Денис Лукіянович. Фото.
Денис Якович Лукіянович (псевд. і крипт. – Л. Журбенко, Іван Левицький, Ів. Макуха, Не-критик, Д. Л., Л. Ж., Д. Л-ч. та ін.; 13 вересня 1873 р. с. Городниця, тепер Гусятинського р-ну Тернопільської обл. – 28 січня 1965 р., м. Львів) – письменник, літературознавець, публіцист, педагог. Народився Д. Лукіянович у родині сільського вчителя. Батько письменника – Яків, закінчив духовну семінарію. Проте священиком не став, оскільки мав хрипливий голос. Зрештою після майже десятилітнього вчителювання Я. Лукіянович працював поштовим експедитором. Матір за освітою була вчителькою та походила з польської родини (Д. Лукіянович зазначав, що брат її матері навіть брав участь у польському повстанні 1831 р.).
Початкову освіту Д. Лукіянович отримав у рідному селі. Вочевидь із середини 1880-х років навчався в Станиславівській гімназії. У 1889 р. дебютував оповіданням «Сабашева вечеря». Проте за участь у таємному гуртку «Поступ» Д. Лукіянович у 1890 р. виключений із шостого класу гімназії. Був заарештований і навіть шість тижнів перебував в ув’язненні. Звідси «матуру» (іспити на атестат зрілості) Д. Лукіянович був змушений складати екстерном. На протязі 1894–1900 рр. Д. Лукіянович навчався в Львівському університеті. Був членом місцевого студентського товариства «Академічне братство» (з 1896 р. «Академічна громада»). Входив до складу Наукового товариства ім. Шевченка (у 1905–1907 рр. належав до його виділу – правління). З 1907 р. (з перервами) – на педагогічній роботі.
У роки Першої світової війни Д. Лукіянович був мобілізований до війська. В 1914–1917 рр. служив у дивізійному суді в м. Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ). Наприкінці війни Д. Лукіянович продовжив викладацьку роботу (вчителював у гімназіях Львова, Рогатина та Перемишля). У 1934–1939 рр. був головою Товариства наукових викладів ім. П. Могили. З осені 1939 р. і до середини 1950-х років Д. Лукіянович – доцент кафедри української літератури Львівського університету. Кандидат філологічних наук (1947). Водночас протягом 1944–1946 рр. працював науковим співробітником у Львівському музеї І. Франка (тепер Дім Франка). У радянські часи всупереч волі Д. Лукіяновича його прізвище здебільшого писали як «Лук’янович».
Ще із 1894 р. Д. Лукіянович співпрацював із редакціями часописів «Народ», «Літературно-науковий вістник», «Буковина», «Дзвінок» та ін. В 1895 рокі став засновником і видавцем «Універсальної бібліотеки». Окремими виданнями вийшли його твори: дебютна збірка «Новели Дениса Лукіяновича» (1895), «Ескізи і оповідання» (1897), повісті «За кадильну» (1902), «Від кривди» (1904), «Філістер» (1909), «Я – з більшістю» (1934), «Франко і Беркут: Біографічна повість» (1956) та ін. Автор досліджень: «Про Осипа Юрія Федьковича» (1913), «Про житє Тараса Шевченка» та «Про Шевченкові твори» (1914), «Ідеологічне насвітлення Шевченка в новіших дослідженнях» (1935) та ін.
Автор спогадів про І. Франка, Лесю Українку, В. Стефаника та ін. Також опублікував листи І. Франка до Уляни Кравченко, листи О. Рошкевич до письменника тощо. Водночас досліджував історію подвигу УСС на г. Маківка в 1915 р. Крім того, уклав хрестоматію з української літератури для шкіл.
Помер Д. Лукіянович 28 січня 1965 р. у Львові. Похований на Личаківському цвинтарі¹.
З початком навчання в Станиславові Д. Лукіянович поринув у громадсько-політичне життя міста. В той час у Галичині дуже поширеними були гімназійні гуртки. Останні відігравали доволі важливу роль у вихованні молоді. Д. Лукіянович під час навчання в Станиславівській гімназії, брав активну участь у місцевій учнівській громаді². Зрештою такі громади були для гімназистів на той час без перебільшення другою школою. «Учням гімназії суворо заборонялося читати газети, – згадував пізніше Д. Лукіянович, – а книжки дозволялося читати тільки з шкільної, дуже вбогої бібліотеки. Тому невеликий гурт наш об’єднався в таємне товариство “Поступ”. Ми читали книжки, обговорювали окремі питання, співали пісень»³. Водночас за твердженням Д. Лукіяновича гурток «Поступ» не був оформлений статутом⁴.
Водночас на придбання книжок для «Поступу» члени гуртка збирали гроші. Д. Лукіянович навіть їздив до Львова, щоб купити необхідну літературу. Так, у 1887 р. члени «Поступу» зібрали 20 гульденів на купівлю збірки І. Франка «З вершин і низин» та 10 гульденів на працю М. Павлика «Про русько-українські народні читальні»⁵. В ході поїздки до столиці галицького краю Д. Лукіянович придбав 60 книг у І. Франка. Крім того, письменник подарував Д. Лукіяновичу ще додаткових десять примірників своєї збірки та п’ять примірників розвідки М. Павлика про читальні⁶.
Зрештою збірка «З вершин і низин» І. Франка справила велике враження на Д. Лукіяновича. «Ця мала книжечка так промовила до мене, як Шевченко. Я зрозумів, що у Франковій бандурі грають Шевченкова душа і заклик», – писав Д. Лукіянович у своєму «Нарисі автобіографії»⁷. На період навчання Д. Лукіяновича в Станиславівській гімназії припадають і його перші проби пера. Відомо, що він писав вірші, переробляв для учнівського драматичного гуртка казку М. Шашкевича «Олена». Також створив для згаданого гуртка «фантастичну картину» про Олексу Довбуша. Остання навіть була поставлена на самодіяльній сцені⁸.
За свідченням Д. Лукіяновича саме під враженням від збірки «З вершин і низин» він навіть вирішив «відзначити» 100-річчя Французької революції 1789 р., організувавши в Станиславові з десятком своїх однодумців – гімназійних товаришів щось на зразок «мітингу» та «демонстрації». Такий захід вочевидь за ініціативи Д. Лукіяновича відбувся в м. Станиславові у червні 1889 р. З цієї нагоди до міста з’їхалися представники інших таємних молодіжних гуртків і влаштували свого роду з’їзд гімназистів. Так, коломийський гурток на з’їзді представляли В. Стефаник, Лесь Мартович і Филипів. Зрештою Д. Лукіянович пізніше згадував, що «на святковому концерті, влаштованому самими ж гімназистами, читалися твори Шевченка, Франка, співалися народні пісні. Лесь Мартович прочитав своє оповідання “Лумера”»⁹.
Водночас із другої половини 1880-х років помітної популярності серед учнівської і студентської молоді Галичини набувають соціалістичні ідеї¹⁰. Цілком імовірно, що соціалістичні ідеї серед гімназійної молоді Станиславова могли поширювати власне Д. Лукіянович та деякі інші члени згаданого вище таємного учнівського гуртка «Поступ». Хоча останній, не без участі Д. Лукіяновича, тоді по суті функціонував вже як нелегальне товариство. Крім Д. Лукіяновича до гуртка належало близько 30 учнів ІІІ–VII класів Станиславівської гімназії і декілька – з місцевих реальної школи та вчительської семінарії. Водночас гурток підтримував зв’язок із станиславівськими залізничниками, місцевим учителем І. Зубалем, дрібним службовцем і соціалістом Щ. Творовським. Крім того з гуртками із інших міст Галичини: гімназистами Львова, Тернополя, Стрия та Коломиї¹¹.
