Буковинські герби

До 25-тої річниці з дня смерті видатного вченого-геральдиста-генеалога Романа Климкевича (9.05.1920, Україна — 21.08.1993, США).

ГЕРБИ СТАРОДАВНІХ НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ БУКОВИНИ ЯК ЦІННЕ ІСТОРИЧНЕ ДЖЕРЕЛО

Вивченням гербів і їх історії займається геральдика. Упорядкованою збіркою гербів є гербовник. Усний або письмовий опис герба називають блузоном. Геральдика завжди привертала до себе особливу увагу дослідників історії відповідних осіб, родин, товариств, об’єднань, громад, поселень, територій, країн тощо. Адже в гербах закодовано надзвичайно багатогранну, цінну та значиму інформацію. Інколи лише герб доносить до нас унікальні відомості про свого власника тощо. Відомо, що геральдика зародилася у Західній Європі. Під час хрестових походів з’являються перші герби, створені за класичними канонами геральдики. З XІV ст. герби з’являються в Україні. Проте, українська геральдика не виникла на порожньому місці. Вона увібрала у себе найкращі традиції світового герботворення з урахуванням особливостей вітчизняної історії та атрибутики, символіки давньоруської доби, що є прикметним для української геральдики.

Герб — це умовне зображення, що є символом і відмінним знаком держави, своєрідним художньо-графічним паспортом землі, міста, роду чи окремої особи. Старовинні герби українських міст красномовно нагадують про їхнє багате минуле, традиції, котрі пережили віки. Герби відносять до такого типу історичних пам'яток, у яких в символічній формі, з використанням спеціальної знакової системи або стилізованих елементів розкриваються реальні події та явища, що доносять до нас відомості з минулого. Походження гербів губиться в плині часу. Їх прототипами були зображення різноманітних тотемів і тамг, що в сиву давнину відігравали роль родових символів і знаків. На теренах України гербоподібні символи зустрічаються уже в останні століття до нашої ери.

Найвидатніший з українських учених-геральдистів 20-го століття Роман Климкевич писав у своїй відомій праці «Герби міст Буковини»: «Існують підстави до припущення, що міське гербівництво постало вперше вже в середньовіччі». Північна Буковина припала Молдавському Господарству приблизно 1388-го року, отже до того часу належала до Галицько-Волинського Королівства, в якому міське печатництво й гербівництво розвивалося від перелому 12-го на 14-те століття...». Проте, внаслідок «лихоліття турецької займанщини приблизно від 1500-го року занепадали буковинські й молдавські міста та затрачувалося майже безслідно їхнє давнє знаківництво». Австрійським урядом герб розглядався не лише як символ міста, а радше як історична спадщина, до якої належить ставитися з повагою і пошаною. В той період на державному рівні цісарськими привілеями було затверджено ряд давніх гербів — наприклад, Чернівців в 1908 році. В гербовнику К. Лінда, виданому в 1885 році, історичні герби практично не зазнали ніяких змін за винятком того, що вони були зображені на французькому щиті. Були також створені земельні герби Австро-Угорщини, серед яких герби Галичини й Буковини. Між іншим, українська частина Галичини була репрезентована 31-м гербом (Львів, Броди, Бережани, Бучач, Буськ, Долина, Дрогобич, Городок, Городенка, Яворів, Калуш, Кам’янка-Струмилова, Коломия, Комарне, Копичинці, Кути, Мостиська, Надвірна, Рава-Руська, Рогатин, Самбір, Снятин, Сокаль, Станіславів, Стрий, Тернопіль, Теребовля, Заліщики, Залізці, Золочів, Жовква), Буковини — 2-ма (Чернівці, Великий Кучурів), Закарпаття — 3-ма (Берегове, Мукачеве, Ужгород). Цікаво, що здебільшого зображення цих гербів відтворені Штрелем не за цісарськими грамотами, а за магістратськими або громадськими печатками відповідних міст і містечок. Яскравим свідченням цього є наведений у виданні малюнок герба Львова, зображення якого в цісарському акті 1789 року та на тогочасній магістратській печатці відрізнялося в окремих деталях. До речі, в ті ж часи затвердження гербів міст, що потрапили до складу Російської імперії, часто носило поверховий характер і містило в собі силу помилок з точки зору геральдичних правил. Коли Буковина і Бесарабія потрапили під румунську юрисдикцією, всім 11-ти повітам і населеним пунктам, що мали статус муніципій (міських комун), було надано герби, розроблені в 1930-1934 роки спеціальною комісією при Міністерстві внутрішніх справ Румунії і затверджені королівським декретом. Головно це заслуга румунського історика і гербознавеця Юрія Ончула, який з 1922-го року опрацював це питання. «Румунська влада поставилася до буковинської територіяльної геральдики не тільки неприхильно, але теж безкритично, добачуючи в ній пам’яток австрійського панування». Проте, навіть при цьому здебільшого добре збереглися всі основні початкові елементи часів Молдовського князівства (дивись герб самого Молдовського князівства). Згодом, «під радянською владою міські й повітові герби Буковини перестали існувати взагалі». Виходячи з наведеного Р. Климкевич вважав, що «Властивими гербами буковинських міст можемо вважати тільки ті, що найдавніші й що були найдовше в користуванні міських урядів, отже герби з австрійських часів цієї ж волости. Тільки вони — по деяких незначних конечних виправленнях — пригожі для вжитку сучасної української геральдики».

