Сегодня рано одержали ми з Відня таку телєґраму:
"Члени москвофільского общества "Буковина" — під проводом членів видїлу — і при помочи кількох радикалів тяжко зневажили на двірци зелїзницї Впреосв. митрополита Сильвестра, обкидавши єго яйцями. У Відни велике обуренє на здичіліcть зневажників. В лиcтї обширнїйше".
Ранїшні нинїшні дневники Kurjer Lwowski і Dziennik Polski одержали з Відня осьтакій ширшій опис тої дикої пригоди:
"В середу сего тиждня прибули сюда путники рускі, повертаючи з Риму під проводом митрополита Сембратовича і епископа Куїловского. Серед Русинів у Відни зараз розійшли ся поголоски, що папа приняв депутацію руску як найгірше, — що епископи рускі, особливо же митрополит Сембратович, зобовязали ся в Римі до чогось, що стремить до латинізації церкви рускої, а спеціяльно, що Ватикан розбирав ухвали синоду, позмінював их і заострив, — дальше, що в справі заведеня целібату священиків руских митрополит Сембратович пpиpiк свою як найенерґічнїйшу підпору та й заприсяг, що намірені реформи переведе в житє. [Кореспондент Dziennik-a каже, що має підстави допускати, що ті вісти розширили самі деякі члени подорожи до Риму.]
Вчера на годину 10-ту вечером був назначений виїзд епископів до Галичиии. Кореспондент Dzеnnік-а пише, що коли о годинї 9½ вийшов з товаришами на перон, нї по чім не було слїдно, що готує ся якась демонстрація. Митрополит, еп. Куїловскій і пралат Білецкій засїли в першій клясї і свобідно розмовляли з особами, котрі их відпроваджали. Нараз зявило ся на перонї кільканацять молодих людей, станули супротив вікон ваґона і нараджувались. Один з них порадив, щоби влїзти до купе, де сидїли владики. Другі не були за тим. Кореспондент Dziennik-а почув з ґрупи слова: "Скажу єму правду і пійду!" Та й зараз видїлили ся з ґрупи чотири молоді люде і увійшли до ваґона, а прочі станули перед вікнами. Той, що першій увійшов, правник Роман Алексевич, підійшов до митрополита і почав голосно по московски промову до него. Промова була так уложена, що з початку виглядала на мову похвальну. "Молодїж — почав бесїдник — знає, кілько доброго для неї зробив митрополит в Римі." Впреосвящений беручи промову на серіо, з початку кивнув кілька разів головою на знак, що радо приймає се заявленє молодежи. Але небавом епископи спостерегли ся, що все те иронія, перелякались і обурились. Коли-ж знайшли ся в такій прикрій ситуації і не знали, що почати, бесїдник назвав митрополита "зрадником, що церков руску запродав у Римі папі, хоче целібат завести у руского духовеньства", а "все те — скінчив бесїдник — доказує, що ти паслєдний падлєц!" — а довершив окликом "Pereat Сембратович!" Тогдї закричали і ті єго товариші, що були в купе, і ті, що стояли перед ваґоном "Pereat!" — а один голосно по нїмецки немов для поясненя публицї крикнув: "Der Verrather des ruthenischen Volkes Sembratowicz pereat!" і в тій хвили демонстранти почали кидати з перона яйцями крізь отворене вікно, сильно занечистили ваґон, обкидали еп. Куїловского, пралата Білецкого, а Митрополита ударило яйце в саме чоло, відбило ся і упало на підлогу.
