«Буковинське Різдво» відбувається онлайн, але це не вадить проєкту бути цікавим та насиченим. Микола Шкрібляк, відомий етнограф, заслужений діяч мистецтв України, директор Буковинського центру культури та мистецтва, виношував ідею три роки. А втілилася вона цьогріч, звісно, не вживу, але хтозна, чи це не на краще. Адже дописи та відео «Буковинського Різдва» переглядають тисячі людей по всьому світу. Етнографічний проєкт «Буковинське Різдво», задуманий Миколою Шкрібляком, цілком заслуговує бути подією року в культурному житті Буковини.
Зустріти Різдво – як це?
«Буковинське Різдво» взяло старт із кінця листопада, коли розпочався Різдвяний піст, і завершиться 15 лютого, на Стрітення.
Цим масштабним етнографічним проєктом автори хочуть розповісти людям і відомі факти про Різдво, і ті, про які мало знають. Над «Буковинським Різдвом» працює весь Буковинський центр культури і мистецтва.
Стежити за проєктом можна на фейсбук-сторінці «Буковинське Різдво», де кожного дня з’являються нові тексти та відео, присвячені темі. Працівники Буковинського центру культури та мистецтва провели велику роботу, аби зібрати матеріали на щодень. Це і майстер-класи, і колядки, і відео приготування пісних та святкових страв, і різдвяні історії… Працівники центру кажуть – самі не сподівалися, що за проєктом щодня стежитимуть по кілька тисяч людей. Відео також можна переглядати на ютуб-каналі Буковинського центру культури та мистецтва.
Листівка авторства Івана Балана
Відома буковинська письменниця Марія Матіос на своїй сторінці у Фейсбуці 31 грудня розповіла, як разом із внучкою Соломією робила паперових коників на ялинку після того, як подивилися онлайн майстер-клас чернівецької художниці Ганни Фочук у проєкті «Буковинське Різдво».
«Сьогодні я орудувала ножицями, бо Соломія дала мені роботу: нарізати зірочки, щоби прикрасити паперових коників. Я показала дитині майстер-клас художниці з Чернівців Ганни ФОЧУК у проєкті "Буковинське Різдво", і Соломія захотіла спробувати й собі зробити іграшки. Ще й похвалила слухняну бабусю», – написала письменниця.
«Нам дуже хочеться, аби від початку нашого проєкту і до його завершення соціальні мережі були активними, долучалися, коментували, поширювали наші дописи і відео, – каже автор проєкту "Буковинське Різдво" Микола Шкрібляк. – Завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури нашого центру Іванна Стеф’юк-Олещук щодня публікує коротенькі записи-роздуми: про традиції, звичаї, обряди… Наприклад, про традиції на свята Андрея чи Катерини. Багато інформації зібрали ми самі, дещо розповідатимуть люди. Також на наших сторінках з’явиться більше 30 відеороликів, які будуть поділені на чотири частини. Всі ці частини будуть онлайн. А на подвір’ї нашого центру, що за головним корпусом університету на вул. Й. Главки, ми одягнули ялинку у етнічний стиль, прикрасили іграшками, зробленими власноруч. Точніше, це не ялинка, а металева конструкція – хочемо показати, що можна обійтися без зрізування дерева. І ми, працівники центру, та наші гості колядуємо біля ялинки. Тут ми вже віншували та колядували на Миколая та Різдво 25 грудня. Зізнаюся, що робимо цей проєкт власними силами, на ентузіазмі, без особливої техніки».
Перший допис «В очікуванні Різдва» на сторінці проєкту з’явився у перший день Різдвяного посту – 28 листопада.
Листівка авторства Івана Балана
«Так, всі ми кажемо словосполучення "зустріти Різдво", але що вкладаємо у цю фразу? – йдеться у дописі. – Накрити святкові столи, прийняти колядників, привітати рідних. А ще? Недарма кажуть: святкуючи Різдво, не забудьмо про Іменинника.
Наші предки вірили: до Різдва треба приготуватися відповідною зміною в раціоні, прибравши звідти скоромне (яйця, молокопродукти, м`ясне). Ці харчові обмеження дисциплінують силу волі того, хто постить, і він добровільно відмовляє собі в харчових благах. Так, піст – це не дієта, він потребує обмеження в розвагах та веселощах, він потребує ретельнішої молитви тощо.