Очевидно, що при гуртку існувала таємна бібліотека, де було чимало книг, заборонених шкільною владою. Д. Лукіянович та інші члени гуртка читали твори І. Франка, М. Павлика, М. Драгоманова, газети «Діло», «Батьківщина», часопис «Зоря», брошури товариства «Просвіта», «Русько-української бібліотеки» Є. Олесницького (1884–1886) та інші видання. Також вивчали популярні серед тодішньої молоді твори Ч. Дарвіна, М. Чернишевського, К. Маркса, Ф. Енгельса та ін. Літературу соціалістичного змісту, зокрема й радикальний часопис «Народ» (виходив із січня 1890 р.), надсилали гуртківцям І. Франко та М. Павлик зі Львова¹².
Водночас ще в середині 1870-х років під впливом європейських соціалістичних ідей у Галичині поступово зароджується радикальний рух. Останній базувався на принципах позитивізму та немарксистського соціалізму. Прихильниками радикальної течії стали передусім представники тодішньої студентської молоді, зокрема, О. Терлецький, М. Павлик, І. Франко та ін. Враховуючи аграрний характер краю, радикали звертали особливу увагу передусім на селянство – основну соціальну базу нової течії. Загалом радикалізм у Галичині формувався двома шляхами: безпосередньо з Західної Європи, де він виник у кінці XVIII – на початку XIX ст., так і під значним ідейним впливом діячів із Наддніпрянської України (М. Драгоманов, С. Подолинський і ін.). А на початку жовтня 1890 р. у Львові була заснована Русько-Українська радикальна партія (далі – РУРП)¹³.
З вересня 1889 р. таємні збори гуртка «Поступ» відбувалися на квартирі Є. Косевича, куди власне перебрався й учень VI класу гімназії – Д. Лукіянович. Останній із жовтня 1889 р. фактично очолив гурток «Поступ». Більше того, Д. Лукіянович перебрав у свої руки керівництво соціалістичною агітацією. Він влаштовував у себе на квартирі збори, до яких залучав щораз більше учнів, давав їм соціалістичні книжки та часописи («Народ» та ін.). На зборах гуртківці також знайомилися з творами письменників та робили доповіді на різні теми: Д. Лукіянович – «Про походження людини», Є. Косевич – «Про народні пісні», М. Яцків – «Життя і творчість Воробкевича», Палагіцький – «Жіноча неволя» тощо. Після обговорення доповідей Д. Лукіянович роздавав гуртківцям книжки, здебільшого заборонені. Кожен був зобов’язаний на наступних зборах розповісти зміст прочитаної книги¹⁴. Зокрема зберігся недатований лист Д. Лукіяновича (вочевидь не раніше 1890 р.), де між іншим містилося прохання надіслати 12 примірників часопису «Народ» на ім’я станиславівського радикала Щ. Творовського. Крім того, Д. Лукіянович звертався до невідомого адресата також із проханням надіслати декілька брошур («просіть Д. Франка, щоб прислав»). Серед них: «Смерть Каіна» (3прим.), «Драгоманов М. Австро-руські спомини» (1867–1877). Ч. 1» (3 прим.), «Шевченко Т. Перебендя» (2 прим.), «Гава. Образок з життя підкарпатського народу. Написав Іван Франко» (2 прим.), М. Павлика «Про русько-українські народні читальні» (2 прим.) та декілька інших¹⁵.
До того ж, Станиславівський гурток видавав гектографований часопис під однойменною назвою «Поступ». Редактором цього видання був Д. Лукіянович. Всього вийшло чотири номери гектографованої газети «Поступ»¹⁶.
У березні 1890 р. Д. Лукіянович та інші члени гуртка «Поступ» допомагали місцевому товариству “Руська Бесіда” в організації шевченківських вечорниць у Станиславові. Так, Д. Лукіянович розповсюджував квитки на вечір. А частину зібраних коштів було передано на підтримку видання радикального часопису «Народ» у Львові¹⁷. На шевченківському вечорі, що відбувся 31 березня 1890 р. виступив І. Франко з доповіддю «Тополя Т. Шевченка»¹⁸. Про це Д. Лукіянович пізніше згадував: «У Шевченківські дні 1890 року Франка запросили зробити у Станіславі доповідь. Франко приїхав з дружиною. Але нас захопила не стільки доповідь (темою її була Шевченкова “Тополя”), скільки сама поява Франка»¹⁹.
Проте вже на початку березня 1890 р. хтось доніс дирекції Станиславівської гімназії, що між учнями V–VIІ-х класів начебто ведуться «антирелігійні розмови». Цим негайно зайнялися директор гімназії та обидва священики-катехіти – римо-католицький ксьондз Домбровський та греко-католицький священик М. Семенів. Було розпочато слідство. Директор гімназії разом з священиком почали перевіряти квартири деяких учнів. 25 травня 1890 р. на квартирі Д. Лукіяновича та Є. Косевича було проведено обшук і знайдено заборонену літературу й листи. Всього було допитано 38 учнів²⁰. Так, у донесенні місцевої Станиславівської поліції від 7 червня 1890 р., надісланому до Львівського намісництва, вказувалося й на зв’язки 19-річного В. Стефаника із станиславівською учнівською громадою: «Стефаник, учень Коломийської гімназії, листується з Д. Лук’яновичем, бо знайдено в останнього конверт з його адресою. Крім цього, він перебував під час зелених свят цього року в Станіславі, його бачили у товаристві Д. Лук’яновича та найбільш винних учнів, які його 1 червня цього року провожали на залізничний вокзал. [Він] (В. Стефаник. – Ю. Я.) від’їхав того ж дня до Коломиї з іншим невідомим на прізвище учнем, що прибув зі Львова і запитував згаданих вище учнів: «Чому ваша читальня розійшлася ?»²¹.
Зрештою очолюваний Д. Лукіяновичем у Станиславівській гімназії таємний гурток став кваліфікуватися поліцією як «антирелігійний і соціалістичний». Незабаром Д. Лукіянович і декілька інших учасників таємного гуртка були виключені з Станиславівської гімназії²². Розслідувавши справу, налякане керівництво місцевої гімназії вирішило на вчительській нараді 4 червня 1890 р. покарати Д. Лукіяновича та інших учасників гуртка. Справа виявилася настільки серйозною, що її остаточне вирішення взяла на себе тодішня крайова влада Галичини. Д. Лукіяновича та найбільш активних членів гуртка «Поступ» було притягнуто до судової відповідальності. Цим зайнявся аж львівський крайовий карний суд, який розглядав особливо важливі випадки. В результаті судового процесу учні Д. Лукіянович, Є. Косевич і К. Волянський були засуджені до різних термінів ув’язнення²³.
