Жінка-австралопітек Люсі та її сучасники не пересувалися тільки на двох ногах. На це вказують викопні кістки стопи, які належали дитині – представникові цього виду. Анатомічні ознаки дівчинки засвідчують: хоча вона й могла ходити прямо, проте, крім того, лазила по деревах. Принаймні, в дитячому віці первісні люди могли чимало часу проводити на гілках дерев.
Кістки стопи прадавньої дівчинки (ліворуч) порівняно з ногою дорослого австралопітека (зверху справа). Зображення: Jeremy DeSilva/ Cody Prang.
Людина ходить прямо на двох ногах – це її відрізняє від найближчих навіть нині живих родичів, людиноподібних мавп. Проте коли розвинулася ця її унікальна ознака? Це питання антропологи завжди інтенсивно обговорювали. Й очевидно, виникнення типової людської ходи сягає далеко в історію еволюції.
Адже навіть Люсі – ймовірно, найвідоміша давня людина, могла, зі всією вірогідністю, ходити прямо. На це, принаймні, вказують таз та стопи цієї жінки, якій 3 мільйони 200 тисяч років і котра належала до виду австралопітек афарський (Australopithecus afarensis). Проте суперечливим залишається, чи Люсі та представники її виду були суто двоногими, як і сучасні люди, – чи вони ще регулярно видиралися на дерева.
Науковці на чолі з Джеремі Де Сільвою (Jeremy De Silva) з Дартмутського коледжу в Гановері надали нові дані щодо цього питання. Вони дослідили викопні кістки дівчинки, що, як і Люсі, належала до виду австралопітек афарський. Її одразу назвали «дитина Люсі», хоча насправді вона старша від Люсі, і має близько 3 мільйонів 300 тисяч років.
Про скелет дівчинки говорили ще кілька років тому – тоді вчені з’ясували, що п'яткова та гомілкова кістки дівчинки, яка на час смерті мала приблизно три роки, були типовими для виразної двоногості (біпедалізму). Проте частину плесна тоді дослідити було неможливо, адже спочатку її треба було обережно очистити від осаду.
Аналіз власне цієї раніше прихованої структури нещодавно здійснили Де Сільва та його колеги. Результат: заново досліджені кістки підтвердили, що дівчинка мала багато важливих для двоногості ознак – як і дорослі представники цього виду прадавніх людей.
Проте у дитини були й анатомічні ознаки, які свідчать про інший вид пересування – вони невідомі у дорослих представників австралопітека афарського. Так, п’яткова кістка дитини була делікатніша, а перша клиноподібна кістка (os cuneiforme) на стопі – більш вигнута, ніж у сучасних двоногих. Все це свідчить про більшу рухливість суглоба, особливо великого пальця. А ця ознака, важлива зокрема для вміння лазити по деревах, повідомили вчені.
На думку дослідницької команди, очевидно: «Австралопітек афарський хоча ходив уже на двох ногах, принаймні в дитячому віці ще часто лазив по деревах». Тобто підлітки цього виду могли проводити на деревах порівняно багато часу, піднімалися вони на них як мавпи.
Ймовірно, це була важлива стратегія виживання. «Тому, хто жив мільйони років тому в Африці без вогню, інфраструктури та засобів для захисту, краще було після заходу сонця зникнути в верхів’ях дерев», – констатував Де Сільва.
«Отримані результати надають нам краще розуміння екологічної адаптації цього виду давньої людини», – підсумував провідний автор Зересеней Алемсегед (Zeresenay Alemseged) з Чикагського університету, який 2002 року власне й знайшов скелет дівчинки в Ефіопії.
"Lucys" Kinder kletterten doch
AAAS/ Dartmouth College, 05/07/2018
Зреферувала С. К.