Третій вирок Януковича

Віктор Янукович насолоджувався статусом несудимого майже 40 років. У грудні 1978-го президія Донецького обласного суду при вельми тьмяних обставинах постановила скасувати вироки щодо Януковича, відкривши перед тодішнім директором автобази нові житейські перспективи. Але цієї осені на Віктора Януковича чекатиме ще один вирок.

Судовий процес у справі про державну зраду з боку Януковича, котрий із травня минулого року слухається в Оболонському суді Києва, вийшов на фінальний відтинок – стадію дебатів. Це останній етап судового процесу перед тим, як судді усамітняться у нарадчій кімнаті для визначення вироку.

Минулого тижня прокурори оголосили на дебатах, що вимагають для Януковича 15-річного терміну ув’язнення за звинуваченням у державній зраді, сприянні в замаху на територіальну цілісність, посібництві у веденні агресивної війни.

«Бог кожному дає свій шанс. Зробити світ навколо себе кращим, людей поряд – щасливішими. Такий шанс отримав і він – зробити Україну сильною та процвітаючою, а 45 мільйонів громадян – успішними», – так починався виступ прокурорів на дебатах.

Державне обвинувачення в особах Руслана Кравченка та Максима Крима не шкодувало пафосу у своїй промові, нагадавши про те, що Янукович присягав українцям на Конституції та Євангелії, і підкресливши, що йому «повірили у Львові (?) та Донецьку». «Проте, – констатували прокурори, – він зрадив».

«Як останній боягуз він покинув країну напризволяще, втік в обійми агресора, який уже стиснув Крим воєнним кільцем. Втік, цинічно зрадивши своїх найближчих соратників. Зрадивши навіть правоохоронців, які стояли за нього до кінця. Зрадив і не залишився гарантом Конституції, не став пліч-о-пліч зі своїм народом у час випробувань, пішов на колаборацію з країною-агресором. Його зрада породила жорстоку війну проти нашої країни», – зазначили прокурори.

Втім, прокурорська літературщина на судовому процесі залишилася ніким не розслуханою, бо риторичні випади в бік Януковича потонули в криках його адвокатів: захисники екс-президента перебивали прокурорів, вимагали відводу судді, просили слова до місця і не до місця, наполягали на продовженні стадії допитів, викликали у суді дух Миколи Азарова, ввімкнувши запис якоїсь його промови (і почули суддівське: «Чоловік у зеленій сорочці, який порушує порядок, підніміться. Вимикайте цей запис: ви заважаєте прокурору»), та, зрештою, навіть зчинили сутички.

Наразі в засіданні оголосили перерву до середини вересня. Дебати продовжаться виступами адвокатів (або іншим їхнім шоу) 13 і 14 вересня. І тоді «казочці» вже буде кінець.

Отже, справа вже є близькою до кінця, тож наразі можна висловити певні оцінки, нехай і попередні.

Суд над Януковичем мусів бути не просто судом, а чимсь значно більшим. Такий судовий процес мав бути спрямований на докопування до історичної правди, відшуковування відповідей на дуже складні питання зі свіжої історії (роль «режиму  Януковича» в здійсненні «русской вєсни», рука Москви на українському Майдані, багаторічне корумпування українських політиків російськими грішми, втеча Януковича як старт російській агресії), зокрема – розвінчуванням російської «агентури»; зрештою, цей суд мусив висловити і чіткі морально-етичні оцінки тим подіям, котрі відбулися перед лютим 2014 року і ще не є українцями до кінця відрефлексованими. На жаль, суд зачепив ці глибини лише боком й помчав до завершення – до вироку.

Справа Януковича могла бути дуже складною для доведення, а могла бути і дуже простою. Державне обвинувачення вирішило піти найпростішим шляхом, тим більше, що такий шлях і так доводить інкримінований екс-президентові злочин й загрожує йому максимальним, як для державної зради, покаранням – 15 роками тюрми.

Нагадаємо, що кримінальне провадження обертається довкола двох ключових обставин – в авангарді справи стоїть, по-перше, факт російської агресії, а по-друге, легітимізація такої агресії Віктором Януковичем. Досить лише сполучити агресію з листом «легітимного президента» до Владіміра Путіна з закликом про введення військ – і необхідний мінімум для кримінальної справи вже є.

