Штрихи до біографії Миколи Ганкевича

“Все усміхнений, усе з дотепом на устах.

Бували нераз його дотепи й колючими,

але як уколений глянув в ясні, сині очі Миколи,

що з них світила безконечна доброта,

сам тішився тим дотепом…”

(Темницький В. Микола Ганкевич. Львів, 1932. С. 31.)

 

 

31 липня минає 90-та річниця з дня смерті одного з співзасновників і лідерів Української соціал-демократичної партії (УСДП), відомого та впливового діяча робітничого й профспілкового руху в Галичині – Миколи Ганкевича (1869–1931).

 

“Найвизначніший і незвичайно характерний український соціяльний демократ, що був ним з переконання і посвяти”, – писав про Ганкевича відомий галицько-український політик Кость Левицький¹.

 

Тому ставимо собі за завдання – розкрити основні віхи політичної біографії Миколи Ганкевича на тлі суспільного життя Галичини 1890-х років.

 

Микола Ганкевич розпочав серйозно цікавитися суспільно-політичними питаннями ще наприкінці 1880-х років. Тодішня гімназія не сприяла такому зацікавленню, навпаки, вона гостро виступала проти цього. Тому з новими ідеями молодь знайомилася в нелегальних учнівських гуртках (“громадах”). Під час навчання в Тернопільській гімназії Микола Ганкевич брав участь у таємному учнівському гуртку. Члени товариства знайомилися з літературою, вивчали історію тощо. В таємному гуртку була добре налагоджена освітня робота, а його учасники виголошували на зборах реферати. М.Ганкевич, який тоді “з незвичайним замилуванням” ретельно вивчав історію, на зборах гуртка виступив із доповідями присвяченими Б.Хмельницькому, Англійській революції XVII ст., Великій Французькій революції кінця ХVIII ст., а також Паризькій комуні².

 

Відомо, що М.Ганкевич підтримував зв’язок із учнями Львівської української академічної гімназії. Скажімо В.Будзиновський, учень цієї гімназії, регулярно надсилав поштою до тернопільських гімназистів примірники львівського часопису “Przegląd społeczny” (“Суспільний огляд”)³.

 

Гадаємо, що при таємному учнівському гуртку в Тернополі мала діяти й бібліотека з творами авторів, вивчення яких не було передбачено навчальною програмою. Лектура М.Ганкевича, набір книг, що привертали його увагу – це популярні серед тодішньої галицької молоді праці Ф.Лассаля, М.Чернишевського та ін. Зрештою як свідчать спогади В.Будзиновського, тогочасна молодь читала “німецький соціялістичний журнал «Die Neue Zeit» <…> журнали: львівський хлопоманський «Przegląd Społeczny»[,] в Парижі революційно-соціялістичні польські журнали «Przedświt». З книжок: Шефлє, Лясаля, Кавтського, Маркса й Енґельса, Морґана, Туна, Каблюкова <…> Степняка, Плеханова й інших, Дрепера, різні твори Спенсера, Дарвіна, Тена, Ліперта, Льєбока, Ляфарґа і багато інших авторів”⁴.

 

Це, по суті, знакові для прихильників лівих ідей у Галичині книги. В цей період у М.Ганкевича все-таки домінувало зацікавлення саме забороненою чи радше “небажаною” літературою, яку ще часто називали соціалістичною. Правда, через неясні для тогочасної галицької спільноти принципи визначення, що ж таке соціалізм, а що ні, до списку підозрілих часто потрапляло значно ширше коло книг, що їх читав М.Ганкевич. Зрештою те, що тодішня галицька молодь була дуже добре обізнана з працями Л.Моргана, М.Зібера, М.Чернишевського та ін. авторів видно з недатованого листа М.Ганкевича до Ю.Бачинського⁵.

 

Цілком імовірно, що М.Ганкевич із часів учнівського гуртка в Тернополі підтримував взаємини з М.Драгомановим. Останній навіть міг надсилати гімназистам відповідну літературу. Треба додати, що М.Драгоманов тоді фактично виступав головним натхненником політизації українського руху та його ідеологом. Правда “драгоманівцем” М.Ганкевич ніколи не був. На межі 1880-х – 1890-х років, у часі університетських студій в стінах Львівського університету, відбулася остаточна ідейна еволюція М.Ганкевича в бік марксизму та соціал-демократії⁶.

 

М.Ганкевич фактично ставав тоді речником (“репрезентантом”) марксизму серед молоді, “хоч Маркса студіювали всі”⁷. Звідси вже на початку 1890-х років М.Ганкевич не так розчарувався в авторитеті М.Драгоманова, як ще більш скептичніше почав ставитися до ідей вченого. Останні виглядали для М.Ганкевича не надто реалістичними. Навіть більш як через двадцять років М.Ганкевич принагідно розкритикував у першу чергу федералізм М.Драгоманова. Досить процитувати фрагмент із статті М.Ганкевича “Федерація чи самостійність?”, що була опублікована на сторінках львівської соціал-демократичної газети “Вперед!” у вересні 1919 року⁸.

 

“І нічого не поможе тут – покликуватися на те, що колись речником федераційної ідеї був Драгоманів. Думки Драгоманова про «вільну спілку» народів російської імперії – думки сімдесятих років минулого століття зродилися тоді, як здавалося, що під впливом ліберального і соціяльно-революційного руху Росія обновиться тоді, як поза межами Росії був застій і тишина”. При цьому М.Ганкевич слушно зазначав: “Думки Драгоманова були крім того великим поступом супроти безполітичного, чисто культурницького українства Костомарових і Антоновичів, що зовсім мирилися з царським самодержавієм”⁹.

 

Як бачимо ідеї М.Драгоманова не були забуті М.Ганкевичем. Додамо, що популярна свого часу драгоманівська ідея космополітизму містила рівноправну взаємодію різних націй без пригноблення розвитку одних на користь інших. Але не варто забувати, що на відміну від соціал-демократії, прихильником якої був М.Ганкевич, М.Драгоманов вважав опорою соціалістичного руху в українських землях передусім селянство. Зрештою, в грудні 1920 року у Львові в культурно-освітньому товаристві УСДП “Воля” М.Ганкевич виголосив доповідь на тему “Михайло Драгоманів (в 25-ті роковини смерти)”¹⁰.

 

Повертаючись до аналізу перших кроків М.Ганкевича на ниві громадсько-політичної діяльності, зауважимо, що він разом із іншими студентами першого курсу Львівського університету (В.Будзиновський, Є.Козакевич та ін.) був ініціатором видання нового літературно-наукового часопису “Товариш” (1888)¹¹. 24 липня 1888 р. у Львові в друкарні Товариства ім. Шевченка вийшло перше, і як з’ясувалося згодом останнє, число журналу “Товариш” (із підзаголовком “Письмо літературно-наукове”)¹².