Так, у «Протоколі № ХХ засідання педради Станіславської гімназії від 4 червня 1890 р. в справі антирелігійної та соціалістичної агітації, яка проводилась учнями тутешньої гімназії» з цього приводу зазначалося наступне: «Директор пред’являє колективові протокол слідства в цих справах і доручає зачитати його, а також вилучені в Лук’яновича листи і доповіді … і відкриває дискусію… Після дискусії колектив ухвалює такі пропозиції: а) щодо Дениса Лук’яновича, учня 6-го класу, виключити з усіх крайових шкіл, більшістю в 14 голосів проти 10, які були за виключення з усіх австрійських шкіл». І далі: «Директор оголошує колективу, що забороняє учням Лук’яновичу, Волянському, Косевичу, Пітулеєві Петрові з 5-го «а», Крайовському Степанові з 5-го «б», Гординському Зіновію з 4-го «а» і Яцкову Михайлові з 4-го «б» відвідувати гімназію до остаточного вирішення їх справи крайовою шкільною радою»²⁴.
Водночас прізвище Д. Лукіяновича згадується в «Донесенні директора Станіславської вищої державної гімназії крайовій шкільній раді у Львові про наслідки слідства в справі учасників таємного учнівського гуртка, який існував у гімназії в 1889–1890 роках» від 6 червня 1890 р. У донесенні зазначалося: «Подаю високій раді протокол слідства в справі учнів тутешньої гімназії з приводу антирелігійних розмов і таємних зборів, що проводились з метою поширення антирелігійних та ворожих існуючому ладові настроїв, і доповідаю, що носіями цих тенденцій, які появилися ще в червні 1889 року, в Станіславі були: Савицький, тепер слухач Львівської політехніки, Володимир Будзиновський, колишній тутешній учень, який кінчив життя самогубством – утопився, і Лук’янович Денис, учень 6-го класу, який перейняв ці тенденції від свого старшого брата Олександра, учня Коломийської гімназії. А дальші сліди цього релігійного та морального зіпсуття ведуть до Франка і Павлика у Львові, які достачили вищеназваним книжки антирелігійного та соціалістичного змісту». І далі: «По від’їзді Савицького до Львова в жовтні 1889 року і смерті Будзиновського керівництво тією агітацією взяв у свої руки Денис Лук’янович і влаштовував у себе на квартирі збори, до яких залучав щораз більше учнів, давав їм соціалістичні книжки і газети «Народ» та «Батьківщина» і настроював доповідями проти релігії і суспільного ладу. Це розкрилося в середині травня цього року, коли окремі учасники цих зборів повели блюзнірські розмови, чим викликали обурення в товаришів по навчанню, які повідомили про це ксьондзів-катехітів. Розслідування цих розмов та обшук були проведені мною за участю ксьондза Семенова на квартирі Лук’яновича і Косевича, а також перехоплена поштова листівка Палагіцького, учня 7-го класу гімназії в Стрию, показали всю серйозність та розмах цієї справи. Як додаток подаю високій раді протокол засідання педради з пропозицією про виключення семи учнів – почасти з усіх і почасти з тутешнього закладу, книжки і листи, вилучені при обшуку у Лук’яновича, доповідь Пітулея та персональні дані про учнів, які мають бути виключені згідно з цим донесенням… Всім сімом учням заборонив відвідувати гімназію аж до вирішення цієї справи»²⁵.
Відповідним було і «Рішення крайової шкільної ради у Львові в справі учасників таємного учнівського гуртка в Станіславській гімназії від 24 червня 1890 р.». Там між іншим вказувалося, що «Згідно зі звітом дирекції від 6 червня 1890 р. ц. к. крайова шкільна рада виключає тимчасово з тамтешнього закладу учнів: Дениса Лук’яновича з 6-го класу, Євгена Косевича, Купріяна Волянського, Петра Пітулея з 5-го класу, а також Зіновія Гординського і Михайла Яцкова з 4-го класу за проголошування на постійних спільних сходинах ідей, ворожих існуючому суспільному ладові і таких, що свідчать про їх релігійну та моральну розбещеність, залишаючи за собою право надалі загострити цю дисциплінарну кару – залежно від наслідків карно-судового слідства, яке має відбутися в цій справі». Звідси «дирекції належить повідомити батьків вищеназваних учнів про визначені їм покарання й одночасно повідомити Созонта Пітулея, міщанина з Калуші, та Якова Лук’яновича, поштового експедитора в Городниці біля Гусятина, про те, що крайова шкільна рада їх прохання про залишення їх (синів) у тутешній гімназії не взяла до уваги. Протокол педради та матеріали слідства проти названих учнів будуть повернуті дирекції пізніше»²⁶.
Збереглося також і «Рішення крайової шкільної ради у Львові у справі таємного учнівського гуртка Станіславської гімназії, після оголошення судового вироку, від 7 травня 1891 року». В документі повідомлялося, що «посилаючись на звіт від 6 червня минулого року л. 309, доводимо до відома дирекції, що ц.[ісарсько-]к.[оролівська] крайова шкільна рада виключила колишніх учнів тамтешнього закладу: Дениса Лук’яновича, що народився 1873 року в Городниці, віросповідання греко-католицького, Євгена Косевича, що народився 1875 року у Фаліші, віросповідання греко-католицького, та Купріяна Волянського, що народився 1874 року в Братишеві, віросповідання греко-католицького, засуджених ц.[ісарсько-]к.[оролівським] Львівським крайовим судом у карних справах до ув’язнення за злочин зневажання релігії відповідно до § 122 к[арного] з[акону], з усіх середніх шкіл Галичини; а колишніх учнів тамтешнього закладу Петра Пітулея, Степана Крайковського, Зіновія Гординського і Михайла Яцкова виключила ц.[ісарсько-] к.[оролівська] крайова шкільна рада з тамтешнього закладу за участь у заборонених сходинах». Звідси «дирекції пропонується повідомити батьків Пітулея, Крайковського та Яцкова про це виключення з поясненням, що, якби мали намір надалі посилати своїх синів до публічних шкіл, то повинні подати заяву ц. к. крайової шкільної ради, посилаючись на цей рескрипт, а ц.[ісарсько-] к.[оролівська] крайова шкільна рада вкаже їм заклад, який їх сини зможуть відвідувати»²⁷.
Водночас Д. Лукіянович із цього приводу пізніше згадував: «У тому ж самому (1890) році шістьох членів нашого “Поступу” випадково викрили, і вони були виключені з гімназії. Тільки трьох нас спіткала судова кара. Перед нашим судовим процесом Франко надрукував у “Кур’єрі Львовскім” п’ять своїх статей, протестуючи проти поліцейських методів, якими користується школа, і викрив чорну роль польського катехита. Дискутуючи на загальні теми виховання молоді, він попередньо виступив в оборону нашого “Поступу”»²⁸. Відомо, що Д. Лукіянович був засуджений на шість тижнів ув’язнення. Крім того, Д. Лукіяновичу довелося складати «матуру» екстерном. Про своє важке становище він інформував 10 червня 1891 р. із с. Городниця діяча РУРП і представника групи т. зв. «молодих» радикалів В. Охримовича: «Я сиджу на силі – по тюрмі ще досеі пори хорую. До шкіл не можна ходити»²⁹.
Водночас до «молодих» радикалів, як згадував пізніше В. Охримович, належав і сам Д. Лукіянович: «Українська радикальна партія в перших роках свого існування обіймала два покоління людей. До старшого покоління належали Михайло Павлик, Іван Франко, Щасний Сельський, Северин Данилович, Іларіон Герасимович, Творовський, Роман Яросевич, до молодшого покоління – Кирило Трильовський, Євген Левицький, Микола Ганкевич, я, В’ячеслав Будзиновський, Василь Стефаник, Іван Кунців, Юліян Бачинський, Євген Вацик, Василь Бережанський, Денис Лукіянович і багато інших. І серед старшого, і серед молодшого покоління були дуже великі індивідуальні різниці і в поглядах, і в темпераментах»³⁰.
