Університет, корупція і дискредитація

Феліпе Фернандес-Арместо

У цьому один із великих парадоксів нашого часу. Університети в цілому світі переживають золотий вік – більші фонди, більша клієнтура, більша економічна вага і більший суспільний вплив, ніж будь-коли. І ще ніколи вони (опріч кількох гідних винятків) не були такими некорисними, корумпованими і невідповідними найбільш нагальним і основоположним потребам суспільств, які їх живлять і їм платять.

Корупція останнім часом проявилася в шокуючій і безпрецедентній формі. Високі чини деяких дуже престижних американських університетів отримали хабарі від Вільяма Сінгера, спеціаліста, який буцімто займався тим, що давав поради родинам щодо освіти. Діти багатіїв і знаменитостей вступили, не отримавши належних оцінок, в Єльський, Джорджтаунський та інші університети, серед них Техасу і Каліфорнії. У хід ішли фальшиві атестати. Вигадували curricula vitae. Списували роботи. Ба більше: в брудні руки людей, які займали відповідальні пости, що мали б бути святими й непорушними, було передано велетенські суми грошей, котрі обчислювалися мільйонами. Масштаби скандалу досі не викрито: йдеться про десятки, можливо, сотні випадків.

Ясно, що в будь-якій конкурентній системі батьки шукатимуть способів добитися переваги для своїх дітей: наймаючи репетиторів, оплачуючи додаткові уроки, використовуючи привілеї, що їх дають гроші чи суспільне становище – це рівень корупції, що є історично неминучим на капіталістичному Заході. Ми його терпимо, аби мати змогу утримувати університетську сферу ефективною і політично незалежною, і корегуємо (там, де належить) стипендіями і державною підтримкою дітей із найменш привілейованих родин. Але в США діється щось відмінне: якщо приймають багатих і дурних, аби виключити бідних і здібних, університет перетворюється на казино.

Корупція в американському секторі є надзвичайною, але дуже показовою для нашого часу. Здається, що вища освіта нині обов’язкова для молодої людини. Але студії університетських випускників є незавершеними – їм потрібен ще один рік навчання або курс професійної підготовки, аби вони могли претендувати на місце праці. Освітні заклади багатіють, натомість їхні студенти бідніють і залазять у борги. У значній частині світу підозрілі компанії фінансують дослідницькі програми, аби виправдати більш ніж сумнівні практики: генетичні модифікації, завдані довкіллю збитки, ринкові маніпуляції, аби набити свої скрині за допомогою непомірних цін на ліки чи технологічні винаходи, які створюються. А уряди й політичні організації роблять те саме, аби підтримати свою пропаганду. Подекуди професорів вибирають не завдяки їхнім інтелектуальним якостям, а зважаючи на політичну надійність. В Китаї університети є інструментами диктатури, аби подавити релігію і упокорити політичну опозицію. В цілому світі ми бачили покараних чи несправедливо звільнених викладачів – за те, що були занадто ліберальними, чи занадто консервативними, або обстоювали культурний плюралізм. Типова навчальна програма університету нині вже відповідає не справжнім універсальним цінностям, гуманізмові і служінню всім решта, а комерційним і споживацьким пріоритетам чи окремим вимогам прибічників тієї чи іншої політичної моди або суспільної тенденції: в деяких інституціях – релігійного фанатизму чи лібертаріанства, в інших – фемінізму, антиколоніалізму, гендерної політики, саєнтизму, секулярності і понад усе політичної коректності. Наведу особистий приклад: за 10 років праці в Університеті Нотр-Дам я вперше відчуваю сором за свою належність до нього.

У нас є мурали, намальовані у 80-ті роки ХІХ ст. в характерному для тієї епохи сентиментальному і романтичному стилі італійським художником Луїджі Грегорі, якого найняли священики, що опікувалися університетом, щоб відстоювати американський католицизм. То був важкий час для Церкви у Сполучених Штатах: поміж ненавистю і насильством Ку-клукс-клану, неприйняттям через новий атеїзм, що посилював свій вплив у інтелектуальних колах, і політичною люттю антикатолицького й антиіммігрантського руху. Протагоністом муралів є той, кого на той момент вважали великим героєм американського католицизму: Христофор Колумб, символ приходу християнства в Новий світ. Аби зобразити двір католицьких королів, Грегорі написав портрети кількох професорів університету, підкресливши таким чином роль університету Нотр-Дам в увічненні роботи, проведеної Christo ferens genovés.

Тож ці розписи є невитравною частиною історії навчального центру і спогадом про епоху, коли імперіалізм сприймався позитивно в країні з доктриною «Явного призначення». Щож, зараз жменька буцімто постраждалих засуджує образи, створені Грегорі – бо, як вони кажуть, ті виражають зневагу до індіанців. Це не так: складне бачення Грегорі відповідало баченню самого Колумба, для якого індіанці у певних аспектах були морально вищими за європейців через свою наївність, простоту і бідність. Він їх зображує із гідністю «шляхетних дикунів», що виказують по відношенню до Колумба, в його моменти горя й осуду, глибоку симпатію і гуманність. Але, скоряючись невігластву й удаваному віктимізму, університет намірився заховати мурали, наче то занадто криві ніжки роялю лицемірної матрони єлизаветинської епохи.

Тож мій університет, який раніше був оазою свободи в пустелі політкоректності, врешті-решт став таким самим, як і решта в Сполучених Штатах. Не захищаючи правду, що є властивим для мистецтв та наук, він дозволив перемогти себе невігластву. Я запропонував ректору, аби він, замість ховати мурали, замовив новий твір для вшанування індіанців, на чиїх предковічних землях стоїть кампус. Він навіть мені не відповів. Цікаво, правда?

Важко згадати на сто відсотків вартий рекомендації університет в США. В академічних подорожах, які приводили мене в 2018-му і 2019 рр. в Англію, Колумбію, Перу, Чилі та Іспанію, гарні враження у мене склалися про Букінгемський університет в Англії і університет св. Єроніма в Боготі – через яскравість інтелектуальних дебатів професорського складу; про університет Лос-Андес в Боготі та університет Сантьяґо-де-Чилі (один католицький, а інший світський) – за високий рівень студентів і відмови від завищення оцінок; в Іспанії про Наваррський університет – за атмосферу співпраці та взаємоповаги, яка об’єднує викладачів і студентів. Усі вони вирізняються своїм опором фінансовій корупції і політичній коректності.

Епізод із колумбовими муралами в Університеті Нотр-Дам є частиною відмови від справжнього покликання університетів у наші дні. Наша суспільна корисність полягає не в тому, аби формувати професіоналів чи бізнесменів – це можуть зробити самі професії та бізнес меншим коштом і більш ефективно. І не в тому, аби надавати престижу певним модним табу чи стереотипам конкретного моменту – це зроблять соціальні мережі, інтернет і жовта преса. І не в тому, аби бути готовими служити державі чи сильним цього світу – вони мають збройні сили, мас-медіа і пропагандистські ресурси, цілком достатні для того, аби нав’язати свою волю. Цілком навпаки: нашим академічним обов’язком є відстоювати чинні норми, творити еліту, наділену критичним духом, розсудливим розумом, досконалою ввічливістю, невичерпною інтелектуальною відкритістю, безмежною людською симпатією, щирою відданістю благові світу і невсипущою любов’ю до правди. Коли в нас не буде таких еліт (ми вже не маємо їх ні в Сполучених Штатах, ні в Англії – судячи з Брекзиту і трампізму, і мало їх лишилося в Іспанії), ми опинимося в руках технократичних і некомпетентних, інтелектуально закритих ідеологій.