Проживши довге життя, бо позаду 93 роки, я завжди мав на увазі, як важко далася українцям незалежна національна держава. Підкреслюю – національна, бо не можу вважати українською державою те, що нам піднесла Москва в ХХ столітті. І ось – підходимо до 27 річниці. То що ми мали протягом цих 27 років і як іти далі?
Теза 1. Президентство Леоніда Кравчука (5.12.1991 – 19.07.1994)
На початку 1990 року відбулися в Україні перші демократичні вибори. Діяв заклик: не дати комуністам опинитися у парламенті. Щоб оминути це, деякі члени комуністичної партії відмовлялися від членства в ній, ставали «позапартійними».
Проте 16 липня 1990 року була прийнята Декларація про державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. 24 серпня 1991 року була проголошена незалежність України, яку на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 р. схвалив український народ.
Вперше Президентом України було обрано Леоніда Кравчука (нар. 1934 р.), який разом з Єльциним і Шушкевичем приклалися до розпаду СРСР. Після цього, зважаючи на формальне існування конфедерації колишніх союзних республік СРСР під виглядом так званого Союзу Незалежних Держав (СНД), Україна ще довго залишалася наче в ньому.
Москва покладалася не так на Верховну Раду, як на Президента України, який мав досить широкі повноваження (думалося, що це – «перший секретар ЦК»).
Теза 2. Президентство Леоніда Кучми (19.07.1994 – 23.01.2005)
Леонід Кучма (нар.1938 р.) вперше отримав перемогу над Леонідом Кравчуком в 1994 році. Важко, але проходило зміцнення Незалежності. Так, в 1996 році Україна не вступила в договір про поглиблення економічної інтеграції разом з Росією, Білоруссю, Казахстаном і Киргизстаном, а згодом – в Союз Незалежних Республік разом з Росією і Білоруссю.
І ось після цього, я сказав би, розпочалася внутрішня боротьба за незалежність у повному розумінні. В авангарді опинилася Верховна Рада України, де довший час кипіла запекла боротьба між прихильниками старого – прорадянського, прокомуністичного, а отже проросійського – і нового, тобто демократичного, проукраїнського.
На другий термін багато хто в першому турі голосував проти Кучми, але в 2-му турі постала реальна проблема – не дати комуністу Симоненку бути обраним, тому більшість проголосувала за Кучму.
Президентство Леоніда Кучми мені особисто запам’яталося появою в 2003 році невеличкої за об’ємом, але цінної за змістом книжечки «Україна – не Росія» за авторством Л. Кучми. А ще – події з о. Тузла. Мені показалося, що це був виклик Росії. Адже всі думали, що Л. Кучма – слухняний Москві. Тому протести «Кучму – геть!» – сприймалися по-іншому.
Теза 3. Президентство Віктора Ющенка (23.01.2005 – 25.02.2010)
У 2004 році зроблена спроба висунути проукраїнського кандидата в президенти в особі Віктора Ющенка (нар.1954 р.). Йому протистояв висуванець проросійських сил Віктор Янукович. Коли стало відомо, що на виборах були допущені великі фальшування, виникла Помаранчева революція, яка домоглася переголосування. За повторним голосуванням у січні 2005 року Президентом України був обраний Віктор Ющенко. Але при цьому звузили повноваження Президента, встановлюючи наче парламентсько-президентську форму правління, хоча насправді Президент був обраний на всенародних виборах, тому фактично був першою владною особою, бо до того ж – головнокомандувачем Збройних сил України.
Проте прем´єр-міністру України – на той час Юлії Тимошенко – здавалося, що вона є першою владною особою, як, наприклад, канцлер у Німеччині. Боротьба за першість дуже негативно позначилася на ситуації у державі. Тим не менше, президентство Віктора Ющенка дало позитивні зрушення на фронті українізації України, хоча й не в тих масштабах, які очікувалися суспільством. Бажаним в таких ситуаціях був би другий термін президентства, проте зусиллями Москви, її незмінного президента Володимира Путіна сфальшовані виборчі документи дали перемогу в 2010 році Віктору Януковичу.
Теза 4. Президентство Віктора Януковича (25.02.2010 – 22.02.2014)
Президент України Віктор Янукович (нар.1950 р.), як і очікувалося, цілковито піддався президентові Росії Володимирові Путіну. Дійшло до того, що, наприклад, міністром оборони та керівником Служби безпеки України були російські ставленики. Вони мали зробити Україну нездатною для опору політиці Росії, бути лише таким собі адміністративним утворенням російської посткомуністичної імперії.