Правда говорити про дуже активну участь Д. Лукіяновича в РУРП на початку 1890-х років складно. Передусім він проживав тоді на провінції, звідси просто фізично не міг брати такої безпосередньої участі в діяльності радикальної партії (головний осередок РУРП знаходився у м. Львові). Водночас збереглася кореспонденція Д. Лукіяновича, надіслана ним із с. Городниця взимку 1892 р. до редакції радикальної газети «Хлібороб» у Коломиї³¹. Як наслідок у лютневому номері газети того ж року було надруковано допис Д. Лукіяновича, підписаний псевдонімом «Банащук»³².
У 1894 р. Д. Лукіянович вступив у Львівський університет і став членом студентського товариства «Академічне брацтво». Зрештою в березні 1895 р. Д. Лукіянович у числі інших студентів був присутній на габілітаційній лекції І. Франка. Про це Д. Лукіянович детально написав у одному з своїх спогадів про письменника під назвою «Політично ненадійний»: «У березні 1895 року Франко габілітувався у Львівському університеті на кафедру української мови і літератури. Тоді я був членом “Академічного братства”, заснованого за участю І. Франка в 1882 році. Він читав там доповіді, під його і Павликовим впливом братство стало радикальним, для бібліотеки, крім соціалістичних брошур і книжок українською, польською і німецькою мовами, були придбані твори російських письменників. Разом з усіма “братчиками” і я, особисто знайомий з Франком ще від 1887 року, хвилювався за нього»³³.
Разом із тим восени 1894 р. Д. Лукіянович розпочав діяльність у редакції радикального львівського часопису «Народ» (на протязі жовтня 1890 – червня 1893 років був органом РУРП)³⁴. «Від жовтня 1894 року я працював у “Народі”», – згадував пізніше Д. Лукіянович. І додавав: «В редакції «Народу» я бачив Франка, але він заходив туди рідко, приносив статті, з Павликом перекидався тільки кількома словами. Франко був тоді надміру перевантажений (заробляв на прожиток в газеті “Кур’єр Львівський”) […]»³⁵. Зрештою перша публікація Д. Лукіяновича в «Народі» під назвою «Збори общ.[ества] ім.[ені] Качковского і пару слів на увагу молодим москвофілам» була надрукована в жовтневому номері журналу за 1894 р.³⁶. Власне незадовго до цього Д. Лукіянович та інші студенти звернулися до М. Павлика, щоб він переїхав із редакцією «Народа» назад у Львів. Д. Лукіянович разом із іншими «молодими» радикалами погоджувалися допомагати М. Павлику в видавництві «Народу». М. Павлик погодився переїхати до Львова та друкувати матеріали «молодих» без своїх жодних редакційних втручань³⁷. Зрештою на початку листопада 1894 р. М. Павлик із редакцією часопису «Народ» знову повернувся у Львів³⁸. З цього приводу Д. Лукіянович писав, що «у Львові молодіж витала п. П.[авлика] взагалі прихильно а кількох з нас було помічних при урядженю кватири»³⁹.
Натомість 16 грудня 1894 р. Д. Лукіянович вочевидь був присутній на народному віче, яке відбулося у Львові в залі міської ратуші. Захід був організований політичним товариством радикалів «Народна воля» (засноване в Коломиї у травні 1893 р.)⁴⁰. Ввечері в залі ратуші було відзначено 30-річний ювілей діяльності М. Драгоманова. З промовами виступили Д. Лукіянович та ін.⁴¹. Цілком імовірно, що Д. Лукіянович міг бути присутнім на зборах діячів РУРП 14 липня 1894 р. у Львові. На останніх між іншим і було вирішено святкувати ювілей М. Драгоманова⁴².
Зокрема, на ювілейному вечорі, присвяченому М. Драгоманову, Д. Лукіянович сказав наступне: «Яко послідному бесідникови, не прийдеся мені щось нового сказати до того, що було вже сказано днесь про М. П. Драгоманова. Знаю, що годі промовами обняти всесторонну діяльність нашого велитня, що лиш більше або менше ясне світло можемо кинути на головні напрями єго діяльности, – але мені ходить о зазначенє становиска академічноі молодіжи супротив Драгоманова». І далі: «я підношу факт, що Драгоманов звертався до молодіжи […] бо молодіж все найприступнійша для ідей, все іх плекає і не знає переділу між словом а ділом. Драгоманов сіяв зерна науки і поступу між молоду громаду […]. Все і всюда через молодіж приходили «відродженя», «нові епохи». Ми ідемо за нашими проводирами і можна на нас уповати. Ми каменярі, а Драгоманов дає нам молот в руки, то є науку. Єі зарево нам вкаже «де дніє». І ту ми впять возьмем за взір Драгоманова. Зазначую ту з вагою єго посвяченє за ідею. Се ставить єго між мучеників за правду, і перед нами підносить єго на пєдесталь святости. Стремлячи до здійсненя єго задушевних бажань, наставляючись працювати після єго заповіту, приготовляєм для него найпевніщий тріюмф правді, а с тим і єму. І так тепер ми, свідомі своєі ціли, ідемо прямо на зустріч новим часам і противним хвилям кажемо:
І деж в світі тая сила,
Що би в бігу нас спинила,
Щоб вгасила мов огонь,
Розвидняючийся день !»⁴³.
16 грудня 1894 р. одразу після закінчення народного віча, відбулися установчі збори культурно-просвітнього товариства РУРП – «Поступ». Членом товариства став також і Д. Лукіянович. Його було обрано до складу т. зв. «виділу» товариства «Поступ»⁴⁴.
Прізвище Д. Лукіяновича також згадується в списку гостей, запрошених на з’їзд РУРП 15 грудня 1894 р. у Львові в «справі реорганізації партії»⁴⁵. Однак на цьому з’їзді радикальної партії, відомий конфлікт між «молодими» та «старими», що розпочався ще від заснування РУРП, тільки поглибився⁴⁶. Напередодні цього з’їзду РУРП, Д. Лукіянович разом із впливовими діячами «молодшого» крила РУРП В. Охримовичем і В.Будзиновським не підтримав пропозицію «старих» радикалів поставити на порядок денний з’їзду питання зміни програми партії. Тому наполягання на з’їзді делегатами «старших», користуючись із недостатнього представництва «молодих», на коригуванні програмних положень у диктованому ними напрямі тільки поглибило згаданий вище конфлікт поколінь у РУРП⁴⁷.
Зрештою Д. Лукіянович у своїй статті «В обороні “молодих”» зауважив, що «по вічу (очевидно мається на увазі віче 16 грудня 1894 р. – Ю. Я.) робота робила ся далі, але старші спочили на лаврах: “Народа” вперто не видавав П.[авлик], а ще гірше затяв ся з “Хліборобом” Данилов.[ич]»⁴⁸. Тому після ряду невдалих спроб скорегувати партійну програму відповідно до свого світогляду Д. Лукіянович та інші «молодi» зосередили значну увагу на внутрiпартiйнiй iдейнiй боротьбi зi «старшими» радикалами-драгоманiвцями, у першу чергу М. Павликом. Останнім значною мірою були невдоволені й інші діячі старшого покоління, зокрема т. зв. «коломийська група» (І. Гарасимович, С. Данилович та ін.)⁴⁹.
