Про те, що робити з львівськими промзонами і як перетворити їх на сучасні осередки міського життя, Z розмовляв із дослідницею промислових територій Львова, асистенткою кафедри містобудування НУ «Львівська політехніка» Яриною Сеньковською.
— Окресліть теперішню ситуацію з промисловими зонами? Скільки їх у Львові, які вони?
— За даними з різних джерел, на час розпаду СРСР промислові зони займали до 40% території тогочасного Львова – радянська влада прагнула зробити з міста промисловий центр Західної України. На цьому акцентували в ті часи і над цим працювали. Мушу сказати, що дуже добре попрацювали, бо значно розширили територію міста і набудували багато різних підприємств.
Але на сьогодні більшість із них занепали, території підприємств хаотично забудовані та дещо асоціальні. Коли я досліджувала промислові території, то в них не надто приємно перебувати. Ці території переважно занедбані, й питання про те, що з ними робити, залишається актуальним, адже йдеться загалом про тисячі гектарів надзвичайно цінної землі. Проте вирішення цієї проблеми відбувається поки що не системно: часом на волонтерських засадах, коли хтось щось хоче зробити креативне, а часом на бізнесових засадах – і тоді це переважно забудова.
В якийсь момент – приблизно два роки тому – вулиця Шевченка на відтинку до Янівського цвинтаря перетворилася на суцільний будмайданчик
Житло – це не погано, але виникає враження, що це тільки й так має бути. На вулиці Шевченка, де був склозавод, тепер ЖК «Семицвіт», на місці колишнього «Автонавантажувача», де, згідно з генпланом, мав бути район громадської забудови, тепер також виростають багатоквартирні будинки. У районі Зеленої цілі квартали забудовують там, де раніше були підприємства. Водночас у світі подібні території розглядають як резерв для нової функції, для нового наповнення під сучасні вимоги.
— Чи є у Львові бачення та стратегія, як ці зони перетворювати і на що?
— Здебільшого в нас керуються генпланом. У записці до нього вказано певні напрямки розвитку: Львів має бути туристичним, бізнес- та ІТ-центром, при цьому вказано, що у місті буде промисловість, зокрема й легка, але детально що, де і як – не розписано.
Та переважно у Львові бувають точкові втручання в промислові зони – минулого року, наприклад, опублікували перелік колишніх підприємств, які перетворять на креативні місця, – старе трамвайне депо на Сахарова, колишній завод РЕМА і т. д. Але окремого цілісного документа з цього приводу у Львові немає, рівно ж як і окремого структурного підрозділу в складі виконавчих органів ЛМР.
— А як це роблять у світі?
— У більшості випадків перетворення промзон є частиною стратегії розвитку міста. Очевидно, що першим фактором є економічний, однак механізми та практики різні. Наприклад, ЄС може виділяти кошти під конкретні проекти, як створення Парку націй в Лісабоні (EXPO ’98). У нас під щось таке може пасувати Рясне, де є площі по 200-300 га. Дуже мені подобаються німецькі варіанти в Рурському басейні, де вони спеціально перетворювали майданчики, де була важка промисловість, на проекти, базовані на екологічності. Саме на цьому акцентували увагу ініціатори проектів.
У США діє Environment Protection Agency (EPA) – Агенція із захисту довкілля. Вони займаються тим, що виводять з важкого екологічного стану колишні промислові майданчики чи забруднені території, які в СШA називають brownfields, щоби перетворити їх на «зелені поля» – greenfields. Ця агенція надає допомогу фахівцями, допомагає знайти гранти тим, хто хоче таку діяльність провадити. Це масштабна екологічна програма державного рівня. Вони мають підрозділ в Європі, і львів’яни могли б ознайомитись із діяльністю цієї структури і, можливо, навіть є умови, на яких можна було би надалі провадити співпрацю, бо мені здається, що ми надто точково думаємо.
У польському Лодзі – великому промисловому центрі – проводили реконструкцію центральної частини, де колись були й промисловості майданчики. Частково це робилося за кошти міста, частково – залучали інвесторів. Але все відбувалося в рамках єдиного стратегічного плану.