Власне, фабула цієї кримінальної справи засадничо і передбачала, що суд розгортатиметься в експрес-режимі. Нагадаємо, що теперішній судовий процес бере початок із жовтня 2016 року, з того, що генеральний прокурор України Юрій Луценко вирішив розпорошити «велику справу Януковича» й забрати частину проваджень у департаменту спеціальних розслідувань Сергія Горбатюка. Луценко був обурений, що Горбатюк працює надміру повільно й не може сформувати пріоритети у своїй діяльності, тому розпорядився передати низку справ своєму бравому служаці Анатолієві Матіосу.

Тоді ж генпрокурор був затявся передати до суду першу Януковичеву справу ще до кінця 2016 року, усвідомлюючи, що саме акт державної зради претендує на те, щоб отримати якнайшвидшу оцінку Феміди. І, власне, вже в листопаді сам Луценко зачитав Вікторові Януковичеві текст підозри. Це сталося у перерві іншого судового процесу, на котрому Янукович виступав «заочним» свідком, – у справі про розстріли на Інститутській.

Проблемою Горбатюка було те, що він ставив питання, але не давав відповіді. Проблема наступників Горбатюка в тому, що вони дають відповіді, не поставивши запитань.

Під час судового процесу у справі Януковича суд допитав 14 свідків захисту та 37 – обвинувачення. Серед них – президента України Петра Порошенка, голову Верховної Ради Андрія Парубія, колишнього прем’єр-міністра України Арсенія Яценюка, міністра внутрішніх справ Арсена Авакова, екс-голову СБУ Валентина Наливайченка, військових керівників, охоронців Януковича та його соратників.

Водночас у суді так і не заслухали показів екс-прем’єр-міністра Миколи Азарова, колишнього голови Адміністрації президента Андрія Клюєва, екс-міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка, екс-голови СБУ Олександра Якименка, колишнього міністра оборони Павла Лебедєва.

Як пояснив суддя Владислав Дев’ятко під час недавніх дебатів, причина відмови в додаткових  допитах – позиція адвокатів Віктора Януковича, спрямована на затягування та зрив судового процесу. «Суд упродовж чотирьох місяців понад 10 разів викликав свідка Азарова, але свідок не прибув, а захист не забезпечив його участь у процесі», – пояснив суддя.

Дев’ятко також відмовився організовувати допит чергових бодігардів та очевидців утечі Януковича, бо свідки захисту грали переважно під одну дудку і чогось істотного судові не надавали (до речі, на черзі були свідчення працівника «Украероруху», котрий мав підтвердити, що тодішній в.о. президента погрожував застосувати проти втікача Януковича бойову авіацію).

Якби ми планували повноцінний «нюрнберг» над «режимом Януковича», то ми мусіли би подбати і про допит Азарова, і всіх Януковичевих «силовиків», підготувавши їм гігантський пласт запитань і не накладаючи обмежень у хронометражі. У нашій же ситуації наклалися до купи і поспіх державного обвинувачення, і клоунада з боку адвокатів, котрі довели процедуру заочного засудження майже до абсурду і, як їм здається, назбирали достатньо аргументації для того, щоб підготувати скаргу в Європейський суд з прав людини.

Тому – маємо те, що маємо, як казав Леонід Макарович Кравчук. Котрого, до речі, теж не допитали.

Щодо опонентів Віктора Януковича – а йдеться про очільників держави – то вони теж не додали судовому процесові належної глибини. Чим запам’яталися допити колишнього в.о. президента Олександра Турчинова та екс-прем’єра Арсенія Яценюка? Загалом їхні покази можна було би звести до одного – виправдовування за свої дії в останні дні зими та весною 2014 року. Турчинов, щоправда, дійсно був на допиті найцікавішим і виголосив кілька перчених заяв проти Росії та її єнакіївського посіпаки.

Допит президента України Петра Порошенка був для галочки. Голові держави створили комфортні умови для надання свідчень – організували дистанційне спілкування завдяки конференц-зв’язку з Адміністрацією президента, погодили з Банковою лімітований хронометраж виступу. Порошенко як колишній народний депутат розповів про свою тодішню поїздку в Крим і свої лютневі голосування в парламенті. Тому в нас іще й голова держави долучився до історії засудження Януковича.