Д. Лукіянович, як видно з його листів до В. Охримовича, активно відстоював у дискусіях зі «старшими» погляди молоді. Так, він був змушений спростовувати абсурдні, хоч і типові для політичних опонентів того часу звинувачення молоді в космополітизмі, раціоналізмі в справах віри тощо з боку М. Павлика та С. Даниловича. «Старші» також закидали «молодим» запозичення з програми РУРП, з приводу чого молодь кепкувала, що, мовляв, як хтось їде возом, то йому здається, що дерева йдуть назустріч із поклоном⁵⁰.
Разом із тим «молоді» радикали тоді ще не відчули сил, достатніх для створення своєї окремої партії. Лише наприкінці 1894 р., як свідчить лист Д. Лукіяновича до В. Охримовича, вони зробили першу спробу організувати у Львові товариство українських міських робітників⁵¹. Так, 23 грудня 1894 р. із с. Городниця Д. Лукіянович в листі до В. Охримовича писав: «Нам може удасть ся завязати руске товариство (соціял.[істичне] розумієсь !) робітниче у Львові. Буде поле попису для Ганкевича, єсли єго стягнемо до Львова»⁵².
Загалом Д. Лукіянович із кінця 1894 р. у силу різних обставин виділявся як один із провідних діячів групи «молодих» радикалів. Так, уже взимку 1895 р. Д. Лукіянович за дорученням РУРП, а по суті М. Павлика, виїздив на Наддніпрянську Україну. В Києві між іншим Д. Лукіянович мав зустріч із меценатом РУРП – М. Ковалевським. Про результати поїздки Д. Лукіяновича написав 11 лютого 1895 р. М. Павлик у листі до М. Драгоманова. Так, М. Павлик інформував вченого: «Вчера вернув христьанин (Д. Лукіянович. – Прим. М. Павлика. – Ю. Я.) із К. (Київа. – Прим. М. Павлика. – Ю. Я.). A.[rbeit] G.[eber] (М. Ковалевський. – Ю. Я.) каже, шчо “Народ” мусить виходити, шчо пішле незабаром 300 р. а решту покриjе літом с.[его] р.[оку] (,) тим часом jак самого довгу за 1894 jе 200 р., котрі треба заплатити зараз. Зо 100-ма ж р. можна видати 2 нри. Ja предкладав перестати видавати “Народ”, а звернути більше уваги на "Поступ". A.[rbeit] G.[eber] каже, шчо jего “Поступ” нічогісінько не обходить. Так само, каже, не обходьать нас ані “Хлібороб”, ані вибори – робіть, шчо хoчете. При нагоді шче раз вилаjав мене за Броди і “Хлібороба” і, розуміjесьа, не взьав на себе видатку на те. А тілько присуд A.[rbeit] G.[ebera] видавати далі “Народа” дльа мене каторга і матеріально і морально»⁵³.
Крім того, у результаті службового візиту Д. Лукіяновича до Києва взимку 1895 р. М. Ковалевський, зацікавлений у регулярності виходу «Народу», поставив перед М. Павликом вимогу ввести у склад редакції В. Охримовича⁵⁴. Щоправда, ще 23 грудня 1894 р. Д. Лукіянович (очевидно, знав ситуацію в редакції часопису «Народ» з середини) сумнівався в щирості намірів редактора М. Павлика. При цьому Д. Лукіянович ділився в листі з В. Охримовичем припущенням, що «Павлик умисно против Вас іде, аби не мати чоловіка побіч себе, що домагаєсь одноцільности і напряму постоянного від політичної часописі», тому у плані співпраці ймовірніше віддасть перевагу І. Франку⁵⁵. Правда в березні 1895 р. В. Охримович таки став платним співробітником журналу «Народ». А це безумовно, сприяло посиленню позицій Д. Лукіяновича, В. Охримовича та інших «молодих» у РУРП⁵⁶.
Вочевидь Д. Лукіянович увійшов до складу редакції новоствореної радикальної газети для селянських мас «Громадський голос». 20 березня 1895 р. редакцію останньої М. Павлик передав у руки львівських «молодих» радикалів на чолі з В. Будзиновським⁵⁷. Того ж дня М. Павлик у листі до Лесі Українки писав: «Отже, против мене і виступили найбільше якраз Будзиновський і Турбацький, […] та ще Лукіянович, той самий, що наговорив [с]тільки фраз на ювілеї дядька (М. Драгоманова. – Ю. Я.) про те, що він і вони ідуть за нами («старшими» радикалами. – Ю. Я.) і «на них можна числити»⁵⁸.
У травневому номері часопису «Народ» за 1895 р. М. Павлик розмістив спрямовану фактично проти себе статтю Д. Лукіяновича, «В обороні “молодих”», додавши при цьому свою коротку передмову⁵⁹. Додамо, що в статті Д. Лукіяновича також йшла мова і про ставлення «молодих» до відомої тоді дискусії, спровокованої радикалом Л. Турбацьким, із приводу об’єднання РУРП із Галицькою соціал-демократичною партією⁶⁰. Нагадаємо, що дискусію, яка тяглася п’ять місяців, спричинила перепалка між М. Павликом і Л. Турбацьким. Так, передруковуючи в 1895 р. у квітневому числі «Народа» з лондонського «Przedswit-а» статтю «Українські радикали і соціальна демократія», М. Павлик у преамбулі до публікації зауважив, що «тепер тими нашими людьми витирають всі кути – в польських газетах і організаціях проти їх товаришів – запевне, не в користь нашого народного і соціального достоїнства…».. Тоді «В обороні “молодих”» і виступив Д. Лукіянович⁶¹.
Першодрук статті Дениса Лукіяновича «В обороні “молодих”» у часописі «Народ» (1895. – № 9).
Проте судячи зі згаданої статті Д. Лукіяновича ставлення «молодих» радикалів до питань, порушених у дискусії, було двояким: з одного боку, вони боронилися від звинувачень М. Павлика, з другого – відмовилися підтримати Л. Турбацького у його заходах до підпорядкування українського пролетаріату впливам польської соціал-демократії⁶². А В. Будзиновський про цей епізод із Д. Лукіяновичем і М. Павликом згодом написав так: «Яке напруженнє було між Драгоманівцями і молодими радикалами-націоналами, свідчить письмо Дениса Лукіяновича “В обороні молодих”. З сего письма Павлик сконфіскував усю мериторичну частину, в котрій Д. Л.[укіянович] обговорює ріжницю між неполітичною національною програмою “старих” і державною програмою “молодих” радикалів. Во злобі своїй чи з наївности, гадаючи, що автора письма осмішить, Павлик видрукував (Народ 1895 ст. 139) тільки докори звернені проти него самого»⁶³.
Про ситуацію, що склалася в РУРП, і власне про свій конфлікт із Д. Лукіяновичем, М. Павлик інформував Лесю Українку. Так, 4 червня 1895 р. М. Павлик у листі до письменниці писав, що «вона (стаття Д. Лукіяновича «В обороні “молодих”». – Ю. Я.) для мене найтяжчий удар, бо з Лукіяновича я хотів зробити alter ego і його-то я посилав і в Київ, не певний, що зробити з «Народом». Лукіяновичі хотять конче, щоби я приймав Будзиновського за платного робітника на місце Охрімовича, але Б[удзиновський] хитрий інтригант (стаття Л[укіянови]ча написана в порозумінні з ним), а після неї мені просто не хочеться їх бачити і думати про це. Такої молодіжі, мабуть, нема та й не було в світі. Впрочім, їх усього 2 – 3 душі»⁶⁴.
