Відлуння імені

*   *   *

 

відлуння

твого імені

я вчув

 

між високими берегами

юності

і своїм христовим віком

 

хто ж ти насправді

 

любов

поезія

омана

 

*   *   *

 

аж тепер маю право

на тебе

пречисту

 

на твоє

незганьблене тіло

 

на твої

ще не обмацані

слова

 

бо все інше

я залишив

далеко

 

та все-таки

не далі

ніж на віддалі

 

світлових літ

отієї

червоної зорі

серця

 

*   *   *

 

тільки з нашим відходом

минуле заберемо

безповоротно

 

тепер втішаймося

що не все ще

обірвалося

як промінь

 

воно продовжується

як знеможений

поцілунок

 

*   *   *

 

він не завмер

на вустах

 

він тільки

притих

 

втомлений

як істота

він також обдарований

серцем

 

яке не витримує

такого безконечного

болю

 

*   *   *

 

хто ти

без’язика

 

котра живеш

у царстві

великої мовчанки

 

чому так треба

берегтися

твого голосу

 

чи ти щось маєш

від сумління

 

*   *   *

 

підстереже нас

визволення мови

 

від несподіванки

онімієм

 

задля цієї краплі води

 

задля цієї краплі вина

 

задля цієї краплі крові

 

ми так довго мовчали

задля цієї

невимовної мови

 

*   *   *

 

одного разу

я забув

якесь одно слово

 

потім я забув

речення

в якому було

те слово

 

потім я забув

оповідання

в якому було

те речення

 

потім я забув

мову

в якій було

те слово

 

бо зрештою

навіщо та мова

без того

єдиного в світі

 

слова

 

*   *   *

 

ти ніби зневірений

художнику

у сенсі існування

 

занадто серйозно

граєшся

у призабуті забави

 

це не легкокриле

вітрильце паперу

на довгій нитці

 

а сам зміст буття

віддаляється

від рук і очей

 

це ти сам біжиш

замислено

з кожною постаттю

хлопчика і дівчинки

розуміючи

безглуздя перегонів

 

заціпивши зуби

 

поле скрадає

голос обручів

і час

 

ще не прощайся

кохана

 

твоє дитинство

світле і тремтяче

стоїть одразу за плечима

як переливні

крильця бабки

 

руде

столочене місце забав

 

воно не тільки

терпке минуле

 

але тимчасово

порожня арена

 

для нас

 

гладіаторів

ілюзії

 

*   *   *

 

віддих трьох троянд

вгамований ніччю

 

старий зазубрений місяцю

не струси сну з них

 

червона виточена

з чорного дерева

 

жовта виліплена

з густого воску

 

а тінь від білої

як від прозорої

ледь блідава

 

неподільна пані спогаду

хто нам заважає

вмерти

 

 



=============
знимка Олександра Ковальчука

 

09.07.2018