Можливо, ви бачили, як у Лондоні розібрали старі газометри і в районі Кінг-Крос ті газометри пустили як декорації для будівель та скверу. І вийшло дуже цікаво.
У Мальме та Гамбурзі були території в портах, які пройшли через реновацію.
Такі території надаються до експерименту, там можна робити щось нове чи адаптувати старе. Бо ж на Підзамчі ми нічого такого нового не придумаємо через низку обмежень, а на території ЛАЗу можна експериментувати на всі боки, це фактично плацдарм для новітнього та інноваційного. І дуже шкода, коли територію в кілька десятків гектарів, яка могла би стати полем для втілення таких інновацій, ріжуть на дрібні пасочки і вона втрачає свою привабливість як цілісний комплекс.
Візуалізація майбутнього Підзамча
У Відні місцеві газовні оновлювали в рамках загальної реконструкції центральної частини міста. Для цієї території навіть продовжували лінію метро. Тобто, якби ми таке щось робили з ЛАЗом, то слід зважати на те, наскільки зросте навантаження на об’єкт і яку промисловість туди можна запросити, чи там буде важкий транспорт і т. д. Тому слід дуже обережно підходити до того, що ми туди вводимо, бо це навантаження на всю міську інфраструктуру.
Крім того, треба було би зафіксувати ці речі для майбутнього, бо пам’ять має здатність стиратися. І молоді люди зараз можуть не відповісти, чому мікрорайон називається «Полярон». А незабаром таке саме може статися і з ЛАЗом.
— Виходить, що більшість проектів реновації промзон були скеровані на залучення інвестора, але влада як замовник встановлювала відповідні обмеження і контролювала виконання…
— Перед тим, як розпочати перетворення того чи іншого району, міська влада повинна розробити такий собі мастер-план цієї території і послідовно його втілювати. Має бути громадська функція, треба дивитися на поверховість – не можна дозволити, щоби на Підзамчі, яке примикає до центру, виросли хмарочоси.
Завод РЕМА. Підзамче
Щодо девелоперів, то місто мусить прописувати правила і відсотки для житлової чи офісної забудови, а водночас робити це так, щоби привабити потенційного інвестора. І паралельно міська влада повинна жорстко контролювати прописані умови щодо поверховості будівель чи їхнього функціонального призначення.
За кордоном інвестори виконують такі проекти, але держава чи муніципалітети жорстко контролюють цей процес. Хоча є випадки, коли влада реалізує проекти сама посередництвом відповідної уповноваженої структури. Стратегію розробляє місто, інвестор погоджує з ним свої наміри – і потім місто контролює дотримання умов під час реалізації, щоби максимально з користю інтегрувати цю територію в місто. Громадськість також залучають, її навчають, пояснюють, якщо є певні дискусійні проекти.
— Якщо скласти рейтинг промзон Львова за привабливістю для інвестора, які зони увійшли б до першої п’ятірки?
Однозначно Підзамче. Це найстаріший львівський промисловий осередок, що з’явився після того, як до міста провели залізницю. Він розташований майже в центрі і за правильного планування може перейняти на себе частину функцій центру.
Територія ЛАЗу дуже приваблива, це дуже ласий шматок землі. До того ж поблизу планують будувати ІТ-парк, хочуть зреалізувати розумний район на Науковій, плюс УКУ поблизу. Скоріш за все, там середовище буде тиснути на територію і буде її наповнювати. І це наповнення починається з перетину вулиць Наукової і Стрийської і йде в глибину.
На мою думку, на території ЛАЗу може бути промисловість, але безпечна, адже зараз це уже простір між житловими забудовами. Бо суто з економічної точки зору, я не впевнена, що монофункційність буде там доречна. Там понад 50 га території, але вже є чимало власників як землі, так і майна.
Колишній «Кінескоп». На Героїв УПА вже майже весь забудували. Хоча не так давно ще там житла не було, а тепер вже будують, відтак територія все ще приваблива.