В тім самім купе їхав з владиками якійсь крепкій надпоручник від уланів. Побачивши, що дїє ся, хопив Алексевича за обшивку, винїс єго так з ваґона і почав кричати: Polizei! Демонстранти зараз окружили офіцира і почали кричати: "Ви не поліціянт! Ми студенти! Ми вас кажемо арештувати!" і також почали кричати: Polizei! Офіцир пустив Алексевича, а тогдї знов настали крики: Pereat! Нїмцї не знали о що йде, тілько зі всїх сторін чути було накликуваня за поліцією. Наконець по десятьох мінутах зявив ся поліціянт. На вид поліціянта демонстранти розсипали ся кромі двох: Алексевича і Яворского [того, що у Львові на концертї в честь папи крикнув "Тучапи!"] і спокійно далися взяти до коміcapіяту поліції на двірци Північної зелїзницї, поясняючи голосно Нїмцям, що они зробили демонстрацію "einem Verrather des ruthenisсhen Volkes". В комісяріатї оба зараз признали ся до чину. Алексевич на дотичні запитаня комісаря подав до протоколу зміст своєї промови і сказав отверто, що при демонстрації йшло о зневаженє митрополита за те, що "зрадив рускій нарід і унію". При тім оба подиктували до протоколу запевненє, що они супротив Австрії на скрізь льояльні. Комісар засудив их на 25 зр. кари і здав справу з пригоди власти висшій. Начальник стації застеріг собі від зелїзницї внести жалобу на демонстрантів, бо цїлком новий ваґон занечистили яйцями. Серед того, як Алексевича і Яворского взято на поліцію, поїзд з владиками відїxaв.
Епископ д-р Пелеш не їxaв разом з митрополитом, полишивши ся ще в Римі. Свідком зневаженя митрополита був, кромі еп. Куїловского і крил. Білецкій, також віце-ректор о. Пюрко, відпровадивши владик аж до купе.
Сегодня з полудня прибуває Впреосв. митрополит до Львова. Щоби і москвофіли Львівскі не виправили якої демонстрації Впреосвященому, мають бути на двірци — як говорять — предприняті відповідні средства осторожности.
Вісти з Відня про вчерашний напад на Преосв. митрополита стали ся нинї у Львові тематом оживлених розмов. Куда звернутись, всюда бесїда лиш о тім. Брутальний той напад можуть одобрювати хиба одни москвофіли, — всї-ж прочі люде мають лиш слова обуреня на такій прояв здичілости москвофільскої молодежи...
[Дѣло, 09.06.1893]
В справі зневаженя Впреосв. митрополита Сильвестра Сембратовича москвофілами у Відни.
З Відня одержали ми сегодня письмо з ширшим описом брутального нападу на достойну особу митрополита галицкої Руси. Позаяк ми вже після вчерашних телєґрам подали ширшій опис нападу, то з письма того виймаємо лише моменти ще незнані.
Після опису нашого Впов. дописувателя — провела митрополита на дворець Північної зелїзницї громадка Русинів віденьских Митрополит, розпрощавши ся з супроводившими єго, увійшов з своїм капеляном о. Яцковским до сальонового ваґона в товаристві еп. Куїловского і крил. Білецкого, не замітивши нїчого підозріного. Між тим явилось на перон кільканацять молодих людей і почали крутитись по перонї, щось собі укладаючи. Один з них, найвисшій ростом москвофіл, відлучив ся, підійшов до поїзду, спитав кондуктора, в котрім купе умістились епископи, а потім почав заглядати до ваґона, очевидно в тій цїли, щоби розглянути ситуацію. За часок зявило ся в купе епископів кількох членів видїлу "Буковини" у фраках і білих краватках. Митрополит і єго товариші подорожи були того пересвідченя, що се якась опізнена депутація. Алексевич почав промову [так як вже було описано в "Дѣлї"] — з-першу нїби серіозну. З початку говорив чисто-народним руским язиком, потім змінив на язичіє [таке, яким н. пр. говорить Богдан Дїдицкій], а вкінци, коли зійшов на лайку, то вже лаяв по московски. По словах єго: "Так Ви, Ваше Превосходительство везете щастє для Русинів?" — митрополит відповів спокійно: "Так!" Я вже тогдї Алексевич кинув в митрополита яйцем і крикнув "Pereat Сембратович!" На той крик зараз рознеслись дикі крики на перонї, де ждали другі москвофіли і кількох радикалів, і з перону полетїли яйця до ваґона. В купе зробив ся такій заколот і обгорнула всїх така паніка, що вже нїхто й не уважав на кінцеву московску лайку Алексевича. Яйце кинене в митрополита трафило в ріг окулярів при оцї, розбило ся і впало на підлогу, не занечистивши одежи. Натомість яйця, розбиваючись, занечистили одежі еп. Куїловского, крил. Білецкого і капеляна Яцковского. Одного з напастників схопив за обшивку якійсь офіцир, а другого витрутив кондуктор. Имена напастників вже — як говорять — знані поліції. Характеристична річ, що між демонстрантами були й такі молоді люде, що дізнають ласки від Сембратовичів... Річ певна — кінчить наш дописуватель — що напад був наперед добре укартований..