Ясність відкрилася 21 листопада 2013 р., коли Кабінет Міністрів України прийняв Постанову про ... призупинення підписання асоціації з Європейським Союзом. Заговорили наче про економічні неузгодженості. Усе повернулося на 180 градусів! Де ще таке можливе у політиці? Тут був явний тиск президента Росії Путіна. Було відомо, що противником асоціації з Євросоюзом є прем’єр-міністр України, явний українофоб, Микола Азаров. Але щоб аж так повернути те, що дуже активно пропагувалося з вересня 2013 року, було несподіваним. Заговорили про переваги для України Митного союзу, де головну роль відіграє Російська Федерація.
Спротив поширився на всю Україну, у містах стали виникати реґіональні Майдани. Вони по всій Україні зреагували дуже активно, київський Майдан став найголовнішим. На нього подалися тисячі, особливо молодь, студенти. Він був абсолютно мирним. Вимагав від Януковича і його влади єдиного – підписати на саміті у Вільнюсі угоду про асоціацію з Європейським Союзом.
29 листопада 2013 року саміт Європейського Союзу у Вільнюсі не дочекався згоди Януковича на підписання угоди про асоціацію. Народ продовжував протестувати на Майданах майже в усіх містах України. Президент Янукович в ніч 30 листопада 2013 року залучив спецпризначенців з «Беркуту» силою розігнати Майдан. Беркутівці влаштували дику каральну акцію – били безборонних, в основному студентів, не на життя – як на смерть. Проте Майдан залишився на місці. Навпаки, він став поповнюватися тисячами свіжих учасників – як киян, так і багатьох приїжджих. Народ, не зважаючи на холодний зимовий час, оселився на Майдані, влаштував свої харчові і побутові потреби. Діяв активно, захопив Будинок профспілок і навіть будинок Київської міської ради.
16 січня 2014 р. Верховна Рада України за наполяганням президента Януковича і Партії регіонів прийняла репресивний закон проти Майдану. Це дало початок кровавим подіям на Майдані, який вперто не здавався.
18 лютого 2014 року події закарбувалися у пам´яті як «Чорний вівторок» – вбиті і поранені, палаючий Будинок профспілок.
У ніч з 19 на 20 лютого 2014 року на зустрічі президента Януковича з лідерами опозиційних фракцій та членами робочої групи з урегулювання політичної кризи була досягнута домовленість про оголошення перемир’я між сторонами конфлікту та початок переговорного процесу з метою припинення кровопролиття. Однак на ранок четверга 20 лютого перемир’я не було досягнуте, напруження зростало, і влада влаштувала «Кривавий четвер», коли від куль снайперів гинули уже десятки активістів Майдану. Адже прем’єр-міністр уряду Росії Медведєв закликав владу України бути «ефективною», а не «ганчіркою, об яку витирають ноги».
20 лютого 2014 року Україну позапланово відвідали одразу три міністри закордонних справ країн Європи: Польщі – Радислав Сікорський, Франції – Лоран Фабіус, Німеччини – Франк-Вальтер Штайнмаєр. Вони приїхали на переговори з президентом України Януковичем. При цьому президент США Барак Обама заявив, що США якнайрішучіше засуджують насильство, яке сталося у Києві у вівторок 18 лютого, і покладають головну відповідальність на уряд України. На його думку, кидати війська на людей неприпустимо.
Переговори між владою і опозицією за участі міжнародних посередників міністрів закордонних справ Німеччини Ф.-В. Штайнмаєра, Франції Л. Фабіуса та Польщі Р. Сікорського тривали всю ніч з 20 на 21 лютого. Сторони дійшли згоди щодо парафування угоди, прес-служба президента повідомила, що підписання відбудеться 21 лютого в 12 годині.
Однак близько першої години (ночі) 21 лютого із заявою виступив тільки президент Янукович, у якій він оголосив про... відкладення підписання досягнутої угоди.
21 лютого 2014 року зранку на Майдан почали сходитися люди. Оскільки шляхи вже не були перекриті, до столиці прибуло чимало нових протестувальників. В адміністрації президента України було підписано Угоду про врегулювання кризи в Україні. Свої підписи під документом поставили президент Янукович та керівники парламентських фракцій: А.Яценюк («Батьківщина»), В.Кличко («УДАР») та О.Тягнибок («Свобода»). Засвідчили підписання угоди міністри закордонних справ Німеччини та Польщі, а також представник МЗС Франції. Російського омбудсмена Лукіна, який брав участь у переговорах, на церемонії підписання угоди не було. Також був присутній голова Верховної Ради України В.Рибак.