З першоджерел головна увага науковців до праці віденського гербознавця Карла Лінда «Герби міст Австро-Угорщини» (примірник цього рідкісного альбому зберігся в фондах Львівської наукової бібліотеки імені Василя Стефаника) з чудовими кольоровими ілюстраціями відомого австрійського геральдиста й митця Гуґо Ґерарда Штреля, робіт Гуґо Штреля «Австро-угорський гербовник» (виходив у віденському видавництві «Anton Schroll» двома виданнями — в 1890 і 1900 роках) і «Герби міст Австро-Угорщини» (1904 року). Слід відзначити, що наведені першоджерела «щедро використовував у своїх дослідженнях Р. Климкевич. До речі, його розвідка «Герби міст Буковини», опублікована у відомому журналі «Український історик», органі Українського історичного товариства (число 1-3/21-23 за 1969 рік, стор. 127-138). Крім іншого в цій роботі детально, але без ілюстрацій, розглянуто десять гербів буковинських місцевостей (Чернівці (найрозлогіше), Альтгютте, Великий Кучурів, Калинівці Купаренка, Красноїльське, Межиріччя (Чудин), Садгора, Серет, Сторожинець, Хотин). Це видання на даний час наявне у всесвітній мережі цілком (на ресурсі http://dіasporіana.org.ua), і його безумовно рекомендую більш зацікавленому щодо обговорюваної теми читачу.

У цілому можна стверджувати, що спадщина цих дослідників-гербознавців, зокрема її частина, присвячена геральдиці земель і міст Західної України, надзвичайно цінний елемент української геральдичної спадщини минулих століть. Мірилом цієї цінності є як історико-джерелознавче, так і художнє значення їх доробку. Безумовно, кращі їх досягнення в цьому напрямі цілком можуть бути використані в ході опрацювання гербів для міст і містечок Галичини, Буковини, Бесарабії, Закарпаття тощо в умовах сучасної України. Зокрема в цьому переконаний відомий український геральдист Володимир Панченко, автор фундаментальної книги «Старовинні герби українських міст», яка нещодавно побачила світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Для ілюстрації наведених мною вище міркувань дозволю собі використати відомі мені матеріали щодо стародавнього українського буковинського села Балківці біля міста Серет. Між іншим, це прямісінько на сучасному українсько-румунському етнічному кордоні. Для мене це особливо цікаво, бо саме з Балківців походить наш рід Одовічуків, відомості про який сягають ще далеких «княжих часів». Адже, починати кожну справу слід з найважливішого або з чогось відносно доступного, конкретного, зрозумілого.

