"Гетьман всїєї України".

Львів, 8. мая 1918.

"Гетьман всїєї України" — ceй титул впливає опянюючо на українські національно-державні історичні почутя, відсуваючи в тїнь ту дїйсність, якої висловом є той, що отсе назвав себе гетьманом всїєї України — Павло Скоропадський.

Вже починають кругом нього творити національну лєґенду. Пригадують, що його предок був гетьманом України, — хоч в інтересї "гетьмана всїєї України" лїпше було би про се не згадувати, бо тим самим пригадуєть ся, що той предок став гетьманом з волї Петра І. по здавленю самостійницького повстаня Мазепи, так само, як отсе його нащадок, Павло Скоропадський, проголосив себе "гетьманом всїєї України" по поваленю Центральної Ради, яка була творцем і оборонцем повної державної суверенности Української Народної Републики. Пускають у світ непровірені, доси нїкому невідомі відомости про українофільство гетьмана, який мав навіть давати гроші на українську справу, хоч до вибуху революції нїхто нїколи нїчого подібного про нього не чув, а навпаки знав тільки про нього, як про вірного слугу царя і царської полїтики супроти України. Навіть те, що його жінка високо інтелїґентна, а її мати мала бути Українка, — вплїтаєть ся в лєґенду. А ґрупу великих поміщиків, яка висунула теперішного гетьмана, називаєть ся по методї, так добре відомій з польсько-шляхотської преси, партією "заможнїйших хлїборобів" і причіплюєть їй усї атрибути української державно-самостійницької партії. І починають величати Скоропадського як дїйсного гетьмана всїєї України, що отсе має завершити будову української держави на добро і славу українського народу.

Іде та лєґенда в наше громадянство, сїючи хитаня й сумнїви там, де повинен бути однодушний фронт.

Розливаєть ся широко по чужинецькій пресї (читайте приміром віденські ґазети!), роблячи Скоропадському рекляму героя української державної самостійности і знеславляючи дїйсних творцїв і оборонцїв української держави, які волїли впасти, нїж піддати ся чужій волї, — кидаючи на них неславу русофільства, від якого має очистити Україну Скоропадський.

Якже далеко відходить та лєґенда від тої дїйсности, яка тепер творить ся в Київі!

Як незаслужено вінчаєть ся голову Скоропадського вінцем з найкрасших мрій українського народу!

Пригляньмо ся тій дїйсности.

Хто такий Павло Скоропадський?

Нащадок Василя Скоропадського, брата гетьмана Івана Скоропадського, вибраного по царській волї на місце скиненого на приказ царя Maзeпи. Нїхто зa свій рід не відповідає, але щоб родом гордити cя і покликати ся на нього, треба, щоби той рід мав заслуги. Тимчасом рід Скоропадських, від наступника Мазепи до наступника Центральної Ради має тільки заслуги зі становища царської полїтики супроти України. З такими "заслугами" сягати по верховну власть в українській державі не можна. Треба би перше власною працею спокутувати гріха своїх предків супроти України!

Може скажуть, що Скоропадський хоче власне спокутувати їх. Та вірити годї, кола першим актом тої "покути" є простягненє руки по верховну державну власть, щоб повернути полїтичні і соціяльні порядки, які завдячує Україна царській неволї.

Очевидно, добре, як до українського народу вертають ті, що їх предки колись відпали від нього. Се знак, що Україна знов починає бути притягаючою силою. Та нехай вертають найперше служити українському народови, але не від разу панувати! Бо чи се є такі певні руки, щоб у них складати всю долю України?!

Поза сим — Скоропадський богатий поміщик, який має над 40 тисяч десятин землї на Українї, і царський слуга, який перейшов усї ступнї війскової карієри до ґенерала. Чи такий повинен бути голова Української Народної Републики?

Хто проголосив Скоропадського гетьманом?

"Селянський з'їзд!" — оголошує світова офіціяльна і правительственна преса Берлїна і Відня. "З'їзд хлїборобів!" кажуть про себе скромно однодумцї гетьмана. "Повторяєть ся історія кармазинів і черни!" — говорять, нахвалюючи ся історичними образами, творцї гетьманської лєґенди.

