Заперечення заперечення Трампа

Від саміту в Гельсінкі ніхто (окрім росіян) не чекав нічого позитивного. Проте мало хто передбачав, що репутаційні втрати президента США будуть настільки глибокими.

 

 

Після трансляції скандальної конференції, яку на березі Фінської затоки спільно провели Дональд Трамп і Володимир Путін, американці спершу заговорили про ганьбу (для свого лідера, а отже, й для цілої країни), потім про зраду й нарешті про державний злочин. От тобі і Make America Great Again.

 

Політичний клас Америки був єдиним у своєму засудженні поведінки президента США у Гельсінкі. Критикували Трампа і демократи, і республіканці, і незалежні експерти, і преса. Ніде не пролунало хоча б натяку на позитивну оцінку чи виправдання дій лідера найвпливовішої держави світу.

 

Що найбільше зачепило американських політиків? Те, що президент Сполучених Штатів привселюдно висловлює недовіру національним спецслужбам і наголошує на готовності довіряти президентові de facto ворожої держав. Адже у закон CAATSA («Про протидію супротивників Америки через санкції») Росія саме й визнається «супротивником». Тож звідки така довіра до лідера цієї країни?

 

Нагадаємо найрезонансніший момент з гельсінських подій. На прес-конференції по закінченні саміту Трампа запитали: вірить він власним спецслужбам чи російському президенту щодо тверджень про російське втручання в американські вибори? «Президент Путін каже, що це була не Росія. Я не бачу, з якого дива це могла бути вона», – відповів президент США.

 

Хоча, власне, з якого дива Трамп мав би робити таку заяву. Адже розвідувальне співтовариство Сполучених Штатів неодноразово надавало йому неспростовні докази російського втручання у вибори 2016 року. А за два дні до гельсінського саміту Міністерство юстиції США навіть назвало конкретні 12 імен громадян Росії, котрих звинувачено «у скоєнні злочинів, спрямованих на втручання в президентські вибори в США». Всі обвинувачені є співробітниками Головного розвідувального управління Росії.

 

А за день до зустрічі Трампа з Путіним директор Національної розвідки США Ден Коутс (Dan Coats) не лише підтвердив причетність Кремля до гакерських атак 2016 року, а й заявив про кіберзагрози з боку Росії для американської інфраструктури, пов'язаної з енергетикою, водопостачанням, авіацією і виробничими потужностями. «Росія була найагресивнішою серед державних акторів, немає сумнівів в цьому. І вони не припиняють зусиль, спрямованих на підрив нашої демократії», – запевнив Коутс.

 

Здавалося б, після цього питання вичерпане, всі крапки над «і» розставлені, жодних сумнівів не залишається. Але з трибуни в Гельсінкі лунає щось цілком інше.

 

Тож природно, що мислячих американських політиків обурила поведінка Трампа на американсько-російському саміті. Причому невдоволення висловили як політичні опоненти, так і прихильники американського президента.

 

Сенатор-демократ від штату Вірджинія Марк Ворнер (Mark Warner), член комітету з розвідки, заявив: «Це справжня ганьба, що президент став на бік Путіна, а не власної розвідки, і поклав на США вину за російську атаку на нашу демократію».

 

Сенатор-демократ від штату Флорида Білл Нельсон (Bill Nelson) зазначив: «Відмова нашого президента визнати, що Путін втручався в наші вибори, повинна стурбувати нас усіх. Небажання президента дати йому відсіч і заступитися за нашу країну неприйнятне й ганебне».

 

Американський сенатор-республіканець Ліндсі Ґрем (Lindsey Graham), котрий є членом комітету з питань збройних сил, котрий зазвичай підтримував Трампа, написав у Twitter: «Президент Трамп упустив можливість рішуче притягнути Росію до відповідальності за втручання у вибори 2016 року і виступити зі суворим попередженням щодо майбутніх виборів. Ця відповідь президента Трампа буде розцінена Росією як ознака слабкості й створить більше проблем, ніж рішень».