 

Отож, М.Ганкевич маючи вже певний досвід громадської роботи, включився в студентський рух, насамперед у діяльність товариства “Академічне братство”. Останнє діяло про Львівському університеті. Таким чином, із приходом покоління М.Ганкевича до вищих навчальних закладів спостерігалося нове піднесення студентського руху¹³.

 

М.Ганкевич очолював літературно-науковий гурток (“Кружок літературно-научний”), що також функціонував при “Академічному братстві”. При цьому Ганкевич навіть був автором одного реферату з восьми, прочитаних на засіданні гуртка за період зимового семестру 1890/1891 н.р. Більшість рефератів носили суспільно-політичне спрямування. Микола Ганкевич виголосив доповідь на тему “Про питанє жіноче в єго історичнім розвою”¹⁴. 15 листопада 1891 року на загальних зборах “Академічного братства” М.Ганкевич був обраний головою товариства, а його заступником Ю.Бачинський¹⁵.

 

Вже будучи студентом М.Ганкевич звертав особливу увагу на соціальні аспекти життя галицької спільноти, наслідком чого стала його перша наукова праця “Про жіночу неволю в історичнім розвою”. Розглядаючи в праці питання про емансипацію жінок, М.Ганкевич підкреслював, що жіноче питання було тісно пов’язане з соціальними проблемами¹⁶.

 

М.Ганкевич хотів, щоб М.Павлик надрукував цю розвідку про жіноче питання в радикальному часописі “Народ”. Так, 22 червня 1891 року М.Павлик у листі до М.Драгоманова писав: “Ганкевич трохи лихиj за те, шчо м не хотів надрукувати в Народі jего статі про жіночу справу(,) через те, шчо написано дуже розстріпано, нецензурно і навіть цинічно. Jа просив переробити – не хотів, почав сам поправльати – запротестував, шчо каструjу. Jа здав діло на Франка, та він довго держав, і тепер статьа друкуjесьа jак 1 вип.[уск] вид.[авництва] Ак.[адемічного] Братства”¹⁷. Зрештою в 1891 році “Академічне братство” видало доповідь М.Ганкевича окремою брошурою¹⁸. Партійний товариш автора та член “Братства” В.Охримович навіть звернувся до буковинської письменниці Є.Ярошинської з проханням допомогти в розповсюдженні брошури серед місцевого жіноцтва. Про це свідчить її лист-відповідь до В.Охримовича від 24 червня 1891 року¹⁹. Проте невдовзі брошура М.Ганкевича була конфіскована²⁰.

 

Як бачимо М.Ганкевич та інші члени “Академічного братства” чимало уваги приділяли діяльності, що явно виходила за рамки статуту цього товариства. Поряд із навчанням студенти багато часу приділяли громадсько-політичній діяльності.

 

М.Ганкевич спільно з І.Франком, М. Павликом та іншими радикалами взяв участь в установчому з’їзді першої української політичної партії – Русько-Української радикальної партії (РУРП). З’їзд радикалів відбувся в суботу – понеділок 4–6 жовтня 1890 року в помешканні М.Павлика у Львові. М.Ганкевич будучи присутнім на організаційному з’їзді РУРП, приймав активну участь у його роботі²¹. М.Ганкевич як відомо став співавтором партійної програми РУРП. Т. зв. максимальна частина програми партії, складена “молодими” радикалами М.Ганкевичем, Є.Левицьким і В.Охримовичем та зредагована “старим” І.Франком, вимагала зокрема “переміни способу продукції згідно зі здобутками наукового соціалізму”²².

 

М.Ганкевич ставши членом РУРП активно співпрацював на початку 1890-х років у друкованому органі партії – часописі “Народ”. Протягом двох років в цьому часописі майже постійно друкувалися статті М.Ганкевича про міжнародний робітничий рух, просвітницьку діяльність, стан сільського господарства, становище та безробіття робітників у країнах Європи тощо²³.

 

Водночас із початку 1890-х рокiв М.Ганкевич почав активно працювати й серед місцевих львівських робітників. Цьому в певній мірі сприяла злагоджена практична співпраця РУРП та галицьких соціал-демократів у першій половині 1890-х років²⁴. Зокрема студенти М.Ганкевич і Ю.Бачинський брали участь у роботі львівського робітничого товариства “Siła” (“Сила”), що діяло під егідою місцевих соціал-демократів²⁵.

 

Правда від самого початку заснування РУРП і Галицької робітничої партії (ГРП) їхнє співіснування в краї було позначено взаємною критикою та дрібними непорозуміннями. Так, у 1891 році між членами РУРП та ще тодішньою ГРП в черговий раз виникли непорозуміння. Останні були викликані між іншим замовчуванням про роль українців у розвитку робітничого руху в Галичині, якого допустилися делегати ГРП²⁶ на ІІ з’їзді Соціал-демократичної робітничої партії Австрії (СДРПА, 28–30 червня 1891 року, Відень) та на черговому конгресі II Інтернаціоналу в Брюсселі (серпень 1891 року, делегат – І.Дашинський)²⁷. Фактично, діячі Робітничої партії наголошували на своєму інтернаціоналізмі лише в Галичині, а на всіх міжнародних форумах натомість декларували себе як польську партію. Її представники входили до складу об’єднаних польських делегацій²⁸.

 

М.Ганкевич брав участь у роботі ІІ з’їзду РУРП (Львів, 3–5 жовтня 1891 року), на якому “старі” радикали запропонували заснувати окрему газету для українських робітників і говорили про потребу організувати цих робітників в окрему партію, відмінну від ГРП. Однак проти цих пропозицій від імені “молодих” радикалів виступив Ю.Бачинський, заявививши, що РУРП має бути виключно селянсько-соціалістичною партією. А той, хто захоче працювати серед українських робітників, повинен робити це в рамках існуючої соціал-демократичної партії Галичини²⁹.

 

Зрештою 3–5 жовтня 1891 року на ІІ з’їзді РУРП серед інших було ухвалено таку відозву: “10) Поручаєся комітетови екзекутивному [виконавчому; до його складу увійшов також і М.Ганкевич. – Ю.Я.] занятися по змозі заснованєм органу робітницкого, соціяльно-демократичного. Орган виходити має в мові украінско-рускій, латинскими буквами”³⁰. Крім того, II з’їзд РУРП ухвалив вiдозву, котра закликала членів партії “щоби дійстували серед міских і фабричних робітників, особливо Русинів, усвідомляючи сих остатних, не тілько як робітників, але і як Русинів”³¹.

 

Попри те, що заснована за участі М.Ганкевича РУРП також уважалася політичною організацією “всіх робітних людей”, практично всі свої сили вона зосередила спочатку на роботі серед українського селянства Галичини. Щодо необхідності організації українських робітників Радикальна партія до середини 1890-х років фактично обмежувалась лише деклараціями³².