Згадані в попередніх статтях герби стародавніх населених пунктів як цінне історичне джерело вивчення суспільно-політичного життя краю періоду 1870-1940 років

Герб села Балківці

Герб міста Серет

Герб міста Сучава

Герб міста Ясси

Герб міста Сату-Маре (Сукмар)

Герб міста Чернівці (версія 1930 року)

Герб Молдовського князівства

Герб міста Чернівці (версія 1784 року)

Герб села Балківці біля міста Серет як ілюстрація українського міського гербівництва

Назва села Балківці походить від поняття балка, що означає суху або з тимчасовим водотоком долину з плоским дном (поселення розташоване в глибокій долині потока Гораєць). Як самостійна громада село засноване в 1784 році (можливо і право на свій герб отримано саме тоді). Правильне написання назви села Балківці румунською мовою Bălcăuţi, угорською Laudonfalva, німецькою Balcoutz, польською Balkiwci. Згідно найдавнішого з відомих зараз результатів переписів мешканців Балківців 1823 року в селі зафіксовано 650 осіб. За даними перепису населення 2002 року у селі проживали 1536 осіб. Наразі найдавніші історичні згадки щодо Балківців знайдено за 1430 рік. Першою документальною згадкою про Балківці наразі є «Дарча грамота молдавського воєводи Стефана Путненському монастиреві на село Балківці від 10 вересня 1471 року, Сучава». Мова документу слов'янська. Суть документу: «Стефан воєвода дав грамоту в тому, що він купив у Оани, брата Олекси мечника, за сто двадцять татарських золотих село Балковці і тепер дарує його Путнянському монастиреві. (Джерело: Українські грамоти XV ст. Київ, Наукова думка, 1965. стор. 118-120). Тоді ці землі (з 1349 року) належали до Молдовського князівства, а столицею була Сучава (1385-1572 роки). Очолював князівство (господарював) в той період воєвода Штефан (Стефан) III Великий (1457-1504 роки). В період його правління, граючи на протиріччях Угорського королівства, Польщі та турків Молдавському князівству вдалося домогтися свого максимального розквіту. «Від 1774-го року Буковина була дідичним володінням династії Габсбурґ-Льотрінґен, а від 1806-го року складовою частиною Австрійського Цісарства». З наведеного зрозуміло, що поселення Балківці має давню та насичену подіями історію, про що свідчить наявність у нього уже в ті стародавні часи свого гербу, опис якого наведено нижче. До речі, наведені мною варіанти гербів отримані з відкритих джерел.

Відомий зараз герб села Балківці це: червоний щит без оточення; в центрі щита біле серце, пробите горизонтально зліва направо чорною стрілою; над щитом зображення кам’яної без бійниць міської стіни з класичною бойовою вежею-воротами в центрі. Найімовірніше відомий зараз варіант гербу Балківців затверджений на основі попередніх зображень вже за часів виділення Буковини в окремий коронний край у складі Габсбурзької монархії у 1849 році. Зрозуміло, що датування появи гербу та автентичність відомого зараз зображення потребує подальшого уточнення. Згідно класичних принципів європейської геральдики червоний колір щита символізує хоробрість, мужність, любов, а також кров, пролиту в боротьбі проти загарбників. Сам геральдичний щит французький старий, загострений донизу. Відомо, що в гербовнику К. Лiнда, виданому в 1885 році, iсторичнi герби практично не зазнали нiяких змiн за винятком того, що вони були зображенi на французькому щитi. До речі, у виданні «Австро-угорського гербовника» 1890 року герб Буковини вміщено в бароковому (німецькому) фігурному щитку без оточення (як правило, оточення щитка гербів того періоду не затверджено цісарськими грамотами, а розроблялося додатково). Думаю, що в ранніх варіантах 13-14-го століть тип щита був слов’янський, що є логічним на цих землях. Внаслідок «лихоліття турецької займанщини» десь з 1500-го року буковинські й молдавські міста занепадали, майже безслідно зникало «давнє знаківництво». Біле серце на фоні щита свідчить про чистоту, незаплямованість, істинність, вірність балківчан. Серце пробите стрілою є визнаною алегоричною емблемою страждань за віру та батьківщину. А ось вид (практично схематичний) та колір стріли, абсолютно горизонтальний напрямок її враження та характер самого проникнення (в цьому випадку без жодної деталізації рани) теж потребує коментарів фахівців. Досить поширене в геральдиці населених пунктів зображення над щитом кам’яної міської стіни з бойовою вежею-воротами в центрі символізує стратегічне значення населеного пункту як форпосту (зокрема щодо столиць Молдовського князівства Серета (1365-1388 роки) та Сучави (1385-1572 роки). Відомо також, що зображення фортечного муру означало наявнiсть у поселеннi своєї влади. А ось тип вежі (ворота), кількість бійниць та зубців може про щось свідчити додатково. Чорний колір загального фону гербу скоріш за все символізує журбу, смуток і скорботу з приводу трагічних подій в історії краю та поселення. Правда, відомі варіанти гербу на білому фоні, що може бути грубою помилкою. Можливо хтось з буковинських істориків або геральдистів внесе ясність в дане питання.

