудь чи вчиняти будь-які з метою перешкоджати продажу американських облігацій» або «говорити, писати, друкувати чи публікувати будь-якою нелояльною мовою». Тоді це було явне порушення конституційного права американців на критику своєї влади. Проте пройшли десятиліття, перш ніж американські суди розробили систему критеріїв, за якими можна визначити, чи підлягає промова без будь-яких дій покаранню з боку влади чи ні.

У 1970-му році американський суд ухвалив остаточне рішення про обмеження так званих «шкідливих» промов без порушення цілісності Першої Поправки. Він увів в дію правовий індикатор так званої «негайної беззаконної дії» або індикатор підбурювання. Щоб оскаржити промову, федеральна влада або влада штату повинна довести, що промова містить таке підбурювання, а також доказ що після її виголошення настануть незаконні дії. Це, у свою чергу, означає, що мають бути докази того, що окремі слова негайно спровокують беззаконня. На практиці таке трапляється дуже рідко.

Названий правовий індикатор є дуже важливим, адже він ґрунтується на змісті промови, яку наша Конституція якраз дуже захищає. Оскільки відповідальність за наведення доказів в суді, необхідних для обмеження змісту свободи слова, лежить виключно на владі, це трапляється дуже рідко. Як приклад, можна навести урядову заборону пресі публікувати якісь факти, оскільки це може зашкодити «національній безпеці».

З іншого боку, є чимало прикладів обмеження владою свободи слова, що не ґрунтуються на змісті. Це – правові індикатори, названі обмеженнями за «часом, місцем та способом». Як правило, вони діють на місцевому рівні та рівні окремих штатів.

На розроблення деяких з цих індикаторів мав вплив Професор Александр Мейкельджон, який навів цікавий приклад того, що відбувається на міських зборах. Він зазначив, що всі учасники зборів не можуть говорити одночасно, адже просто не почують один одного. Таким чином, зі здорового глузду випливає те, що порядок та тривалість виголошення промов мають регулюватись. Аналогічно влада може звеліти тим, хто протестує проти якогось з її рішень, висловлювати свій протест на громадському тротуарі біля владної будівлі, однак не на приватній дорозі, а також не у спосіб, що перешкоджає іншим людям ходити тротуаром. Таким чином, зміст залишається той самий, однак спосіб його висловлення не порушує приватної власності чи чиїхось прав. Подібно і організаторам концерту в громадському парку можна заборонити перевищувати звуковий рівень в певну кількість децибел, щоб шибки на вікнах довколишніх будівель залишалися цілими. Відтак звучатимуть ті самі пісні, але не настільки голосно.

Щоб обмеження за часом, місцем та способом не суперечили Конституції, повинні бути якісь важливі громадські інтереси, а також альтернативні способи донесення інформації. Таким чином, виголошуватимуться ті самі промови, однак у іншому місці чи у спосіб, що не суперечить правопорядку.

Іншим випадком, коли на інакше захищену промову можуть накладатися обмеження, є суперечність між Першою Поправкою та іншими важливими правами, які містить наша Конституція. Наприклад, однією з найбільших переваг, які надає Перша Поправка, є право медіа вести репортажі з кримінальних процесів. Однак у деяких випадках це може суперечити праву підсудного на чесний судовий процес, яке гарантує Шоста Поправка. Відтак, інколи слід шукати баланс між цими двома фундаментальними правами нашої Конституції.

Щоб зрозуміти цю ситуацію, необхідно збагнути, яку роль виконують ЗМІ під час кримінальних процесів у Сполучених Штатах. Ця роль укорінена у тривалій історії відкритих судів у США, де медіа виступають замінниками громадськості, що не змогла відвідати процес, та пов’язана з принципом, згідно з яким обізнаність людей зі здійсненням судочинства відіграє позитивну, терапевтичну роль у суспільстві. Починаючи з 1970-х років, американські суди визнали гарантоване Першою Поправкою право ЗМІ на участь в кримінальних процесах, незважаючи на те, що це може вплинути на вирок.