Вулиця Зелена, ближче до перетину з Джорджа Вашингтона, так само розвивається дуже активно.
Уздовж Городоцької в районі «Сільмашу», де вже давно хотіли будувати житло. Ми запропонували там збудувати дидактичний центр. Всюди є тенденція до ущільнення забудови, але питання – до якої межі це можна робити у Львові, бо ж у нас і так надзвичайно щільна забудова. І ці простори могли б трохи цьому надмірному ущільненню завадити. У мене колежанка в районі «Сільмашу» живе, то скаржиться, що нема куди піти погуляти. Тож можливо було би вклинити там ці зелені оази.
Цехи "Сільмашу"
На Городоцькій це засилля промисловості треба розчинити, а південна частина міста – значно ширша, там немає такої інтенсивної забудови і подекуди там ще можна безболісно ущільнювати територію.
— Будівельний бум у Львові не триватиме десятки років, отже, треба задумуватися вже, що будувати окрім житла чи торгових центрів. Що б це могло бути?
— Якщо в нас розвивається інноваційна сфера, то це притягуватиме сюди відповідних спеціалістів, а вони вже створюватимуть собі певне середовище і воно розвиватиметься на таких територіях. Це як один з варіантів прогнозу. Другий момент – треба передбачити й певні місця для прикладання праці. Йдеться не лише про ІТ-сферу, а й інші галузі, адже мусить бути баланс, а поки що ми бачимо перегин.
Крім того, треба розвивати соціальну інфраструктуру. Ми неодноразово бачили, як у вихідних містобудівних документах планують будувати дитсадок, а в результаті його там немає і близько. Тепер ситуація може змінитися, бо, згідно з новими ДБН, дитсадки можна облаштувати в житлових будинках, а не в окремих спорудах, як було до цього.
— На вашу думку, що крім туризму та ІТ-сектора варто було би розвивати Львову?
— Як на мене, це могла би бути легка промисловість, електроніка, інженерія, наукові дослідження. Це дозволило б розвиватися Львову й надалі як інтелектуальному та інноваційному містові. Сьогодні це дуже актуально та потрібно, а світовий досвід показує, що такі міста дуже добре себе почувають.
На самому туризмі не виїдеш. Зараз, у зв’язку із туристичним бумом, Львів має ті ж самі проблеми, що й інші міста, – з історичного центру виїжджають львів’яни, а їхні помешкання переходять під подобову оренду чи хостели. Місто – це не лише простір чи будівлі, це передовсім мешканці, і Львів без львів’ян – це вже не Львів. А зараз так виходить, що в самому центрі фактично немає умов для нормального проживання.
вул. Зелена
Я розумію, що в нас центр міста дуже привабливий, всі хочуть мати офіси, чи бізнеси, чи готелі, чи кафе в історичному центрі. Та варто було би цей центр розвантажити, зробити кілька підцентрів, які могли б притягнути жителів певного району, забезпечивши їх всіма необхідними для життя послугами.
Такі підцентри могли б бути і на колишніх промислових територіях, вони є своєрідними резервом для такого способу розвитку міста. Якби це вдалося зробити, то Львів став би поліцентричним і це дозволило би розвантажити історичний центр. Це можна було би зробити в районі «Сільмашу» на Городоцькій чи на Шевченка, на площах колишнього «Автонавантажувача», той же ЛАЗ міг стати такою територією. А поки що чи не єдиним таким підцентром у Львові є Сихів, жителі якого мають всі умови для життя – від адміністративних і соціальних послуг до торгівлі та розваг.
Місто потребує таких осередків: воно потрошки задихається, вже затиснене в собі, бо всім треба до центру і всі туди хочуть. Створення таких підцентрів могло би й сприяти частковому вирішенню транспортної проблеми, бо люди могли б працювати ближче до дому і замість їхати годину через пів-Львова, сідали б на велосипеди і за 15 хвилин вже були на робочому місці.
Розмовляв Тарас БАЗЮК
20.07.2018