Всї віденьскі дневники розписують ся широко о нападї на митрополита. Промова Алексевича до митрополита, після нїмeцкиx дневників мала бути така: "Ексцеленціє! Ми сини народу руского зявили ся тут повитати Тебе в поворотї з Риму. Вертаєш з Риму, де Ти зложив папі в имени руского народу докази єго любови. [Митрополит приязно притакнув.] Ексцелєнціє! Ти поїхав до Риму, щоби там сповнити зраду на церкві рускій і народї рускім. Тепер привозиш до вітчини пляни, щоб єї знищити. [Митрополит перебив: Ви зле поинформовані!] Але будь Ексцелєнціо, пересвідчений, що мимо усилій твоїх і папскої курії, церков руска останесь рускою. Будь пересвідчений, що молодїж руска таким зрадникам, як Іосафат Кунцевич, Сембратович, кричить: Pereat! [Тут посипались яйця і почались крики.] Neue fr. Presse зазначує з тої нагоди, що відносини межи Русинами і Поляками в Галичинї не такі добрі як то Поляки представляють. Wien. Allgem. Ztg. сподїває ся, що аж ся пригода отворить наконець очи всїм на правдивий характер москвофільства галицкого. До митрополита вислало богато достойників з Відня свої кондолєнції. Телєґрам від ґp. Таффого одержав митрополит в Кракові. Директор віденьскої поліції Стейскаль віднїс ся телєґрафічно до львівскої дирекції поліції з порадою, щоби на час приїзду митрополита до Львова зарядити средства осторожности. Против демонстрантів веде ся слїдство. Аранжерів демонстрації уважають дневники за аґентів pocciйcкиx остаючих на жолдї россійскім. Справа, яку ролю грали радикали в цїлій афері, доси ще не вияснена. Факт єсть, що москвофіли втягали их до нападу і кількох их було вкупі з москвофілами на перонї [всї знані по имени], але они кажуть, що пійшли з цїкавости або яко справоздавцї ґазет.
Нинї Впреосв. митрополит приймає депутації. Видїл краєвий корпоративно складає свій привіт. Депутація ради міста Львова висказує своє обуренє з причини нападу у Відни. Так само депутація руских товариств.
____________
У Львові, дня 10 н. ст. червня 1893.
Нечуваний брутальний напад москвофілів у Відни на митрополита галицкої Руси мусїв викликати загальне обуренє. Демонстранти — як видко з вістей з Відня — старають ся свій напад представити яко якійсь лєґальний протест против замахів на руску церков. Однакож протест инаше дїло, а напад, так дикій, так брутальний, знов инше дїло. Коли-б тут було йшло справдї лиш о протест, то демонстранти мали спосіб поважного заявленя протесту без лайки, без загнилих яєць. Зі всего-ж видко, що им ишло лиш о зневаженє голови руско-католицкої церкви, а протест против замахів на руску церков послужив им лише за покриву.
Брутальний напад загально засудила опінія публична — і се стало за сатисфакцію зневаженому князеви церкви. Однакож при тім тодї не сожалїти над сим, що демонстранти могли знайти собі покриву для свого дикого чину — а именно: замах на руску церков. Тож і се гідне уваги кождого, хто розумно і щиро интересує ся справою галицко-рускої церкви і взагалї справою рускою.