 

Натомість М.Ганкевич окрім робітничого товариства “Siła” на початку 1890-х років брав участь у роботі товариства “Czytelnia naukowa” (“Наукова читальня”)³³. Товариство “Наукова читальня”³⁴ діяло у Львові протягом 1890–1892 років³⁵, а там за словами В.Охримовича, приятеля М.Ганкевича, “гуртувалися поступові поляки, жиди й українці”³⁶. Зрештою “Наукова читальня” неформально вважалася головним осередком соціалістичного руху в Львові та об’єднувала навколо себе місцевих соціал-демократів (К.Мокловський, І.Дашиньский, Г.Діаманд, К.Нахер і т.д.) і провідних діячів РУРП (І.Франко, В.Охримович та ін.)³⁷

 

Водночас на І з’їзді Галицької соціал-демократичної партії (ГСДП/СДПГ, 31 січня – 2 лютого 1892 року, м. Львів) І.Дашинський заявив, що саме вона є властиво єдиним захисником пролетаріату, а всі інші партії виступають противниками інтересів працюючого люду³⁸. До таких І.Дашинський вочевидь зараховував також і “братню” РУРП. Зрештою вже в лютому 1892 р. конгрес СДПГ навіть постановив заснувати в Галичині окремий “комітет соціалістичний русько-український”, завдання якого мало полягати в агітації та організації серед міських і сільських українських робітників³⁹. Практично вся пропагандистська й організаційна робота в СДПГ велася польською мовою, що об’єктивно сприяло полонізації українських робітників. Відчутною була нестача україномовної агітаційної літератури для робітників, як і в цілому ігнорування партією національної специфіки в організаційних формах та методах її роботи в Галичині⁴⁰.

 

Проте в М.Ганкевича, прихильника соціал-демократії, всі зазначені вище факти вочевидь суттєвої тривоги не викликали. Як також і заяви діячів СДПГ на з’їзді СДРПА (Відень, 5–9 червня 1892 року. Делегати: І.Дашинський, Г.Діаманд, Ю.Гудец, Я.Козакевич та ін.), а також на Цюріхському (6–12 серпня 1893 року) та Лондонському (27 липня–1 серпня 1896 року, серед делегатів були І.Дашинський, Я.Козакевич та ін.) конгресах ІІ Інтернаціоналу про наміри відбудувати польську державу силою галицького та міжнародного пролетаріату⁴¹. СДПГ діяла активніше та охоплювала своїм впливом не лише польсько-єврейське, а частково й українське робітництво. Мало того, намагалася поширити свій вплив і на селянство. Як і те, що членство в СДПГ денаціоналізувало міських робітників-українців⁴².

 

Проте позиція, зайнята Я.Козакевичем на Лондонському конгресі ІІ Інтернаціоналу, а ще більше заява Ю.Гудеца на львівських робітничих зборах у серпні 1896 року, що “ми (СДПГ. – Ю.Я.) – польська партія тому, що міський пролетаріат, серед якого ми проводимо роботу, є переважно польський або принаймні користується польською мовою”, прискорили РУРП із рішенням взятися до організації власне окремої української соціал-демократичної організації. Тобто “занятись теж аґітацією й організацією міських українських робітників”⁴³.

 

При цьому М.Ганкевич, С.Вітик та інші представники т. зв. соціал-демократичної групи в РУРП (були за перетворення останньої у соціал-демократичну і її вступу до СДРПА), говорили передусім про “клясове усвідомлення українського робітника” як “найкращий лік проти його полонізації”. Натомість І.Франко та інші старші діячі РУРП, однопартійці М.Ганкевича, вважали за головну мету майбутньої УСДП – врятувати українських робітників від полонізації і тим самим вплинути на їхню національну свідомість⁴⁴.

 

17 вересня 1896 року у Львові передусім зусиллями того ж таки М.Ганкевича відбулися таємні “довірочні” (приватні) збори українських робітників. На зборах було вирішено найближчим часом заснувати УСДП, видати з цього приводу відозву до українських робітників та розпочати видання робітничого часопису українською мовою. Часопис мав, правда, друкуватися латинським шрифтом, оскільки українські робітники по містах переважно не знали українського письма та не вміли читати кирилицею⁴⁵. Вже наступного дня, 18 вересня 1896 року І.Дашинський у листі до І.Франка, однопартійця М.Ганкевича, писав наступне: “Національні суперечки між українськими і польськими робітниками нам тепер зовсім не потрібні. Не знаю точно, що сказав Козакевич на тих зборах, коли виникли суперечки, але я б не хотів, щоб через місцеві непорозуміння люди воювали між собою не відомо для чиєї користі. Ось невдовзі маєте з’їзд, може над тим варто Вам задуматися, чи не хотіли б Ви заснувати український робітничий комітет, який <…> і міг би діяти [самостійно] чи в союзі з нами і з Вами. Не знаю вже, яку ще позицію можемо зайняти по відношенню до національних прагнень наших українських товаришів; бо справа не в принципі, а в людях”⁴⁶.

 

Відповідно, М.Ганкевич та І.Франко ввійшли серед інших до складу організаційного комітету, що мав “занятися” створенням УСДП. Оргкомітет був обраний власне на робітничих зборах у Львові 17 вересня 1896 року. Крім М.Ганкевича до складу комітету увійшли радикали І.Франко, М.Павлик, робітники І.Глинчак, І.Лозинський та декілька ін.⁴⁷.

 

Вже 25 вересня 1896 року⁴⁸ оргкомітет, обраний на згаданих вище зборах, опублікував українською мовою, але латинським шрифтом відозву: “Pokłyk do robitnykiw Rusyniw” (“Поклик до робітників русинів”). Серед підписів членів комітету під цією відозвою був і підпис М.Ганкевича (“Mykoła Hankiewycz, prawnyk”). Крім М.Ганкевича відозву підписали: М.Бориславський – столяр, Іван Франко – літератор, І.Глинчак – слюсар, М.Котиляк – швець, Є.Левицький – правник, М.Павлик – літератор і Ю.Сидорак – друкар. Виправдовуючись перед українськими робітниками за те, що так пізно взялися створювати робітничу партію, автори “Поклику” подавали два аргументи: по-перше, українські соціалісти Галичини не мали сил, щоб створити власну організацію; по-друге, польсько-єврейська соціал-демократична партія досі дотримувалася інтернаціонального принципу у своїй діяльності. Отож, “Поклик” мотивував необхідність утворення УСДП виключно національними факторами⁴⁹.

 

Первісно існувало два варіанти тексту відозви – авторства І.Франка та авторства Є.Левицького, приятеля М.Ганкевича. Водночас “Поклик до робітників русинів” Є.Левицького більше сподобався членам оргкомітету, і вони прийняли його за основу надрукованого звернення⁵⁰. Однак порівняльний аналіз первісного тексту Є.Левицького та оригінального тексту видання дає підстави стверджувати, що прийнятий варіант “Поклику…” був результатом певного компромісу. Насамперед, первісний текст Є.Левицького зазнав значних скорочень, зокрема, були вилучені місця, зв’язані з марксистською термінологією (на зразок “буржуазна пресса” і т. ін.). У тексті трапляються вислови, які вказують на втручання І.Франка (наприклад, образ українських робітників, що їх чужоземний капітал перетворює у “гній для чужих цивілізацій”, – образ, який пізніше у дещо зміненому вигляді був використаний І.Франком у пролозі до поеми “Мойсей”)⁵¹.