Як стало згодом відомо, зразу після підписання угоди президент Янукович зник у невідомому напрямку, просто – втік з України. Наступила нова ситуація. Не було кому підписувати закони, прийняті Верховною Радою.
Теза 5. Перехідний період (22.02.2014 – 7.06.2014)
22 лютого 2014 Верховна Рада прийняла Постанову, за якою поновила чинність Конституції 2004 року. Новим Головою Верховної Ради України 288 голосами обрано Олександра Турчинова. Зважаючи, що президент України Віктор Янукович у неконституційний спосіб самоусунувся від здійснення конституційних повноважень та є таким, що не виконує свої обов’язки, призначили позачергові вибори Президента України – на 25 травня 2014 року.
23 лютого 2014 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про покладення на Голову Верховної Ради Турчинова обов’язків Президента України, як це передбачено Конституцією 2004 року.
У ніч з 26 на 27 лютого 2014 року Російська Федерація здійснила акт агресії, увівши на територію Криму свої військові сили, представляючи їх наче «нічийні», бо без знаків розрізнення.
28 лютого 2014 р. сформовано новий уряд України. Прем’єр-міністром призначено Арсенія Яценюка. Щодо міністрів, то тут вплинув Майдан, вплинув, як на мене, не позитивно – отримали слабо виражений принцип професійності за рахунок «політичної доцільності». В уряді опинилися особи, які не мали професійної підготовки для рівня міністра. Українська валюта гривня стрімко знецінилася – дотеперішні 8 гривень за американський долар підросли майже до 12 гривень. І на цьому, на жаль, не зупинилася.
13 березня 2014 року Європейський парламент визнав, що Росія порушила статут Організації Об’єднаних Націй, статут Організації з безпеки та співпраці в Європі (ОБСЄ) та Будапештський меморандум про гарантування незалежності і безпеки України з боку Росії, США та Великобританії (до якого долучилися Франція і Китай) за підписання Україною статусу без’ядерної держави, здачу ядерної зброї Росії. І ось гарант в особі Російської Федерації і вчинив агресію проти України!
16 березня 2014 року. У Криму провели «референдум», на якому під великим тиском було ухвалено про входження Криму до складу Росії. Ставлячи таке запитання, Путін явно прорахувався, бо це означало анексію, а не, наприклад, ситуацію, подібну до Косова в Югославії – про наче незалежне існування від Албанії.
17 березня 2014 року. Верховна Рада України затвердила Указ в.о. Президента України про часткову мобілізацію. Ситуація дуже напружена, бо на «референдумі» у Криму понад 90 відсотків (точно в стилі радянському) проголосували (під дулами автоматів російських солдатів, що підтвердив особисто Путін, і своїх злочинців) за входження до Росії. Світ не визнав цю затію за законний референдум.
18 березня 2014 року. Президент Росії Путін влаштував помпезний спектакль прийому Криму до складу Російської Федерації, входження на правах звичайної адміністративної одиниці.
21 березня 2014 року. Європейський Союз підписав з Україною політичну частину асоціації. Від імені України підпис поставив прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк.
Травень 2014 року. На сході, у Донецькій і Луганській областях, тривала антитерористична операція (АТО) проти бойовиків, у числі яких багато представників російської армії, і сепаратистів.
В Україні загострилася передвиборна боротьба на позачергових президентських виборах, які мали відбутися 25 травня 2014 року.
Теза 6. Президентство Петра Порошенка (з 7.06.2014)
25 травня 2014 р. Президентом України уже в першому турі (54,70%) обрано Петра Порошенка (нар. 1965 р.). Другою з 12,81% виявилася Юлія Тимошенко, а третім з 8,32% – Олег Ляшко.
14 червня. Сталася дуже важка втрата в антитерористичній операції (АТО) – при заході на посадку в аеропорту Луганська терористи підбили з російської зброї літак ІЛ-76, на борту якого знаходила заміна силовиків, в результаті чого загинуло 40 військовиків і 9 членів екіпажу.
27 червня 2014 року Президент України Петро Порошенко підписав у Брюсселі на саміті Європейського Союзу Угоду про асоціацію України з Європейським Союзом (його економічну частину). Це – історична дата в історії України, бо знаменує цивілізаційний вибір України, «прощання» з минулим російським, азійським вибором.
