Сьогодні на вулиці Вітовського неподалік будівлі басейну «Динамо» – фонтан. Побудований у радянські часи, він є частиною території перед Парком культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького. Замість нього у міській раді пропонують облаштувати став. Нова водойма має зайняти площу перед входом у парк та частину нинішньої вулиці Вітовського. Водойма частково відтворить контури Пелчинського ставу, який існував тут до початку 1920-х років.
Пелчинський став – не про красу
Пелчинський став, за інформацією Центру міської історії Центрально-Східної Європи, відомий з XVI ст., колись був власністю родини Пелків, звідки і назва. Щоправда, про ті давні часи відомо не так багато. Значно більше відомостей, а також і фото, збереглося вже з ХІХ ст., коли став займав чималу територію – зокрема і частину ділянки, на якій зараз стоїть будинок СБУ. 1820 року став почали використовувати як військовий басейн та школу плавання. Вже наступного року тут спорудили будинок купальні. Взимку ж водойму перетворювали на ковзанку. 1915 р. російські військові спустили воду з Пелчинського ставу, відтоді він припинив існування. 1921 р. його було остаточно засипано та випрямлено вулицю Пелчинську (Вітовського), яка до того огинала водойму.
Основним автором ідеї відновлення ставу є головний архітектор Львова Юліан Чаплінський. За його словами, територія може стати хорошим місцем відпочинку львів’ян. Як і сто років тому, влітку тут пропонують відпочивати біля води, кататися на човнах, а взимку облаштовувати ковзанку. Однак головне завдання повернення ставу – не відпочинок.
«Пелчинський став – це не про красу, – пояснює Юліан Чаплінський. – Його основне завдання – збирати дощову воду. Якщо за кілька хвилин випадає місячна норма опадів, то жоден дощоприймач не дасть ради. Грози, які пройшли у Києві та Львові, показали, що проблема насправді є. І кількість води буде тільки збільшуватися».
За словами Юліана Чаплінського, вперше ідею відновлення львівських водойм запропонували урбаністи та ландшафтники з Голландії. «Вони були здивовані тим, що Львів втратив воду і нічого не робить, аби її повернути», – каже пан Чаплінський.
Пелчинський став – один із трьох великих водних проектів, які вже реалізують у Львові. Щоправда, найбільший та наразі з найбільшою увагою до нього. Перший проект, за словами головного архітектора міста, – відновлення ставу в Горіховому гаю. Там за гроші забудовника, який недалеко будує житло, місто зробило проект зведення дощової води з усіх дахів у висушений став. Як тільки завершиться будівництво, система повинна запрацювати. Другий проект водного менеджменту – насосна станція в районі Піскових озер. «Мешканці будинку ще за радянського часу мали проблему з тим, що у підвалі збиралася вода. Управління екології зробили перекачку й очистку Піскових озер», – розповідає Юліан Чаплінський.
Клацніть для детального перегляду візуалізації
Відновлення Пелчинського ставу – зовсім інше за результатом, масштабами та кошторисом.
«Перехрестя Вітовського–Сахарова постійно затоплює. Мешканці сусідніх будинків скаржаться на підтоплення підвалів під час дощів. Це величезна проблема, яку треба вирішувати. Став збиратиме дощову воду зі стадіону, з усього парку і з дахів існуючого ресторану, а в перспективі – з дахів сусідніх будинків. Ми отримаємо переливну ємкість, яку згодом можна буде доповнити іншими. Вони зможуть приймати ударну кількість дощу. Це нормальна європейська практика. Там ніхто не скидає дощову воду в міську каналізацію. Її або збирають і використовують, або скидають у водойми. Більше того, у Європі пішли далі – там реалізовують програми зі створення зелених дахів, які, власне, мають затримувати дощову воду. Ми тільки починаємо цей шлях», – розповідає Юліан Чаплінський.
За його словами, скидати дощівку у водойми змушує й українське законодавство. Однак у Львові наразі робити цього просто нема куди.
Відновлювати став пропонують одночасно з реконструкцією вулиці Вітовського, оскільки водойма її суттєво змінить. Теперішню дорогу разом із трамвайною колією під час реалізації проекту планують змістити у бік Цитаделі.
«Ми розширяємо парк і наближаємо його до Цитаделі. Адже зараз не зовсім зрозуміло, відноситься ця частина до парку чи ні. При цьому проект не змінить пропускної здатності вулиці», – запевняє головний архітектор.
На геологічні дослідження та проект цього року в міському бюджеті закладали більш ніж півмільйона гривень.
«Геологи зробили пошукову свердловину, і ми точно знаємо, що з водоносного шару можна отримати більше 100 кубів води на добу. За 4 місяці зможемо наповнити став і закрити свердловину, а тоді доповнювати його тільки дощовою водою», – розповів Юліан Чаплінський.
Проект відновлення ставу політично підтримали депутати Львівської міської ради. На початку липня вони проголосували за затвердження детального плану території у районі вул. Академіка А.Сахарова, вул. Д.Вітовського, вул. Грецької, який передбачає відновлення ставу. «За» голоси віддали 37 міських депутатів, утрималося від голосування двоє присутніх у залі, не голосували 10. Що цікаво, жоден представник громади не висловився проти.
