Цього року Український католицький університет лідирує за найвищим середнім балом вступника. Декан факультету суспільних наук УКУ Володимир Турчиновський вважає, що це додає університету не лише престижу, а й нових викликів, зокрема ставить перед загрозою синдрому елітарності. Чому «лоскітливе самозаспокоєння власною елітністю» – не те, чого прагне УКУ, Володимир Турчиновський розповів на цьогорічній посвяті магістрів, яка відбулася у Центрі Шептицького.
У своїй статті «Organization Kid» колумніст «New York Times» Дейвід Брукс вимальовує профіль сучасних студентів Пристонського університету. Спочатку вони стають професійними студентами (professional students), затим – дуже-дуже заклопотаними професіоналами (busy professionals), і зрештою вливаються в американську корпоративну культуру. Вони випромінюють усмішки та успіх, є привітними та мають добрі комунікаційні навички. Їхньою мотивацією і філософією є самовдосконалення, саморозвиток, будування власного резюме та професійний ріст.
Однак, фанатично допомагаючи студентам розбудовувати моделі кар’єрного успіху, університети втратили інтерес до виховання та формування особистості. Плекання вільних і моральних викреслене з університетських процесів. Брукс писав: «Не маючи вокабуляру, щоб обговорити, що добре і правдиво, люди можуть всього-на-всього "поводитися добре". Заледве пізнавано, що означає вічне життя, натомість відомо: якщо не курити, то можна прожити довго. Тяжко уявити, як це – бути святим, але дуже легко побачити, що таке бути успішним».
Якщо раніше в американській освіті ще йшлося, по-перше, про правду та мораль; по-друге – про вічне життя; по-третє – про святість, то зараз ці три вектори, якщо зіронізувати за бруксівськими мотивами, були замінені на такі: поводься правильно (behave well); не кури та живи довго (don’t smoke and have a long life) і будь успішним (be successful).
Утім, у першому випадку людина є господарем свого життя, а в другому – тільки здобуває над ним контроль. Різниця між «бути господарем» та «мати самоконтроль» приблизно така ж, як між володінням певною власністю та орендуванням. Орендування дозволяє вирішувати завдання, які важливі тут і зараз та не грузнути у клопотах власника щодо того, що із цією власністю буде далі. Володіння чимось передбачає відповідальність.
Орендування спокусливе, бо робить людину ефективним менеджером сьогоднішніх завдань без потреби турбуватися глобальнішими речима: хто я? куди я йду? що робити із своїм життям? Воно унеможливлює відповідальність за іншу особу без усяких заздалегідь погоджених «стратегій виходу» (exit-strategies). Так ми живемо у просторі власних бажань, «орендуючи» власні здібності для ситуативних цілей.
У нашій «плинній модерності» пливуть «плинні ідентичності», сказав би Зигмунд Бауман. Нам простіше думати про себе як про туристів, аніж сприймати себе паломниками. За Бауманом, туриста надихає прогулянка, сам процес та калейдоскоп вражень. Для паломника важливо прийти, а емоції та враження є досвідом відкриття власного покликання.
У новому університетському етосі відтворюється самозарозуміла еліта, яка відповідно впливає на суспільні ландшафти. Патрік Денін у свій найновішій книзі «Чому лібералізм зазнав поразки?» («Why Liberalism Failed?») описує парадокс лібералізму: що агресивнішим є наше бажання незалежності та можливості обирати власні сценарії розвитку, що сильніше кожен із нас хоче залишатися туристом, то більше кожен зокрема опиняється наодинці з державою, яка починає системно перетворюватися на масивний та деспотичний механізм. У той же час, як сказав лорд Джонатан Сакс, ми делегували аутсорсу (outsource) нашу етику. Суспільство, яке використовувало ринок як інструмент, само стало ринковим – ринок як формат певного типу стосунків став принципом усієї нашої міжособистісної взаємодії.
Я хочу, щоби розвиваючи університет, який приваблює найкращих, ми не забули про спільне благо, що лежить в основі нашого зусилля збудувати «рес-публіку» (res publica); дослівно – спільну справу. Якщо ж забудемо про спільне благо і сконцентруємося на приватному інтересі та успіху, збудуємо не res publica, a res idiotica. Відомо, що у давньогрецькій мові слово «ідіот» позначало людину, яка самоізолювалася від суспільного життя і управління полісом.
Тож, розвиваючи нашу спільну справу, будьмо господарями власного життя, приймаймо у власне життя іншого та віддаваймо себе іншому. Нам слід вчитися довіри та спільності, адже саме у них наша свобода набуває справжнього сенсу. Бажаймо великого і не біймося.
Підготувала Орися Грудка
19.09.2018