 

Галицька соціал-демократія прийняла появу самої відозви до робітників та й зрештою факт заснування УСДП доволі прихильно. Зокрема, вітали появу нової партії власне польські соціал-демократи, оскільки це давало їм усі підстави офіційно оголосити СДПГ – польською партією⁵².

 

М.Ганкевич взяв активну участь (входив серед іншого до ревізійної комісії⁵³) у нарадах V з’їзду РУРП, що відбувся у Львові 26 та 27 вересня 1896 року. Від імені УСДП на V з’їзді Радикальної партії виступив робітник І.Глинчак. Він заявив між іншим, що “нова партія іти буде разом з радикальною партією і не мислить займати становища противного польській соціально-демократичній партії”. Від імені СДПГ на з’їзді говорив Я.Козакевич. Зрештою закриваючи наради першого дня V з’їзду РУРП, співголовуючий І.Франко висловив побажання, щоб “нова партія (УСДП. – Ю.Я.) була посередником між соціал-демократичною і українською радикальною партіями”. І.Франко при цьому “запевнив, що нова партія не означає жодного розламу, але є тілько новим набутком в спільній боротьбі <…>”.⁵⁴.

 

Відомо, що М.Ганкевич разом із Є.Левицьким “випрацювали” програму УСДП⁵⁵. Але справа організації УСДП однак затягнулася. Єдиним проявом діяльності групи, що мала її утворити, було видання часопису “Robitnyk” (“Робітник”)⁵⁶.

 

Перший номер газети “Robitnyk”, органу “Русько-української соціал-демократичної партії” вийшов у Львові 1 січня 1897 року. Газета друкувалась українською мовою, але латинським шрифтом: редакція враховувала той факт, що багато робітників не знало української абетки. Редактором “Робітника” був М.Ганкевич, а видавцями робітники – І.Ярмулович-Лозинський та І.Глинчак⁵⁷. Водночас у програмовій, передовій статті “Наші цілі” редакція газети відразу ж заявила, що УСДП стоятиме на ґрунті програми Гайнфельдського з’їзду австрійської соціал-демократії (1889). Особливий акцент було зроблено на національному питанні: “А для нас Русинів-Українців тим симпатичніший прапор соціальної демократії, що на нім видніє ся знамя національної свободи”⁵⁸.

 

Видаваний М.Ганкевичем львівський двотижневик “Robitnyk” мав сприяти поліпшенню взаємин між українськими, польськими та єврейськими соціал-демократами в Галичині. Редакція та адміністрація часопису знаходилася в одному з приміщень відомого тоді пасажу Ґаусмана⁵⁹.

 

Тимчасом австрійський уряд призначив чергові парламентські вибори за новим виборчим законом⁶⁰. 22 січня 1897 року були офіційно оголошені терміни виборів у п’ятьох куріях. З них у V (загальній) курії вибори мали відбутися 11 березня, а в IV (сільській) – 16 березня 1897 року⁶¹. СДПГ висунула єврейського соціаліста Г.Діаманда кандидатом до V курії від округу Коломия – Надвірна – Богородчани – Косів – Снятин – Городенка⁶². В даному окрузі до IV і V курій кандидував і Т.Окуневський, якого підтримувала РУРП⁶³. Разом із тим 15 лютого 1897 року у Львові в залі міської ратуші відбулися чергові збори виборців. Головував на зібранні – Г.Діаманд. Збори були організовані комітетом СДПГ. Серед інших на зібранні виступив як представик УСДП і формально член РУРП – М.Ганкевич. У своїй промові, виголошеній українською мовою, він говорив про значення майбутніх виборів для робітників⁶⁴.

 

На парламентських виборах кандидував також інший однопартієць М.Ганкевича – І.Франко. Проти нього у виборчому окрузі Перемишль – Мостиська – Рудки – Самбір – Дрогобич, де кандидував письменник, СДПГ висунули своїм кандидатом Ю.Гудеца – і це не зважаючи на те, що РУРП у порозумінні з СДПГ ухвалила кандидатуру І.Франка в згаданому виборчому окрузі ще наприкінці 1896 року⁶⁵. Вже 15 лютого 1897 року польська соціал-демократична організація в Дрогобичі зірвала передвиборче віче за участю І.Франка, якого звинуватила в лицемірстві та зраді ідеалів соціалізму⁶⁶. Водночас орган УСДП, редагована М.Ганкевичем газета “Robitnyk” у статті “Рух виборчий” між іншим повідомляла, що в “Перемиськім по селах йде завзятий бій радикалів-селян за др. Франком; робітники <…> поставили кандидатом Гудеца”⁶⁷.

 

Невдовзі виявилося, що проти І.Франка та інших кандидатів від РУРП на парламентських виборах 1897 року виступили також і деякі члени управи новозаснованої УСДП. Серед них в першу чергу редактор “Робітника” М.Ганкевич, а з ним і чимало українських робітників. Тобто більшість проводу УСДП та їх прихильники під час передвиборчої кампанії до австрійського парламенту солідаризувалася з польсько-єврейськими соціал-демократами, із СДПГ загалом⁶⁸. Уже 12 лютого 1897 року діяч РУРП В.Стефаник у листі до О.Гаморак із цього приводу писав: “Ганкевич і в Коломиї і в Перемишли агітує против Окуневского і Франка за польско-соціалістичними кандидатами. З принципу мусить, хоч рад[икальні] кандидати єму дуже симпатичні. Подайте трохи світла у голову шефа молодої партії. Чи принцип є щось надлюдцке, а симпатія щось люцке ?! Чи чоловік не признає тих принципів, котрі єму симпатичні ?!”⁶⁹.

 

І.Франко вочевидь не очікував таких підступних дій з боку М.Ганкевича та СДПГ проти себе. Зрештою письменник у ході дискусії над проєктом програми УСДП (проєкт, як зазначалося вище, підготовили М.Ганкевич і Є.Левицький) незгідний із рядом його положень вийшов з оргкомітету партії (разом з М.Павликом). Трохи згодом слідом за І.Франком й М.Павликом пішов і Є.Левицький. УСДП припинила своє існування⁷⁰. Часопис “Робітник” перестав виходити на п’ятому номері (всього вийшло чотири номери – 1-й, 2-й ,3-й і 5-й, останнє число газети з’явилося 1 березня 1897 року). Невідомо, чи вона користувалась успіхом серед робітників. Є припущення, що газета припинила своє існування через відсутність передплатників⁷¹.