Не дасть ся заперечити, що остатними часами дїють ся в Галичинї річи, котрі справдї можуть занепокоювати Русинів. З одної сторони на всходї будують ся горячково костели, чи де треба чи й не треба, а з другої сторони на заходї латиньска церков відриває від рускої церкви для себе цїлі громади руско-католицкого обряду, ось і недавно відорвали Тучапи за протекцією Риму, а властиво кардинала Лєдоховского. Руске духовеньство скрізь по краю жалуєсь на запанувавшу в остатних часах аґресивність духовеньства латиньского, вже навіть починає підозрівати, чи латиньске духовеньство не звільнене від конкордії. Ся справа була вже сего року навіть в соймі порушена интерпеляцією посла Романчука. Взагалї стан рускої церкви супротив латиньскої нинї не конче відрадний.
Рішенє Римом справи тучапскої тяжко огірчило Русинів, а мимо того ювілей папи Льва XIII обійшли они величаво і з митрополитом поїхало до Риму поважне число путників руских з красними дарами — чим хата богата... Галицка Русь з напруженєм дожидала промови св. отця до путників руских, надїючись якогось слова розради та заохоти. Наспів via Відень текст промови св. отця. Нам ще і нинї не хочесь вірити, щоби тая промова була зовсїм автентична, бо здаєсь нам неймовірним, щоби, по-при самі "перестороги" і "упімненя", у св. отця не знайшлось для Русинів галицких якогось слова признаня і відради, а вже зовсїм незрозумілий був в промові уступ, заповідаючій увід в церков руску практик церкви латиньскої [коли сам св. отець опісля висказав надїю, що галицка руско-католицка церков має місію навернути Всхід]. Опісля уступ з накликуванєм до згоди між духовеньством руским а латиньско-польским виглядав в текстї поміщенім в "Vaterland-i" так, мов би не латиньска церков рускій, але руска латиньскій відняла Тучапи. Жаль, що про текст промови папскої в "Vaterland-i" доси на певно не звістно, чи она автентична.
Однак на всякій спосіб тая промова папи [як кажуть, уложена з порадою кард. Лєдоховского] мусїла містити в собі де-що незрозумілого для руских путників, коли пaпa пізнїйше, приймаючи — як довідуємось — насамперед митрополита [через пів години], а потім всїх епископів і кількох священиків, що ще полишили ся в Римі, на авдієнції в приватнім cвoїм кабінетї, промовив до них в тонї де-що инакшім, нїж був тон тої промови, що єї подав "Vaterland".
Впреосв. митрополит вчера на двірци львівскім запевнював Русинів, що в Римі стрітив як найбільшу печаливість о церков руску, і взивав всїх до терпеливости, а небавом пересвідчать ся, що церкві рускій не грозить нїякій новий замах з Риму. Річ ясна, що инакше й годї, як лиш виждати, бажаючи при тім щиро, щоби вже з Риму нїколи більше не приходили на Русь галицку такі рішеня, як тото про Тучапи, і нїякі такі реформи, котрі би загал Русинів, вірних своїй церкві, знеохочували, а москвофілам служили за покриву до таких брутальних учинків, як позавчерашний у Відни.
[Дѣло, 10.06.1893]
Руска депутація у митрополита
Як ми вже згадали, була в суботу в полудне у митрополита Сильвестра Сембратовича руска депутація, зложена з послів Романчука і Барвіньского, члена видїлу краєвого д-ра Савчака, універс. професора д-ра Омеляна Огоновского і апеляц. совітника Бережницкого.