Даною публікацією запрошую краєзнавців та мешканців, які цікавляться історію, з інших населених пунктів Буковини поділитися на сторінках цього видання своїми знаннями та матеріалами щодо гербів відповідних громад, поселень, територій. В перспективі може скластися досить цілісна збірка «Герби стародавніх населених пунктів Буковини», яка слугуватиме довідковим матеріалом з історії краю. Тобто сформується гербовник з геральдичними описами. Впевнений, що в процесі публікацій та їх обговорення дізнаємось багато цікавого та важливого з історії поселень, краю та країни в цілому. А почати, як на мене, доцільно з гербу першої столиці Молдовського князівства — Серета (1365-1388 роки), яке вперше згадується як місто у 1334 році. Між іншим, воно відзначається як руське місто у Волощині в «Списку руських міст 1370-1390 років». «Досі не вдалося достеменно встановити часу створення міського герба Серета, одначе припускається, що він сягає своїми початками середньовіччя». Опис герба Серета, поданий в статті Р. Климкевича «Герби міст Буковини», геть не схожий на відомий нам варіант. Втрачено декілька принципових деталей. Правда головне збережено — на блакитному полі зображення святого Івана Предтечі, який держить золотий високий нахилений уліво хрест. До речі, герб цього міста має кілька беззаперечно схожих рис (форма щита, кам’яна вежа над ним тощо) з обговорюваним гербом Балківців та й виконаний він в подібній стилістиці. Думаю, що це не випадково. Науковцями доведено, що відомі зараз варіанти гербів розроблені в 30-х роках 20-го століття (тоді всі згадані території входили до складу Королівства Румунія). Зокрема до цієї думки спонукає аналіз більш раннього, періоду Габсбурзької монархії, та пізнішого, часів Румунського королівства, варіантів гербу Чернівців. Схожі думки викликає й споглядання гербів міста Сучава та Ясси, які теж свого часу були столицями Молдовського князівства (правда, Ясси територіально вже не Буковина) та історичного центру Мараморощини міста Сигіт-Мармароський (який відповідно теж розташований поза Буковиною). Правда, ці два регіони тісно пов’язує мармароський воєвода Богдан I, який в 1349 році фактично заснував Молдовське князівство (в османських джерелах Богданія, у слов'янських джерелах Русо-Валахія). Тому і схожість гербів так чітко простежується. Більш того, елементи гербу Молдовського князівства відзначаємо на обговорюваних гербах стародавніх населених пунктів Буковини. А ось схожість гербів Сукмара (місто в північно-західній Румунії, на румуно-угорському етнічному кордоні) та вищенаведених міст потребує фахового аналізу.

Підсумовуючи наведене слід визнати абсолютну правоту Р. Климкевича, який завершив свої розвідки «Герби міст Буковини» такими словами: «Гербівництзо міст Буковини є для українського геральдиста безсумнівною заохотою до дальших відносних дослідів, а покищо й передусім до відшукання й збереження гербових і печатних пам’яток, яких велика кількість загрожена в сучасності остаточною затратою».

P.S. Представлений читачу допис присвячую світлій пам’яті мого прадідуся, Іллі Одовічука та його вірній дружині Анастасії Чобанюк, ровесникам затвердження відомого зараз зображення герба Балківців. Сподіваюся невдовзі у мене вийде відвідати славні Балківці та особисто вклонитися їх могилі.