Таким чином, суддя має право звеліти мовчати комусь з учасників процесу – підсудному, свідкам, адвокатам чи присяжним засідателям, – проте не має права заборонити медіа висвітлювати події, що відбувається у відкритому суді. Крім того, є й інші способи, як не порушити прав підсудного, гарантованих Шостою Поправкою. Наприклад, суддя може перенести судовий процес в інше місце, аніж те, де був вчинений злочин.

Судові рішення, що вирішують такі законодавчі дилеми, інколи дають не лише краще розуміння того, як судді повинні застосовувати закон, але й яскраво демонструють, чому Перша Поправка робить демократію в Америці унікальною. В судовому рішенні, що стосувалося розрізнення юридичної сили Першої та Шостої Поправок, було сказано наступне: «Справжня демократія ґрунтується до вірі – вірі в те, що урядовці є чесними та неупередженими, а поінформовані громадяни неодмінно прийдуть до правильних логічних рішень. Відкритий судовий процес під контролем пильної преси – гарантія довговічності нашої демократії».

Запис і переклад лекції Євгена Ланюка

Додатки:

Перша Поправка

“Конгрес не видає законів, які стосуються впровадження релігії чи забороняють вільно сповідувати її; або які обмежують свободу слова, друку чи права народу на мирні зібрання і звернення до Уряду з проханням задовольнити скарги.”

Шоста Поправка

“При всякому кримінальному переслідуванні обвинувачений користується правом на швидкий і відкритий суд неупереджених присяжних зі Штату чи з того округу, в якому скоєно злочин і який має бути наперед визначений законом, а також правом знати про суть та підстави звинувачення; правом на очну ставку з людьми, що свідчать проти нього; правом на примусовий виклик корисних для нього свідків, а також на Допомогу Правника для свого захисту.”

Чотирнадцята Поправка

“Жоден Штат не може видати чи застосувати такий закон, що обмежує привілеї та пільги громадян Сполучених Штатів; також жоден Штат не може позбавити якусь особу життя, свободи чи власності без належної правової процедури, як і не може відмовити жодній особі, що підлягає його юрисдикції, у рівній охороні законом.”

Барбара Кетрін Петерсен – професор-емерит Університету Південної Флориди (м. Тампа, США), в якому впродовж 15 років викладала теорію масових комунікацій. При цьому 6 років вона була директором Програми з присвоєння магістерських та докторських ступенів з цієї дисципліни, а також членом різних комітетів Коледжу Науки та Мистецтв Університету Південної Флориди.

Професор Петерсен отримала докторський ступінь у Мічиганському університеті (м. Енн-Арбор, США), працюючи у міждисциплінарній програмі з суспільних наук на стику теорії масових комунікацій, соціології, політології та психології.

Її викладацькі та дослідницькі інтереси стосуються застосування теоретичних основ суспільних наук у сфері теорії масових комунікацій. Зокрема, вона є експертом з законодавчих і суспільних питань, які випливають з Першої поправки до Конституції США, насамперед статей про свободу слова і преси, що мають унікальне значення для американської демократії.

Під час своєї викладацької діяльності Проф. Петерсен брала активну участь у діяльності різних організацій, пов’язаних з масовими комунікаціями, включаючи Асоціацію за Освіту у Журналістиці та Масових Комунікаціях (The Association for Education in Journalism and Mass Communication, AEJMC), в якій була президентом юридичного підрозділу.

Сьогодні Барбара К. Петерсен живе в м. Енн-Арбор, штат Мічиган, де бере активну участь в діяльності випускників Мічиганського університету. Крім того, вона задіяна в політиці та має відношення до Демократичної партії США.

Лекція «В чому унікальність американської демократії?» прочитана в Львівському національному університеті ім. Івана Франка 22 травня 2013 року.