– Потішно, Пат, що ти любиш запах скипидару, – сказала якоїсь її мама, – бо коли я була на шостому місяці вагітності, за допомогою власне скипидару намагалася зробити аборт.
Перед тим, як пити скипидар, вона добивалася розлучення з чоловіком. На початку 1921 року нарешті розлучилися, а 19-го січня народжується небажана Патриція Гайсміт.
Прізвище їй дав вітчим Стенлі Гайсміт, якого вона зненавиділа за те, що розбив її чари, вимагаючи вимовляти не «Сейзаме, відчинися!», а «Сезаме...». У спогадах, вона признавалася, що готова була його вбити. «Я вірила, що заклинання «Сейзаме, відчинися!» відкриє для мене справжні дива. Заміна «сейзаму» на «сезам» спричинила, що той казковий світ, про який любила читати і який любила собі уявляти, зник». Та й не дивно, бо що таке сезам – приправа, те саме, що кунжут. Які вже тут чари?
Нікого вона не вбила, але стала вбивати у своїх детективах. Її романи втілили на екранах знамениті режисери, зокрема й Гічкок, а недавній серіал «Ріплі» побив рекорди за популярністю.
Її особисте життя не було рожевим. У своєму щоденнику вона розповіла про те, як у п'ять років була кілька разів зґвалтована в бабусиному будинку. Ґвалтівником виявився банальний доставець продуктів. В школі вона закохалася в рудоволосу колежанку і в літературу, особливо в Едгара Алана По і Джозефа Конрада. Однак, наприкінці життя заявила: «Словник – єдина книжка, якій вірю».
З книжки Карла Менінґера, батька американської психіатрії, дізналася, що бути лесбійкою рівнозначне фетишизму, педофілії і сатанізму. Те саме писали газети, рекламуючи при цьому новаторські ліки, які мають «протидіяти жіночим психічним розладам», а також операції, завдяки яким можна «подолати відразу до сімейного життя».
Один репортер описав бар, до якого вчащали «жінки з низькими голосами», так: усі вони начебто взаємно ревнували і регулярно дряпали нігтями обличчя одна одній. «А при цьому верещали і постійно замовляли джин – завше тільки той джин».
Патриція уникає стосунків з чоловіками. Мати заклопотано цікавиться: «Чи ти часом не лесбійка? Видаєш такі звуки, якби була». У спогадах письменниця зазначала, що змушена приховувати своє єство, свої емоції щодо об'єкту своїх почуттів. «Я витворила для себе шкарлупу тверду, як у равлика».
А коли нарешті починає вчитися в коледжі, то найближчими її приятелями стають коти і власне... равлики, які, як призналася, «дають мені відчуття спокою». Тож вона часто їх носила з собою, а могла навіть принести в гості і висипати їх на стіл.
В 19 років познайомилася з нью-йоркською маляркою Баффі Джонсон, яка її запросила до себе на прийняття. Тут вона запізналася з видатними письменниками Теннесі Вільямсом, Труменом Капоте і Джейн та Полом Боулзами. Всі ці чоловіки були відвертими геями, а Джейн – лесбійкою. Містом, куди з'їжджалися американські письменники-геї був Танжер, врешті-решт Боулзи там і оселилися.
Але найважливішим для Пат знайомством була зустріч з журналісткою Розаліндою Констебль, в яку закохалася і намагалася виявити їй свої почуття. Однак Розалінда ніяк не могла визначитися. Ніби й хоче, а ніби й боїться. Але вивітрити її з голови Пат уже не могла. Отже, постановила не так часто думати про неї. Лише лежачи в ліжку.
Стосунки з Матір'ю були завжди складні. Одного разу мати дає їй ляпаса, коли донька сказала, що розмови з нею завше банальні. Відтак пише оповідання про дівчину, яка вбиває матір, застромивши їй в груди ножиці і – крутить ними, крутить ними з усіх сил то в той, то в другий бік.
Патриція багато пише і багато п'є. Особливо, коли вирішила поїхати до Мексики, де до алкоголю дуже прихильне ставлення. Коли п'яний поет Гарт Крейн вилазив на дзвіницю катедрального собору і дзвонив, мов шалений, нічого йому за те не було, бо там вважали, що вчинки спричинені сп'янінням не можна трактувати, як щось погане. Мила країна. Правда, Крейн викинувся з корабля в Мексиканській затоці, і тіло його ніколи не знайшли.
Перший успіх до Патриції приходить у 1945 році з публікацією в журналі оповідання «Героїн». Але далі вона зазнає невдач, редактори вимагають поміняти в оповіданнях фінал, щоб був оптимістичний. Вона не погоджується.
Перший її роман «Незнайомці в потязі» стає бестселером. Тут описано випадкову зустріч двох незнайомців, які домовляються, що навзаєм поможуть одне одному, вбивши зненавиджену особу. Він також приніс найбільший на ту пору зарібок – завдяки екранізації Гічкока.
Патриція нарешті зустрічає музу, в яку закохується з першого погляду і яку вдалося звабити – Вірджинія Кезервуд. Все відбувається, як у романі «Керол» і в однойменному фільмі, де головну роль виконала Кейт Бланшет. Книжка теж стала бестселером, але Кезервуд цього успіху не побачила. Вона замкнулася в гаражі, сіла до авта й увімкнула мотор. А «Керол» стала найвизначнішим лесбійським романом свого часу. Його особливістю також є те, що закінчився він цілком щасливо.
