Бачити поза наукою

Феліпе Фернандес-Арместо

«Річ у тім, що наука мене захоплює і спонукає намагатися зрозуміти все». Я хвалю Елсу, студентку мого курсу з історії приматології, за її пристрасть та запал. «Однак ви, професоре, – продовжує юнка, – наполягали, щоб ми для наших розвідок вибирали проблеми, які не мають рішень, а я думаю, що наука – якщо ми міркуватимемо добре і постійно робитимемо дослідження – здатна розв’язати всі проблеми».

Елса, дуже розумна студентка, є жертвою однієї з фальшивих релігій наших днів: саєнтизму, або ірраціональної віри в потенційні можливості науки. Великі історичні успіхи науковців, що врятували від хвороб, розширили горизонти, дослідили довкілля, виявили світи і розкрили мотиви, помножили ресурси людини, породжують малореалістичні надії на безмежні досягнення. З огляду на крах політики, неспроможність традиційних релігій і занепад гуманітарних наук є зрозумілим те, що люди звертаються до природничих наук, аби поліпшити світ. Я пояснюю Елсі, що через свою гуманітарну зловредність віддаю перевагу нерозв'язним проблемам: чарівність задачі вмирає, коли знаходиться рішення; проблема, яка має вирішення, є занадто простою, аби підтримувати мій інтерес. Але я натякаю студентці, що їй би не завадило поставити під сумнів всемогутність науки через об’єктивні причини: історичні прецеденти, практичні обмеження, природу великих проблем, які нам загрожують, і теоретичний характер наукових дисциплін.

Починаємо з теоретичних аспектів. Попри те, що – як і філософія, мистецтва і гуманітарні науки – точні науки можуть вловити істини трансцендентні та застосовні у будь-який момент і в будь-якому контексті, треба визнати, що вони є частиною культури і завжди відображають цінності й тенденції свого часу. Наприклад, мені видається цікавим те, що новий 2019 рік розпочався з новин, в яких переважали узяті з наукових прес-релізів повідомлення. З Китаю ми отримали зображення невидимого боку Місяця (свідчення здатності науки проникати за раніше неприступні кордони) і більше даних щодо полеміки, що виникла через гіпотетичних людських клонів, зі щораз очевиднішою можливістю продукувати людей найвищої якості. Американські агентства опублікували зображення Ultima Thule, найвіддаленішого об’єкта в Сонячній системі, продемонструвавши колосальний масштаб космічних досліджень і надихнувши деяких коментаторів на перебільшені твердження про те, що ця малюсінька планетка приведе нас до розуміння основоположних матерій життя. Перемога алгоритму AlphaZero над програмою Stockfish 8, яка вже обіграла всіх шахових маестро, відкрила ймовірні нові горизонти у розвитку штучного інтелекту, оскільки програма AlphaZero отримала перевагу в процесі навчання, граючи в шахи і реєструючи плоди свого власного досвіду. Публіка відреагувала з великим ентузіазмом, але не через об’єктивну цінність цих даних: Місяць залишається Місяцем, робот залишається роботом; ми і далі не знаємо компонентів життя, і кожен крок, який ми робимо у напрямі людей a la carte, є катастрофою. Інтерес публіки до наукових забав з’явився радше через зловісні прогнози щодо світової політики та економіки на 2019 рік. Одних споживачів медіа наука розважила, іншим вона дала надію.