 

Навесні 1897 року М.Ганкевич перейшов у ряди СДПГ і вже від неї був делегатом на черговому з’їзді австрійської соціал-демократії, а також присутнім на VI з’їзді РУРП (19–20 вересня 1897 року, Львів)⁷². Таким чином, спроба заснувати самостійну українську робітничу організацію з ініціативи РУРП і за участі М.Ганкевича виявилася невдалою⁷³.

 

Натомість для І.Франка одним із наслідків кампанії став остаточний перегляд свого ставлення до соціал-демократії, зокрема, в Галичині. У виступі на VI з’їзді РУРП у вересні 1897 року І.Франко назвав галицько-польську соціал-демократію “найтяжчим ворогом” РУРП⁷⁴. Соціал-демократ М.Ганкевич був присутній на VI з’їзді РУРП, на якому головував І.Франко. Додамо, що впродовж усього з’їзду точилися настільки гострі суперечки, що могли перерости в бійку. Ситуацію врятував завдяки своїй рівновазі та спокою І.Франко. Також І.Франко, як головуючий на з’їзді, попередив М.Ганкевича, який був одним із делегатів від СДПГ, що не надасть йому слова, якщо останній захоче виступити на захист соціал-демократії. Наприкінці грудня 1897 року центральний заряд РУРП ухвалив рішення про входження у прямі відносини із “зарядом” австрійської соціал-демократичної партії у Відні, оминаючи керівництво СДПГ⁷⁵.

 

М.Ганкевич як переконаний і послідовний прихильник ідей соціал-демократизму, їх поширення та втілення в Галичині продовжував брати діяльну участь у розбудові передусім львівського осередку польсько-українсько-єврейської СДПГ. Так, із 1 квітня 1897 року М.Ганкевич став редактором львівського соціал-демократичного часопису “Robotnik”⁷⁶. Вже на VI з’їзді СДПГ (6–8 січня 1899 року, Краків) І.Дашинський серед іншого в своєму виступі позитивно відгукнувся й про “одинокого дневникара” М.Ганкевича⁷⁷. Останній, будучи членом СДПГ, продовжував брати найактивнішу участь у багатьох масових робітничих зборах і мітингах, що тоді мали місце у Львові⁷⁸. М.Ганкевич віддавав значні сили та час розвиткові польсько-єврейського соціал-демократичного руху, практично за кожної можливості виступав – українською мовою – з рефератом чи брав участь у дискусії. Він, скажімо, взяв активну участь у робітничих зборах 11 травня⁷⁹, 18 червня⁸⁰, 10 вересня⁸¹ 1899 року в Львові та багатьох інших заходах.

 

Водночас, із початку 1899 року М.Ганкевич працював і на ниві просвіти львівських робітників. М.Ганкевич був одним із організаторів львівського осередку Народного університету ім. А.Міцкевича (“Uniwersytet ludowy im. A.Mickiewicza”)⁸², взявши, зокрема,  18 березня 1899 року участь у його перших загальних зборах. На зборах було обрано правління університету, до керівництва увійшов також і М.Ганкевич: його в числі інших обрали до складу третейського (“полюбовного”) суду⁸³. Вже 9 квітня 1899 року в рамках викладів Університету ім. А.Міцкевича М.Ганкевич прочитав для львівської переважно робітничої авдиторії публічну лекцію на тему “Historya rewolucji francuskiej” (“Історія Французької революції”)⁸⁴.

 

Разом із тим М.Ганкевич усвідомлював і необхідність організаційного оформлення українського соціал-демократичного руху. Забігаючи наперед додамо, що процес організаційного та політичного становлення УСДП виявився складним і дуже тривалим: щонайменше розтягнувся до початку ХХ століття. З аналізу змісту протоколів загальнопартійної екзекутиви СДРПА випливає, що вже 9 червня 1899 р. керівництво партії на своєму засіданні взяло до відома факт виникнення нової, української (“русинської” в тодішній офіційній термінології) секції партії та включило її представника, екс-радикала Р.Яросевича, присутнього на засіданні, до складу загальнопартійної екзекутиви СДРПА. Про появу окремої “русинської фракції галицьких соціал-демократів” Дирекція поліції у Львові доповідала Галицькому намісництву 20 червня 1899 р.⁸⁵.

 

А вже 17 вересня того ж 1899 року у “Робітничому домі” в Львові М.Ганкевич був присутній на закритій (“довірочній”) нараді українських соціал-демократів. Ці збори історично відіграли роль установчої конференції УСДП Галичини й Буковини як автономної складової частини СДРПА (УСДП стала однією з шести автономних національних секцій австрійської соціал-демократії). Окрім М.Ганкевича в нараді взяли участь також інші члени тимчасового правління партії: С.Вітик, Ю.Бачинський, депутат австрійського парламенту Р.Яросевич та ін. Заслухавши доповіді М.Ганкевича (про пресу), С.Вітика (про організацію) та Р.Яросевича (про участь у наступному конгресі СДРПА), засновники нової партії визнали Гайнфельдську програму австрійської соціал-демократії. Крім того присутні ухвалили підготувати власне партійне періодичне видання у Львові за редакцією М.Ганкевича. В роботі серед робітників вирішено “йти пліч-о-пліч з рештою соціал-демократів”⁸⁶.

 

Водночас на зборах 17 вересня 1899 року після тривалої дискусії із приводу ставлення до інших українських політичних партій вирішено вести з ними політичну боротьбу – як і з тогочасним австрійським урядом. Конференція завершилася виборами виконавчого комітету партії (М.Ганкевич, І.Возняк, Ю.Бачинський), що мав знаходитись у Львові, та делегатів на VII всеавстрійський конгрес соціал-демократії (М.Ганкевич і Р.Яросевич)⁸⁷.

 

Вже наприкінці вересня 1899 року М.Ганкевич взяв активну участь у нарадах VII з’їзду СДРПА. Останній проходив 24–29 вересня 1899 року в Брюнні (Брно). Вперше на з’їзді окремою делегацією в складі двох осіб була репрезентована українська секція партії – УСДП (М.Ганкевич і Р.Яросевич). Додамо, що делегата зі Львова М.Ганкевича було обрано до президії з’їзду СДРПА в числі шести осіб (по одному від кожної національної секції)⁸⁸.

 

М.Ганкевич як представник української соціал-демократії у своєму виступі на VII з’їзді СДРПА обстоював ідею національно-територіальної автономії. М.Ганкевич підкреслив, що українські соціал-демократи передусім виступають за основоположний принцип, згідно з яким стара Австрія мусить бути розділена на такі самоврядні області, де кожна нація зможе вільно вирішувати свою долю⁸⁹. Зрештою М.Ганкевич як член президії з’їзду та комісії з підготовки резолюції з національного питання зробив заяву від імені УСДП, в якій підкреслив, що партія вважає повне національне визволення і рівноправність передумовою дійсного інтернаціоналізму, тому “українські соціал-демократи змагатимуться до національної свободи свого народу, щоби возз’єднаний і звільнений український народ став поряд з іншими націями як рівноправний член”⁹⁰.