Робота із різдвяного циклу Олександра Гармидера
Так, до Різдва треба готуватися, і сорокаденна Пилипівка – якраз для цього. Сьогодні, коли Україна переживає непрості часи, хочеться поставити своїй душі кілька запитань:
– якщо по щирості, коли людина відмовляється від харчових обмежень у пості і каже "Головне не те, що підносиш до рота, а те, що виходить з рота" – чи не заспокоює вона цією фразою власне небажання жертвувати, духовно працювати над собою?
– Різдво в окопах війни, Різдво у засланні, Різдво на чужині: людина не готувала канонічних 12 страв, але відчайдушно колядувала з однодумцями – і Різдво настало. Що в її душі запалило Різдво?
– чим є для Вас особисто українська традиція, зокрема й духовна?
– що особливого про Різдво ви би розповіли нам?».
Такими роздумами розпочався проєкт. А далі всі вивчали колядки, брали участь у майстер-класах з виготовлення новорічних іграшок на ялинку та різдвяної атрибутики, переглядали відео, де буковинські господині та професійні шеф-кухарі вчили готувати, милувалися роботами буковинських художників, слухали історії людей про власне переживання Різдва…
Витинанки на ялинку та оригінальні колядки
«Ми поділили проєкт на чотири частини, – додає Микола Шкрібляк. – Частина перша – "Колядування і віншування". Це коротенькі майстер-класи, як навчитися виконати ту чи іншу колядку. Здебільшого буковинські колядки. І якщо люди вивчили цю колядку родиною чи колективом, ми просимо їх прислати нам відео, від нас буде скромна винагорода. Ми записали більше десяти таких відео.
Частина друга – "Новорічна прикраса, іграшка". Хочемо людей повернути до того, щоб вони не купували цю "мішуру", цей дешевий Китай, що шкодить і людині, і довкіллю. А щоби своїми руками зробили прикраси і на ялинку, і в інтер’єр, і в подарунок – всіма техніками народного мистецтва, які у нас побутували. Це і витинанка, і лозоплетіння, і соломоплетіння, і кераміка, і вишивка. Майстер-класи будуть давати майстри і розказуватимуть, як таку іграшку в домашніх умовах можна зробити.
Частина третя – "Різдвяні історії". Люди розказуватимуть, як колись святкували і святкують Різдво. Ми у Садгорі таку історію записали, аж моторошно було слухати… Як репресовані українці святкували, як молилися. Як москалі казали: "Он українці колядують – та нехай, вони всерівно замерзнуть". Саме цим ми хочемо сказати, що Різдво – це не 12 страв і не звичаї-обряди, які, звичайно, красиві, і ми їх продовжуємо. Але в Різдві є багато як радості, так і того, що нам треба згадати: наших предків, тих, хто захищав і зараз захищає наші землі. Тому в нас будуть і різдвяні історії від родин наших воїнів. Буде і молодь говорити, що для неї Різдво. А журналістка і письменниця Оксана Драчковська розказала про своє п’єсу "Різдво".
І четверта частина – "Святкова кухня". Це такий розділ, який завжди привертає увагу. У нас господині ділитимуться рецептами приготування святкових страв – і, звісно, всім відомої куті, варіанти приготування якої у кожній родині найрізноманітніші.
Дуже цікавими та оригінальними вийшли майстер-класи з колядування та виготовлення новорічно-різдвяної атрибутики. Завдяки проєкту можна поповнити репертуар колядок і до традиційних додати авторські».
У проєкті відомий у Чернівцях вокальний ансамбль «Марічка», створений 1960 року автором пісні «Марічка» Степаном Сабадашем, пропонує вивчити колядку Романа Бривка «О свята Марія Мати». А працівники Народного дому села Бузовиця Кельменецького району зі своїм директором Інною Сташкевич виконали старовинну бессарабську колядку «Вчора ізвечора», записану від місцевих жителів.
Автори «Буковинського Різдва» кажуть, що останніми роками дуже популярним стало виготовлення новорічних прикрас власноруч. І проєкт «Буковинське Різдво» підтвердив, що абсолютно кожна людина може зробити іграшку на ялинку.