«У нас є вода, є змінені червоні лінії і є дозвіл від сесії рухатись у цьому напрямі. Коли ми зробимо цього року проект із технологією, ми презентуємо його громадськості. Тоді матимемо кошторис, і можна буде говорити про стратегію на кілька років. Такий проект не робиться за рік. Ніхто не каже, що ми маємо робити його завтра», – розповів Юліан Чаплінський.
Неодностайна громада
Попри таку одностайність депутатів у сесійній залі Львівської міської ради, частина мешканців Львова не настільки прихильні до проекту. Ідея відновлення Пелчинського ставу розділила і мешканців довколишніх вулиць, і фахівців.
«Як мешканець Вітовського буду робити все, аби цю ідею втілили в життя. Мене не влаштовує нинішній стан вулиці. Над проектом працювали іноземні спеціалісти, які обґрунтовано пояснили, для чого ця водойма», — категорично висловився під час громадського обговорення мешканець вулиці Вітовського пан Мирослав.
Нова водойма мала би бути на цьому місці
«Змінювати рух трамваїв, аби робити якусь калюжу, трохи більшу за ту, що там є... Взимку ту ковзанку обгородять, і хтось зароблятиме на цьому гроші», – переконана натомість пані Анна.
Аргументів проти ставу є чимало. Один із найпоширеніших – ціна проекту. Скільки коштуватиме таке перепланування вулиці Вітовського, наразі у Ратуші достеменно не знають. За словами Юліана Чаплінського, ціну вирахують наприкінці року, і вона дуже залежатиме від деталей: від типу конструкції, очисних споруд тощо. Але, очевидно, йдеться про мільйони – чи, точніше, десятки мільйонів гривень. Опоненти ідеї ставу наполягають: ці гроші можна використати на більш нагальні міські проблеми – ремонти вулиць, транспорт тощо.
Однак на цьому аргументи «проти» не вичерпуються. Одні з найяскравіших – історичні і навіть… політичні.
За словами професорки Українського католицького університету та відомої дослідниці історичної топографії та урбаноніміки Мар’яни Долинської, створення ставу не матиме нічого спільного з історичною реконструкцією і навіть суперечитиме нинішньому духу місця.
«Плани відновлення ставу мене надзвичайно дивують. Коли говоримо про відновлення, треба знати, про який час ми говоримо. Історію ставів Львова у документах ми можемо простежити від XVI століття. Ставки, які виникали на притоках Полтви, мали абсолютно утилітарне значення. Вони були не для краси, не для купання, а для прибуткових речей: на них розміщували млини та розводили рибу. Так стави існують до XVIII ст. Тоді магдебурське місто занепадає, міняється політична влада, приходить Австрія – і починається модерна доба, коли змінюється ставлення до території та функцій міста. Починають створювати рекреаційні зони. Вже у ХІХ ст. міська влада змінює функцію цього ставу – там роблять ставок із купальнею та ковзанярством. Я абсолютно не розумію, навіщо нам воскрешати ХІХ століття», – коментує ідею Мар’яна Долинська.
На думку професорки, нинішня вулиця Вітовського має сформований культурний ландшафт ХІХ–ХХ ст. Повернення ставу – це втручання з абсолютно штучним поверненням у часі.
«Ми також не маємо забувати про дух міста або місця. Він не має дефініції, але багато людей його відчувають. Тут є Цитадель з її страшною історією ХХ століття. Я не відчуваю там зараз цього озера, яке є з іншої епохи, з іншими завданнями та функціями. Це штучне повернення. Дух міста складається з того, що будоване в різний час. І ця вулиця за століття вже складена в єдине ціле», – переконана Мар’яна Долинська.
Дехто ж знайшов у проекті і політичний підтекст. Львівського архітектора Василя Петрика передусім обурює те, що через став міська рада відмовляється від спорудження пам’ятника борцям за українську незалежність, який мав постати під горою, навпроти входу до парку. «Політично це антиукраїнський проект. Пам’ятник пропонують перенести у якесь глухе місце. До того ж, проект цинічний – дозволяючи всюди висотну забудову на джерелах, не можна говорити, що відновлюємо історичну гідрографію», – каже пан Петрик.
А є і ті, хто схильний до коспромісу. Ідею ставу наче підтримують, але з певними змінами. За словами віце-президента клубу ЗАЗ КОЗАК Романа Фернези, вулицею Вітовського пролягає легендарна траса Львівського трикутника. До неї входять вул. Франка – Вітовського – Героїв Майдану і Стрийська, й до сьогодні вона збереглася такою, як була 1930-х роках.
Фрагмент траси "Львівський трикутник"
«Є свідчення, як тут розганялися найкращі гонщики світу і вважали її кращою, ніж траса в Монте-Карло. Щороку вона залучає тисячі любителів автоспорту, які вважають за честь проїхатися цією трасою. Сьогодні її пропонують зруйнувати. Сам став як водозбіркик мав би бути, але його можна посунути і не руйнувати історичного надбання», – переконаний Роман Фернеза.
***
Перехрестя Вітовського–Сахарова – одне з тих, які чи не найбільше потерпають нині від злив. Схожа ситуація була і у 1920 роках, коли територію колишнього ставу тільки засипали та вирівняли. Про одне з таких затоплень писав альманах «Новий вік». Тоді у Львові говорили про повернення Духу Пелчинського ставу.
Клацніть для збільшення
07.08.2018