Фіякр

Коли від'їздили ви вчора

З Криниці в далекий простір,

То сходило сонце у горах

І дихав туманами бір.

Було під очима у мене

І мокро, і вогко тоді,

Але не тому, що зелене

Гойдалося зілля в воді;

І вишні старі над стежками

Стояли в холодній росі

І щось шепотіли листками

Про смуток весінній красі...

І не через те, що в неславі

Душа спорожніла стократ,

Неначе вночі по виставі

З німими стільцями театр,

Який у нічних закалабках

Суфлерки з кривого гака

Спуска на чигаючих лапках

Важкого, мов грім, павука...

Але через те, що у кожнім

Неспанні північних пенат,

І в русі постійнім дорожнім

Возів, і людей, і гармат

Я чутиму смутно до гробу

Лиш ваш однокінний фіякр

І матиму в серці жалобу

На той лише схований знак:

Що сяли у вас при від'їзді

Безслізнії очі з-під брів

І вишням на кожному місці

Сміялися, як до братів;

А в мене кипіли повіки

І слізьми, і смутком сторіч,

І входила в очі навіки

Без жадного променю ніч,

І сонце знімалося вчора

З звіриної ніби нори,

І знов поринало у горах

У мряку та в чорні яри...

[Наші дні]