П. Романчук, промавляючій в имени депутації, привитав насамперед митрополита по єго поворотї і висказав обуренє на віденьску демонстрацію, а потім говорив більше-менше так: Ми приходимо також, щоби заявити нашу незахитану преданість і запевнити, що ми не віримо нїяким злобним а уближаючим Вашому Високопреосвященьству вістям, будьто-би Ви, наш архипастир, приймили на себе якісь зобовязаня або згодили ся на міри, шкідливі для нашої рускої церкви, нашого обряду або нашої народности, як: затиранє питоменного характеру нашого обряду, заведенє целібату в рускім духовеньстві і т. и. Таж нам відомо, що Ваше Впр-во, яко голова рускої церкви в Галичинї, і знають і чувствують потреби тої-ж церкви як і руского народу, а також не можемо припустити, щоби верховний голова всеї католицкої церкви мав відступити від традиції тих своїх попередників, котрі боронили руску церков від єї противників, як наконець не можемо вірити, щоби хтось в яких небудь рішаючих сферах носив ся на серіо з намірами, котрі би були непотрібною а небезпечною провокацією цїлого руского народу, визванєм єго до однодушної а завзятої борби. Однакож мусимо з прикростію сконстатувати, що многі Русини суть вістями сего роду сильно занепокоєні, і ми уважаємо за свій обовязок подати се до відомости Вашої Ексцелєнції. Ми приходимо длятого і просити, щоби Ваша Ексцелєнція зволили сказати кілька простих а щирих слів поясненя і успокоєня, котре успокоєнє мусить лежати і в интересї загальнім і в интересї самої В-ої Екс-ції. Від нас же просимо приймати увіренє, що ми все готові станути за В. Впреосв-ом, нашим церковним проводирем, в оборонї запоручених прав рускої церкви, і що В-а Ексц-ія можуть в тім на нас і на цїлий рускій нарід з єго духовеньством вповни числити.
Митрополит, подякувавши депутації за привіт і оказану єму жичливість та довіріє, говорив дальше в сей спосіб: Входячи зовсїм в интенцію Вашу, панове, мушу насамперед ще раз, як зробив я се вже і вчера, запевнити о жичливости і печаливости Св. Отца і Риму для нашої церкви і нашого народу. Слова в промові Св. Отца о зближеню обряду толковано хибно. Анї я анї в Римі не гадають зовсїм о вводженю якихсь новостей з латиньского обряду, а ходить тілько о потвердженє дечого, що вже давнїйше у нас приняло ся і вкоренилось. На пр. співанє Святий Боже з дзвоненєм, обношенє монстранції не було первістно в нашім обрядї, однакож оно нашому обрядови не шкодить, не затирає єго характеру, — той змисл мали слова Єго Святости. Що до поголосок о якихсь моїх зобовязанях, о якійсь присязї, то такі річи суть просто неможливі. Якісь зміни, якісь нові введеня не дали би ся навіть тайно зробити, мусїла би бути наперед згода що-найменше двох епископів, тай всьо мусїло би ити явно. Оно і неможливо, щоби причиною демонстрації против мене були обави того роду... О тім, щоби, як голосять, Єзуїти мали обняти заряд нашої семинарії духовної, нема анї бесїди, анї гадки. Взагалї не приготовляють ся нїякі зміни, і прошу тілько ще раз всїх бути терпеливими, а пересвідчать ся, що нема нїякої підстави до яких-небудь обав. Вас же, пп., упевняю, що я дїлаю і завсїгди дїлати буду для добра нашої церкви і нашого руского, т. є. малоруского, народу.
Посол Романчук подякувавши за успокоюючі поясненя, порушував деякі спеціальні справи, передовсїм справу мнимого введеня целібату у руского духовеньства. Митрополит відповів, що вже в єго попередних словах містить ся поясненє тої справи. Щоби-ж цїлком ясно і рішучо виразитись, то заявляє, що як доси так і дальше будуть висвячуватись кандидати стану духовного зарівно жонаті як безженні, і анї в семинарії анї по окінченю єї не буде робити ся нїякого напору анї не буде впливати ся на висвяченє в безженности, коротко сказавши: все лишить ся і на дальше так, як єсть тепер.