17 липня 2014 р. у зоні антитерористичної діяльності (в Донецькій області, поблизу м. Торез) сталася надзвичайна подія – російськими найманцями у середовищі донецьких сепаратистів був збитий з використанням зенітного комплексу Росії БУК-М1 малайзійський літак Боїнг-777 з 283 цивільними особами, в тім числі 80 дітей та 15 членів екіпажу. Ця подія сколихнула світ. Її наслідки можуть мати важливе значення для подальшого розвитку війни Росії проти України.
24 липня 2014 р. У Верховній Раді України, внаслідок виходу із коаліції фракцій партій УДАР Кличка та «Свободи» Тягнибока, розпалася коаліція більшості.
Прем’єр-міністр України Арсеній Яценюк заявив про відставку його уряду у зв’язку з розпадом коаліції у Верховній Раді України та блокуванням урядових законопроектів про фінансування армії (9 мільярдів гривень) та відновлення інфраструктури в Донецькій і Луганській областях (7 мільярдів гривень).
31 липня 2014 р. Верховна Рада України на закритому позачерговому засідання не підтримала відставку Арсенія Яценюка з посади прем’єр-міністра України. Були ухвалені важливі закони про фінансування Антитерористичної операції (АТО).
27 серпня 2014 р. вночі Росія вчинила пряме вторгнення в Україну своїми регулярними збройними силами У наступні дні Україна зазнала від російських регулярних військ великих втрат на півдні Донецької області під Іловайськом.
Президент України Порошенко оголосив про розпуск Верховної Ради і дочасні вибори.
19 вересня 2014 р. Парламентська газета «Голос України» опублікувала повідомлення про домовленості у Мінську.
Ось їхній зміст:
«Мінський протокол
За результатами консультацій Тристоронньої контактної групи щодо спільних кроків, спрямованих на імплементацію мирного плану Президента України Петра Порошенка та ініціатив Президента Росії Володимира Путіна, підписаного 5 вересня 2014 р. в Мінську:
1. Забезпечити негайне двостороннє припинення застосування зброї.
2. Забезпечити моніторинг і верифікацію з боку ОБСЄ режиму незастосування зброї.
3. Провести децентралізацію влади, в т.ч. шляхом прийняття Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" (Закон про особливий статус).
4. Забезпечити постійний моніторинг на українсько-російському державному кордоні і верифікації зі сторони ОБСЄ зі створенням зони безпеки в прикордонних районах України і РФ.
5. Невідкладно звільнити всіх заручників і осіб, що їх незаконно утримують.
6. Прийняти закон про недопущення переслідування і покарання осіб у зв´язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України.
7. Продовжити інклюзивний загальнонаціональний діалог.
8. Вжити заходів з поліпшення гуманітарної ситуації на Донбасі.
9. Забезпечити проведення дострокових місцевих виборів відповідно до Закону України "Про тимчасовий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей".
10. Вивести незаконні збройні формування, військову техніку, а також бойовиків і найманців з території України.
11. Прийняти програму економічного відродження Донбасу і відновлення життєдіяльності регіону.
12. Надати гарантії особистої безпеки для учасників консультацій.
Учасники Тристоронньої контактної групи:
Посол Хайді Тальявіні.
Другий Президент України Леонід Кучма,
Посол Російської Федерації в Україні Михайло Зурабов»
Примітка: Це був перший варіант Мінської угоди, але наступні, які вносили корективи. не публікувалися. Хоча засідання в Мінську продовжуються, в Законі № 7163 про реінтеграцію Донбасу вони не згадуються.
26 жовтня 2014 р. на парламентських виборах за голосуванням у пропорційній системі 5-відсотковий бар´єр подолали: «Народний фронт» 22,14%, 64 мандати; Блок Петра Порошенка (БПП) 21,81%, 63 мандати; «Об'єднання "Самопоміч"» 10,97%, 32 мандати; «Опозиційний блок» 9,43%, 27 мандатів; Радикальна партія Олега Ляшка 7,44%, 22 мандати; Об'єднання «Батьківщина» 5,67%, 17 мандатів.
Названі політичні партії, крім Опозиційного блоку, утворили коаліцію.
Проте з урахуванням результатів у мажоритарній системі (результати по 196 мажоритарних округах) Блок Петра Порошенка матиме 145 мандатів, «Народний фронт» – 82, «Самопоміч» – 33, «Опозиційний блок» – 29, Радикальна партія – 22, «Батьківщина» – 19, «Свобода» – 6, по одному – «Сильна Україна», «Заступ», «Правий сектор» і «Воля».