 

Цікаво, що VII всеавстрiйський конгрес соцiал-демократiї заяви М.Ганкевича не заперечив. Остання була надрукована в матеріалах з’їзду, а це свідчило про фактичне визнання права націй на самовизначення. Правда тези про це не було у прийнятій на з’їзді Брюннській національній програмі СДРПА (1899), що передбачала перебудову Австро-Угорщини на засадах національно-територіальної автономії. Водночас заяву М.Ганкевича УСДП вважала програмовою практично до кінця своєї історії власне австрійського періоду⁹¹.

 

Отож, як бачимо, політична діяльність М.Ганкевича на протязі 1890-х років охоплювала широке коло питань.

 

 

 

 

 

¹ Левицький К. Д-р. Українські політики. Сильвети наших давніх послів і політичних діячів. Діло. 1936. Ч. 231 (14.480). 14 жовтня. С. 2.

² Темницький В. Памяти Миколи Ганкевича. (Замість посмертної згадки.). Діло. 1931. Ч. 176 (12.832). 8 серпня. С. 4; Темницький В. Памяти Миколи Ганкевича. (Замість посмертної згадки.). Діло. 1931. Ч. 177 (12.833). 9 серпня. С. 3; Темницький В. Микола Ганкевич. Львів, 1932. С. 12.

³ Химка Д.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). К.: Основні цінності, 2002. С. 188.

⁴ Будзиновський В. Смішне в поважнім. Нові шляхи. Львів, 1930. Т. 7. С. 223–224.

⁵ Центральний державний історичний архів України, м. Львів (далі – ЦДІАЛ України). Ф. 683. Оп. 1. Спр. 12. Арк. 16 зв.; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 170.

⁶ Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Микола Ганкевич (1869–1931): основні віхи життя і громадсько-політичної діяльності. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. VII. 2003. С. 4.

⁷ Назарук О., Охримович О. Хронїка руху української академічної молодїжи у Львові. “Сїч”. Альманах в память 40-их роковин основаня товариства “Сїч” у Віднї. Львів, 1908. С. 418.

⁸ Ганкевич М. Федерація чи самостійність ? Вперед !. 1919. Ч. 95. 17 вересня. С. 1.

⁹ Там само.

¹⁰ Робітнича Рада УСДП у Львові. В неділю, … . Вперед !. 1920. Ч. 284. 12 грудня, С. 1.

¹¹ Дей О.І. Журнал “Товариш” (Епізод із журналістичної діяльності І.Франка). Дослідження творчості Івана Франка. К., 1959. Вип. 2. С. 109; Кріль О. Із щоденника Маковея. Жовтень. 1967. № 2. С. 107; Якимович Б.З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. С. 157.

¹² Животко А. Нарис історії української преси (Курс лекцій). Подєбради: УТГІ, 1937. С. 48; Якимович Б.З. Іван Франко – видавець: Книгознавчі та джерелознавчі аспекти. Львів: Видавничий центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2006. С. 157.

¹³ Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 105.

¹⁴ Братчик. Рух в товаристві “Академичне Братство”. Народ. 1891. Ч. 7. 1 л.[атинського] квітня. С. 103–104; Гурак І.Ф. “Молода Україна”: студентство в суспільно-політичному житті Галичини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.). Івано-Франківськ: видавництво ПП Третяк І.Я., 2007. С. 144–145.

¹⁵ Kronika. Na walnem zgromadzeniu … . Kurjer lwowski. 1891. Nr. 320. 18 Listopada. S. 4.

¹⁶ Ганкевич М. Про жіночу неволю в історичнім розвою. Львів, 1891. С. 44–45; Босак О. Суспільно-політичні погляди М.Ганкевича. Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. Вип. 2. С.122.

¹⁷ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. Чернівці, 1910. Т. VI (1890–1891). С. 205–206.

¹⁸ Ганкевич М. Про жіночу неволю в історичнім розвою. Львів, 1891. 49 с.

¹⁹ ЦДІАЛ України. Ф. 372. Оп. 1. Спр. 96. Арк. 17–17 зв.

²⁰ Богачевська-Хомяк М. Білим по білому: Жінки в громадському житті України. 1884–1939. К. 1995. С. 126, 384; Маланчук-Рибак О. З історії ідейних концепцій українського жіночого руху ХІХ – початку ХХ століть. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1999. Т. CCXXXVIII: Праці історично-філософської секції. С. 218; Маланчук-Рибак О. Ідеологія та суспільна практика жіночого руху на західноукраїнських землях ХІХ – першої третини ХХ ст.: типологія та європейський культурно-історичний контекст. Монографія. Чернівці: Книги – ХХІ, 2006. С. 344, 346.

²¹ Химка Д.-П. Зародження польської соціал-демократії та українського радикалізму в Галичині (1860–1890). К.: Основні цінності, 2002. С. 203.

²² Програма Руско-Украінскоі радикальноі партіі. Народ. 1890. Ч. 20. 15 л.[атинського] жовтня. С. 301–303; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 82.

²³ Босак О. Суспільно-політичні погляди М.Ганкевича. Наукові зошити історичного факультету Львівського державного університету імені Івана Франка. Збірник наукових праць. Львів: ЛДУ ім. Івана Франка, 1999. Вип. 2. С.122.

²⁴ Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 175.

²⁵ Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 94.

²⁶ ГРП на з’їзді представляло шість делегатів. Серед них: І.Дашинський, Г.Діаманд, Ю.Данилюк та ін.

²⁷ Hornowa E. Ukraiński obόz postępowy i jego wspόłpraca z polską lewicą społeczna w Galicji 1876–1895. Wrocław; Warszawa; Krakόw, 1968. S. 108–109, 126–128; Горнова Е. Співробітництво Русько-Української радикальної партії з польським прогресивним табором у Галичині. Український календар. Варшава, 1980. С. 111; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 94.

²⁸ Жерноклеєв О. Українська соціал-демократична партія (1899–1918). Івано-Франківськ, 1997. С. 21; Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2001. Вип. 9. С. 441.

²⁹ Будзиновский В. Хлопска посілість в Галичині і новочасні суспільно-реформаторскі змаганя. (Конець). Народ. 1894. Нр. 23 і 24. 1 і 15 декабря. С. 375; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 94.

³⁰ ІІ-гий зйізд укр.[аїнських] радикалів … . Народ. 1891. Ч. 20 і 21. 24 л.[атинського] жовтня. С. 267; Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. Чернівці, 1910. Т. VI (1890–1891). С. 271.

³¹ Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом (1876–1895) / Зладив М. Павлик. Чернівці, 1910. Т. VI (1890–1891). С. 271–272.

³² Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 172.

³³ Там само. С. 106.

