НА ПРИКЛАДІ МОСТИСЬКОГО ПОВІТУ
Розпочата весною 1920 року антиалкогольна кампанія, ініційована сеймом, мала одним із наслідків скорочення кількості концесій. У Мостиському повіті кількість місць шинкування і продажу п’янких напоїв скоротилась майже удвічі, зате в Мостиськах та Судовій Вишні удвічі збільшилась
У міжвоєнне двадцятиліття перший закон, що стосувався алкогольної проблеми, польський Сейм прийняв 23 квітня 1920 р. Це був «Закон про обмеження продажу алкогольних напоїв» («Ustawa o ograniczeniach w sprzedaży napojów alkoholowych» або «lex Moczydłowska»). Він, звісно, викликав неоднозначну реакцію у різних зацікавлених колах. До кінця 1920 року у Сеймі уже розглядались подання, які мали обмежити дію антиалкогольної кампанії. Йшлося про пропозиції Міністерства Скарбу та Міщанського клубу, які стосувалися часткового та повного знесення обмежень на кількість алкогольних концесій відповідно. Справа точилась більше року – 27 січня 1922 року усі пропозиції Сейм відхилив та прийняв поправки, які робили закон ще суворішим. Зокрема, вік осіб, яким можна було продавати алкоголь збільшили з 18 до 21 року¹.
На місцях, зокрема, у повітах, виконання «антиалкогольного закону» покладалось на повітові комісії, які формувались переважно з представників адміністрації. У Мостиськах повітова комісія по боротьбі з алкоголізмом з’явилась 1 грудня 1920 р. У її склад увійшли Август Згода – голова комісії і повітовий староста, д-р Еміль Лебедович – представник Міністерства здоров’я, Володимир Лучаковський – представник Міністерства державної скарбниці, ксьондз Шимон Дзєдзіц з Гусакова, Адам граф Дрогойовський з Таманович – представник самоврядування, Михайло Ґавлік з Мостиськ – член наглядової ради Сховища рільничих кружків, Станіслав Мунц – член Відділу Товариства народної школи². Заступником старости А. Згоди у комісії був повітовий комісар Рудольф Даум.
Перші два засідання повітової комісії відбулися 20 травня 1921 року та 8 травня 1922 року. На них обговорювалось принципове питання щодо формули, за якою комісія мала б визначити кількість місця шинкування, та певні поточні питання. На першому із засідань розглядалась справа про надання концесії на шинкування Антонію Леї у Мишлятичах, який отримав відмову. Щоправда, спочатку комісія виступила за надання Леї такого дозволу, оскільки не чинною була концесія якогось Мойсея Дінготта, через що, як можна здогадатись, округа залишалась без корчми³.
На наступному зібранні комісія вирішила питання щодо кількості концесій, проте ще не остаточно. Із копії протоколу від 8 травня довідуємося, що у повіті постановили розмістити місця для шинкування та продажу алкогольних напоїв у містах з розрахунку 1 шинок на 2500 жителів, за винятком Мостиськ, де дозволялись 4 концесії з розрахунку 1 на 1250 мешканців (у тогочасному повітовому центрі проживало 4 760 осіб). Згадану пропозицію вніс д-р Еміль Лебедович, пояснивши свою позицію тим, що місто – повітовий центр, у торгові дні тут збирається чимала кількість людей з ближчих і дальших околиць, а також присутністю урядових установ. Він переконував, що залишити лише 2 концесії у такому місті, як Мостиська, було б неправильно з огляду на те, що це створило б монополізацію на ринку і зловживання. На пропозицію Владислава Мунца, у Мостиськах вирішили зберегти концесії за Яном Грайним, Марією Мідуровою, Генею Франкл і «Народною Торгівлею». Для усіх інших місцевостей (сільських) призначення концесії мало б відбуватись за формулою 1 шинкування на 1250 осіб. У цьому ж протоколі вписане рішення про покарання штрафом у розмірі 2000 польських марок Стефана Бардина зі Старяви за «нелегальне шинкування» («o pokątny wyszynk»)⁴