Журналістка Ірина Ромалійська, висловлюючи свій скепсис з приводу допиту Порошенка, дуже слушно спитала у прокурора Руслана Кравченка: чому вирішили допитали саме його, депутата Порошенка, а не 449 інших парламентарів? Пан Кравченко відверто відповів на це: «Кожен прокурор повинен розробити стратегію обвинувачення. Можна створювати десь гарну картинку, десь – давати факти. Сухі ж факти нікому не цікаві. Хотілося зробити показове судове засідання».

Отже, вийшла на суді «гарна картинка». Але, на жаль, не шедевр…

Зупинімося трохи на аргументах і тактиках, застосованих сторонами на судовому процесі. Зважаючи на те, що стрижневим доказом у справі є звернення Віктора Януковича про введення російських військ до України, презентоване на засіданні Ради безпеки ООН російським дипломатом Віталієм Чуркіним, долучене до рішень російського Совфєду під час розгляду питання про про використання російської армії за межами РФ і згадане Владіміром Путіном на його прес-конференції у березні 2014 року, то першочерговим завданням Януковичевого захисту стала делегітимізація цього звернення.

У березні 2018 року адвокати Януковича надали судові копію дотепер невідомого звернення до Владіміра Путіна, котре нібито писалося 1 березня 2014 року, в котрому утікач начебто пропонував провести двосторонні консультації та розглянути питання щодо можливості використання «окремих підрозділів Збройних сил РФ, дислокованих в Україні», для миротворчої місії, спрямованої на «відновлення конституційного ладу». 

Намагаючись підтвердити достовірність дотепер невідомого документа, захисники Януковича надали судові відповідь від МЗС РФ, у котрій підтверджено, що відомство Сєрґєя Лаврова дійсно отримувало такий епістолярій від Януковича. Лавров, звісно, ще не Георгій Береговий, котрий допомагав рятувати задницю Віктору Януковича в часи його молодості, але спроба, будемо вважати, є принаймні креативною.

Друге, на що тисне захист, – теза про те, що Віктор Янукович не усувався із посади президента, а тікав із України перед загрозою бути вбитим і був витиснений за межі України «державним переворотом». Звідси беруться численні згадки свідків про обстріли кортежу Януковича, ризик бути обстріляним гранатометами, бойову авіацію, блок-пости «Правого сектору» та криваві накази Турчинова…

Третя теза, активно експлуатована захистом, – анексія Криму стала результатом волі кримчаків, сформованої внаслідок несприйняття Майдану. А втрата територій – то ще й вислід бездарної політики тодішніх керівників.

Власне, адвокати Януковича в умовах того уявного «нюрнберга» могли би забезпечити якісний і корисний стрес-тест для нашого уявлення про пережите: спровокувати громадськість на пошук відповідей для тих питань про революцію, котрі ми, можливо, не наважуємося поставити самі собі, осмислити подвиг героїв, дати оцінку допустимому насильству (у значенні передбаченого правом повстання), проаналізувати дії і бездіяльність тодішніх керівників тощо. Часами щось таке проявлялося, але здебільшого зводилося до шоу, позерства і політиканства. Наприклад, до питання Петрові Порошенкові про те, чи його поїздку на Мальдіви можна трактувати як акт самоусунення від обов’язків голови держави. До речі, саме на тому питанні Порошенковий допит і припинили…

Стратегія обвинувачення, як ми вже казали, оберталася довкола Януковичевого звернення до Росії. Ця стратегія, власне, надмірно фокусувала увагу прокурорів на доведенні цього точкового епізоду, без занурювання в тривалішу, безумовно значно тривалішу, історію державної зради.

Реагуючи на закид щодо того, начебто Янукович не усувався від обов’язків президента, а проводив типові поїздки територією держави, прокурори заявили: виїзд горе-президента був не схожим на решту, бо він розпустив свою державну охорону, тобто готувався до тривалого переховування в Росії.

Відповідаючи на тезу про загрозу Януковичевому життю, прокурори припустили, що параноїдальні настрої, можливо, і згубили Януковича. «Саме уявний страх і міг бути тією рушійною силою, одним з мотивів, що міг змусити підсудного стати на шлях зради», – припустили прокурори.