Перший майстер-клас з витинанки провів Василь Беженар, народний майстер Національної спілки майстрів народного мистецтва України, володар стипендії Президента України для молодих майстрів народного мистецтва (2016, 2018 рр.).
Витинанкарство в останні десятиліття набуло свого розквіту. Хоча донедавна було несправедливо призабуте. За три десятиліття незалежності України серед майстрів народного мистецтва є чимало талановитих художників-витинанкарів. А прикраса із паперу на ялинку чи для декорування дому – дуже гарна і недорога ідея. Василь Беженар розповів і про історію виникнення витинанки.
Маленькі фігурки із глини на ялинку вчила робити майстриня художньої кераміки з міста Сторожинець Олеся Васелович. Такими дрібничками сьогодні важко здивувати, бо вони продаються у кожній крамниці, але зроблена, як на відео, малесенька керамічна ялинка – особлива гордість.
Особливий інтерес у людей викликають, звісно, відео, як приготувати кутю та інші святкові страви. А один з перших дописів стосувався того, що ж можна приготувати у Різдвяний піст.
«Обмеживши себе у скоромному – молочному, м`ясному, стравах з яєць, – людина вчиться не тільки виховувати власну силу волі, а й очищувати організм, додаючи йому довгого віку, – розповідає Іванна Стефюк-Олещук, завідувачка науково-методичного кабінету дослідження та збереження традиційної культури Буковинського центру культури та мистецтва. – Які зі страв можемо дозволити собі у піст? Передусім для буковинського господаря головною стравою була кулеша, кулешка (мамалига, мамаличка). Існують навіть цілі суперечки, котра назва правильна. Одна з них українська, інша – румунська. А австрієць Георг Дроздовський у книзі "Тоді в Чернівцях і довкола. Спогади старого австрійця" розтлумачує так: це буковинська полента, яка обов`язково кроїться не ножем, а ниткою». Особливо цікавим є гуцульський варіант приготування кулеші: з домішуванням вареної картоплі».
Робота художниці із Кельменеччини Марії Гебрін
Отже, як варити кулешу? Тут наводимо розшифрований з транскрипції запис, зроблений у селі Банилів Вижницького району від Барбазюк Гафії Василівни 1929 р.н.:
"Бирут банєк-чівунок, насипає води, далі кладут на шпаргат на кулко. Вода має закипіти і далі сип`є курудзіну муку, кулешірем мішєют і не забувают дати пушку соли, бо кажут, шо то великий гріх варити кулешку без соли".
Важливий технологічний секрет – ритмічно вимішувати за рухом сонця, як і інші види хліба. Чому важливо вимішувати швидко? Аби не було "гозликів", тобто борошняних крупинок, а сама кулеша щоби не пригоріла до кулешінника.
Які ще страви годяться до посту? Вареники (пироги) з картоплею, смаженою цибулькою і грибами; кроїниці (замішане тісто як на вареники, але з додаванням вареної картоплі, припечене з двох сторін на шпаргаті; польський (барабуліний) салат: картопля в мундирах шматками, сира цибуля з оцтом, дрібно посічена, смажена цибуля з олієм, сіль, дехто додає ще квашений огірок; вареники (пироги) з квашеною капустою); роблений борщ з сушеними грибами; печені яблука».
Кутя на узварі і м'ясо з чебрецем
Звісно, проєкт не міг обійтися без приготування куті. Відомий чернівецький шеф-кухар Серій Кінський готував кутю на узварі. Кутю кухар готував разом із помічниками – відомими чернівецькими художниками Мариною Рибачук та Анатолієм Фурлетом. Пані Марина навіть навчилася терти мак у макітрі. До куті додаються родзинки та підсмажені горіхи, трохи меду. А замість води – узвар.
Цікаво, що у проєкті представлені і традиції етнографічних групи Буковини, зокрема румунів. Малай – відома серед румунів та молдован запіканка. У проєкті її приготувала Олена Бондаренко із Герцаївщини.
Переписом на святковий стіл – м’ясом із чорносливом та чебрецем – у проєкті поділилася Роза Ротар. У селі Котелеве на Новоселиччині готують м'ясо з чорносливом, а родзинкою цієї страви тут є усім відомий… пахучий чебрець. «Так готувала моя бабуся», – розповідає господиня.