За такої «рекомендації» М. Павлика, поставилась до Д. Лукіяновича насторожено й сама Леся Українка. Зрештою в своєму листі до М. Павлика вона відгукнулась про Д. Лукіяновича досить неприхильно⁶⁵. Водночас із приводу згаданої публікації Д. Лукіяновича, Леся Українка в листі до М. Павлика від 8 червня (27 травня) 1895 р. писала таке: «Отримали ми “Народ” (1 і 2 наклади) і “духом сокрушились, зачем читать учились”… Ні, справді, хіба ж це стаття, оте, що Лукіянович намазав? А ясно тільки те, що він хоче втоптати Вас в болото»⁶⁶. І при цьому запитувала М. Павлика: «Як може тепер Лукіянович e tutti quanti хотіти бути постійними співробітниками “Народу” поруч з Вами?. Властиве, їм з самого початку не було чого збивати колотнечу з Вами (і Вам не треба було виносити всього в друк), але як се вже сталось, то тепер не можна йти поруч, як ні в чім не бувало, без жадних дальших розмов»⁶⁷.
Так дивилася Леся Українка на Д. Лукіяновича і загалом на взаємини в середовищі радикалів у середині 1890-х років. Про характер подальших відносин розповів сам Д. Лукіянович у своїх спогадах про знайомство з Лесею Українкою⁶⁸. Зрештою про «свинство» Д. Лукіяновича згадував М. Павлик також і в листі до Л. Драгоманової від 22 серпня 1895 р.⁶⁹. Водночас 7 червня 1895 р. М. Павлик Лесі Українці писав: «Простіть і за те, що напечатав на себе лайку Лукіяновича – щось таке гидке, що я не приберу йому і назви. In puncto мови, стилю, навіть смислу і інтерпункції, “молоді” зовсім дикуни, хоть про новели Лукіяновича треба сказати, що в них видно талант, обсервацію»⁷⁰. А 10 червня 1895 р. додавав: «Щодо статті Лукіяновича, то маєте повну рацію; мені й самому гидко було містити її, я не зробив би сього, якби йшло діло не про мене, бо інакше “молоді” мали би притику кричати на мій деспотизм, і публіка думала би, що хтозна, які мудрості їхні не помістив, – а так бодай люди будуть знати, хто такі Лукіяновичі і кілька правди в їх наріканнях на мене»⁷¹.
Водночас із особливою прикрістю сприйняв черговий конфлікт у РУРП і М. Драгоманов. Так, у листі до Д. Лукіяновича від 6/7 червня 1895 р. він зазначав, що «теперішній розкол власне зовсім лишній, бо напр.[иклад] Гр.[омадський] Г.[олос] нічого в собі спеціально соц.[іал-]дем[ократичного] немає…»⁷². Водночас М. Драгоманов у згаданому листі до Д. Лукіяновича між іншим наполегливо закликав радикалів розгортати роботу в містах як серед інтелігенції, так і серед ремісників, робітників та представників інших міських станів, передбачаючи важливу роль міського населення у майбутніх політичних подіях⁷³.
Зрештою на початку серпня 1895 р. із Болгарії написала листа до Д. Лукіяновича власне і Леся Українка: «Вибачайте, що посилаю Вам остатній лист мого дядька не в оригіналі, а в копії […]. Я не знала Вашої адреси (лист не був приготований до посилки, був без конверта) і мусила чекати, поки д. Павлик здобуде її, а се сталось тільки недавно. Не можу не додати, що в дядьковім листі далеко не виражений той смуток, в який увели його с[у]перечки в рад[икальній] партії […]. Листи з Галичини, а надто остатній № “Нар[оду]” були справжнім лихом для нас всіх, що бачили дядьковий стан здоров’я. Та що про се говорити! Я не знаю навіть, чи Вам цікаво се»⁷⁴.
Особисте знайомство Д. Лукіяновича з Лесею Українкою відбулося в вересні 1898 р. у Києві. Саме тоді в місті відбувався таємний з’їзд української молоді. Від львівської молоді був делегований Д. Лукіянович, а з Відня – Р. Сембратович. Про знайомство з поетесою та загалом про свою мандрівку на Наддніпрянщину Д. Лукіянович оповів у своїх спогадах «Поїздка на Україну і зустріч з поетесою»⁷⁵. Так, Д. Лукіянович пізніше згадував: «Мою першу зустріч з Лесею Українкою попередило листування, точніше одноразова виміна листів у 1895 році з приводу тодішнього становища радикальної партії в Галичині (УРП) і моєї статті про неї. Власне, ця стаття була темою розмови при моїй першій зустрічі з поетесою в Києві 1898 року. Лариса Косач перебувала в 1895 році у свого дядька професора Драгоманова в Софії, отже, була свідком того, яке прикре враження зробив на Драгоманова розлам серед правління, зокрема, і моя стаття в “Народі” п.[ід] н.[азвою] “На оборону молодих”. Драгоманов написав тоді до мене лист, у якому просив вияснити йому всі справи ближче. Та не встиг уже вислати листа, бо постигла його смерть. Отже, Леся Петрівна написала до мене про це все і попросила вдоволитися копією листа Михайла Петровича, а оригінал хай би залишився родині. Я пристав на цю пропозицію. Саму ж поетесу особисто пізнав я тільки згодом»⁷⁶. Перебуваючи в Наддніпрянській Україні, Д. Лукіянович між іншим відвідав М. Лисенка, побував у Каневі на Чернечій горі, а також у Чернігові в М. Коцюбинського⁷⁷. Зберігся також і лист Д. Лукіяновича до М. Павлика від 10 (22) вересня 1898 р. про зустріч з Лесею Українкою у Києві та передачу від неї матеріалів до Львова⁷⁸.
Водночас на початку 1895 р. у Львові Д. Лукіянович заснував видавничу серію «Універсальна бібліотека»⁷⁹. В першому випуску «Бібліотеки» вийшла «відбиткою» стаття В. Будзиновського «Хлопська посілість у Галичині», надрукована на сторінках радикального часопису «Народ» у 1894 р.⁸⁰. Водночас у травневому номері «Народу» за 1895 р. було вміщено коротке оголошення про вихід у світ в друкарні Ставропігійського Інституту наступного, ІІ-го випуску «Бібліотеки». Це були власне «Новели» Д. Лукіяновича. Брошуру можна були придбати за 40 кр.⁸¹. Заручившись восени 1895 р. фінансовою підтримкою Д. Лукіяновича, діяч РУРП Ю. Бачинський видав свою відому «Україну irredent-у» як шосту книжку «Бібліотеки…»⁸².
Титульна сторінка першого видання праці Ю. Бачинського «Україна irredenta». Львів, 1895 р.
У 1897 р. накладом Д. Лукіяновича в Чернівцях у «Бібліотеці політичній» вийшла брошура «Подїл Галичини. Реферат Юліяна Бачинського виголошений на VI з’їзді русько-української радикальної партиї у Львові з дня 19 вересня 1897»⁸³. Водночас Д. Лукіянович був присутній на VII з’їзді РУРП, що відбувся 30–31 жовтня 1898 р. у Львові⁸⁴. Після розколу РУРП у 1899 р. Д. Лукіянович поряд із М. Павликом, К. Трильовським, Л. Бачинським та іншими радикалами залишився в складі партії.