³⁴ Спочатку приміщення “Читальні” містилося на вулиці Вірменській, 27. Потім на площі Ринок, 43. Наприкінці червня 1891 р. установа “переселилас” в нове приміщення на вулиці Сикстуській, 20 (тепер вулиця П.Дорошенка), а з 1 вересня займала кімнати при площі Ф.Смольки, 5 (тепер площа П.Григоренка). Див.: Мороз М. “Огнище духовного життя”. Сторінка громадської діяльності Івана Франка. Жовтень. 1983. № 8. С. 105, 107.

³⁵ Мороз М. “Огнище духовного життя”. Сторінка громадської діяльності Івана Франка. Жовтень. 1983. № 8. С. 105.

³⁶ Охримович В. Причинки до біографії і характеристики Івана Франка. Спогади про Івана Франка / Упоряд., вступ. стаття і прим. М.І.Гнатюка; Худож. оформл. Б.Р.Пікулицького. Львів: Каменяр, 1997. С. 88.

³⁷ Назарук О., Охримович О. Хронїка руху української академічної молодїжи у Львові. “Сїч”. Альманах в память 40-их роковин основаня товариства “Сїч” у Віднї. Львів, 1908. С. 416.

³⁸ Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 94.

³⁹ Lwόw, 8 lutego 1892. Robotnik. 1892. Nr. 3. 8 lutego, S. 1–2; Макарчук С. Відносини між Русько-українською радикальною партією і Соціал-демократичною партією Галичини і Сілезії у 90-х роках ХІХ століття. Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. Львів, 2001. Вип. 9. С. 442–443.

⁴⁰ Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 178.

⁴¹ Pokłyk do robitnykiw Rusyniw. Lwiw, 1896. S. 2; Najdus W. Polska partia Socjalno-Demokratyczna Galicji i Śląska 1890–1919. Warszawa, 1983. S. 181; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 94.

⁴² Шкраб’юк П. Ми, українські радикали… (Михайло Павлик і Радикальна партія). Львів, 2012. С. 144.

⁴³ Rozłam wśrόd… socyalistόw. Nowy Robotnik. 1896. Nr. 24. 1 Września. S. 2–3; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 36; Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 54; Горнова Е. Створення Української соціал-демократичної партії Східної Галичини. Український календар. Варшава, 1981. С. 159.

⁴⁴ Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 36; Кравець М.М. До питання про Русько-Українську радикальну партію у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. З історії західноукраїнських земель. К., 1957. Зб. 2. С. 138–139; Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 54–55; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). Journal of Ukrainian Graduate Studies. 1979. Volume 4, Number 2. P. 46; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 97.

⁴⁵ Ганкевич Л. З минулого нашої партії (Матеріяли до історії У.С.Д.П.). Калєндар “Впереду” 1920. Львів, 1920. С. 17; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 36; Темницький В. Микола Ганкевич. Львів, 1932. С. 19; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). Journal of Ukrainian Graduate Studies. 1979. Volume 4, Number 2. P. 46; Босак О.І. З історії розвитку соціал-демократичної періодики. Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9–10 грудня 1993 р.). Ред. кол.: М.М. Романюк (відп. ред.) та ін. Львів, 1993. С. 34–35; Жерноклеєв О. Українська соціал-демократична партія (1899–1918). Івано-Франківськ, 1997. С. 22.

⁴⁶ Інститут літератури ім. Т.Г.Шевченка. Відділ рукописних фондів і текстології, м. Київ. Ф. 3. Од. зб. 1629. Арк. 295–296; Вівчар С. Стосунки Івана Франка з братами Ігнацієм і Феліксом Дашинськими. Франкознавчі студії. Збірник наукових праць. Дрогобич: “Коло”, 2007. Зб. 4. С. 588.

⁴⁷ Pokłyk do robitnykiw Rusyniw. Lwiw, 1896. S. 3; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 38; Темницький В. Микола Ганкевич. Львів, 1932. С. 19–20; Горнова Е. Створення Української соціал-демократичної партії Східної Галичини. Український календар. Варшава, 1981. С. 159.

⁴⁸ “Покликъ до робôтникôвъ Русинôвъ”. Дѣло. 1896). Ч. 207. 13 (25) вересня. С. 2.

⁴⁹ Pokłyk do robitnykiw Rusyniw. Lwiw, 1896. S. 1–3; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 36; Суспільно-політичні погляди Івана Франка. Критичні нариси. [Б. м.]: Рух, 1932. С. 132; Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). Journal of Ukrainian Graduate Studies. 1979. Volume 4, Number 2. P. 46; Жерноклеєв О. Українська соціал-демократична партія (1899–1918). Івано-Франківськ, 1997. С. 22.

⁵⁰ ЦДІАЛ України. Ф. 663. Оп. 1. Спр. 179. Арк. 95–96; Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму. Україна. Науковий двохмісячник українознавства. К., 1926. Кн. 6. С. 157; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 96.

⁵¹ Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 96–97.

⁵² Przegląd. Rusko-ukraińska socyalno-demokratyczna partya … . Naprzόd. 1896. Nr. 40. 1 Października. S. 1; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 38; Жерноклеєв О. Українська соціал-демократична партія (1899–1918). Івано-Франківськ, 1997. С. 22.

⁵³ V. Zjazd ruskich radykalόw. Nowy Robotnik. 1896. Nr. 27. 1 Pażdziernika. S. 1–2.

⁵⁴ Пятий зйізд русько-украінськоі радікальноі партіі. Громадський голос. 1896. Нр. 18. 1 жовтня. С. 119, 122; Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 55; Горнова Е. Створення Української соціал-демократичної партії Східної Галичини. Український календар. Варшава, 1981. С. 159.

⁵⁵ Темницький В. Микола Ганкевич. Львів, 1932. С. 22.

⁵⁶ Горнова Е. Створення Української соціал-демократичної партії Східної Галичини. Український календар. Варшава, 1981. С. 159.

⁵⁷ Wid redakcyi. Robitnyk. 1897.Nr. 1. 1 Sicznia. S. 4; Ганкевич М. З перед двайцяти літ. (Початки української соціяльдемократії в Галичині). Калєндар “Впереду” 1920. Львів, 1920. С. 71, 78; Кравець М.М. До питання про Русько-Українську радикальну партію у Східній Галичині в 90-х роках ХІХ ст. З історії західноукраїнських земель. К., 1957. Зб. 2. С. 139.

⁵⁸ Naszi ciły. Robitnyk. 1897. Nr. 1. 1 Sicznia. S. 1, 3; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 38; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 97; Босак О. І. З історії розвитку соціал-демократичної періодики. Українська періодика: історія і сучасність: Тези доп. і повід. Всеукр. наук.-теорет. конф. (9–10 грудня 1993 р.). Ред. кол.: М. М. Романюк (відп. ред.) та ін. Львів, 1993. С. 35.

⁵⁹ Ганкевич М. З перед двайцяти літ. (Початки української соціяльдемократії в Галичині). Калєндар “Впереду” 1920. Львів, 1920. С. 78; Українська преса в Україні та світі ХІХ–ХХ ст.: Історико-бібліографічне дослідження. Т. 2: 1891–1905 рр. / Уклад.: М.В.Галушко, М.М.Романюк (керівник проекту), Л.В.Сніцарчук. Львів, 2009. С. 148–149.