Цікаве відео приготування печериць на святвечірній стіл доповнює і цікава історія про цю страву. Як відомо, чи не кожен населений пункт в Україні, окрім офіційної назви, має ще й неофіційну. Село Ревне, що на Кіцманщині, розташоване біля лісу, понад Прутом – тому, мабуть, і його мешканців називають печеричники. Тут печерицями вважають усі гриби, крім білих.
Без печериць у Ревному святвечірнього стола не буває. Як їх готувати?
Беремо будь-які сушені гриби – 200 г, олії 100 г, цибулини дві штуки, борошна дві-три столові ложки, часник, сіль, перець.
Перед приготуванням гриби належить ретельно помити, залити холодною водою і варити одну годину. На пательні зробити "запрашку", тобто налити олії, нарізати цибулю, часник. І смажити їх до золотистого кольору. Потім туди треба додати борошно, підсмажити його, залити трохи холодною кип'яченою водою, добре вимішати, не допускаючи утворення грудочок. Не знімаючи з вогню, влити в пательню грибного бульйону і все ретельно перемішати. Тепер "запрашку" необхідно вилити в горщик з грибами і на слабкому вогні ще декілька хвилин "томити". Часник, сіль та перець додаємо за смаком.
Олександр Гармидер
Впродовж проєкту на сторінці «Буковсинского Різдва» можна оглядати і мистецькі роботи буковинських художників. У Олександра Гармидера, відомого художника, є навіть окремий різдвяний цикл. Художні твори на різдвяну тематику відзначаються різноплановістю – це і зимові засніжені Чернівці, образи янголів, що тримають в руках світло та сповіщають про народження Божого Дитятка, образ Діви Марії з Ісусом на руках, вертепна хода біля театру…
Цікаві картини художниці із Кельменеччини Марії Гебрін. Її твори яскраво демонструють етнічну культуру буковинського краю.
А різдвяна тематика знаного буковинського митця Івана Балана з акцентом на етнокультуру найкраще відображена у жанрі вітальної листівки «перфеліче». Їхніми сюжетами є колядники, Богородиця з маленьким Ісусом, церква, Вифлеємська зірка та різдвяна вечеря. Твори Івана Балана виконані у техніці лінориту, автоцинкографії, туші з підмальовками аквареллю.
Листівка авторства Івана Балана
Проєкт був би недовершеним, якби не окремий розділ – різдвяні історії. Оксана Драчковська, письменниця, журналістка та громадська діячка зізналася, що Різдво – її найулюбленіше свято, і вона навіть написала однойменну п’єсу «Різдво». Не так давно у Чернівцях відбулося її публічне читання, а постановки на сцені твір ще чекає.
«Одного разу склалося так, що напередодні Різдва у мене виникла ідея п’єси, – розповідає Оксана. – Я її так і назвала – "Різдво", і перемогла з нею у престижному міжнародному літературному конкурсі "Коронація слова". Вважаю, що на сьогодні це найкраще, що я у своєму житті написала. І розкажу, як я її придумала. Це був чи 2012-й, чи 2013 рік, ми збиралися в гості на Святий вечір поїхати до моїх батьків. Але в нас не на ходу була машина – до того ж, це старі "Жигулі". І ми з чоловіком розглядали такий варіант, щоб поїхати приміським потягом. А приміський потяг з Чернівців до Глибокої – ще той квест… Дуже добре пам’ятаю той момент – я стояла, мила посуд і думала, як ми будемо їхати, у нас мала дитина, і дитина дуже складна, з важкою інвалідністю. І як ми будемо з ним у тому холодному потязі їхати, а у Назара ще особливості харчування, його треба було часто годувати, і специфічною їжею. І мені все це здалося таким складним і важким. І раптом виникає така думка, що подібна історія вже була, ми всі її знаємо, і з неї колись починалося Різдво. Це важка подорож з дитиною. Правда, та Дитина ще тільки мала народитися. Але я подумала, що наша дитина настільки складна, що майже те саме, що ось-ось має народитися. Сюжет у п’єсі простий. Молоде подружжя з маленькою дитиною потрапляє у складну ситуацію і шукає прихистку. Все гарно закінчується, вони знаходять у той Святвечір, напередодні Різдва, чудесне місце, де їх оточили теплом і любов’ю. І все закінчується різдвяним дивом».