___________________________________-
¹ Гуменюк М. Сучасник Івана Франка / М. Гуменюк // Жовтень. – 1963. – № 9. – С. 114–115; Лукіянович Денис // Енциклопедія українознавства. – Львів, 1994. – Т. 4. – С. 1384; Полєк В. Відомі педагоги Прикарпаття. Біографічний довідник (до 1939 року). Том перший / Володимир Полєк, Дмитро Дзвінчук, Юрій Угорчак. – Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 1997. – С.100; Баб’як П. Лукіянович Денис Якович / П. Баб’як // Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника / За ред. М. М. Романюка. – Львів, 2003. – Вип. 10. – С. 287–288; Баб’як П. З архівної спадщини Дениса Лукіяновича / П. Баб’як // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника / НАН України. ЛНБ ім. В.Стефаника; Редкол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. – Львів, 2004. – Вип. 12. – С. 495; Ільницький М. М. Лукіянович Денис Якович / М. М. Ільницький // Енциклопедія історії України: У 10 т. / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. – К.: Наук. думка, 2009. – Т. 6: Ла – Мі. – С. 294–295; Шалата М. Й. Лукіянович Денис Якович / М. Й. Шалата // Енциклопедія сучасної України. – К., 2017. – Т. 18. Лт – Малицький. – С. 99.
² Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком / Д. Лукіянович // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 317; Гуменюк М. Сучасник Івана Франка / М. Гуменюк // Жовтень. – 1963. – № 9. – С. 115.
³ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком / Д. Лукіянович // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 317.
⁴ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком. – С. 319.
⁵ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком. – С. 317; Лукіянович Д. Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах / Д. Лукіянович // Жовтень. – 1945. – № 6. – С. 58; Арсенич П. Таємний гурток Дениса Лукіяновича / П. Арсенич // Комсомольський прапор. – 1962. – № 133 (613). – 4 листопада.
⁶ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком. – С. 318; Лукіянович Д. Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах / Д. Лукіянович // Жовтень. – 1945. – № 6. – С. 58.
⁷ Гуменюк М. Сучасник Івана Франка / М. Гуменюк // Жовтень. – 1963. – № 9. – С. 115.
⁸ Там само.
⁹ Лукіянович Д. Ясній пам’яті товариша / Д. Лукіянович // Василь Стефаник у критиці та спогадах. Статті, висловлювання, мемуари. – К.: Вид-во художньої літератури «Дніпро», 1970. – С. 394; Гуменюк М. Сучасник Івана Франка. – С. 115; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 43.
¹⁰ Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 104–105.
¹¹ Державний архів Івано-Франківської області (далі – ДАІФО), ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 39, 39 зв.; Лукіянович Д. Ясній пам’яті товариша / Д. Лукіянович // Василь Стефаник у критиці та спогадах. Статті, висловлювання, мемуари. – К.: Вид-во художньої літератури «Дніпро», 1970. – С. 394; Арсенич П. Таємний гурток Дениса Лукіяновича / П. Арсенич // Комсомольський прапор. – 1962. – № 133 (613). – 4 листопада; Таємний учнівський … / Публікацію підготував Я. Мельничук // Жовтень. – Львів, 1966. – № 9. – С. 133–134.
¹² ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 39, 39 зв.; Арсенич П. Таємний гурток Дениса Лукіяновича / П. Арсенич // Комсомольський прапор. – 1962. – № 133 (613). – 4 листопада; Таємний учнівський … / Публікацію підготував Я. Мельничук // Жовтень. – Львів, 1966. – № 9. – С. 133–134.
¹³ Кравець М. М. До питання про Русько-Українську радикальну партію у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. / М. М. Кравець // З історії західноукраїнських земель. – К., 1957. – Зб. 2. – С. 124, 126–128; Himka J.-P. Socialism in Galicia. The Emergence of Polish Social Democracy and Ukrainian Radicalism (1860–1890). – Cambridge, 1983. – P. 167; Кугутяк М. В. Радикальна партія в Східній Галичині / М. В. Кугутяк // Український історичний журнал. – К., 1990. – № 10. – С. 55; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 175.
¹⁴ ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 39, 39 зв.; Арсенич П. Таємний гурток Дениса Лукіяновича; Таємний учнівський … . – С. 133–134.
¹⁵ Відділ рукописних фондів і текстології Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України (далі – ВР ІЛ), ф. 3 (Франко І.), од. зб. 1607, арк. 66.
¹⁶ Лукіянович Д. Ясній пам’яті товариша. – С. 394; Лукіянович Д. Мандрівка Івана Франка по львівських квартирах / Д. Лукіянович // Жовтень. – 1945. – № 6. – С. 58; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 43.
¹⁷ Таємний учнівський … . – С. 133.
¹⁸ Мороз М. Літопис життя і творчості Івана Франка: у 3 т. / Мирослав Мороз; авт. передм.: М. Жулинський, М. Шалата; [редкол.: М. Жулинський (голова) та ін.]; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, Інститут Івана Франка НАН України, Інститут франкознавства Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. – Львів: АРТОС, 2016. – Т. 2: На вершинах (1887 – 1899) / наук. ред. О. Луцишин. – С. 161.
¹⁹ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком. – С. 319.
²⁰ ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 4 – 5, 39, 39 зв.; Арсенич П. Таємний гурток Дениса Лукіяновича; Таємний учнівський … . – С. 133–134; Купчинський О. Василь Стефаник у документах Центрального Державного історичного архіву УРСР у Львові / О. Купчинський // Архіви України. – К., 1971. – № 4 (108). – С. 24.
²¹ Купчинський О. Василь Стефаник у документах Центрального Державного історичного архіву УРСР у Львові / О. Купчинський // Архіви України. – К., 1971. – № 4 (108). – С. 24; Погребенник Ф. П. Сторінки життя і творчості В. Стефаника / Федір Петрович Погребенник. – К.: Дніпро, 1980. – С. 21.
²² Гуменюк М. Сучасник Івана Франка. – С. 115.
²³ Таємний учнівський … . – С. 133.
²⁴ ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 4–5; Таємний учнівський … . – С. 134–135.
²⁵ ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 39; Таємний учнівський … . – С. 134.
²⁶ ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 6; Таємний учнівський … . – С. 135.
²⁷ ДАІФО, ф. 292, оп. 1, спр. 99, арк. 8; Таємний учнівський … . – С. 135.
²⁸ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком. – С. 319.
²⁹ Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ України), ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 1.
³⁰ Охримович В. Причинки до біографії і характеристики Івана Франка / В. Охримович // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 90; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки НТШ. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ. – С. 74; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 132.
³¹ Львівська національна наукова бібліотека ім. В. Стефаника НАН України. Відділ рукописів (далі – ЛННБ ім. В. Стефаника. Відділ рукописів), ф. 160 (Павлик М.), оп. 1, од. зб. 73, 7 арк.
³² Банащук. Письмо з гусятиньского // Хлібороб. – 1892. – Ч. 4. – 15. лютого. – С. 30–31.
³³ Лукіянович Д. «Політично ненадійний» / Д. Лукіянович // // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 312.
³⁴ Гуменюк М. Сучасник Івана Франка. – С. 115.
³⁵ Лукіянович Д. «Політично ненадійний» / Д. Лукіянович // // Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М. І. Гнатюка; Худож. оформл. Б. Р. Пікулицького. – Львів: Каменяр, 1997. – С. 312.
³⁶ Лукіянович Д. Збори общ.[ества] ім.[ені] Качковского і пару слів на увагу молодим москвофілам / Д. Лукіянович // Народ. – 1894. – Нр. 19. – 1 октября. – С. 287–288.
