VII. ПІТАҐОРАС
З Пітаґорасом то було так. Єк люди зачєли си перечіти,
шо би мало бути на почєтку, то Ясьо Оренштайн з міста виснував, шо:
“на почєтку була ціна”. А чьо вин так виснував? Тимунь,
шо був вин єкби перший банкір на Гуцулшіні. Позичєв гроші
на процент і з того жив. А Ясьо Оренштайн оженивси з Рузьов Бідинскув,
лиш вна ни була з Коломиї, а з Кутів. І гет ни була біднов,
бо була кревнов з Пшибиловскими, котрі мали фист елєґанцкі склепи.
І вна му притакує: “Ая, добре Ясю говориш, на почєтку мусит бути ціна.
Айбо на кінци такіж. На тот приклад ціна комашні”. Но і так зачінає си розносити по сьвіту, шо єк говоримо про почєток, то на почєтку була ціна. Дійшло то до вуха
Луки Гарматія з Розтік, котрий був фийст мудрагель. Айбо вин, хоть
називали го “Гарматій з Розтік”, то не сидів у Розтоках, тілько в Головах.
Йиго хатчіна там донині стоїт. А був то хлоп поставний. А єк то вчьув, то аж підштрик д’горі. А сталоси то над Черемошем, єк вин риби лапав, нидалеко Дідушкової Річки. Тра’ би було сегодне в тім місци йкийс памнєтник поставити.
Вже єк впав на земню, то повів розважно: “айбо не ціна, а цифра!”
І так євивси Пітаґорас, а направду то
Лука Гарматій
з Розтік
Πυθαγόρας
Заснував вин школу, першу школу на сьвіті, то значіт на Гуцулшіні. Школа постала в Головах, де потік Маґівский вчурає в Білу Річку. Гій, брате! Але добутиси до теї школи було гей не легко. А витримати – шє кєжше! Перший рік обов’єзком було: слуханє і гуцулский данец. Чього слуханє? Чього данец?
Того слуханє, абих ніхто пусте ни питав. Люди питаютси, але пусте. Маш трафунок – йдеш дорогов, а люди питаютси: “Шо, йдете, йо?” Ну то шо си питаєш, єк видиш? Лука Гарматій сів собі раз над водов з вудков. Єкийс забігачький видит і питаєси: “Дес ідете?” А вин на то: “То може шє си запитаєш пошо?” Так шо у тій школі в Головах учінь мав право си запитати аж по році науки. Єк добре си запитав, то го лишєли, а єк лихо, то йшов на штири вітри і п’єтий шум.
А гуцулский данец був важний тимонь, шо го данцуют по два, по штири, а навет по шішнайціть. А то такий є файний данец, шо нима му ціни. А цифра є. Цифра за цифров. І то си називає “цифрованє”. Данец на цифрованю стоїт. А Лука Гарматій виснував, шо ни тіко данец, але й усий сьвіт то таки є нічьо инче, єк одно велике цифрованє.
Переклад Олеся Герасима
