Учора я був на одному літературному вечорі. Говорили про дім, батьківщину, виїзд, повернення, ґлобальне і локальне в сучасній літературі. Розмірковували й про мову, про можливість (успішну й не зовсім) зміни письменником однієї мови на іншу. Роздумували над тим, як це відбувається, що спонукає. Проблема мовного переходу – це також проблема вибору, дистанції, відчуття нової стихії. Ризик і ще раз ризик. Що головне у визначенні приналежності письменника до тої чи іншої літератури? Мова чи країна замешкання? Чи був американським письменником Ісаак Башевіс Зінґер, пишучи на їдиш в Нью-Йорку? А Самюель Бекет французьким, живучи в Парижі? А Езра Павнд, мешкаючи в Італії? Країна і мова письменника не завжди збігаються. Мова письменника – метафізична субстанція, яка необхідна, як серце для життєдіяльності організму. Натомість країни, покраяні кордонами, можна змінювати.
Кілька років тому, переїжджаючи з Єрусалима до Хайфи, а згодом з Акко до Цфата з Йохананом Петровським-Штерном, говорили про ідентичність, культуру і мову, пограниччя et cetera. Спонукували нас до таких розмов місця: межі старого міста в Єрусалимі, високі пагорби бахайських садів Хайфи, середземноморські окрайці берегів Акко, галілейські гори у Цфаті. Ми минали у потягах та автобусах єврейські міста і арабські села, перескакували у дискусіях від зруйнованого храму до походів хрестоносців, від османських пашів до англійського мандату. Ми говорили про мову рухомої історії цієї землі від сотворення до наших днів, а також про дім і батьківщину, про втрати і здобутки.
У будинку Шмуеля Аґнона за нами спостерігали тисячі книжок. Їхні івритські очі були сповнені мудрості й досвіду. У музеї Аґнона пригадався один випадок, майже анекдот, коли Аґнон зустрівся з Солом Беллоу, то Аґнон запитав, які романи Беллоу перекладено івритом, і отримав у відповідь: «Я не знаю». «Спробуйте докласти зусиль, щоби хоч щось було перекладено, бо всі мови зникають з лиця землі і тільки іврит вічний», – порадив сивочолий Аґнон своєму молодшому колезі. Мови ж, як і люди, бувають смертними. Чи не тому іврит вічний, що ним євреї розмовляють з Богом?
Мені подумалося – діти не вибирають мови, бо всотують лексикон дому, згодом вулиці, книжок, зрештою країни, не підозрюючи, скільки мов на світі існує. Діти засвоюють мову батьків і школи. Мова батьків і мова школи можуть бути різними, що часто трапляється з прибульцями до Америки у першому поколінні. Письменник має право вибору, але вибір дуже своєрідний. Мова – це точні шальки ваги, точні, як в аптеці. Література також оперує точними поняттями – розповіді та описи, сюжети і фабули, метафори і поетичні розміри походять від точного називання життя. Життя не буває неточним, у ньому сходяться і перетинаються алгебра і геометрія. Але ж чим керується письменник, вибираючи собі мову, якою пише? Інколи фактом приналежності до певної спільноти, інколи політичними чи кар’єрними обставинами, інколи тим, що інша мова, знана йому з дитинства так добре, що він з нею на «ти». Труднощі переходу з однієї мови на іншу, або ж запекле життя в одній мові, описано багатьма, хто так чи інак це переживав. А переживало і переживає таку дилему багато письменників у світі. Ось хоча б таке – багато хто з африканських письменників пише англійською або французькою, не забуваючи мови свого племені, групи чи народності.
Протягом ісходу єврейські письменники, особливо при кінці дев’ятнадцятого і з початком двадцятого століття, вибирали мову країни чи держави, в яких вони народилися і жили. Карл-Еміль Францоз – німецьку, Мандельштам – російську, Тувім – польську, Аґнон – іврит, Ісаак Башевіс Зінґер – їдиш. Вивчивши іврит в хедерах, єврейські інтелектуали переходили на мову більшості, залишаючись у ній як у рідній. Українська – для єврейської спільноти часів Російської і Австро-Угорської імперій, була радше мовою побуту, але не письма. Причини? Ну, їх безліч. Навіть Шолом Алейхем, описуючи життя в українських містечках, писав івритом і російською, одесит Ісаак Бабель живописав колорит кримінальної Одеси-мами – російською. А Бруно Шульц розповідав про себе, цинамонові крамниці й Дрогобич мовою країни, в якій жив, а не мовою своєї релігії чи побуту. Вибір, вибір, вибір.
Так-от, у книжці «Анти-імперський вибір: постання українсько-єврейської ідентичності» (2018) Йоханан Петровський-Штерн розмірковує про кількох письменників єврейського походження, які вибрали українську мову: Грицька Кернеренка, Івана Кулика, Раїсу Троянкер, Леоніда Первомайського і Мойсея Фішбейна. Вони перетворили українську мову побуту на мову письма. Як приклад, проблема вибору існувала й для українців, у будь-якому випадку, антиімперський вибір можна вбачати у Шевченка, а з новітнього письменства – у Григора Тютюнника, перші оповідання якого написано російською.
Можна сказати, що українська мова була своєрідним маркером імперії; кодом, за яким імперія визначала потенційних ворогів. Я розумію, що в усіх із перечислених єврейських письменників були свої мотиви увійти в ріки іншої мови. Звичайно, якщо порівняти кількість євреїв, що брали участь у літературному процесі Росії чи Польщі, ми, звичайно, тут не дотягуємо. Тому приклад й досвід тих, хто вибрав українську мову для творчості, показовий і тричі цінний, доказуючи інтеґральність української літератури.
У книжці Й. Петровського-Штерна наші сучасні насущні проблеми з мовою, наші стосунки з різними культурами, хоча автор й пише більше про літературні аспекти, тобто ідентичність-мова-письмо-ідеологія, не зникають. Ми вкотре відчуваємо, що живемо у системі мовних і культурних порожнеч. Коли хворому потрібна кров – її доливають, але мову неможливо долити звідкись або з чогось. Мова потребує донорів, і що не кажіть, це справа таки письменників.
Норман Маня в eсеї «Мова у вигнанні» згадав про конференцію єврейських письменників у Сан-Франциско, на якій цілком серйозно обговорювали, що найвидатнішим ізраїльським письменником івриту двадцять першого століття може бути не єврей, бо еміґранти з В’єтнаму, Чилі, Філіппін чи Таїланду міцно осідають в Ізраїлі.
У теперішньому світі усе можливо, хоча, як казав Яша Мазур у «Люблінському чарівнику», – світ той самий і фокуси ті ж самі.
02.06.2018