³⁷ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І.Я., 2007. – С. 174.
³⁸ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – C. 146.
³⁹ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140.
⁴⁰ Віче // Народ. – 1895. – Нри 1 і 2. – 1 і 15 января. – С. 1–6.
⁴¹ Промови участників юбилея // Народ. – 1895. – Нри 1 і 2. – 1 і 15 января. – С. 26–28.
⁴² Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140.
⁴³ Промови участників юбилея // Народ. – 1895. – Нри 1 і 2. – 1 і 15 января. – С. 28.
⁴⁴ Перші збори Русько-украінського просвітного Товариства «Поступ» // Народ. – 1895. – Нри 1 і 2. – 1 і 15 января. – С. 6; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І.Я., 2007. – С. 181.
⁴⁵ ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 1, спр. 179, арк. 262 зв.
⁴⁶ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140; Гурак І. Ф. «Молода Україна»: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ігор Федорович Гурак. – Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І.Я., 2007. – С. 174.
⁴⁷ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 2 – 4 зв.; Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.) / І. Косар // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франкіськ, 2010. – Ч. 17. – С. 307.
⁴⁸ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 140 – 141.
⁴⁹ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 34, арк. 6; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 172.
⁵⁰ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 2 – 3, 4; Жерноклеєв О. С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.) / Олег Станіславович Жерноклеєв. – Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. – С. 172–173.
⁵¹ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 6 зв.; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки НТШ. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ. – С. 94.
⁵² ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 6 зв.
⁵³ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – C. 193 – 194.
⁵⁴ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – C. 199; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.) / І. Косар // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франкіськ, 2010. – Ч. 17. – С. 308.
⁵⁵ ЦДІАЛ України, ф. 372, оп. 1, спр. 67, арк. 13; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.) / І. Косар // Галичина. Науковий і культурно-просвітній краєзнавчий часопис. – Івано-Франкіськ, 2010. – Ч. 17. – С. 307 – 308.
⁵⁶ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – C. 223; Косар І. Володимир Охримович – співорганізатор та ідеолог руху «молодих» радикалів (1890–1895 рр.). – С. 308.
⁵⁷ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895). – Т. VIII (1894–1895). – Чернівці, 1911. – C. 226.
⁵⁸ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 86.
⁵⁹ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 139; Лук’янович Д. Поїздка на Україну і зустріч з поетесою / Д. Лук’янович // Спогади про Лесю Українку / Упорядкування, вступна стаття та коментарі А. І. Костенка. – К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1971. – С. 462.
⁶⁰ Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 139 – 144.
⁶¹ М. П. Ще про руских радикалів і польских соціалістів // Народ. – 1895. – Нр. 8. – 15 апріля. – С. 126; Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія) / Петро Шкраб’юк. – Львів, 2012. – С. 146.
⁶² Лукіянович Д. В обороні «молодих» / Д. Лукіянович // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 139–144; Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки НТШ. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ. – С. 95.
⁶³ Будзиновський В. Ішли діди на муки. (Введенє в історію України) / В. Будзиновський. – Львів: З друкарні Ставропіг. Інститута у Львові, 1925. – С. 34.
⁶⁴ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 95.
⁶⁵ Лук’янович Д. Поїздка на Україну і зустріч з поетесою / Д. Лук’янович // Спогади про Лесю Українку / Упорядкування, вступна стаття та коментарі А. І. Костенка. – К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1971. – С. 462.
⁶⁶ Українка Леся. Зібр. творів: У 12-ти т. / Леся Українка. – Т. 10: Листи (1876–1897) / Редактор тому М. Д. Бернштейн. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 305.
⁶⁷ Українка Леся. Зібр. творів: У 12-ти т. / Леся Українка. – Т. 10: Листи (1876–1897) / Редактор тому М. Д. Бернштейн. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 306.
⁶⁸ Лук’янович Д. Поїздка на Україну і зустріч з поетесою / Д. Лук’янович // Спогади про Лесю Українку / Упорядкування, вступна стаття та коментарі А. І. Костенка. – К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1971. – С. 462.
⁶⁹ Денисюк І. Листи Михайла Павлика до родини Драгоманових / І. Денисюк // Записки НТШ. Праці Філологічної секції. – Львів, 1997. – Т. ССХХХIV. – С. 462.
⁷⁰ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 96.
⁷¹ Листи Михайла Павлика до Лесі Українки // Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 97.
⁷² ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 2, спр. 58, арк. 9; Круглашов А. М. Драма інтелектуала: Політичні ідеї Михайла Драгоманова / Анатолій Миколайович Круглашов. – Чернівці: Прут, 2000. – С. 313.
⁷³ ЦДІАЛ України, ф. 663, оп. 2, спр. 58, арк. 9 зв.; Круглашов А. М. Драма інтелектуала: Політичні ідеї Михайла Драгоманова / Анатолій Миколайович Круглашов. – Чернівці: Прут, 2000. – С. 316.
⁷⁴ Українка Леся. Зібр. творів: У 12-ти т. / Леся Українка. – Т. 10: Листи (1876–1897) / Редактор тому М. Д. Бернштейн. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 314.
⁷⁵ Лук’янович Д. Поїздка на Україну і зустріч з поетесою / Д. Лук’янович // Спогади про Лесю Українку / Упорядкування, вступна стаття та коментарі А. І. Костенка. – К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1971. – С. 272–278, 462.
⁷⁶ Лук’янович Д. Поїздка на Україну і зустріч з поетесою / Д. Лук’янович // Спогади про Лесю Українку / Упорядкування, вступна стаття та коментарі А. І. Костенка. – К.: Видавництво художньої літератури “Дніпро”, 1971. – С. 272.
⁷⁷ Лукіянович Д. Мої зустрічі з І. Франком. – С. 322; Шалата М. Й. Лукіянович Денис Якович / М. Й. Шалата // Енциклопедія сучасної України. – К., 2017. – Т. 18. Лт – Малицький. – С. 99.
⁷⁸ Леся Українка. Документи і матеріали 1871–1970. – К.: «Наукова думка», 1971. – С. 129.
⁷⁹ Лукіянович Денис // Українська Загальна Енцикльопедія. – Львів – Станиславів – Коломия: Видання кооперативи «Рідна школа», б. р. – Том другий З–Р. – С. 523; Гуменюк М. Сучасник Івана Франка. – С. 115; Якимович Б. З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти / Богдан Зеновійович Якимович. – Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. – С. 509.
⁸⁰ Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. І. / В. Будзиновский // Народ. – 1894. – Нр. 17. – 1 сентября. – С. 258–260. Див. також №№ 18–22 і 23–24.
⁸¹ Універзальна Бібліотека. Вип. ІІ, ч. 5–6. Новелі Дениса Лукіяновича // Народ. – 1895. – Нр. 9. – 1 мая. – С. 146.
⁸² Грицак Я. «Молоді» радикали в суспільно-політичному житті Галичини / Я. Грицак // Записки НТШ. – Львів, 1991. – Т. ССХХІІ. – С. 92–93.
⁸³ Репертуар української книги 1798–1916: Матеріали до бібліографії. – Львів, 1999. – Т. 4: 1895–1900. – С. 121.
⁸⁴ VII. Зъѣздъ украиньско-радикальнои партіи у Львовѣ. (Дальше.) // Дѣло. – 1898. – Ч. 241. - 29 жовтня (10 падолиста). – С. 2.
25.09.2018