Податкові лабіринти міжнародних концернів

Світ міжнародних корпорацій страшенно складний і заплутаний. З отих хитрих лабіринтів і користають багато компаній-велетнів, аби здурити державні бюджети й вберегти свої гроші від оподаткування. Стрижневою ланкою приховування прибутків корпорацій від оподаткування є офшорні зони — «податкові оази», як їх часто називають.

На одному зі студентських інтернет-форумів можна надибати розповідь кмітливого спудея, якому вдалося, перебуваючи на стажуванні у США, кілька місяців винаймати кімнату безкоштовно. Річ у тім, що власники будинку — розлучені чоловік і дружина — не встигли довершити справу поділу житлової площі, ще тривали судові позови. Кімнату, яку винайняв студент, кожне з подружжя мало за свою власність, а тому вимагало від винаймача орендну платню. Таку ситуацію студент зумів повернути собі на користь, переконуючи екс-дружину, що йому вже довелося заплатити екс-чоловікові, а екс-чоловікові вішав аналогічну локшину на вуха про сплату оренди екс-дружині. Це, звичайно, дуже спрощена схема, але в принципі вона дає розуміння того, як діють деякі концерни, що мають свої філії по цілому світі.

Останнім часом з'ясувалося, що цієї прикрої практики не цуралися й корпорації з таким, здавалося б, незаплямованим реноме, як Apple. А що тут вдієш — така система. Ти або в ній, або випадаєш і стаєш таким собі Донкіхотом-невдахою.

Свого часу в Західній Європі було поширеним таке гасло: податкова декларація має вміщатися на підставочці для пива. Бо й справді, що тут розписувати: ось твої прибутки — ось твої з них податки. Чітко і зрозуміло. Та водночас податкові декларації навіть для приватних осіб розросталися й розросталися, виникали маси нових правил і винятків. А вже для міжнародних корпорацій вони вийшли на рівень розрахунків польоту космічного корабля.

Нині, здавалося б, таке просте питання: якій країні належить та чи та компанія, а отже, до чийого держбюджету вона мала б сплачувати податки, — за умов ґлобалізації економіки може завдати величезних труднощів з відповіддю.

От, приміром, та ж таки компанія Apple, якій належать десятки підприємств по цілій земній кулі, диспонує безліччю можливостей для того, щоб заощадити на податках. Деякі з тих можливостей цілком леґальні, деякі — напівлеґальні. Може, існують і цілком незаконні способи? Навряд чи, хоч саме це намагалися нещодавно довести американські сенатори, на чиє замовлення експерти склали ціле досьє на Apple. Виходячи з даних звіту, доходи концерну за кордоном за три останні роки становили 57 мільярдів євро. А податків з них було сплачено близько двох відсотків, що є просто сміховинною цифрою. Проте, як стверджують представники Apple, жодних порушень закону вони не вчинили. Філії, котрі були прив'язані до ірландського центру, діяли цілком узгоджено з духом і буквою тамтешнього законодавства. Водночас всі управлінські постанови, які проходили через Ірландію, ухвалювалися в США. Таким робом, використовуючи прогалини в законодавстві обох держав, концерну вдавалося не платити податків жодній.

Тож нібито все законно. А чи можна закинути корпорації Apple принаймні аморальність? Лише до певної міри. Адже, як справедливо зауважив її представник на слуханнях у Сенаті США, якщо існує можливість заощадити кошти наших акціонерів, то якби ми її не використали, ми б наразилися на їхнє обурення. Слушне твердження, якщо лише забути про те, звідки взялися такі зручні прогалини в законах. А народжуються вони аж ніяк не на порожньому місці — їх виникненню передує ретельна праця армії індустріальних лобістів, зокрема й від того самого Apple.

Залишається тільки один вихід: уряди різних країн мусять знайти в собі волю вирішити цю проблему, об'єднатися, домовитися й виконати прецезійну ревізію податкового законодавства своїх держав. Лише в такий спосіб вдасться на ґлобальному рівні позачиняти ті податкові кватирки. Водночас треба також продумати, як перекрити канали витікання грошей у «податкові оази», де вони цілковито захищені від фіскального ока.

Зрозуміло, що завдання це надскладне, що його реалізація щоразу наштовхуватиметься на потужний спротив і навряд чи принесе політикам популярність серед виборців. Але що далі керівники держав зволікатимуть з вирішенням цієї проблеми, то важче буде її подолати.

 

29.05.2013