В 27 нрі ческоі радикальноі газети "Neodvislost", напечатана допись из Відня, в справі збезчещеня митрополита, написана очивидячки Русином-радикалом. Дописуватель, д. ij—іj заявляє, що межи демонстрантами "серед москвофілів були й украінофільскі радикали"; що д. Алексевич промовляв до митрополита іменем тих москвофілів і радикалів (а через те говорив по части по украінски по части по російски) хоть, опроче "справозданє деяких газет про згірднi слова або чинне збезчещенє (митрополита) просто видумки кореспондентів". Д ij-ij запевняє, що "радикали участвували в демонстраціі, устроєній москвофілами, тілько з тактичних причин. Йшло про те, щоби не говорено, що причиною демонстраціі були змаганя русофільскі і православні. Участь радикалів, звісних своім крайнім украінофільством, робить неможливим усяке звалюванє справи на "російскі рублі". Ишло про спільні права галицких Русинів без огляду на партійні ріжниці".
Вище д. ij-ij поясняє близче ціль демонстраціі. "Очивидячки", — каже він, — що одним зі способів винародовити Русинів є облатинщенє йіх церкви. Церков руска має своє осібне значінє в Галичині, бо є невідлучимою частиною політичноі незалежности народа. Обрядові дрібниці в грунті річи неважні, але набирають політичного значіня тим, що через ті дрібниці певні круги стараються знищити автономні основи Русинів на полі церковнім". "Віденьска демонстрація", — повідає д. ij-ij, — "не думала бути протестом виключно протів митрополита і протів руского духовенства. Вона хотіла звернути увагу публики на те, що неправда, немовби Русини годилися с цілою сістемою, що вживаєся тепер у Галичині та з "примирительною" польско-рускою політикою, в котрій справи церковні є тілько одним, хоть і дуже важним моментом. Що демонстрація вийшла у Відні і в такій острій формі, тому винні обставини, а не участники демонстраціі. Демонстранти мали й мають свій учинок за сповненє патріотичного обовязку, що правда, немилого, але конечного".
Як бачимо, зовсім нові факти і нове освіченє справи віденьский дописуватель "Kurjera Lwowskiego", — газети, котра мала в тій пригоді найточніщі інформаціі, — покликуючися на тих самих віденьских радикалів, запевнив, що вони не брали тут ніякоі участи, а появилися на двірци тілько з цікавости або яко репортери (після згідних звісток усіх газет, тих радикалів було 2 чи 3); москвофіли хотіли втягнути у справу радикалів, але ті несхотіли піти на те, головно тому, що демонстранти "російскі запроданці".
Котра інформація правдива — нам годі рішити. Але, на случай, якби правда було те, що твердить д. ij-ij в "Neodvislosti", — ми мусимо заявити, що на таку ролю "крайних украінофілів" ми зовсім не пишемося і не можемо за йіх крок брати на себе ніякоі відвічальности. Виступати тілько для того, щоби покрити особи й ціль москвофільских демонстрантів — річ фатальна для украінофілів, тим більше, що тут вони явились тілько мов тінь перших: без ініціативи і без нічого. Мотіви москвофільских демонстрантів ледви чи вийшли з охоти боронити свободи Русинів, ціль же йіх безперечно руссофільско-православна. В такій компаніі виступати украінофілам-радикалам, навіть в чистій справі — компромітація. Хотіли віденьскі радикали заманіфестуватися в справі Риму, — то могли були зробити се самі і в достойніщій формі. Вражінє було би тим більше, що тут сталоби було украінство радикальне протів ультрамонтанского.
Але й прінціпіальні поясненя справи нас не вдоволяють. Не кажучи вже про прінціп свободи віри, — при котрім Русинам повинно бути вільно бути й римо-католиками, як і православними й інчими, — теперішноі уніяцкоі церкви не може боронити навіть щирий уніят тому, що та церков находиться, на всі боки, в чиіх угодно руках, а тілько не в руках руского народу. Через те тут змаганя не тілько радикалів, але в загалі всіх Русинів повинні би йти не до того, щоби скріпляти теперішну уніяцку церкву з єі гієрархією і т. п. а до того, щоби всі церковні справи віддати в руки віроисповідних громадів, котрі в такім разі могли би собі держатися такоі віри, якоі би хотіли. Найменче ми, радикали, маємо причин помагати тут нашим попам. Коли наші попи вважають, що готовиться замах на уніяцкий обрядок, — на порядок, котрим вони істнують, — то повинні вони перші виступити в єго обороні. Наше діло — сторона, навіть в такім разі, якби хто небудь наважився знищити наших попів. Нищать же вони наш радикальний рух майже в кождісінькім селі. Наша перша ціль — увільнити нарід від йіх опіки, котра для него в загалі була і є фатальна.
Инше діло боротьба з тенденціями римских єзуітів та йіх прихильників из Поляків, серед нашого народа. Тут ми певне будемо перші; але-ж власне для того, щоби змочи прінціпіально вести ту боротьбу, нам не слід вязати собі рук союзом из нашим попівством і рускими, чи якими, ретроградними партіями — навіть для "тактичних причин". В даній справі, тактика наших віденьских товаришів видаєся нам така хитра, що якби єі хотіла держатися наша партія, то би вже давно була перехитрила себе, як народовска партія. Простий і ясний спосіб поступованя, а головно прінціпність — ось де живуща сила нашоі партіі. Бути може, що поступаючи так, вона не скоро буде велика, але ж за те поступ єі буде тим певніщий і тріваліщий.
Отсе ми заявляємо після порозуміня из ширшими кругами наших товаришів з інтелігенціі і селян.
Редакція.
[Народ]
01.07.1893