На нашу суб’єктивну думку, найслабшим місцем у прокурорській лінії є недостатня увага до зв’язку між початком російської агресії та подіями на Майдані, недостатня увага до питання, коли саме Росія розпочала готувати план «русской вєсни». Чи цей план розпочався тоді, коли передала Міністерству внутрішніх справ додаткові набої та світло-шумові бомби для розгону демонстрантів? Чи тоді, коли «регіонали» ухвалили «диктаторські закони»? Чи тоді, коли Януковича «підкупили» 3-мільярдним кредитом у Сочі? Чи тоді, коли налякали «регіоналів» страшними наслідками підписання Угоди про асоціацію? І потім: чи усвідомлював Янукович, що він іде до війни? З якого моменту його дії треба оцінювати як змовника (ну не міг же бути аж таким бовдуром, щоб діяти в стилі сліпої маріонетки)? Чому Янукович почав пакувати валізи в Межигір’ї задовго до розстрілів на Інститутській – невже вже тоді знав, що муситиме тікати? Ці питання, на жаль, не стояли в оптичному фокусі судового процесу над Януковичем.

Під час суду прокурори – це, безумовно, до честі розслідування! – презентували вельми цікаві документи, котрі свідчать якраз про те, що Росія готувала операцію «русская вєсна» задовго до 20 лютого (саме 20 лютого, нагадаємо, у нас вважається датою початку російської агресії).

Так, цієї весни Оболонський суд приєднав до справи листа голови СБУ від 15 січня 2013 року про загрози нацбезпеці України з боку Росії та лист голови СБУ від 17 лютого 2014 року про загрозу територіальній цілісності України з боку РФ. Попри те, що в тодішній Службі безпеки кишіло російською агентурою, вона попереджала Віктора Януковича про майбутні проблеми.

«Лист голови СБУ від 15 січня 2013 року містить резолюцію та підпис Януковича. У ньому йдеться про те, що при президенті РФ створено міжвідомчу групу, яка мала забезпечити економічну, гуманітарну та політичної інтервенції України, – коментував прокурор Руслан Кравченко, додаючи, – координували цю групу, за даними СБУ, голова АП РФ Сергій Іванов, віце-прем'єр-міністр Владислав Сурков і голова Служби зовнішньої розвідки РФ Михайло Фрадков».

За день до 18 лютого 2014 року, коли вже розпочався штурм Майдану, тодішній голова Служби безпеки України Олександр Якименко попереджав Януковича про сепаратистські настрої на сході і півдні України. «Шановний Андрію Петровичу (йдеться про Клюєва, – Z), аналіз наявної інформації свідчить про активізацію урядових і недержавних структур РФ, вітчизняних проросійських сил у рамках проектів, формально спрямованих на захист інтересів російськомовного населення в умовах загострення суспільно-політичної ситуації в Україні. Втім, на практиці йдеться про спроби іноземної сторони інспірувати сепаратистські настрої та нав’язати думку про необхідність втручання Росії у внутрішні справи нашої держави», – йшлося в листі.

Нагадаємо, що, згідно з окремими підозрами, саме Віктор Янукович і мусив би підтримати ці «вітчизняні проросійські сили», створені «на захист інтересів російськомовного населення», і саме для того він нібито і їхав із Києва на схід, плануючи ще й з’їзд депутатів різних рівнів у Харкові.

До речі, свідки захисту підтвердили факт обмірковування такого сценарію. Однак, ствердили вони, Янукович такий сценарій вважав неприйнятним.

«Я чув, що президент говорив про два варіанти по ситуації, що склалася – або залишитись, закликати своїх прихильників і боротися за відновлення легітимної влади, але це б привело до повномасштабної громадянської війни. А від президента я неодноразово чув, що жодна влада не варта ні краплі пролитої крові. Другий варіант – тимчасово виїхати і політичним переговорним шляхом відновити справедливість і конституційний порядок», – заявляв на суді екс-охоронець Януковича Сергій Бернадський.

У такий спосіб, дуже багато запитань щодо ролі Віктора Януковича в акті російської агресії залишаються для нас у статусі здогадок чи конспірологічних гіпотез. Той, хто чекав вироку, ся втішить. А той, хто чекав відповідей, залишиться з питаннями.