Ми вже доносили, що київський з'їзд, який проголосив Скоропадського гетьманом, був з'їздом поміщиків (великих і менших) і т. зв. сїльських кулаків (власників по 100 і більше десятин). Власники-селяни в сїм з'їздї участи не брали, тільки відбули окремий з'їзд хлїборобів-демократів. Селян на тім пoміщицькім з'їздї грали поміщики, поперебирані в подерту сїльську одїж; одеський "Южный Рабочій" стверджує се на основі свідоцтва очевидцїв, які в обдертих селянах-учасниках з'їзду пізнали великих поміщиків, відомих на півдни України.

Доносили ми вже також, що з'їзд вів наради по російськи.

Становище з'їзду?

Ми вже мали нагоду зазначити, що земельна справа є на Українї справа національно-державна. Селянин тільки тодї стане в оборонї української державности, коли дістане від української держави землю, а рівночасно на Українї тільки тодї втратять полїтичну силу і вплив чужинецькі (російські і польські) елєменти, коли зникне їх основа — велика земельна власність.

Отже в земельній справі з'їзд став на становищи оборони великої земельної власности, заявляючи, що земля мусить бути предметом вільного обороту, значить, селянин може її дістати тільки тодї, коли поміщик схоче продати, а селянин зможе купити. Становище, — яке нїчим не ріжнить ся від становища царського правительства.

Потім, коли до гетьмана прийшла депутація з'їзду, поміщики, що володїють десятками тисяч десятин землї, устроїли комедію, жертвуючи по 100 десятин на земельний фонд для надїленя безземельних і малоземельних.

А державно-полїтичне становище з'їзду? "Центральна Рада видала ряд законів, зовсїм не числячи ся з волею українського народу!" — кличе полїтичний референт з'їзду Дуссан і як примір наводить четвертий унїверсал про державну самостійність. Так говорить з'їзд, який проголосив Скоропадського гетьманом. А лєґенда говорить, ще Скоропадський — "самостійник", супроти якого Грушевський з Центральною Радою мало не руссофіли!

Полїтична резолюція з’їзду виступає різко проти загального, рівного, безпосередного і тайного виборчого права і домагаєть ся виборчого права на основі клясової системи.

Тільки подумати: Коли в пруськім соймі само правительство бореть ся проти опору поміщиків за загальне і рівне виборче право, однодумцї Скоропадського домагають ся прусько-російської виборчої клясової системи для України.

Тільки подумати: Що сказали-б ми, галицькі Українцї, коли-б нам хотів хто відобрати загальне і рівне виборче право до парляменту?! А Скоропадський і братія проголошують похід проти загального і рівного виборчого права в Українській Народній Републицї!

Дня 1. мая Скоропадський приймав згадану вже "депутацію хлїборобів", вибрану з'їздом, який проголосив його гетьманом. На чолї депутації стояли кн. Ґалїцин з Харківщини і кн. Кочубей з Київщини. Oтce ті "заможнїйші хлїбороби", яких лєґенда протиставить "черни" Центральної Ради!

Кругом Скоропадського зібрали ся бувші офіцири царської армії, — має їх уже бути до 16 тисяч, — які скитали ся по Українї, бо поза її границями большевики вбивали їх безпощадно. Чи треба аж виказувати, яким духом дишуть вони на Українську Народну Републику? Що їх горячим бажанєм є відбудованє "єдиної неподїльної Росії з царем"? На них опираєть ся "гетьман всієї України"!

"Переворот не є нїмецько-українська, тільки виключно українська справа!"

Так запевняє нїмецький віцеканцлєр Паєр і преса Берлїна й Відня.

Уявім собі, що перед тим не було розпорядку Айхгорна, яким береженє публичного ладу віддано нїмецьким війскам і нїмецьким полевим судам. Що не було введеня нїмецького віддїлу в салю засїдань Центральної Ради. Що не було арештованя мінїстрів. Що не було розоруженя вірної Радї синьої дивізії. Що не було арештованя вірного Радї начальника київської мілїції. Що з'їзд, на якім проголошено Скоропадського гетьманом, і акт постриженя і помазаня йoгo на Софійській площі не відбув ся під охороною нїмецьких панцирних автомобілів і кулеметів. Що весь Київ не був окружений гарматами, зверненими на місто. Тодї по розпорядженю мінїстра внутрішних справ "гетьман всїєї України", — коли-б взагалї хтось мав охоту його вибирати і він дати ся вибрати, — був би арештований, а його "заможнїйші хлїбороби" думали би, як сховати голову перед дїйсними хлїборобами.

