За півроку Велика Британія мала б полишити ЄУ. Чи таки ні? Бо якщо таки так, то розлучення, скоріш за все, пройде нецивілізовано.
Перемовини щодо Brexit остаточно й безповоротно зайшли в глухий кут. Це засвідчив останній саміт Європейської Унії, який пройшов у австрійському Зальцбурзі. План британської прем’єр-міністерки Терези Мей щодо «м’якого» виходу країни з ЄУ (так званий «план Чекерс» – за назвою урядової резиденції, де він творився), не сприйняли решта 27 голів держав і урядів країн-членів. Склалася патова ситуація. Причому для пані Мей цей пат подвійний.
Чому так? Пригадаймо, які настрої панували в британському парламенті ще якихось два з половиною роки тому, тобто до відомого референдуму з фатальними для європейської інтеграції Об’єднаного Королівства наслідками. А тоді ще три чверті (!) депутаів виступали проти Brexit. Проти була й більшість консерваторів, зрештою й сама Тереза Мей віддавала перевагу членству в Унії.
Утім щойно було оголошено результати референдуму, як депутати почали оперативно переорієнтовуватися на сепарацію. До партії переконаних євроскептиків Ukip несподвіано долучилися і торі, і лейбористи, й навіть ліберальні демократи зі зеленими.
Ну, якщо еєвроскептицизм консерваторів особливо не дивує, то, як потрапили до цього табору представники, наприклад, Лейбористської партії – зрозуміти складніше. Ми ж ще не забули часи, коли прем’єр-міністром був мега-популярний лейборист Тоні Блер. Він активно долучався до всіх європейських ініціатив, а його однопартійці репрезентували себе більшими євроентузіастами, ніж Жак Сантер.
Але, щойно відбувся той сумнозвісний референдум, як європейський дух з лейбористів кудись безслідно випарувався. Вони разом з торі без жодного докору сумління підняли руки за імплементацію Brexit, так ніби йшлося про якийсь неважливий папірець.
Тут по-перше треба пригадати, що лідер лейбористів – вже давно не Блер. І тут мова йде не про конкретну особу, а про політичну орієнтацію керівництва цієї впливової партії. Нині партією керує Джеремі Корбін – особа напрочуд оригінальна (у злому сенсі цього слова). Зокрема, він належить до того нечисельного табору британських політиків, котрих можна сміливо назвати на німецький кшталт «путінферштеєрами». Навіть зараз, після Солсбері, МН-17, кремлівських кібератак, анексії Криму тощо, він все ще агітує за зближення з Росією і дружбу з Володимиром Путіним. А ще він закликав розпустити НАТО і прославляв нині покійного венесуельського диктатора Уґо Чавеса. Навіть не хочеться уявляти, що б то було, якби партія під його керівництвом виграла парламентські вибори.
Джеремі Корбін
Виходячи з такої позиції лідера лейбористів, акцептація партією Brexit уже не видається чимось екстраординарним. Адже Кремль доклав стільки зусиль і коштів, аби референдум у червні 2016 року став успішним, то як же тепер його адепти можуть опиратися жаданням Москви?
Для повної картини треба додати, що зовсім нещодавно СБУ заборонила в’їзд до України одному з близьких соратників Корбіна – колишньому комуністові Ендрю Мюррею, котрий вважається одним з головних стратегів Лейбористської партії. В Службі безпеки України відзначили, що Мюррей був оголошений персоною нон ґрата в Україні, оскільки працює на «глобальну пропагандистську мережу Путіна, продаючи російську брехню, особливо щодо Криму і війни на сході України».
До лейбористів і хитання їхньої партійної лінії ми ще повернемося, а поки що пригадаємо, які важливі для Brexit події відбулися останнім часом. Передовсім – уже згаданий саміт Європейської Унії в Зальцбурзі, який відбувся 19-20 вересня. На ньому лідери держав і урядів 27-ми решти країн-членів не залишили каменя на камені від так званого «плану Чекерс», який передбачає так званий «м’який» вихід з ЄУ.
«Всі поділяють думку, що хоча в “плану Чекерс” є і позитивні елементи, але вцілому пропонована структура економічної взаємодії не працюватиме, не в останню чергу тому, що це може підірвати єдиний ринок», – так сформулював президент Ради ЄУ Дональд Туск загальну позицію Євроунії в Зальцбурзі.
Що більше на саміті пролунали пропозиції для Великої Британії провести повторний референдум щодо членства в ЄУ. Звісно, Тереза Мей рішучим голосом відкинула цю пропозицію, проте на її обличчі прочитувалася радше розгубленість й аж ніяк не рішучість. Британська прем’єрка усвідомлювала, що на конференції власної партії виступити їй не буде з чим.