Керівником уряду, за Конституцією України 2004 р., було обрано Арсенія Яценюка як представника «Народного фронту» – переможця у пропорційній системі.
Проте його прем’єрство не вписувалося у політичні рамки Блоку Петра Порошенка, який отримав за рахунок мажоритарників найбільше депутатських місць. У результаті в Кабінеті Міністрів України опинилися 11 міністрів від БПП при 17 у всьому складі – та лише три від «Народного фронту». Зрозуміло, що міністри, делеговані БПП, більше орієнтувалися на погляд Президента, ніж прем´єра. Ситуація в Україні виявилася складною, тому намагалися розрядити її (не пишу – покращити, бо так не виглядало), сконцентрувавшись на пошуку людини, на яку звалять усі негаразди. Нею виявився Арсеній Яценюк.
Напередодні звіту уряду Президент Порошенко звернувся до народу із заявою про бажану відставку Арсенія Яценюка і Кабінету Міністрів. Проте 16 лютого 2016 р. Верховна Рада України, оцінивши діяльність уряду як незадовільну, не проголосувала за його відставку. Із 226 необхідних голосів за відставку проголосували лише 194 депутати, зокрема від БПП – 97 із 136. Це створило неоднозначну ситуацію у державі. Невдоволені таким результатом, в тому числі і члени коаліції, які повинні б нести відповідальність за сформований ними уряд, вдалися до деструктивних дій. Як наслідок, з коаліції вийшли Радикальна партія, «Батьківщина» і «Самопоміч». У коаліції залишилися БПП і «Народний фронт». Вони з 227 депутатами створили нову коаліцію.
14 квітня 2016 року відбулося пленарне засідання Верховної Ради України за участі Президента України Петра Порошенка, на якому прийнято доленосні Постанови, а саме:
1) про задоволення заяви Арсенія Яценюка від 10 квітня 2016 р. про відставку з посади прем’єр-міністра України;
2) про скасування Постанови Верховної Ради України від 16 лютого 2016 року про незадовільну оцінку діяльності Кабінету Міністрів України;
3) про обрання чинного Голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана прем’єр-міністром України;
Перші три постанови голосували «в пакеті» – 257 «за», з них: БПП – 131, «Народний фронт» – 75, «Відродження» – 23, «Воля народу» – 16, позафракційні депутати – 12.
4) про обрання новим Головою Верховної Ради України чинного першого заступника Голови ВРУ Андрія Парубія – 284 «за»;
5) про обрання першим заступником Голови ВРУ Ірини Геращенко – 260 «за»;
6) про склад нового Кабінету Міністрів України;
7) про програму нового уряду України – 243 «за».
На жаль, за ці Постанови ВРУ не проголосували члени попередньої коаліції: Радикальної партії, «Батьківщини» та Об'єднання «Самопоміч». Їхні керівники, особливо заповзято Олег Ляшко та Юлія Тимошенко, гостро розкритикували ці Постанови ВРУ; дійшли до того, що навіть заявили про створення... «демократичної європейської опозиції» новому уряду і Президентові України.
ВИСНОВКИ:
1. В Україні не все так погано, як представляють критики Президента і уряду.
Передусім маємо незалежну Українську державу, чого не було протягом століть. Чи все в ній є належним? Ні, є недоліки, як і у всякому, що розвивається. Не революція потрібна, до чого практично спрямована опозиція, в тому числі і заявлена «демократична європейська», а вдосконалення влади без неї. При цьому, на мій погляд, доцільно дати можливість і Президенту Петрові Порошенку, і Верховній Раді України допрацювати передбачені терміни. Отже, будьмо вимогливими до чергових виборів, щоб не вдаватися в позачергові. Стосовно ВРУ – обов’язково вибори за пропорційною системою з відкритими списками.
2. Дуже важливе – закінчення війни на Донбасі і вирішення проблеми з Кримом. На мою думку, треба використовувати Будапештський меморандум, де присутні США, бо всі інші підходи не мають міжнародного політичного статусу.
3. Національною ідеєю України повинна бути європеїзація – вступ до НАТО і Європейського Союзу.
СЛАВА УКРАЇНІ!
ГЕРОЯМ СЛАВА!
Василь ШПАРИК,
ветеран-фронтовик Другої світової війни,
полковник у відставці,
публіцист
Львів, 9 серпня 2018 р.
24.08.2018