По-друге, наші нинішні найбільш невідкладні і серйозні загрози є, в буквальному значенні цього слова, невідворотними. Кліматичні зміни і далі шкодитимуть світові, навіть якщо ми доб’ємося тих відповідей, що їх вимагає наука – бо ключовий вплив на світовий клімат має Сонце, на яке ми не маємо жодного впливу. Великою порушницею стабільності наших суспільств є нерівність, яка залишається поза сферою науки. Споживацтво, що виснажує ресурси планети, залишається неконтрольованим. Демографічні зміни (неконтрольоване зростання населення в деяких регіонах світу, незбалансованість поколінь у відносно розвинутих суспільствах і створення безпрецедентних в історії типів сімей з непередбачуваними наслідками) в цілому є незворотними. Вороги стабільності мають у своєму розпорядженні щораз небезпечнішу зброю – як на політичному рівні через злет популізму, так і в матеріальному сенсі через доступ до кібертероризму і ядерної зброї. І в той час, як проблеми накопичуються, наші моральні і розумові ресурси стоять на місці. Ми й далі є такими ж поганими і дурними, якими були наші найбільш далекі людські предки (а може, гіршими й дурнішими, якщо взяти до уваги той факт, що неандертальці мали більший мозок, ніж маємо ми). Відродження збанкрутілих ідеологій, як-от націоналізм, расизм і авторитаризм, є свідченням людської неспроможності робити раціональні висновки з власної історії.

Навіть якби ми могли уявити розв’язання цих проблем, на практиці було би важко подолати обмеження процесів продукування нових наукових ініціатив. Дон Брабен з Університетського коледжу Лондона в своїй чудовій книжці про «клуб Планка» (сукупність великих вчених першої половини ХХ сторіччя) пише, що інтелектуальна та інституційна атмосфера і наявність ресурсів тоді розв’язували руки великим геніям, аби ті могли продовжувати сміливі дослідження і не думати про комерційне застосування чи конкретне корисне призначення. Серед багатьох прикладів Брабен наводить приклад Ернеста Резерфорда, батька ядерної фізики, який у 1933 р. заявив, що його відкриття не матиме практичних наслідків; Макса Перуца і Джона Кендрю, які в 50-ті роки випадково відкрили структури гемоглобіну і міоглобіну; і Пітера Мітчелла, чиї біохімічні теорії відкидала наукова спільнота, аж поки в 1960-х рр. вони повністю справдилися і зробили революційний переворот у дисципліні. Ці і багато інших геніїв здійснили героїчний поступ, попри несхвалення більшості науковців того часу. Брабен вважає, що на сьогоднішній день цінність їхніх досліджень перевищує 100 трлн дол., без врахування внесків у добробут, які не піддаються кількісній оцінці. Та за нинішніх правил, які вимагають експертної оцінки і встановлюють обережні й консервативні критерії, є ймовірним, що жоден з їхніх проектів не отримав би ні підтримки, ні фінансування.

І наостанок: треба враховувати історичні прецеденти, які мало обнадіюють. Історичні шаблони можуть розбитися, але минуле – це єдиний орієнтир, який ми маємо в своєму розпорядженні, аби передбачати майбутнє. І минуле показує, що хоча наука, чи радше технологія, розв’язує проблеми, самі ці рішення водночас породжують інші проблеми. Якщо ми виберемо лише деякі приклади інновацій, що принесли велику користь людям, то побачимо, що всі вони також потягли за собою прикрі наслідки, які по нинішній день спричиняють біди. Рільництво створило нові простори для розвитку смертоносних мікробів, посилило агресію між общинами, призвело до появи тиранічних держав, видозмінило еволюцію їстівних сортів і змогло знищити інші. Індустріалізація принесла зі собою колосальну нерівність у суспільствах, які вона зачепила, і запровадила хибні практики використання викопних видів палива. Найефективніша в історії зброя масового знищення і засоби геноциду є плодами науки ХХ ст. Досягнення медицини були винятково позитивними, але лишили нас із суспільством, яке мордують нові хвороби – зокрема психологічного типу, а також із серйозними суспільними і демографічними проблемами. Розкриття генетичної структури організмів було одкровенням, але вже загрожує нам неочікуваними наслідками (моральними, економічними та екологічними) генетичних модифікацій. Інформаційна технологія помножує дані і розмиває знання.

Тож немає великих перспектив на те, що наука нас убереже. Це радше ми маємо порятувати науку від її ґанджів – ворожості до сміливості досліджень процедур, неуваги до неочікуваних наслідків, майже релігійного фундаменталізму, який породжує сподівання, приречені на розчарування. Мене й далі захоплюють нерозв'язні проблеми, але коли я бачу ті, що стоять перед нами в сучасній реальності, то впадаю у відчай.