…Після Різдва святковий дух ще витає до Йордана, але багато людей уже зі святкового настрою повертаються у буденний. Ці Різдвяні свята для проєкту «Буковинське Різдво» – лише екватор. Бо попереду ще інші відео та історії. І дуже важливо, що цей унікальний проєкт продемонстрував – добру і просвітницьку роботу можна робити навіть онлайн.
Уривок з п’єси Оксани Драчковської «Різдво».
Картина четверта. Знову кімната зі столом і ялинкою. За столом сидять Чоловік і Старший чоловік. Вони тихо наспівують коляду "Нова радість стала". Чоловік більш впевнено, а Старший чоловік тихіше і з відставанням.
Старший чоловік: (раптово припинивши спів) Вот всєгда мені інтєрєсно було, почєму "над вертепом"? Шо за вертеп? У нас це слово как би не зовсім прілічне щіталось. Помню, воспітатєльніца наша в дєтдомі постоянно ругалась: шо за вєртєп тут у вас?! Потом я узнав, шо це шо-то вродє прітона. А тут вдруг коляда, Рождєство – і таке слово!
Чоловік: У цього слова дійсно є і таке значення. Переносне. Думаю, це від театру пішло. Колись вуличний театр тільки вертепом і називали. А взагалі "вертеп" – це печера по-старослов’янськи. Ісус же в печері народився.
Старший чоловік: Да, я знаю. Марія з Іосіфом ночували в пєщєрі, бо їх в дом ніхто не взяв. (сміється) Як ото вас сьодня.
Чоловік: Ну ви і порівняли!
(Заходять Жінка і Старша жінка. Чоловік підводиться, робить кілька кроків назустріч Жінці).
Чоловік: Ну що там? Як він?
Жінка: Дуже добре. Поїв і спить.
Чоловік: Ну, і слава Богу... А ти їжі достатньо взяла?
Жінка: Звичайно. Не переживай. Ти що, забув – ми ж на два дні до мами збиралися.
Чоловік: Ой, забув. Я багато чого забув за ці пару годин...
Жінка: Вибач. Я дуже тебе мучила... Ти ж і так переживав, а тут ще я зі своїми істериками...
Чоловік: (злегка пригортаючи Жінку) Та нічого! Я вже звик.
Старший чоловік: Ви, главне, тепер ні о чьом не волнуйтесь. Отдихайте, празнуйте, а утром підем твою машину подивимся.
Чоловік: (зі щирим зацікавленням) А ви розумієтеся на машинах?
Старший чоловік: Да розбираюсь чуть-чуть. Своєй в жизні не мав, зато чужих немало ремонтіровав.
Старша жінка: Він почті двадцать год автослєсарєм отработав.
Жінка: Нічого собі! Як нам пощастило! Це ж точно нам вас Бог послав. Просто якесь різдвяне диво!
Старший чоловік: Це ти, красавіца, прєувєлічуєш. Не такий я уже і подарок. Правда, жонушка?
Старша жінка: Ой, правда... Хотя на Новий год валявся під йолкою точно як подарок.
Старший чоловік: Ну вот! Началось опять...
Старша жінка: Да ладно тобі, старий! Шучу я. Смєшно ж.
Старший чоловік: Тобі смєшно. А мені було несмєшно на холодному полу проснуться. Хоть би накрила одєяльцем.
Старша жінка: Обойдешся. Єслі б я тебе укрила – не получився б витрєзвітєль. А так проснувся, як стьоклишко.
Старший чоловік: Стьоклишко... Сама ти стьоклишко! Ходила весь день і звеніла – шоб у мене башка вобшє розкололась. Я ж, мєжду прочім, на полу простудиться міг. Потому мене весь день так колотило, а не з похмєлья. Харашо хоть котяра наш (вот вєдь дружок настоящій) влягся мені на бок да відігрів чуть-чуть. Кстаті, а де котяра? Шото його не видно весь день сьодня.
Старша жінка: Да обожрався твій котяра! Я холодне варила с утра і хрящі йому викинула. Так він, свиня, жрав, рвав і опять жрав. В жизні не встрєчала такого животного прожорлівого. Даже той крокоділ, шо наша дочка з мужем держать, стіки не жре.
Жінка: Крокодил?! У вашої дочки?!
