Часописі щоденні подали вже справозданє з ходу віча, що відбулося д. 29 сентября в Стрию, і ми не думаємо тут єго повторювати. Не будемо подавати й резолюцій ухвалених тим вічем, бо й вони нічим не виріжнюються від загального тіпу руских вічових резолюцій, особливо тих, що так часто були ухвалювані радикальними вічами. Скажемо тілько кілька слів про загальний характер віча і вискажемо думки, на які воно нас наводить. Перша річ — число селян присутних на вічу. Було йix дуже мало, може 100—150; подаємо такі числа для того, бо підчас віча, що тягло ся від 11 до 5 години, одні приходили, другі виходили, саля раз майже опорожнювалася, то знов наповнювалася густійше — зовсім не те, до чого ми привикли на вічах коломийских та снятинских. Правда, пора для віча була дібрана невідповідно: робучий день (польске свято), та ще й при опізнених осінних роботах, котрим сприяла гарнa погода. Та нам здаєся, то се зовсім не звиняє аранжерів віча, котрі видимо встановлювали день віча без ніякого нерозуміня з тими, на котрих присутність найбільше числили — з селянами. Звичай — скликувати віче по довірочній нараді мужів довіря з цілого повіту, по нараді, де би обговорено докладно не тілько речинець віча, але також кожду точку порядку дневного, вибрано референтів і дано йім відповідні інструкціі, — той звичай, практикований радикалами, здається, ще не в повні акліматізувався в Стрийщині. А шкода, бо віче в загалі випало добре, подало богато навчаючого і варто було публіки в десятеро численнійшоі.
З рефератів без сумніву найкраще оброблений був реферат дра Олесніцкого о закроєній в соймі реформі закона громадского. Др. Олесніцкий — один з найспосібніщих молодих правників Русинів, дав себе ще давнійше пізнати з численних праць правничого і економічного змісту, друкованих в "Дѣлѣ", а тепер, як адвокат з обширною практикою, що обнимає кілька повітів політичних, має також богатий засіб знаня відносин і потреб народа. Єго реферат — се признано з ріжних боків — був не на стілько може популярним викладом, відповідним для віча, як блискучою і основною мовою соймовою, котра певно була б мусіла зробити чимале вражінє. Критика проєкту о збірних громадах була дуже добра, повна і всесторонна. Жаль тілько, що др. Олесніцкий супроти теперішного закона громадского явив себе цілковитим консерватистом і хоч декуди мимоходом порушив єго хиби, то все якось мов не навмисне, так що у слухачів могло лишитися вражінє, немов то теперішній закон громадский зовсім добрий і не вимагає ніякоі реформи. А сего прецінь певно др. Олесніцкий не сказав би. Вже та одна хиба, про котру він згадав: неунормованє дорученого обсягу діланя зверхностей громадских робить всякі можливі добрі прикмети закона іллюзією, бо власть політична чим раз більше обтяжає діяльність і буджет громад дорученим обсягом діланя, так що власний обсяг діланя, т. є. питомі, автономічні справи громад зовсім не можуть розвиватися. Як зарадити тим хибам теперішного закона, якоі єго реформи повинні б домагатися рускі посли в соймі, коли не схочуть і на будуще плести сухого дуба в комісіі, так як плів сего року пос. Телішевский, про се др. Олесніцкий не говорив нічого, і промова єго, хоч дуже гарна, все таки в сути своій була негативна, критична. За позітівними вказівками будущим реформаторам руским прийдеся таки, відложивши на бік гордощі, піти до радикалів, котрі, як відомо, скликали були зовсім приватно анкету для обговореня недостач теперішного громадского закона і дуже інтересні ухвали тоі анкети враз із ходом діскусіі опублікували в "Хліборобі". Звичайно, деструктивні елементи!
Невеличка пригода сталася з резолюцією о. Давидяка з Тухлі. В своім рефераті, обробленім добре і виголошенім ефектовно, з проповідницким талантом, о. Давидяк домагав ся права загального голосованя, користуючись навіть моіми рахунками, що показують несправедливість теперішноі ординаціі виборчоі. Замічу мимоходом, що цифри відповідно дібрані завсігди роблять на селян велике вражінє, більше, ніж найсубтільнійші аргументи. Нараз в резолюціі, очевидно уложеній ким іншим після звісного шаблону, той самий референт домагаєся тілько безпосередного, хоч і загального голосованя в куріі селянскій. Коли підписаний вказав на ту суперечність, о. Давидяк відповів, що й він хоче загального права голосованя. Та коли д. Гарасимович у своій промові виказав незгідність поділу на куріі з тим загальним голосованєм, якого домагав ся реферат, о. Давидяк згодився й на знесенє курій. Тількож при стілізаціі резолюціі вийшла з сего цілковита замішанина: в першій резолюціі віче домагаєся безпосередного загального голосованя в куріі селянскій, а в остатній (поправка Гарасимовича) домагаєся знесеня курій.
