Есеїст стверджує, що люди обдаровані надзвичайною уявою, і ця якість пояснює історичну зміну
Ще ніколи досі людство не переживало таких безпосередніх і таких швидких змін. Трансформації відбуваються вже не з покоління в покоління, а з одного десятиріччя в інше. Літні люди, життя яких подовжується, як ніколи раніше, бачать, як їхній світ раптом стає невпізнанним. Історик Феліпе Фернандес-Арместо (Лондон, 1950), який багато років працював викладачем в Оксфорді, а зараз є професором університету Нотр-Дам (США), досліджує мотиви цих шалених змін, їхні причини і наслідки в своїй останній книжці «Ступня в річці. Про зміни і межі еволюції». Щоби зрозуміти людину, каже він, «треба порівняти її з іншими тваринами».
— Чому це мінливе і щораз більш прискорене життя породжує неспокій?
— Ми змінюємося в ритмі, що не має прецедентів в історії світу. Це непокоїть людей, які відчувають, що можуть втратити нитку своєї ідентичності, своїх традицій, своєї культури… Дехто прибуття іммігрантів уважає загрозою. Ми живемо в часи ірраціональної тривоги. Нам треба було б ментально пристосуватися до нової ситуації.
— Як саме?
— Нам треба спробувати зрозуміти зміни і причини їхнього прискорення, зумовленого переважно культурним обмінам, що ними супроводжується глобалізація. Щойно це усвідомивши, ми, можливо, заспокоїмося. Коли ми щось розуміємо, нам стає не так страшно. Люди стають спокійнішими. Наприклад, ніхто не розуміє феномена Трампа. Здається дивовижним, що в нього така підтримка. Мене жахає те, що є люди, які голосують за націоналістичні партії чи утворення з примітивними ідеями. Це люди, які думають, що можуть позбутися своїх проблем, скинувши вину на інших.
— Ми живемо в лихоманкові часи: криза, безробіття, кліматичні зміни, тероризм… Тяжко не хвилюватися.
— Ми й справді відчуваємо, що над нами нависла загроза. У нинішньому світі є більше міленаризму, ніж було в середньовіччі. Страх, що всьому настане кінець, поширеніший, ніж будь-коли. І об’єктивно… найімовірнішою є катастрофа.
— Зміни прискорюються, але вони присутні в житті людей вже тисячі років. У своїй книжці ви ставите собі запитання, чому люди мають історію, а тварини — ні.
— Щоби зрозуміти людину, треба порівняти її з іншими тваринами. Тварини до певної міри мають історію. Це питання міри, а не суті. Але ця історія не йде у жодне порівняння з нашою: такою напруженою, строкатою, сповненою подій. Я дійшов висновку, що двигуном змін є уява — саме вона відіграє важливу роль у культурі. Ми, люди, уявляємо світ, що є відмінним від того, в якому живемо — і працюємо, аби його створити. Я висуваю тезу, що ця неймовірна людська уява є результатом об’єднання двох властивостей, що еволюціонували. Одна — це пам’ять, яка є здатністю бачити те, чого вже нема. У випадку людської пам’яті її магія дуже оманлива. Ми перекручуємо те, що пам’ятаємо. Через це пам’ять є креативною. Другим складником є передбачення — властивість, яка дозволяє нам бачити те, чого ще нема. Тоді як людська пам’ять є слабкою й оманливою, ми обдаровані надзвичайною здатністю передбачати, яка перевершує аналогічну здатність інших тварин. Мисливці мусять передбачати місцезнаходження здобичі та її переміщення. Це поєднання фальшивої пам’яті й проникливого передбачення породжує те, що ми є тим, що я називаю тваринами з великою фантазією.
— Великі хижаки не розвинули цього передбачення, та полюють уже тисячі років.
— Бо воно їм не потрібне. Тигри і леви є фізично напрочуд обдарованими для полювання, тоді як ми, люди, є слабкими, повільними…
— Дехто сказав би, що людей від тварин відрізняє розум і мова.
— Я так не думаю. Традиційну доктрину, яка стверджує, що люди є вищими, дуже оспорюють. Нам треба ментально пристосуватися до нової, більш егалітарної ситуації серед видів. Гадаю, що ми, люди, володіємо певними здатностями, краще пристосованими для людського життя, але якби ми опинилися в джунглях, то пошилися би в дурні. Розум є дуже відносною якістю. Шимпанзе дуже добре розуміють нашу мову, тоді як ми здаємося глухонімими, коли намагаємося спілкуватися з ними їхньою власною мовою. Це не так ясно ані в плані розуму, ані в плані мови. Є культурні тварини, в тому сенсі, що їхня поведінка не є інстинктивною, а розвинулася в результаті навчання.
— Людська пам’ять більше підводить?
— Це залежить від означення пам’яті. Якщо говорити про деяких тварин, то їхня пам’ять перевершує нашу. Наприклад, людина здатна пригадати послідовність із семи чисел. Тоді як горили і шимпанзе пам’ятають дев’ять. Крім того, вони витрачають менше часу, щоби закарбувати їх у пам’яті й пам’ятають їх довше. Причиною цього, можливо, є те, що, на думку великого нейробіолога з Гарварду Даніеля Шактера, ми, люди, живемо у великих суспільствах, і пам’ятати про все було б нестерпно. Ми звикло думаємо, що все наше є вищим, а це не так.
— Як історик, який дуже цікавиться природничими науками, що ви думаєте про зв’язок між точними і гуманітарними науками?
— Ще донедавна академічною нормою були точні науки. Гуманітарні намагалися довести своє наукове походження: говорилося про історичну науку, про літературну науку… Нині ми бачимо певний концептуальний перетин між різними дисциплінами. Гуманітарні науки наближаються до природничих і навпаки.
— З усіма цими змінами історія, здається, трохи менше займається минулим. Що вивчають історики: минуле, сучасність, майбутнє?
— Нема різниці: сучасність є минулим, яке щойно збулося, а майбутнє є минулим, яке ще має збутися.
Розмовляла Крістіна Ґаліндо
Cristina Galindo
Felipe Fernández-Armesto:“Vivimos una época de ansiedad irracional”
El País, 19.06.2016
Зреферувала Галина Грабовська