 

Критика сенатора-республіканця Джона Маккейна (John McCain) була ще суворішою: «Сьогоднішня прес-конференція в Гельсінкі була одним з найганебніших виступів американського президента в історії. Шкоду, завдану наївністю Трампа, його самозакоханістю, помилковим сприйняттям еквівалентності і симпатією до авторитарних лідерів, складно оцінити».

  

Джеймс Клеппер (James Clapper), котрий обіймав посаду директора національної розвідки за екс-президента Барака Обами, сказав в інтерв'ю CNN: «Президент Сполучених Штатів фактично капітулював і, судячи з усього, злякався Володимира Путіна. Це було вражаюче і дуже неприємно».

 

Навіть кумир мільйонів, екс-«термінатор» і колишній губернатор Каліфорнії Арнольд Шварценеґґер не втримався від образливих слів на адресу президента США: «Президенте Трамп, я дивився вашу прес-конференцію з президентом Путіним. Це виглядало ганебно. Ви стояли там як маленька розкисла макаронина, як маленький фанат. Я задавався питанням, коли ж ви попросите у нього автограф, селфі або щось подібне».

 

В американському політикумі почали чимраз гучніше точитися розмови, що президент Трамп під час зустрічі з Путіним фактично зрадив національні інтереси. Вже забута ідея імпічменту знову почала реанімовуватися.

 

Трамп вже й сам нарешті усвідомив, яку дурню він втнув. Треба було терміново виправляти ситуацію.

 

Тож американський президент екстрено зібрав брифінг, щоб покаятися у своїй помилці. Читаючи написаний на папері текст, Дональд Трамп намагався переконати присутніх, що довіряє американським спецслужбам більше, ніж російському президенту. «Я приймаю висновки розвідувального співтовариства, що було втручання. І не було жодної змови», – заявив Трамп.

 

Глава Білого дому запевнив журналістів, що в Гельсінкі він всього лиш «неточно висловився» і що насправді він мав на увазі, що немає жодних причин вважати, що Москва не втручалася. «Я сказав "могла бути" замість "не могла бути". Фраза мала звучати так: "Я не бачу, з якого дива це не могла бути Росія"», – заявив Трамп. Як він далі пояснив, непорозуміння виникло з «невдалої спроби використати подвійний негатив». Тобто Трамп визнав, що заскладним у використанні виявилося для нього Геґелівське заперечення заперечення.

 

На завершення американський президент запевнив, що повністю довіряє американським розвідувальним службам. Він обіцяв вжити заходів з метою убезпечити майбутні вибори від схожого втручання. 

 

Чи може слугувати його вашінґтонський пост-брифінґ виправданням? Аж ніяк. Звісно, ми звикли до помилок Трампа чи до того, що він часто заперечує свої тези, висловлені за кілька днів до того. От, наприклад, під час свого європейського турне минулого тижня американський президент то заявляв, що США готові вийти з НАТО, то що вони навік вірні Альянсу. То ворогом США є як не Євроунія, то Китай, а то – обидвоє відразу. То Тереза Мей зрадила торгівельну угоду зі США, то вона – найкраща подруга Трампа. То глава Білого дому називає Німеччину «заручницею Путіна», то заявляє: «Ми маємо чудові відносини з Німеччиною». Якщо власні заяви згодом не спростовує сам президент США, то це роблять його речники, як-от у випадку з трампівським «побачимо» щодо Криму.

 

Таким чином, з одного боку, це схиляє до того, щоб не сприймати серйозно жодних слів Дональда Трампа. З другого – як можна «відправляти в іґнор» заяви президента найпотужнішої, в усіх сенсах, держави?

 

Але повернімося до гельсінського прецеденту. Чому ми можемо впевнено стверджувати, що на вашінґтонському брифінґу Трамп лукавить? Бо його видає з головою твіт, зроблений напередодні зустрічі з Путіним, де глава Білого дому на свою країну покладає провину за погіршення американсько-російських відносин.  