⁶⁰ Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 56.

⁶¹ Возняк М. Іван Франко і баденівські вибори 1897 року. Іван Франко: Статті і матеріали. Львів, 1955. Зб. 4. С. 50; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 156; Tomczyk R. Galicyjska Rusko-Ukraińska Partia Radykalna w latach 1890–1914. Szczecin, 2007. S. 139.

⁶² Obywatele Wyborcy ! Bracia Robotnicy !. Robotnik. 1897. Nr. 5. 10 lutego. S. 1.

⁶³ Радікальні кандідати. Громадський голос. 1897. Нр. 4. 15 лютого. С. 1.

⁶⁴ Z ruchu wyborczego. Trzecie z rzędu zgromadzenie wyborcόw we Lwowie … . Robotnik. 1897. Nr. 6. 20 lutego. S. 1.

⁶⁵ Возняк М. Іван Франко в добі радикалізму. Україна. Науковий двохмісячник українознавства. К., 1926. Кн. 6. С. 158; Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 56.

⁶⁶ Wybory do Rady państwa. Kurjer lwowski. 1897. Nr. 48. 17 Lutego. S. 3; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 98.

⁶⁷ Z teperisznoji chwyli. Ruch wyborczyj … . Robitnyk. 1897. Nr. 5. 1 Marta. S. 4.

⁶⁸ Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 39; Суспільно-політичні погляди Івана Франка. Критичні нариси. [Б. м.]: Рух, 1932. С. 132; Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 56–57; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 98.

⁶⁹ Стефаник В. Повне зібрання творів: У 3 т. К., 1954. Т. 3: Листи. С. 87.

⁷⁰ Темницький В. Микола Ганкевич. Львів, 1932. С. 22; Кравець М. Робітничий рух у Східній Галичині наприкінці ХІХ ст. (1892–1900 роки). З історії західноукраїнських земель. К., 1960. Вип. 4. С. 57; Жерноклеєв О. Українська соціал-демократична партія (1899–1918). Івано-Франківськ, 1997. С. 22.

⁷¹ ЦДІАЛ України. Ф. 683. Оп. 1. Спр. 17. Арк. 11 зв.; Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 39; Суспільно-політичні погляди Івана Франка. Критичні нариси… С. 132; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 97–98.

⁷² Химка Ж.-П. Український соціялізм у Галичині (до розколу в Радикальній Партії 1899 р.). Journal of Ukrainian Graduate Studies. 1979. Volume 4, Number 2. P. 47; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 98.

⁷³ Левинський В. Нарис розвитку українського робітничого руху в Галичині. Друге доповнене видання. Харків; Київ: Державне вид-во України, 1930. С. 38–39.

⁷⁴ Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 182.

⁷⁵ ЦДІАЛ України. Ф. 663. Оп. 1. Спр. 179. Арк. 8; Вітик С. Як працював Іван Франко. (Спомини). Культура і побут. “Вісти ВУЦВК”. 1926. № 22. 30 травня. С. 4; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 99–100.

⁷⁶ Najdus W. Polska partia Socjalno-Demokratyczna Galicji i Śląska 1890–1919. Warszawa, 1983. S. 220.

⁷⁷ ЦДІАЛ України. Ф. 663. Оп. 1. Спр. 179. Арк. 108–111; Грицак Я. “Молоді” радикали в суспільно-політичному житті Галичини. Записки Наукового товариства імені Шевченка. Львів, 1991. Т. ССХХІІ: Праці Історико-філософської секції. С. 100.

⁷⁸ Tomczyk R. Radykałowie i socjaldemokraci. Miejsce i rola lewicy w ukraińskim obozie narodowym w Galicji 1890–1914. Szczecin, 2007. S. 184.

⁷⁹ Kronika. Demonstracja proletarjatu. Kurjer Lwowski. 1899. Nr. 131. 12 Maja. S. 2.

⁸⁰ Kronika. Zgromadzenie ludowe. Dodatek do nr. 169 Kurjera Lwowskiego. 1899. 19 czerwca. S. 2.

⁸¹ Kronika. Zgromadzenia ludowe … . Dodatek do nr. 253 Kurjera Lwowskiego. 1899. 11 wrzesnia. S. 2.

⁸² Rędziński K. Towarzystwo Uniwersytetu Ludowego im. A.Mickiewicza we Lwowie (1898–1914). Kultura–Przemiany–Edukacja. Rzeszów, 2019. T. VII: Myśl o wychowaniu. Teorie i zastosowania edukacyjne. S. 15.

⁸³ Kronika. Uniwersytet ludowy. Kurjer Lwowski. 1899. Nr. 78. 19 Marca. S. 3.

⁸⁴ Kronika. Wykłady Uniwersytetu ludowego. Kurjer Lwowski. 1899. Nr. 97. 8 Kwietnia. S. 4.

⁸⁵ Жерноклеєв О.С. Про дату заснування Української соціал-демократичної партії Галичини й Буковини. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Івано-Франківськ, 2009. Вип. XV. С. 12.

⁸⁶ Жерноклеєв О. Українська соціал-демократична партія (1899–1918). Івано-Франківськ, 1997. С. 27; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 188.

⁸⁷ ЦДІАЛ України. Ф. 146. Оп. 7. Спр. 4759. Арк. 1–2; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 187–188; Жерноклеєв О.С. Про дату заснування Української соціал-демократичної партії Галичини й Буковини. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Івано-Франківськ, 2009. Вип. XV. С. 11–12.

⁸⁸ Kongres partyi socyalno-demokratycznej w Bernie. Naprzόd. 1899. Nr. 39. 28 Września. S. 2–3; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 204.

⁸⁹ Verhandlungen des Gesamtparteitages der Sozialdemokratie in Österreich abgehalten zu Brünn vom 24. bis 29. September IX. 1899 im “Arbeiterheim”. Wien, 1899. S. 84; Жерноклеєв О.С. Національні секції австрійської соціал-демократії в Галичині й на Буковині (1890–1918 рр.). Івано-Франківськ: Видавничо-дизайнерський відділ ЦІТ, 2006. С. 204.

⁹⁰ Verhandlungen des Gesamtparteitages der Sozialdemokratie in Österreich abgehalten zu Brünn vom 24. bis 29. September IX. 1899 im “Arbeiterheim”. Wien, 1899. S. 85; Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Микола Ганкевич (1869–1931): основні віхи життя і громадсько-політичної діяльності. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. VII. 2003. С. 6.

⁹¹ Жерноклеєв О.С., Райківський І.Я. Микола Ганкевич (1869–1931): основні віхи життя і громадсько-політичної діяльності. Вісник Прикарпатського університету. Історія. Вип. VII. 2003. С. 6.

31.07.2021