Що до позаторічного синоду заявив Високопреосвящений таке: Рішеня нашого синоду, як взагалї справи восточних церквей, розбирають ся в Римі дуже докладно. Они вже видруковані і тепер там попридїлювані поодиноким референтам, з котрих одним єсть попередній митрополит Іосиф. Тії застановляють ся як найскрупулятнїйше над кождим словом, щоби не було нїякого сумнїву. Евентуальні зміни не суть вправдї виключені, н. пр. власне Високопреосв. Іосиф розважає, чи не зробити деяких стилістичних поправок; однак я надїю ся таки, що рішеня наші будуть потверджені або без змін або зі змінами невеликими і неесенціональними. Правдоподібно до кінця сего року референти скінчать свою роботу, а відтак в сїчни або в лютім наступить потвердженє і вийде відповідна була. Як докладно і помалу идуть такі роботи, доказом сего то, що н. пр. рішеня провінціонального синоду вірменьского нинї по шести роках ще не оголошені а синоду сирійского по трьох роках ще не пійшли до друку.
П. Романчук порушив єще справу заряду духовної семинарії і замітив, що вісти ходять о обнятю того заряду не Єзуїтами але вихованими від них реформованими Василіянами, а се була би міра також хибна і неполітична. Митрополит, виразивши ся похвально о зреформованих Василіянах, заявив, що на настоятеля семинарії дав мужа свого повного довірія [крил. о. Туркевича], отже не може мати причини єму заряду відбирати; тая справа взагалї не трактувала ся і не трактує ся яко справа актуальна.
Наконець говорено ще о справі тучапскій, а митрополит запевнив і виказував прикладами, що він трактує кождий найменшій злучай наміреного переходу з руского обряду з найбільшою скрупулятностію, а в Римі нема нїякої тенденції до протеґованя такого переходу.
На поставлене запитанє митрополит уповажнив виразно до оголошеня сих єго пояснень і розпрощав ся сердечно зі всїми членами депутації.
[Дѣло, 12.06.1918]
В справі нападу на митрополита.
Зараз по нападї віденьских москвофілів на Впреосв. митрополита появила ся поголоска, що ті москвофіли видадуть — tіsum teneatis — "маніфест" до руского народу. Отже, як доносять найновійші телєґрами з Відня — той "маніфест" вийшов був уже з друку накладом Юліяна Яворского, та віденьска ц. к. прокураторія сконфіскувала єго.
Vaterland довідує ся — як пише — з компетентної сторони, що напад на митрополита був приготований москвофільским товариством "Буковина" а до помочи взяло оно чотирох членів радикального товариства "Сїч". По тих Сїчовиків приїхали члени "Буковини" повозом до одної реставрації на Гернальсї. Инші студенти рускі випирають ся всякої спільности з нападом. Предсїдателем "Буковини" — констатує Vaterland — єсть близькій свояк митрополита [Копистяньскій].
Загадочну справу: з відки знали наперед о нападїі на митрополита кореспонденти польских дневників і явили ся на двірци, щоби напад описати? — старає ся Wiener-Zeitung представити в той спосіб, що нїбито в віденьскій каварни центральній підслухали три польскі журналісти, як москвофіли умовляли ся сповнити на двірци напад на митрополита. А позаяк могло би насунути ся питанє: чому осторогою не запобігли нападови? — то Wiener Zeitung поясняє, що нїби-то ті журналісти польскі "не могли допускати анї вирозуміти якости і цїли змови".
Поліція веде енерґічно слїдство. Вчера були візвані для переслуханя члени "Сїчи".
Впреосв. митрополит виїздить в суботу сего тиждня на огляд деканата журавеньского. Перед виїздом намірив, як видко, обговорити якісь пильні справи з обома епископами рускими, бо вчера прибув до Львова епископ д-р Пелеш [по конференції з митрополитом виїхав до Перемишля] а нинї має приїхати еп. Куїловскій зі Станиславова.
Позавчера з полудня зложив Впреосв. митрополит візиту послови Юл. Романчукови, а вчера в полудне проф. д-рови Омелянови Огоновскому, голові товариства "Просвіта", заявив обом свою подяку за привіт від руских товариств, і попросив, щоби они именем Впреосвященого подякували за той привіт і другим членам депутації від руско-народних товариств.