Утім першою за чергою була конференція Лейбористської партії. Вона пройшла 25-27 вересня в Ліверпулі. І творилися на ній дивнії справи. Лейбористи зненацька пригадали, що вони ж завжди відстоювали європейською інтеграцію.
«Наша партія залишає відкритими двері для повторного референдуму», – заявив міністр тіньового уряду з питань виходу Великої Британії з ЄУ Кейр Стармер. Більшість делегатів зустріли ці слова бурхливими оплесками. Хоча були такі, що обурилися.
Тут слід зауважити, що євроскептичним чинником партії є не лише позиція її голови. Справа в тому, що серед адептів лейбористів є як багато євроентузіастів, так і чимало прихильників Brexit. Перші – це освічений креативний клас з великих міст, останні – це, передовсім, люмпени з Центральної та Північної Англії. Тож партія мусила крутити як циган сонцем, щоб не втратити ні одних, ні інших. І в цьому плані вихід країни з ЄУ давав партії чималі політичні дивідентів. Адже одним можна розповідати, що Brexit організували консерватори, тож всі питання до них. Іншим, що лейбористи Brexit підтримали голосування в парламенті. Пофіт з усіх боків, тому то й така акцептація виходу з ЄУ.
Але нині перемовини щодо виходу з ЄУ потрапили в глибоку кризу. Сподівання, що Лондону в перемовинах з Брюсселем вдасться виторгувати вигідну угоду топляться як сало на сонці. Тож саме час запропонувати альтернативу, наприклад повторний референдум. Чому б ні? Є всі підстави: перемовини про вихід провалилися, доведено втручання Росії в хід референдуму, доведено брехливі обіцянки євроскептиків. А останні бігцем подалися з політики, щойно Brexit почав перетворюватися на реальність. Як справедливо зазначив у цьому аспекті президент Франції Емманюель Макрон: «Brexit показав нам одне (і я цілком і повністю поважаю британський суверенітет, кажучи це), він показав, що ті, хто кажуть, що можуть легко жити без Європи, що все буде в порядку, що буде багато грошей – всі вони брехуни. Це підтверджується ще й тим, що вони всі пішли [з політики] відразу після референдуму, і їм не довелося займатися цим».
Отже лейборист схиляються до повторного референдуму. А що консерватори? Конференція партії пройшла третього-четвертого жовтня. Все, що могла зробити Тереза Мей для привернення уваги – це станцювати, виходячи до трибуни під пісню групи АBBA «Танцююча королева» (Dancing Queen).
А виступ? Та що виступ. Мей запевнила, що все ще вірить у щасливий Brexit, що все у Британії буде добре. Відповіла своїм критикам, передовсім екс-міністрові закордонних справ Борисові Джонсону, що мовляв «план Чекерс» є цілком дієздатним. «Консервативний уряд має достатньо потенціалу для покращення життя кожного в суспільстві», – запевнила прем’єрка. Делегати зробили вигляд, що їй повірили й пролонґували їй мандат довіри. Зрештою у такий непевний час жоден інший консервативний політик і не бажав опинятися на місці Мей. Бо це місце реального «політичного камікадзе», як любив повторювати про свою роль екс-прем’єр України Арсен Яценюк.
Бо як виглядає реальна ситуація у Великій Британії за півроку до розриву з ЄУ? Багато в чому країна залишається в тій самій ситуації, що й була наступного дня після референдуму 2016 року: без жодного чіткого плану. Провладні консерватор в Лондоні погрузли в суперечках щодо Brexit. Прихильники Мей підтримують «м'який» вихід, прагнучи, щоб Об’єднане Королівство залишалася тісно пов'язаної з європейськими економічними правилами і стандартами. Таким чином можна було б звести до мінімуму шкоду для торгівлі. Прихильники «жорсткого» виходу на чолі з Борисом Джонсоном, навпаки, бажають остаточно відрубати себе від митної унії, єдиного ринку товарів і послуг, а головне – вберегти себе від розгулу міґрації.
Борис Джонсон
Опозиційні лейбористи, як пообіцяв Джеремі Корбін, приготувалися провалити будь-яку угоду щодо Brexit, яку б не запропонувала Тереза Мей.
Свою жорсткість проявляє і Брюссель разом з 27-ма країнами членами. Згоди у питаннях відступного, кордону між Північною Ірландією та Ірландською Республікою, гарантування прав британців на контиинеті, а громадян ЄУ в Британії та інших важливих питань не досягнуто й навряд чи вдасться досягнути. Виходити з ЄУ без угоди для Великої Британії може обернутися глибокою економічною кризою.
То може й дійсно найкращим для Лондона виходом став би повторний референдум. Адже, як було сказано, підстав для його проведення більш ніж достатньо.
05.10.2018