«Нульова» світова війна

Міхал Скубік

Перший великий конфлікт глобального масштабу відбувся не на початку ХХ століття, а на 3 тис. років раніше. Такої думки дотримується швейцарський археолог Ебенгард Цанґер. Про події цієї війни оповідає гомерівський епос, а спровокувала її таємнича цивілізація лувійців.

«Найпрекраснішій», – такий напис красувався на яблуку, яке богиня чвар і розбрату Ерида кинула між Герою, Афіною та Афродітою, що саме гостювали на весіллі Пелея і Фетіди. З цього почався ланцюг подій, які в кінцевому підсумку призвели до падіння Трої і злощасних блукань Одіссея. Це – міфологія. А що було насправді?

На думку Др. Цанґера, Троянську війну, про яку оповідає Гомер, можна порівняти з сучасними світовими війнами. Він каже, що це була «нульова» світова війна, яка зумовила не лише значні політичні, але й культурні зміни. Саме через неї перестали існувати розвинені середземноморські цивілізації бронзового періоду.

З історичних джерел відомо, що за тисячу років до Христа Середземномор’я було поділене між кількома геополітичними потугами: давньоєгипетським Новим Царством, державою хеттів в Центральній Анатолії (нині – Туреччина) та Мікенським царством на території сучасної Греції.

Цей упорядкований і ззовні стабільний світ розсипався, наче картковий будиночок, протягом життя лише одного покоління унаслідок подій, які в науці називають «катастрофою бронзового віку». Історики та археологи вже тривалий час дошукуються причин, які могли спровокувати цю масштабну кризу стародавнього світу. Називають такі причини, як зміни клімату чи гігантські землетруси, які могли викликати масову міграцію і суспільні збурення.

Др. Цанґер запропонував альтернативну версію. Він доводить, що кризу «бронзового світу» спричинила таємнича цивілізація лувійців, про яку відомо за дуже фрагментарними і непевними свідченнями. В ті часи вона займала західну частину Анатолії. З супутникових знімків відомо, що ця територія в давнину була дуже густо заселена. За історичними джерелами, там було аж 340 міст, хоча археологам вдалося провести розкопки лише невеликої кількості з них. Хеттські хроніки згадують про існування кількох малих лувійських царств, мешканці яких спілкувалися однією мовою. Лувійська мова, як і хеттська, належала до вимерлої анатолійської гілки індоєвропейських мов. Цанґер переконаний, що народ, який населяв ці землі, був окремою цивілізацією.

Хеттські тексти також повідомляють, що ці малі царства часом об'єднувалися в коаліції, сили яких вистачало для нападу на могутніших сусідів. Досить несподіваним є те, що близько 1250 р. до н. е. вони утворили міцний і тривалий союз. Війська цього союзу атакували Хеттську державу одночасно з двох напрямків – з суші і з боку моря. Поява могутнього суперника збіглася з внутрішньою династичною кризою в хеттів. Крім того, лувійці знайшли собі союзників серед гірських племен північної Анатолії.

Під їхніми ударами Хеттське царство було розбите й перестало існувати. Достеменно невідомо, як саме це відбувалося, адже відома історична хроніка цього не зафіксувала, хоча їхні незалежні міста-держави на півночі Сирії існували ще майже 500 років.

Розбивши хеттів, лувійці стали господарями великої території – від Фракії й аж до сучасного Лівану. Таку версію подій, за Цанґером, підтверджують давньоєгипетські тексти, які оповідають про напади загадкових «народів моря». Хоча вчені вже тривалий час дискутують, ким були ці «народи моря», Цанґером переконаний, що це були саме лувійці, які стали шукати собі нових жертв після хеттів й нападали на Єгипет.

Останньою потугою, яка могла дати собі раду з цим войовничим народом, залишились Мікени. Їх правителі передбачали, що можуть стати наступною жертвою лувійців, й тому об’єдналися в коаліцію та спорядили могутній флот. Мікенці вирішили першими завдати удару по лувійцям та атакували портові міста на егейському узбережжі Малої Азії. Лувійці були не готові оборонятися проти такої могутньої держави. Остаточна битва відбулася біля околиць Трої, і саме так, за Цанґером, народилася легенда про Троянську війну.

Троя, за свідченням Гомера, впала під ударами об’єднаних сил греків. Могутність лувійців була зламана, але це не поклало край геополітичній нестабільності в регіоні. Коли мікенські владарі стали повертатися додому з війни, то виявилося, що регенти, яких вони залишили правили на час їх відсутності, вже не бажають прощатися з владою. Почалась, отже, громадянська війна. Частину учасників походу проти Трої у цій війні вбили, частина залишилась в еміграції, і лише невеликій кількості вдалося повернутись на батьківщину і повернути собі владу. Можливо, міф про Одіссея, який блукав морем, – це алегорична розповідь про поневіряння мікенських владців.

Громадянська війна у підсумку призвела до анархії, кризи мікенської державності й цивілізації в цілому. Наступні чотири століття увійшли в історію під назвою «темних віків», адже грецькі поліси поки перебували на набагато нижчому рівні розвиту, а більшість мікенських здобутків науки і культури були втрачені назавжди. Окремі досягнення крито-мікенської цивілізації бронзового періоду, як-от багатоповерхові будинки, гігантські палаци, міська каналізація і дренаж, вдалося повторити лише в епоху еллінізму через більш як тисячу років!

На думку Др. Цанґера, саме таким був сценарій масштабної стародавньої кризи, яку він називає «Нульовою світової війною». Таких висновків він дійшов, ретельно реконструюючи історичні джерели і записи, знайдені під час археологічних розкопок в східній частині Середземноморського басейну. Археологічні дослідження також підтверджують, що майже всі великі міста на цих теренах були знищені чи зазнали руйнувань протягом одного короткого періоду 3,2 тис. років тому.

Не всі науковці, однак, погоджуються з цим. Історичні артефакти, які збереглися, не дають підстав класифікувати лувійців як «цивілізацію». Про їх культуру і мистецтво відомо надзвичайно мало. На думку Крістофа Бахубера, спеціаліста з культури бронзового віку на території Туреччини з Оксфордського університету, лише відкриття письмових підтверджень та більшої кількості лувійських артефактів, дасть змогу класифікувати теорію Цанґера як наукову.

Як, отже, тлумачить загибель середземноморських цивілізацій наприкінці бронзової епохи науковий істеблішмент? Як і Цанґер, більшість науковців, що займаються цією темою, звинуваючуть «народи моря», але не схиляються до думки, що ними були однозначно лувійці (це могли бути і етруски, і філистимляни). Крім того, війна, мабуть, лише поставила завершальну крапку в кризі цивілізацій бронзової культури, а їй скоріше за все передувала масштабна міграція, що тривала десятиліттями. Дехто звинувачує в їх загибелі племена іллірійців з Дунаю, а дехто – фригійців і протовірмен.

Гіпотеза «нульової» світової війни ще потребує доказів. Але загалом в гіпотезу глобальної війни в далекому минулому неважко повірити. Бо історія, як відомо, полюбляє повторюватися.