Реферати селян, Берника і Скоблика, випали слабо і найменше заінтересували власне селян. Оба референти читали своі промови, що значно вменшувало йіх ефект. Берник говорив коротко, за то Скоблик написав цілий зшиток о шарварках дорогових, написав звичаєм селян мало ще практикованих в політичнім житю більше лірики та реторики, ніж річевого виясненя справи. Загалом треба замітити, що крім сих двох селян референтів та короткоі промови жидачівского міщанина Гивиля о свободі слова, по поводу відібраня голосу д. Алексевичови, ніхто з селян та міщан голосу не забирав. Хід дебати над поодинокими точками зовсім не був такий оживлений, як на радикальних вічах. Піднесу тут ще одну обставину, головно з погляду на тактику кореспондента "Дѣла", д. Струсевича. В своім справозданю з загальних зборів "Народноі Волі" в Коломиі (справозданю злобнім і тенденційнім) він підніс з докором для радикалів, що на зборах не було нікого з міщан коломийских. А на вічу в Стрию д. Струсевич богато йіх бачив? Я не знаю, чи було йіх два або три, а прецінь се було віче, а не збори членів товариства! Але в "Дѣлѣ" з сего поводу не було докору для діяльности стрийских "патронят" (се так д. Струсевич з власного концепту перекрутив слово "патріоти", вжите одним бесідником-селянином!).
На стрийскім вічу були і промовляли люде всіх трех партій: із староі партіі посол др. Антоневич і о. Давидяк, із молодоі др. Олесницкий, др. Озаркевич, д. Могильницкий, з радикалів прибули д. Гарасимович, Творовский (був секретарем віча) і підписаний. Промови були завсігди річеві і для того на вічу панувала гармонія. "Стрийщина — не без гордости підніс др. Олесніцкий, — се одинокий в нашім краю повіт, де люде обох партій працюють згідно над піднесенєм народа". Се й справді так, і заслуга за се в головній мірі належиться дрови Олесніцкому. Та все таки годяться піднести, що ся гармонія партій має своі добрі, але також своі злі боки. Добрий бік єі той, що при всяких акціях політичних сили не розстрілюються. Друга річ — а і тут головно заслуга дра Олесніцкого — що Стрийщина в сумній комедіі "новоі ери" держала себе в резерві, не рвалася до маніфестацій і не скомпрумітовалася у власних очех так, як деякі другі повіти. Але недобрим наслідком тоі гармоніі і тоі діпломатичноі нерішучости є загальна млявість політичного житя в окрузі. Воно купиться довкола двох-трьох осіб у Стрию, о. Давидяка в Тухли та ще декількох горячійших людей по селах. Селянство, хоч декуди досить освічене і освідомлене (звісно, крім гірских сторіч) ще не взялося само о собі радити, спускаєся на своіх панотців, або, коли до них не має довіря, то ходить зовсім самопас без ради. Агітаціі політичноі в окрузі зовсім нема, про віча громадскі, про зйізди селян для обговорюваня справ публичних не чувати нічого. Млявість та виявляєся й тепер уже при виборі посла до сойму з округа Болехів-Долина-Рожнітів, що в значній части також лежить в сфері діяльности стрийских патріотів.
Як поставили себе поодинокі партіі до віча? Що під зверхною плівкою гармоніі було йіх видно, що ріжниці йіх декуди й проривали сю плівку, сего можна було з гори надіятися. Вже з того, що сказано вистає, видно, що Стрийщина находиться по троха в опозиціі до генерального штабу народовців у Львові. Се й замарковано на вічу, не тілько в тих словах декого з референтів (о. Давидяка, дра Озаркевича), що остро осуджували розбитє солидарности руского клюбу соймового і згоду з панами польскими, але вже в витаючій промові дра Олесніцкого, що "Підгірска Рада" дармо ждала почину до розрушаня народа і прилюдного обговореня біжучих справ "від когось більше до того покликаного". "Дѣло" відчуло добре сей притик, та прикинулось, мов то не зрозуміло єго і обертаючи кота хвостом, пише (ч. 210), що така акція власне належить до окружних віч, а не до кого іншого. По нашій думці поперед усего повинно було бути ділом послів поінфурмувати загал о тім, як стоять справи, явитися перед виборцями чи навіть на вічах і відповідати на інтерпеляціі. А з руских послів один тілько д. Романчук почув ся до обовязку скликати своіх виборців, тай то тріумфу великого в Долині не дожив, бо людей зібралося дуже мало і інтерпеляціі були маловажні. А чомуж ані він ані ніхто з львівских головачів не явився в Стрию, тілько др. Антоневич, котрий у многих точках давав вічу добрі виясненя, а при кінці, хоч політичний противник, мусів навіть боронити д. Романчука і єго товаришів? Правда, був на вічу і др. Окуневский, та чомусь ані разу не забрав голосу.
