XV. АРІСТОТЕЛЄС
Ἀριστοτέλης
Люде, ‘кі го шє дітваком знали, казали:
“Єк го мухи ни з’їдє, то шош из него буде”.
Але шо? Того нієкий віщюн ни миг повісти.
Айбо був вин икийс такий – май инакший.
Єк инчі ґіти пид мостом риби лапали,
то вин на москі ставав і дививси, єк вни пливают.
Єк инші викєгали воронам єйця из гнізд,
то вин вилізав на сусідне дерево і дививси,
єк з єїчок потєта виходє.
І рахував, кіко то разив старі мусє
д’гніздови вертатиси, аби ту всу галайстру
нагудувати. Єк леда пидрис, то зачєв волочітиси за люґьми,
про їких слава йшла по селах,
шо “в’ни є мудрі”. І розпитував то, про шо в’ни вогорє.
Тай так випитав про науки Луки Гарматія,
нашого гуцулского Пітагораса,
про науки Лук’єна Кобилици, нашого Парменідеса,
а вже найбирше про науки Петрика Шекєрика-Доникового,
нашого гуцулского Платона. За Петриком-Платоном то вже так ходив, єкби був ‘го тінь.
Але ни гет всьо їму в тотій науци си роз’їснило.
Петрик-Платон у хмарах літав, а вин по земни ландав.
Вже вид малого видко було, шо то мудрагель росте.
Про кого си хóди? Ий, Боже. Греки го
Арістотелєсом зи Стагіри називали,
але по правді то був
Стасьо Вінценз
из Слободи Рунгурскої
Вин такі надурно голову ни носив! Вин изнав, єк ї ужити. Голов на то, абес изнав, єк порєдок изробити. ’Ка голов, такий порєдок! А порєдок перше в голові муси бути. Хóди про то, абес зробив порєдок в тим, шо знаїш. Значіт – в науци!
Говорит Стасьо так: – Науки бувают двоєкі: ужиткові и неужиткові. Науки ужиткові учут тє, шо маїш діїти, аби на твоє війшло. Науки неужиткові учют, єк маїш на сьвіт дивитиси і сьвіту дивуватиси. Науки ужиткові учє’ тоти, хто си до ремесла, а ци й до політики бере; хто такі науки учіт, вправ’єї в собі путерю придвиґіти. Прото науки неужиткові учут тоті, котрим си про мудрість хóди. Вни тобі, чьоловіче, розум вправйиют, д’мудрости тя запроважєют. З таких наук неужиткових то тобі ніби ніц. Бо то ані мисника ни зробиш, ані на кушнїра ни війдеш, ані на стельмаха. Прото допіру з наук невжиткових меш знати, шо ти чьоловік! А без них, то тобі тілько здаєси, шо ти чьоловік. Науки неужиткові дивуютси сьвітови. А науки ужиткові показуют, єк тра сьвіт пирироб’єти, шоби на нім вібути. Дивишси на ліс і си думаїш: видків вин взєвси і хто го сотворив? – Так тє учі наука неужиткова. Дивишси на ліс і шпекулюєш: єк го вівтинати? – Так тє учі наука ужиткова.
А слухав тотих річий Ромцьо Боєнчук, такіж зи Слободи. Та й си питає: – То котра наука буде важнішшя, тота ужиткова, а ци та, шо неужиткова?
А наш гуцулский – то значіт проудивий – Арістотелєс изрік: – Обі. Бо їдна тє скаже, єк їсти злагодити, а друга тє повіст, нашо їсти і жити нашо. Допіру їдна з другов зроб’є з тебе чьоловіка. Бо ти, чьоловіче, ни мож жити тако, шо тіко лиш жиєш: єк си попоїш, то тобі спати си хочі, а єк си виспиш, то тобі си їсти хочі. Тобі, гуцулский чьоловічі, гія вкємити, шо їс робиш та й нашо!
Переклад Олеся Герасима
04.11.2018