Патриція не відважилася опублікувати цей роман під своїм іменем, переживаючи, що скаже її 84-літня бабця. Видана в м'якій палітурці, книжка сягнула мільйона екземплярів. Авторка отримувала щодня по кільканадцять листів від лесбійок і геїв з усієї Америки.
Знайома психотерапевтка намагалася переконати її, що секс з чоловіками цілковито нормальна справа і запропонувала їй групову терапію, де будуть заміжні жінки і лесбійки. Письменниця погодилася, але під час терапії думала лише одне: «Я мала велике бажання спокусити їх задля спорту».
В 1951 році Гайсміт приїжджає до Європи, живе тут два роки і починає писати знамениту серію романів про «Талановитого містера Ріплі». Писання роману зайняло пів року. Її приятелі вважали, що з жодною іншою постаттю і з жодною іншою особою не лучило письменницю таке глибоке почуття, як з Томом Ріплі. Вона його кохала і прагнула бути такою, як він. Тому не раз іще до нього поверталася.
Навіть багато років потому, коли завершила цикл повістей про Ріплі, говорила про нього, як про когось живого. Ба навіть боронила його і замислювалася, що на її місці зробив би чи сказав Ріплі. Часом підписувалася – Пат Ріплі.
Якось, перебуваючи на гостині, почула, що господиня поняття не має, хто такий Ріплі. Патриція вийшла, затрималася в холі і почала зі злістю битися головою в стіну.
П'ять романів про містера Ріплі – негідника і вбивцю, який так сподобався читачам, що по сьогоднішній день їх перевидають, перекладають і екранізують, продовжують жити своїм життям. А серіал буде продовжений.
Цікаво, приятельки Патриції вважали, що вона не любила жінок. Ендрю Вілсон, працюючи над книгою «Прекрасна тінь» (Andrew Wilson «Beautiful Shadow. A Life of Patricia Highsmith) поспілкувався з кількома і почув: «Жінки їй подобалися, вона чула до них потяг, але не любила. Вважала, що жінки брудніші за чоловіків». У щоденнику нотувала, що сама лише думка про те, що жінка під час місячних приходить до бібліотеки, щоб читати книжки, здається їй гидкою. Писала: «жіноча глупота, брак уяви, здитиніла поведінка, мазохізм – це те чого не знайдете в світі тварин». Завше підкреслювала, що добилася всього сама, не покладаючись на жодного зі знайомих чоловіків.
Гайсміт ніколи не стежила за своїми висловлюваннями, могла людині в очі наговорити купу дурниць, вивалити серію звинувачень, не маючи контролю над своїм язиком. Зранені люди ранять інших. Кохала лише тих, хто не здатен був дати їй любові, а відпихала тих, хто хотів з нею зблизитися.
Крім того вона була антисеміткою, заперечувала Голокост і шокувала тим, що з'являлася з намальованим на зап'ясті концтабірним номером. «Мені набридли євреї», – казала вона. А попри те її коханкою була єврейка Еллєн Блюменталь, якій вона писала чуттєві записки. А коли покинула її, Еллєн намагалася покінчити самогубством за допомогою барбітуратів.
Під кінець 60-х років Патриція закохалася в акторку Енн Мічем, чиє фото побачила в газеті. Не прагнула її запізнати, так навіть здавалося краще, бо могла поринати в свої фантазії. Писала про неї вірші, зберігала вирізки з газет, носила з собою її фото і, показуючи знайомим, казала: «Оце любов мого життя».
А коли з'ясувалося, що та любов оселилася в тому самому будинку, письменниця була шокована. Нізащо не хотіла бачити свою любов наживо.
У 1973 році почалися проблеми зі здоров'ям. Вона з підліткового віку намагалася побороти анорексію, а згодом – біполярний розлад. В дорослому віці її раціон був такий: 23 цигарки щодня, на сніданок яйця і молоко, на обід – макарони з сиром. А ще пляшка віскі на кілька днів. Бували тижні, коли вона харчувалася лише молоком, помаранчами і попкорном.
Тепер в її житті з'явилася французька письменниця і коханка Меріон Абударам. Але цього разу саме Меріон дістає бзіка на пункті Пат. Починає її стежити, читає всі її книжки, хоч і вважає, що вона жахливо бридка.
«Щоразу, коли ми кохалися, – згадувала Меріон, – вона просила мене розповідати про мою матір. Моя мати була елегантна, вродлива, мала гарні ноги. Я оповідала про неї і думала: з ким насправді хоче спати Пат?»
З віком письменницю захоплює манія чистоти. По кілька разів на день купається. Гостям видає халати і заганяє в душ, а їхнє вбрання закидає в пральку. Для коханки на уродини купує мітлу.
Коли довідується, що має рак легенів, не панікує, не розпачає. Сумлінно готується до смерті. Навіть відбуває екскурсію в крематорій. Виходячи звідти, виймає персикову настоянку і п'є з горла. «Це якраз те, що я потребувала».
18.02.2026