Товариші радикальноі партіі прибули на віче без ніяких діпломатичних цілей, але з наміром — усюди забирати голос, де того річ буде вимагати, і замаркувати остаточно своє партійне становище та, о кілько можна, піддавати до ухвали резолюціі в дусі своєі програми. Се йім в повні удалося. Ми вже розказали, яке вийшло з резолюцією о реформі ордінаціі виборчоі. І при других резолюціях поухвалювано наші поправки; ми не ставили йіх хіба там, де самі референти промовляли згідно з нашими поглядами (др. Олесніцкий про проєкт реформи закона громадского, др. Озаркевич про потребу виборгованя ширших свобід констітуційних). В кінці підписаний, навязуючи до слів виказаних деким із вічевих, що нам не треба ніяких партій, старався виясняти присутним, що партіі серед живого народа — діло конечне, що не в партіях лихо, треба тілько, щоб ті партіі, не згожуючися нераз у способах веденя політики, мали на оці одну мету. Для приміру навів бесідник недавню агітацію за новою ерою, при чім аранжерам єі ходило о те, щоби серед народа не обізвався ані один голос против неі. Щож, як би у нас не було партій, як би всі Русини без власноі думки йшли за комендою кількох поводирів? тоді хто знає чи нині ми могли б були тут зібратися і говорити так свобідно?
Дуже інтересний був епізод з д. Алексевичем, котрий очевидно хотів зазначити також осібність "старорускоі" партіі, а почав промовляти в дусі наймолодшого радикального (звісно, радикального в національнім, панрускім напрямі) єі відламу. І розумієся, зачав від того, що всі референти і бесідники вічеві весь час старанно обминали, від особистих рекрімінацій. Жадав, щоби ініціатори новоі ери покаялися публично. Та тут численні голоси перервали єму мову. Счинився галас, одні кричали: Нехай говорить! другі: Не треба! В кінці голова віча, о. Озаркевич, на наляганє комісаря відібрав д. Алексевичеви голос, невеличка купка прихильників д. Алексевича дуже сим обурилася, та прилюдно в обороні свободи слова для д. Алексевича виступив тілько молодий міщанин з Жидачева, Гивиль, тай то говорив зовсім прінціпіально, не входячи в спеціальні обставини факту. Коли д. Алексевич не переставав домагатися, щоби єму дозволено виговорити своє, повстали против нему не тілько народовець др. Олесніцкий, але, що важнійше, також члени староі партіі, о. Давидяк і др. Антоневич. Сей остатній прямо боронив чистих намірів і доброі волі д. Романчука і других ініціаторів новоі ери. Ані віче не є компетентне йіх судити, ані коли б було компетентне, не могло б йіх судити не вислухавши йіх. О кілько знаю д. Романчука і єго товаришів, то не міг би я кинути на них каменем і відмовити йім доброі волі. Може бути, що помилилися, але будьте певні, що робили з добрій вірі. Після сих промов д. Алексевич мовчав і віче замкнено.
Загалом вражінє, винесене нами з віча, як і з повічевих розмов з селянами та інтелігентами Стрийщини було користне. Таке вражінє виніс і ширший загал Русинів: віче стрийске було мов освіжаючий подув вітру серед загальноі апатіі і безрадности, яка запанувала у нас по заінавгурованю і упадку новоі ери. Воно вказало ряд питань практичних, де всі партіі можуть згодитися в роботі серед народа, і для того резолюція принята вічем, де візвано львівских Русинів до скликаня віча всенародного, є прямою консеквенцією всіх других резолюцій. Правда, віче всенародне крім ухваленя аналогічних резолюцій також нічого більше не зробить, і для того нам здаєся, що для установленя якогось modus vivendi між нашими партіями, для заінавгурованя спільноі, очевидно мужиколюбноі політики далеко потрібнійший був би зйізд мужів довірія з усіх партій. Скликанє такого зйізду ухвалено ще на вічу в Турці, але тоді, в горячий час новоі ери годі було надіятися осущеня тоі ухвали. Ми не знаємо, чому в Стрию єі не поновлено, та про те в ній бачимо одиноку дорогу до сконсолідованя руских си і не тілько в соймі, але і поза соймом, у прасі, вічах, зйіздах і т. і.
Згадаю ще про дві случайні стрічі, які я мав на вічу: одна з кількома міщанами калускими, між котрими були мабуть і такі, що перед роком разом з д. Коритовским помагали розбити наше віче в Станіславові. Тепер вони геть-геть присмирніли, і д. Коритовский навіть до Стрия не прийіхав; жалкували тілько, що задля вибуху холери в Гуменові староство калуске не позволило на зібранє виборців, що мало в неділю вислухати справозданя д. Романчука з єго посольскоі діяльности.
Друга стріча, далеко приємнійша, була з о. Темніцким, котрий прибув на віче до Стрия аж із Гусятинщини, щоби придивитися, як такі річи робляться і устроіти й собіж віче в Гусятині. О. Давидяк запрошував нас на Покрови на віче в Сколім. А la bonheur!
[Народ, 01.10.1893]