З Самбора пишуть нам:
"Русини самбірскі, як духовні так і світскі, вислали до Впреосв. митрополита телєґраму з привітом і з заявленєм обуреня на брутальний напад у Відни."
З Станиславова пишуть нам:
"По фактї тяжкої зневаги, вчиненої у Відни голові нашої церкви москвофілами, — не за що инше, як лиш за те, що стоїть під народно-руским прапором, — тутешні москвофіли, идучи все за "указаніями" свого львівского орґану, приняли вість о пригодї віденьскій з вдоволенєм — хотяй нїби-то сожалївають над "пустотою юношества" а в епископа Куїловского, котрий більше Поляк нїж Русин і руских відносин не розуміє та й якось не може чи не хоче зрозуміти, вмовляють, що "пусті юноши" Алексевич, Яворскій е tutti quanti — то лише неповинна жертва злоби радикалів. Ой ті радикали! им анї руш пізнати, що вяжучи ся з москвофілами мусять бути для них в кождім гною за... вареху.
Епископ Куїловскій, довідавшись у Відни, що єго обкидало яйцями молоде поколїнє того сторонництва, котре він в своїй епархії так відзначує і протеґує, почув великій жаль у серци і заговорив:
— Чим я заслужив на такій деспект? Чи я вас не протеґую? чи не йду вам під лад? чи не роблю всего, що ви менї вказуєте? Чи я може не игнорую всїх народовцїв? чи я може не заказав своїм каноникам належати до народовскої "Рускої Бесїди"? чи я може не запротестував против реформи правописи, коли ви менї сказали, що се "діявольска затїя"? чи я може не відзначую именованями на совітників, протонотарів консисторских та ординаріятских комісарів в а ш і х людей, і то навіть таких, що засїдали на лаві обжалованих в процесї Ольги Грабар а нинї пишуть статьї до орґану господина Маркова, повні импертінентских лайок на народовцїв і сміло під тими статьями підписують ся? Чи може бути епископ, котрий би вас більше протеґував — і за те така вдячність... гнилі яйця?!
— То все радикали, Ваше Преосвященьство!
І дуже легко може бути, що их Преосвященьство дали ся пересвідчити, що Алексевич та Яворскій — то радикали чистої крови такі, як той знаний их Преосвященьству епархіянин их Кирило Трильовскій.
Тут усе може бути, а безпамятна бута ворогів народної идеї посуваєсь до тої степени, що недавно один тутешний отець духовний, забувши на свій фелон і на сумний акт похоронний, — замість молити ся за душу покійного, викрикував до другого, що у него "каждий народовец — падлец"! — впрочім, пробуючи сили своєї протекції викрикує так при кождій нагодї... хоч знає, народовцем єсть і сам первий князь рускої церкви... I такі заїлі вороги народної идеї дістають тут "крилошанскіи отличія", хотяй могли би ще зо двацять лїт на ті "отличія" почекати... Народовця-ж, не бійте ся, така честь не стрітить!
Один пан польскій, займаючій високе достоїнство в столици краю, мав сказати жартом про нашу епархію: "Zabawna ta dyecezyа stanisławowska! Biskup — Polak, kapituła — kacapska, a wierni — radykali!" Перше і друге має щось за собою, — що-до третього, — не знаю але... От оногди питає мене служача: "Прошу вас, пане, чому то на вечерни в церкві нема науки, так як в костелї?" Я світскій чоловік, а мене се обійшло, що руска катедральна церков уже в очех своїх вірних виходить на щось низше від звичайного латиньского костела... Чи о тім знає епископ, се вже єго річ...
"Народовец то падлец" — се девіза наших москвофілів, почавши від віденьских буршів а скінчивши на совітниках консисторских. Само слово "народовець" не дає им спати. Митрополит заявив ся народовцем — за те так тяжко й зневажено єго.
А хто тому винен?..."
[Дѣло, 14.06.1893]
Дѣло, 16.04.1893
У Львові, дня 16 н. cт. червня 1893.
