П'ять років тому, навіть трохи більше за п'ять років, zbruč опублікував два фраґменти "Історія філософії" о. Юзефа Тішнера ("Historia filozofii po góralsku", 1997) в перекладі Олеся Герасима і висловив надію, що незабаром побачимо комплетну "Історію філософії по-гуцульськи". Що і сталося, тож ми починаємо щотижневий її виклад.
I. ТАЛЕС
На почєтку всуди були гуцули,
а витак потім поробили си турки і жиди.
Гуцули були першими «фільозофами».
«Фільозоф» – то є сказане по-грецки.
Значит то само шо: «мудрагель».
А то сказане по-грецки, аби не пизнати.
Бо пощо то всьо знати, єк було напочєтку?
Але греки то не були греки, іно гуцули, шо вдавали грека.
Бо напочєтку ни було греків, іно всуда були гуцули.
* * * * *
Теперички є’м оповідав, єк було направду з тотими мудрагелями. Чьисту правду му вогорив. Бо икий бих мав інтерес, аби туманити? Перший мудрагель називав си в книжках Талес, але направду називавси вин Штефко Біда не з Мілету іно з Микуличина. Єго дєдя ховав вивці и продавав коні. Тай чєсом брав сина до міста, аби воза стеріг. Але Штефкови нудилоси так сидіти на возі й сидіти. А сидіти було тра. Тай з тотих нудив навідало його думанє. І зробивси єк той мудрагель. Штефко Біда з Микуличина, аби не пизнати го званий Талесом з Мілету, не вженив си. Коли му мама докучєла: «чого си не жениш», то ї говорив: «ше не чєс». А єк шє колис згадала, то казав ї: «вже не чєс». Так то не було чєсу на глупства. Єк го хтос питав си, чо ни має дітий, то казав: «бо я люб’ю ґіти». Але були й такі, шо си з него насьміхали. Єдного разу вночі війшов на ґрунь, аби надивитиси на зорі и впав додолу. Увиділа то Каська з Бідівки і розбубнила по цілім селі: «Гей, йкий ми з него мудрагель, не видит того, шо під ногами, а хтів би знати шо на небі». Баби на селі ни шєнуют нежонатих. Хіба ксьондза.
Ниньки навить малі ґіти учєтси в школах «тиуреми Талеса», сказати б Штефка Біди з Микуличина. А було з тов «тиуремов» так. Єк будували дзвіницю церькви у місті, то скінчиласи їм мірка і ни знали, ци тра вже кінчити дзвіницю, ци шє ні. І єк би не Штефко, була би з того друга вежа Вавилонска. Бо будівники були робитні, не такі єк сегодне. Лиш Штефко вишпекулював, шо шоб помірєти високість будови, тра помірєти її тінь від сонця тогди, коли тінь хлопа така задовга єк зрист хлопа. Помірєли. А тогди Штефко каже: «браччіки, доста». Но і так та вежа стоїт по сегодне. Штефко єднак мав голову на плечах. Раз узимі, єк було темно і душі смертних підходили під вікно, Штефко сказав: «Смерьть ничім си не різнит вид житє». Хтос му каже: «То чого ни вмираєш?» Вин на то: «Ну та того. Коби си різнила, то бих мо и вмер, а так то нашо буду вмирати».Такий то був Штефко Біда з Микуличина, шо з нудів винайшов думанє.
Переклад Олеся Герасима