 

 

Виходить, в тому, що Росія вчинила інвазію в Криму й на Донбасі, збила малайзійський авіалайнер, скоїла масові вбивства мирних мешканців у Сирії, втручалася у президентські вибори в США 2016 року, винен Вашінґтон?  Чи Америка мала б проіґнорувати всі ці дії Кремля й попри них налагоджувати добрі стосунки з Росією?

 

Принаймні так вважає Трамп, котрий написав на своїй сторінці у Twitter за день до зустрічі з Путіним: «Відносини Москви і Вашінґтона ніколи не були гіршими завдяки багаторічній дурості і тупості США та нинішньому полюванню на відьом». МЗС Росії не проґавило такого подаруночка від американського президента, а зразу ж «лайкнуло» і ретвітнуло, підписавши: «Ми погоджуємося». Ще б не погодилися. Трамп вже зробив за Кремль всю роботу. Тож, якщо говорити про державну зраду, то почалася вона саме з цього твіта.

 

А вже сама зустріч у Гельсінкі не була вже аж такою важливою. В тому сенсі, що на ній не могло в принципі бути досягнуто якихось серйозних домовленостей: ні в одного, ні в другого актора не було жодного люфту для компромісів і жодних козирів для тиску на співрозмовника. Саме тому радники Трампа вперто його відмовляли від цієї зустрічі (про що ми повідомляли в попередній статті). А коли вже він вперся й стало зрозумілим, що саміту не уникнути, то, як стало відомо зі статті The Washington Post, готуючись до саміту, співробітники апарату президента США забезпечили свого боса інформаційними матеріалами приблизно на 100 сторінок, орієнтованими на виклад жорсткої позиції щодо Росії.

 

Але, очевидно, президент легковажно проіґнорував велику частину застережень і повівся у Гельсінкі на власний розсуд. Він вирішив позагравати з Путіним, попідтакувати йому, через що виглядав як лідер не потужної держави, а держави-сателіта Росії, зганьбивши таким чином Америку.

 

Якими ж будуть наслідки гельсінського саміту? Головним чином – іміджеві, причому як з одного, так і з другого боку. Трамп поважно підмочив свою репутацію, й тепер не скоро зможе повернути собі втрачений авторитет. У поважній пресі вже почали порушувати питання про його ментальну адекватність.

 

Путін, навпаки, домігся головного: він знову рукоподаваний у найвищих світових політичних колах, сліду не залишилося від тієї міжнародної ізоляції, яка існувала після анексії Криму. Що більше, він здобув реноме особи, здатної диктувати свою волю президентові Америки, змушувати його вибачатися, загравати. Тож принаймні для росіян Путін повернувся з Гельсінкі ще більшим героєм, аніж був раніше.

 

Якщо ж абстрагуватися від іміджевих втрат і здобутків, то, як це не дивно може пролунати,  від гельсінського саміту було більше користі, аніж шкоди. Адже, оскільки Трамп себе остаточно скомпрометував на міжнародній арені, то його Республіканській партії тепер доведеться докласти всіх зусиль, щоб ізолювати президента від ухвалення  зовнішньополітичних рішень, перетворити його на таку собі партійну маріонетку. А якщо це не вдасться – пристати до ідеї імпічменту, бо не можна допустити, щоб одна особа, хай навіть на президентській посаді, довела до нуля рейтинг цілої політичної сили. Враховуючи те, як оперативно Трамп провів брифінг зі запереченням заперечення, можна припустити, що тепер він усвідомив свою некомпетентність і погодився сам стати веденим, або партія знайшла досить серйозний важіль тиску на нього.

 

Якщо артикульована в попередньому абзаці теза правильна, то й Україна лише виграла від гельсінського саміту. Бо в такому випадку політика Вішінґтона щодо неї стає передбачуваною й послідовною. А самому Трампові доведеться найближчим часом вести себе максимально по-антикремлівськи, аби довести, що розмови про наявність в Путіна важелів впливу на американського президента не мають під собою ґрунту.

18.07.2018