На наступному засіданні, 17 листопада 1922 р., комісія (Згода, Лебедович, Лучаковський, бурмістр Конрад Ланц) одноголосно ухвалила залишити 23 концесії на шинкування і продаж алкогольних напоїв у сільських ґмінах. До цього існувало 83. Отож, концесії залишили:
Естері Реппер (зам. Рохрбергер) – у Баличах (ґміна Баличі та село Руствечко;
Ісааку Захну – у Боляновичах (Боляновичі, Гориславичі, Йорданівка, Лютків);
Стефанові Кушику – у Бортятині (Бортятин, Княжий Міст, Загороди);
Оз’яшу Рейфу – у Хоросниці (Арламівська Воля, Хоросниця);
Анні Антоняк – у Черневі (Черневе, Годині);
Гені Гербер – у Чижовичах (Чижовичі, Острожець, Раденичі);
Йозефу Ріхтеру – у Дмитровичах (Дмитровичі, Довгомостиська);
Гриньку Денисяку – у Дидятичах (Дидятичі, Малі Мокряни, Великі Мокряни, Шешеровичі);
Ісааку Гершові – у Ляцькій Волі (Ляцька Воля, Тщенець);
Лейбі Фішлеру – у Ляшках Гостинцевич (Ляшки Гостинцеві, Твіржа);
Йосафату Олеськову – у Макуневі (Макунів, Орховичі);
Хаї Кельц – у Малнові;
Сарі Дінготт – у Мишлятичах (Конюшки, Мочеради, Мишлятичі, Пакість);
Самуелю Дегену – у Никловичах (Голодівка, Никловичі);
Хані Міндлі Шілдхаус – у Підгаті (Підгать, Соколя);
Лейбі Ехренфреунду – у Радохінцях;
Ханалесовій (?) – у Старяві;
Еліяшу Фреунду – у Стоянцях (Стоянці, Волостків);
Гітлі Фреухбаум – у Сулковщизні (Сулковщизна, Рудники);
Леї Нуссбаум – у Тамановичах (Ганьковичі, Тамановичі, Злотковичі);
Нафталію Сембаху – у Тулигловах (Тулиголови, Королин, Заріччя);
Ісааку Гершу Року – у Вуйковичах (Вуйковичі, Слабаш, Солом’янка, Завадів)⁵.
Невирішеною залишалась справа з концесією Марії Нуцковської у Липниках – комісія передала справу до місцевої ґміни, звідки мала надійти резолюція щодо доцільності шинкування на згаданій території⁶. В Крукеничах (тоді ще містечко) з огляду на щотижневі торги і ярмарки та відсутність корчем у найближчих селах, вирішено залишити дві концесії – Гершу Кругу та Еліяшу Нуссбауму. У Гусакові концесію отримав Юзеф Ахтлов (Гусаків і Боєвичі)⁷.
Судовій Вишні призначались дві концесії, Мостиськам – 4. Комісія постановила, що вони мають бути віддані «концесіонерам незаможним, переважно вдовам з великими незабезпеченими сім’ями, для яких цей промисел є виключно джерелом існування»⁸.
Тоді ж чимало концесіонерів втратили право шинкування. У протоколі згадано: Лею Шілдхаус (Кульматичі), Вольфа Шрекінгера (Малі Мокряни), Абрахама Псаха (Вишенька), Германа Ферна (Вовчищовичі), Бейлю Шрейбер (Голодівка), Хаіма Акснера (Дмитровичі), Лею Федлер (Мистичі), Антонія Тройнара (Рудники), Марію Костевко (Старява), Гітлю Ферн (Волостків), Лейзара Гірта (Золотковичі), Самуеля Парнеса (Боєвичі), Арона Шілдхауса (Шешеровичі), Мойсея Балла (Кальників), Йозефа Мейлеха Дінгота (Ятвяги), Самуелю Мендлю Ліверсу (Раденичі), Ісааку Пеннеру (Крукеничі), Елці Ловенталь (Великі Мокряни), Несі Вейсберг (Никловичі), Абі Копф (Мочеради)⁹.
9 грудня 1922, напередодні ознайомлення воєводської комісії з результатами антиалкогольної кампанії, у Мостиськах відбулось чергове засідання повітової комісії, на якому прийняли ряд важливих рішень, зокрема й одне щодо зміни власників концесії. Отож, право на шинкування втратив Стефан Кушик у Бортятині – концесія дісталась Маркусові Ісманові Сауерові. Причина такого рішення у протоколі не вказана. Мостиська отримали 8 концесій – для цього до міста (тобто зони розповсюдження права шинкування) приєднали села Чишки, Крисовичі, Жадковичі, Закостілля, Заваду і Стрільчиська. Концесії дістались: Марії Мідур, Яну Грайнему, Гені Франкл, Таубі Рехес, Маркусу Біру Груссу, Леї Спрінгер, Етлі Лові та «Народній Торгівлі»¹⁰.
Судовій Вишні збільшили кількість концесій до чотирьох. Право на шинкування отримали: Міня Берн, Мойсей Сейф, Ігнацій Стейнер та Бійля Розен. За надання концесії Б. Розен члени комісії проголосували не одноголосно – утрималися Мунц і Ґавлік¹¹.
