Сенатор Бен Сасс (Ben Sasse) у своїй книзі «Them», яка вийшла друком у 2018 році, пише, що ключовий виклик, який стоїть перед сьогоднішньою Америкою, – це епідемія самотності. Епідемія самотності, пише Сасс, не лише спричиняє суспільну турбулентність, але також є причиною американської політичної кризи. Якщо «самотні разом» («alone together») стає новим суспільним стандартом, то політика у розумінні «res publica», як спільна справа у просторі спільної відповідальності, радикально трансформується. «Alone together» формує інші цінності, принципи та стратегію політичного життя.
Володимир Турчиновський, декан факультету суспільних наук УКУ, доктор філософії
Сьогодні наші суспільні рефлексії отримали додатковий виток складності, доданий вірусом covid-19. Пандемія не лише зміцнила динаміку самотності правилом суспільного дистанціювання, а й запустила свій «цифровий штам» у медійному просторі, який швидко еволюціонував до масштабу інфодемії. Неочікувано для себе ми відчули, наскільки тісно переплелися між собою біологічний, цифровий та духовний світи. На епідемію самотності наклалася пандемія коронавірусу, а разом із нею світом шириться інфодемія.
Однією з можливих стратегій захисту та порятунку може бути самоізоляція та намагання зануритися у затишок власного «кокона», водночас делегуючи державі піклування про її «коконні сади». Тактично це може бути виграшний крок, але стратегічно суспільство атомізованих індивідів втрачає суспільну архітектуру і стає на поріг суспільних катаклізмів.
Може бути ще одна стратегія долання викликів пандемій XXI століття, яка полягає у виході з затишку коконів у міжособовий простір стосунку та взаємодії. Мудрість серця підказує нам, що людський біль та страждання вимагають від нас подолання дистанції, зближення і близькості з іншими. Нам може видатися, що такий крок наражає кожного на невиправданий індивідуальний ризик, але, думаючи стратегічно, саме солідарність задає горизонт нашої надії та майбутнього, у яке ми запросимо наступні покоління.
Це правда, що точка болю може стати місцем втечі, бідності й опустіння, але по-справжньому біль долається тоді, коли точка болю стає простором солідарності. Тільки тоді ми «зцілюємося», відновлюємо нашу цілісність через повноту стосунку з солідарним оточенням.
До речі, самотність є також формою бідності, про яку ми зовсім не говоримо — можливо, тому, що не маємо ще відповідної мови та параметрів, щоби збагнути цей вимір бідності, який парадоксально може виникати і серед матеріального достатку та культурного багатоманіття.
Тому солідарність стала ключовою темою третьої міжнародної конференції Integral Human Development in the Digital Age, присвяченої тематиці цілісного людського розвитку. Цього року конференція, організована факультетом суспільних наук УКУ, стала інтелектуальним цифровим майданчиком, на якому зібралися дослідники з чотирьох католицьких університетів Європи: УКУ, Папського університету святого Томи (Рим), Університету Нотр Дам (Індіана, США) та Джорджтаунського університету (Вашингтон, США).
Один із висновків, який я можу зробити за результатами конференції, – це те, що ми не можемо і не повинні думати про майбутнє, оминаючи моральну логіку та уникаючи моральних категорій.
Майбутнє для людей насправді є моральною категорією. Це стає очевидними, коли ми до всіх наших планів, візій та стратегій поставимо не лише запитання «як?» (як їх досягти та реалізувати), а й запитання «чому?»: чому ми хочемо їх зреалізувати? чому саме ця візія? чому саме таке майбутнє ми хочемо для нашої компанії, нашого університету, нашого суспільства?
Що глибше ми дозволяємо собі зануритися у питання «чому», то більше ми починаємо розуміти, що воно розкриває перед нами не тільки сферу наших власних бажань, а змушує думати про інших та уявляти себе у стосунку з іншими: з усіма, хто опиниться у сфері притягання та впливу моєї візії чи мрії, а отже і відповідальності. У цей момент питання «чому» починає набувати морального сенсу.
Нам потрібно спільно плекати те, що можна було б назвати «моральною уявою». Якщо наша моральна уява атрофується, ігнорується та занедбується, то технологічна ментальність починає формувати архітектуру суспільних стосунків, в яких «чому» дедалі більше відходить на задній план та поступається перед нагальністю «як». Неймовірні комунікаційні технології, які ми використовуємо щодня, дуже добре ілюструють наше вміння знаходити відповіді на питання «як».
Моральна уява – це не просто мрія про майбутнє, у якому щось відбувається або здобувається. Моральна уява – це думка, візія майбутнього, в якому діються добрі та справедливі речі, до яких я маю безпосередню причетність. Моральна уява не лише дає нам можливість знайти відповідь на запитання «чому», а й запускає ланцюжок нашої моральної дії. Ми починаємо ставати громадянами морального простору.
А тому мій другий висновок є таким: моральна уява та моральна дія є ключовими елементами цілісного людського розвитку. Чому так?
Здатність уявити себе «доброю людиною» та зробити крок у цьому напрямі є суттю і потенціалом нашої людськості. Моральна уява та дія інтегрують нашу раціональність та здатність змінювати себе і світ навколо себе. Вміння «думати та діяти серцем» не тільки творить особливу симфонію сьогоднішнього дня, а й задає свою оптику майбутнього. Майбутнє та розвиток стають суспільним проєктом розгортання нашої людськості у людяність. Людина крок за кроком відкриває у собі покликання стати людиною.
Мій третій висновок, яким я хочу з вами поділитися, є таким: коли я думаю про університети сьогодні в контексті динаміки моральної візії та моральної дії, то я хочу, щоб вони стали майданчиками та лабораторіями формування етосу та практики служіння. Найбільше служіння університетів сьогодні – це виховання для служіння, каже Папа Франциск. УКУ у своїй Стратегії-2025 визначає та позиціонує себе саме як «університет, який служить», вслухаючись та відповідаючи на своє інституційне покликання.
Підсумкові роздуми за матеріалами третьої міжнародної конференції в УКУ «Цілісний людський розвиток» («Integral Human Development in the Digital Age»). Впродовж трьох днів 35 відомих спікерів із п’яти країн світу ділилися своїми ідеями, як на тлі росту бідності, міграції, пандемії ми можемо будувати візію розвитку людства, яка би включала розвиток технологій і шанувала людську гідність.