Справа нападу віденьскиx москвофілів на митрополита нашої церкви не сходить з порядку дневного, а через піднесенє єї ґр. Станиславом Баденім на засїданю делєґації австрійскої набрала ще більшого розголосу і значіня.
Нашим читателям звістне вже в справі того нападу становище сторонництв руских і их орґанів, як і становище дневникарства польского і віденьско-нїмецкого. Кpoмi одних москвофілів галицких скрізь усюда засуджено напад яко чин брутальний, але що-до поглядів на стан церкви рускої в Галичинї проявили ся в дневникарстві значні різницї.
Польске дневникарство очевидно промовчує все, що могло би свідчити о невідрадних відносинах рускої церкви і накликує, щоби факту зневаги митрополита ужити як-раз до стероризованя Русинів, до накиненя им тепер усего того, чому Русини противлять ся. "Zerwać łeb hydrze moskiewskiej!"— накликують они, але способи, які они подають, не то що не зірвуть лоба гидрі москвофільскій, але ще мусїли би викликати великій заколот серед загалу Русинів в краю, — заколот, що не вийшов би нї на чию користь. Уже справа тучапска і звістні интриґи против Русинів, що так виразно зазначили ся в часї побуту руских путників в Римi, — занепокоїли і огірчили загал руского народу, — а польскому дневникарству ще мало того і оно по при своїх еґоїстично-польских интересах не хоче бачити интересів держави і интересів Риму?! Краківскій Czas стоячій в близьких зносинах з кардиналом Ледоховским, умістив оногди статью, в котрій, коментуючи альокуцію папи до Русинів, просто понижує рускій обряд [martwota і skamieniałość], оскорблює духовеньство руске [представляючи єго не "gorliwem", як то латиньске], говорить о потребі введеня до рускої церкви "różańca", "szkарlеrzа", "tercyarstwa" і т. д. і дуже интересує ся рускими семинаріями духовними...
А позаяк Czas приступив до розбору папскої альокуції ex rе нападу на митрополита, то той коментар єго єсть ще більше значущій.
Нїмецкі дневники — як то ми вже раз констатували — зорієнтували ся в справі сумної пригоди у Відни досить добре, коли при засудженю брутального нападу на митрополита не спустили з ока також невідрадного стану рускої церкви в Галичинї, пригадали справу тучапску і заговорили про кардинала Ледоховского в звязи з альокуцією папскою. Се становище нїмецкої праси мусило комусь в Римі дуже не подобатись і постарано ся у Neue fr. Presse о уміщенє телеґрами з Риму, в котрій подано лише виривками папску альокуцію [знану з "Vaterland-у"] а потім хитро заинтриґовано ось-таким уступом: "В Ватиканї — пише ся в тій телєґрамі з Риму,— жалують, що митрополит Сембратович в справі тїснїйшого звязаня рускої церкви з латиньскою, — що не дотикає анї єго личної позиції серед Русинів, анї єго політичної минувшости, але лише загальних церковних интересів — через своє нерішуче [sсhwachlich] становище додав тілько на ново відваги ненавистникам-противникам". Хто то именно "жалує" в Ватиканї — не сказано виразно, але можна догадувати ся.
Справу нападу на митрополита у Відни піднесено і в австрійскій делєґації. Піднїс єї ґр. Станислав Бадені — як сказав — з порученя не лиш Поляків але й Русинів [очевидно мав на гадцї члена делєґації о. Мандичевского]. Розуміє ся, годї й жадати від ґр. Баденього, щоби він був освітив справу всесторонне, — він обмежив ся лиш на зилюстрованє московскої аґітації серед Русинів та візвав правительство, щоби тій аґітації конець положило. Розумієсь, що caмого того средства було би за надто мало, длятого ческій посол Пацак зовсїм справедливо і розумно додав ще: "Дайте, панове Поляки, повне рівноуправненє рускому народови в Галичинї, а москвофільства не буде!"
І справдї! Повна рівноправність обох народів і обох церквей в Галичинї — а з москвофільства і слїду не зістанесь!
[Дѣло, 16.04.1893]
16.06.1893