Старша жінка: Да собака така у них – пасть огромна, вот я і говорю "крокоділ".
Старший чоловік: Ти, канєшно, можеш обзиваться, но собака ця поумнєй нашого зятька. І характєр получше у пса.
Старша жінка: Ну, ти опять? Одчепись уже от зятя!
Старший чоловік: А шо? Я правду говорю. Вот, допустім, приєжжають вони в мій дом всі вмєстє. Я собаку кормлю, пою – він уже на мене не ричить і не гавкає. А зятя свого кормлю, пою – а він всьо равно ричить і гавкає. І огризається. Хто, спрашиваєтся, умнєй?
Старша жінка: Да ладно! Кормить він... От поїш – так це точно... (до Жінки і Чоловіка) В прошлий раз хотів псу водки налить. Канєшно, зять буде сердиться.
Старший чоловік: А чо йому сердиться? Я йому тоже налив.
Старша жінка: (стримуючи сміх, доброзичливо) Дурєнь ти!
(З вулиці починають долинати дедалі гучніші голоси. Всі стихають і дослухаються).
Старший чоловік: Навєрно, колядники прийшли. Но странно... Обично у нас шестого января не колядують...
Старша жінка: (виглядаючи у вікно) Нікого не видно, но, судя по шуму, багато людей. (прямує до дверей і відчиняє їх) О! Здрастє! Здрастє! Да! Славімо його!
Колядники: (за дверима) Дозвольте колядувати і віншувати!
Старша жінка: Да! Пожалуста! Но пройдіть до хати. Проходьте, не стєсняйтесь. І обувку знімать не нада.
(Старша жінка відступає від дверей убік і впускає Колядників. Іх приблизно десятеро, середнього віку, чоловіки і жінки, вбрані в народний одяг. У одного з них може бути музичний інструмент. Наприклад, акордеон. Старший чоловік, Жінка, Чоловік встають, щоб привітати гостей).
Старший чоловік: Добро пожаловать! А які ж ви красіві всі! І бачу, шо не наші, не мєсні...
Колядники (за них по черзі говорять троє-п’ятеро осіб): Ми з міста. Самодіяльний фольклорний ансамбль.
Старший чоловік: Очєнь пріятно, спасібо, шо уважили нас. Таких колядників у нас щє не було. Вот наш церковний хор приходить, но вони так красіво не наряжаються. Дайте ж хоть полюбуюсь.
(Старший чоловік обходить весь гурт, приглядаючись до вбрання Колядників. Декого навіть торкається. Колядники знічено посміхаються).
Старша жінка: (до Старшого чоловіка) Ти смущаєш гостєй. Уймись уже!
Колядники: Та нічого. Нам навіть приємно. До речі, це вбрання все справжнє, старовинне. Ми спеціально по селах в експедиції їздимо: і пісні записуєм, і речі купуєм, якщо хтось бажає продати...
Старша жінка: Ой, жаль, но у нас нічо такого нема, шоб вам предложить.
Колядники: (весело) Та нічого! Сьогодні ж свято, не до бізнесу. (сміються)
Старша жінка: Ну да. Дєйствітєльно... Так давайте ж уже заколядуйте нам.
Колядники: З радістю! (тихо радяться між собою) Ми вам хочем заспівати не дуже відому коляду. Вона, власне, написана як колискова – і слова, і музика. Але думаєм, що вам сподобається.
Жінка: Це ви про "Спи, Ісусе"?
Колядники: Так! А ви її знаєте?
Жінка: Трішки.
Колядники: Тоді підспівуйте.
(Колядники починають співати):
Спи, Ісусе, спи, спатоньки ходи
Я Тебе му колисати,
Пісеньками присипляти:
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи!
Спи, Лелійко, спи, головку склони
Ту на рученьках Марії,
Бач, Вона Тебе леліє:
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи!
Спи, Убогий, спи, рученьки зложи,
Йосифа ще не видати,
Несе хлібця Тобі дати:
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи.
Спи, Терпіне, спи, очка зажмури,
Не питай, що колись буде,
Що зготовлять Ти хрест люди:
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи.
Спи, Ісусе, спи, а серце втвори,
Най при Ньому спочивають
Тут на землі і там в раю.
Спи, Ісусе, спи маленький,
Спи, серденько, спи.
Іван Балан
07.01.2021