12 грудня 1922 р. мостиська комісія по боротьбі з алкоголізмом направила повідомлення воєводській комісії з даними щодо проведеної роботи. У повіті, згідно звіту, залишалось 36 концесій на шинкування і ще одна – на дрібне шинкування. Це було на три більше встановленої норми (мало б бути 34 – на 83 991 мешканця). Справа у тім, що члени повітової комісії, як читаємо у повідомленні – «з уваги на місцеві відносини та матеріальне становище» – вирішили зберегти за Мостиськами 8 концесій, а за Судовою Вишнею – 4. Крукеничі отримували концесію на шинкування і ще одну – на дрібну торгівлю. Таке рішення суперечило статуту, тому староста А. Згода від голосування за відповідну пропозицію утримався. Повітова комісія планувала у випадку згоди воєводства щодо кількості об’єктів шинкування розглянути питання щодо концесії Леї Спрінгер у Мостиськах, яку хотіла віддати Хані Фрісель, оскільки умови шинкування у першої не відповідали жодним встановленим нормам. Зміни серед концесіонерів торкнулись і Судової Вишні. Четверту концесії повітова комісія зібралась відібрати у Байлі Розен і віддати її Якубу Страусу (через невигідне розташування і «невідповідність промисловому статуту»). Корчма Страуса розташовувалась на «тракті Львів, Перемишль, Городок, Яворів, у тій частині міста іншого місця шинкування немає»¹².
Скорочення більш ніж половини концесій не могло проходити без суперечок і протестів. Окрім того, остаточної їх кількості встановлено наприкінці 1923 року не було. 13 лютого 1923 відбулося чергове засідання повітової антиалкогольної комісії, на якому розглянуто скарги щодо скасування концесій. Зокрема, повітова комісія відкинула скаргу щодо відмови у дозволі на шинкування Івану Сраліку та Стефану Бардину – обоє зі Старяви, та Іванові Ізьо з Підгаті. Марії Нуцковській з Липник концесію скасували на прохання тамтешньої ґміни. Два записи у цьому протоколі стосувались покарань – штраф у розмірі 20 000 польських марок Псаху Хейнштейну (Psach Henstein) після внесення апеляції залишили в силі, а клопотання Віктора Круля з Мостиськ задовольнили – замість 3 місяців ув’язнення, через стан здоров’я, він отримав штраф у 100 000 польських марок. Розглядалась також справа з Судової Вишні – Гелені Андрейовій відмовили у концесії «на відкриття молочарні з подачею гарячих та холодних страв», бо «цього не вимагає місцева потреба»¹³.
Зазначені вище штрафи стосувались, звісно, нелегального шинкування. Такі справи розглядались і пізніше. Так, 23 червня 1925 р. повітова комісія обмежилась попередженням Арону Дінготу з Мишлятич та Владиславу Ходачеку з Чижків¹⁴. Чи продовжувалось нелегальне шинкування у Мостиському повіті і у яких масштабах, наразі невідомо. Можна ствердити, що кількість концесій у повіті також не залишилась сталою, визначеною остаточно у 1923 р., бо в черговому відомому нам протоколі (очевидно, з 1925 р.) лише «сільських» концесій було 25¹⁵, без врахування 12, що припадали на Мостиська і Судову Вишню та 2 крукеницьких.
***
Зменшення кількості «алкогольних» концесій навряд чи мало відчутний вплив на ситуацію зі споживанням спиртних напоїв загалом. Принаймні у тогочасних газетах знаходимо чимало заміток, у яких йдеться про різноманітні курйози та трагедії, спровоковані власне трунками (правда, стосуються вони зазвичай весіль). Такі ексцеси траплялись регулярно. Можемо констатувати, що і Мостиська, і Судова Вишня отримали більше концесій, ніж мали до того (на це вказують відомі на сьогодні архівні матеріали¹⁶). Багато людей у повіті втратили прибуткове місце, але, звісно, знайшлись і ті, кому нова реформа була вигідною.
_____________________________
¹ Kotowski W. Ustawodawstwo o zwalczaniu alkoholizmu okresu międzywojennego // Palestra. 25/2(278). 1981. S. 86, 89.
² ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 1.
³ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 1, 2.
⁴ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 1, 2, 3.
⁵ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 4 зв.
⁶ Слід зазначити, що міські і сільські ґміни шляхом голосування могли повністю заборонити у межах своєї території продаж алкогольних напоїв. Див.: Kotowski W. Ustawodawstwo o zwalczaniu alkoholizmu okresu międzywojennego // Palestra. 25/2(278). 1981. S. 88.
⁷ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 4 зв., 5.
⁸ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 5.
⁹ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 8.
¹⁰ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 11 зв.
¹¹ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 11 зв.
¹² ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 10 – 10 зв.
¹³ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 17-17 зв.
¹⁴ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 1. Спр. 335. Арк. 22.
¹⁵ ДАЛО. Ф. 1. Оп. 18. Спр. 940. Арк. 2.
¹⁶ Див. для прикладу історію зі скасуванням концесії вишенському купцеві Петрові Даниляку: Хомяк М. «Засвідчуючи лояльність до польської влади» // Збруч. 27. 01. 2018.
21.05.2018