Енцикліка Pacem in terris (Мир на землі) мала на думці рішучу зміну соціальної доктрини церкви
3 червня 1963 р. помер папа Іван ХХІІІ. Його смерть оплакували віруючі усіх релігій: католики, протестанти, православні, юдеї, мусульмани, буддисти, а також невіруючі різних ідеологій: комуністи, соціалісти, ліберали, політичні лідери та люди з народу. Великий муфтій Лівану возвеличив особистість Джузеппе Ронкаллі перед тисячами мусульман та християн, тримаючи в руках енцикліку Pacem in terris (Мир на землі), - то було визнання його внеску у мир у світі. У ніч, що передувала його кончині, головний рабин Риму та численні юдеї приєдналися до католиків на площі Святого Петра, аби молитися за папу. І цей вчинок був виправданим. Іван ХХІІІ зайняв щодо юдеїв позицію, яка дуже відрізнялася від позиції папи Пія ХІІ. Замінив молитву за «зрадливих юдеїв» у Страсну п’ятницю на іншу, більш шанобливу та екуменічну. Приймаючи групу юдеїв зі Сполучених Штатів, він звернувся до них, як Йосип звернувся до своїх братів, коли ті прибули до Єгипту: «Я Йосип, ваш брат». Зрадливі зробилися братами.
Чи був Іван ХХІІІ перехідним папою? Саме так думали багато людей, коли він був обраний 28 жовтня 1958 р. на порозі свого 77-ліття. Утім, вже незабаром факти спростували перші враження, як про це 17 листопада заявив Time: «Якщо хтось очікував, що Ронкаллі стане всього диш перехідним папою, доки не прийде наступний, то він позбувся цього враження вже за кілька хвилин після його обрання… Він взяв на себе відповідальність, ступаючи твердо, як господар дому, відчиняючи вікна і змінюючи умеблювання…» Йому вистачило чотирьох з половиною років понтифікату, аби здійснити справжню революцію в католицькій церкві, яка перетворилася на справді вселенську та екуменічну.
Завдання це виявилося нелегким. Йому довелося здолати чималий опір зсередини ватиканської курії, з якою він ніколи не мав гарних стосунків, і потрібно було нейтралізувати її видатні фігури, як от кардинала Оттавіані, який очолював Священну Канцелярію.
Та він міг розраховувати на підтримку значної частини єпископату, мирських християнських рухів та впливових сучасних теологів, декотрі з яких були засуджені папою Пієм ХІІ. Іван ХХІІІ звернувся до них за порадою і з проханням допомогти йому закласти фундамент змін, які він хотів здійснити. Об’єднання з ними допомогло йому провести оновлення церкви.
Серед багатьох нововведень, які він запровадив, своєю ефективністю та надзвичайно важливим значенням для майбутнього церкви виділяються два: скликання Другого Ватиканського собору та енцикліка Pacem in terris (Мир на землі). Другий Ватиканський собор не був всього лиш несподіваним помислом чи плодом імпровізації старого Ронкаллі. Це була добре зважена ідея. Його особистий секретар Лоріс Каповілла згадує, що Іван ХХІІІ говорив йому про «необхідність собору» за два дні до обрання його папою: «Буде собор», - заявив він. Проведення «екуменічного собору заради вселенської церкви» було головною метою Ронкаллі, про яку він заявив привселюдно 25 січня 1959 р.
Собор – чому і для чого? Відповідь на це питання від самого початку не була зрозумілою. Вона поступово окреслювалася під час підготовки до нього і, особливо, впродовж чотирьох засідань самого собору, які проводилися відповідно до тривог та сприйнятливості єпископів та теологічних радників. Папа мав намір замінити персоналістську та авторитарну форму управління на іншу – більш колегіальну та колективну. Зібрання єпископів з усього світу було найкращою нагодою проаналізувати найважливіші проблеми церкви, відповісти на виклики, що їх кидала нова ера, в якій жилося, привести в рух глибоке перетворення у двох напрямках: провести внутрішню реформу церковної структури, прив’язаної до середньовічної римо-католицької моделі, та долучитися до сучасної культури, яку церква засуджувала, не дослухаючись до неї
Пріоритетним наміром папи була побудова церкви для бідних, та в залі собору це не отримало того відголосу, якого він бажав. Те, чого він не бажав – аби Другий Ватиканський собор став додатком до Першого собору.
Результатом стала зміна парадигми у всіх сферах: реформа літургійної практики, новий образ церкви як спільноти віруючих, єпископська колегіальність, визнання теологічного плюралізму, культурний, міжцерковний та міжрелігійний діалог, релігійна свобода, солідарність сподівань та тривог бідних і тих, що страждають тощо.
Енцикліка Pacem in terris (Мир на землі), опублікована за півтора місяці до його смерті, означала зміну парадигми соціальної доктрини церкви у бік визнання людських прав як невіддільних від особистості. Вона констатує присутність жінок в суспільному житті та усвідомлення їх гідності, вважає правомірним їх протест проти того, аби їх вважали просто інструментом чи неживим предметом, і захищає їх права як в сімейній сфері, так і в суспільному житті. Велетенський крок та добрий спадок, який не зробили своїм його наступники. Чи зробить це папа Франциск?
Автор: Хуан Хосе Тамайо, викладач сучасної історії, завідувач кафедри теології в Мадридському університеті Карла ІІІ та автор книги «Запрошення в утопію».
Juan José Tamayo
El País, 3.06.2013
La herencia de Juan XXIII
Зреферувала Галина Грабовська