Ідїм далї за виводами Паєра. Скоропадський згодив ся на полеві суди Айхгорна, Cкoропадський згoдив ся на свобідну торговлю в користь Австро-Угорщини й Нїмеччини, Скоропадський обіцяв заключити довгореченцевий господарський договір з осередними державами. На все те не хотїло згодити ся правительство Центральної Ради.

На иншім місци наші читачі знайдуть розмову делєґації українських соціялїстичних партій з шефом штабу Айхгорна ґен. Ґренером. Між ин. заявив він: Скоропадському дала Нїмеччина на вказівки, що Україна повинна остати самостійною републикою, що правительство гетьмана має стояти на становищи державної самостійности України, не орієнтуючи ся анї в сторону Москви анї Польщі, що полїтика нової власти повинна бути лїва. Такі вказівки дала гетьманови Нїмеччина.

А віцеканцлєр запевняє нас, що з переворотом в Київі Нїмеччина не має нїчого спільного, що Центральну Раду повалило саме українське громадянство, і то українське селянство!

При сїй нагодї питанє до творців гетьманської лєґенди: Чи сказав коли-небудь, чи міг сказати представник нїмецької державної власти: "Центральній Радї ми дали вказівки"?! Нї, нїколи!

Скоропадський і надїї на відбудуванє Росії.

Запевненє ґен. Ґренера як і анальоґічні заяви представників нїмецької державної власти в нїмецькім парляментї є відповідю на численні верзії російської і нїмецької преси, що усуненє Центральної Paди і настановленє Скоропадського є першим кроком Нїмеччини до відбудованя царської Росії, що "гетьман усїєї України" має перемінити ся в царського ґенерал-ґубернатора України.

Незалежно від основи сих верзій — вони можуть бути й зовсїм безосновні! — є вони характеристичні для настроїв і надїй, звязаних з настановленєм Скоропадського.

Полїтична і соціяльна реакція на Українї є рівночасно носителем російської державности. Коли ся реакція бере верх, не диво, що з нею звязують такі надїї.

Кабінет Скоропадського.

Кабінет, іменований Скоропадським, складаєть ся виключно з дїячів, які належать до російських партій кадетів або октябристів, або стоять близько сих двох партій. Родом переважають "Малороси", хоч є також родовиті Росіяни, Поляки (Ржепецький) і Жиди (Ґутнїк). Власне "Малороси" мають відограти роль Українцїв. Але ж навіть Василенка, який займав ся як учений (він є доцентом київського унїверситету) історією України і в останних роках працював також в Українськім Науковім Товаристві, не можна вповнї вважати Українцем. Вистане сказати, що він доси є членом Центрального Комітету партії кадетів. В инших "Малоросів" нема і тільки "українофільства", що в Василенка. Є вони матеріялом на Українцїв, але не Українцями, яким можна би повірити керму української держави.

З українських партій нїхто до кабінету Скоропадського не захотїв іти. Соціялїсти-федералїсти і соціялїсти-самостійники, яких уважають представниками "дрібної буржуазії", які була в опозиції до кабінету Голубовича і на яких тому числили в перших хвилях перевороту однодумцї Скоропадського, рішучо відмовили ся.

Таким чином кабінет "гетьмана всїєї України" знаходить ся поза українським національним табором.

*

Зберім разом усе сказане.

Скоропадський — зpocійщений нащадок зросійщеного гетьманського роду. Опираєть ся на російських (або зросійщених українських) і польських полїтиках, російських офіцирах, російській бюрократії і великій (російській, польській і жидівській) буржуазїї, — словом на всїх тих і тільки на тих елєментах, які хотять відбудованя царської Pоciї. Сї елєменти проголосили його гетьманом завдяки посторонній силї, яка унеможливила Центральній Радї і її правительству перешкодити сьому.

Навіть зі становища бажаня твердої абсолютної гетьманської власти в цїли укріпленя української держави — чи можна державну долю України зложити в руки Скоропадського?!

Коли-б йому справдї вдало ся захопити в свої руки тверду власть, то се буде власть тих, що його проголосили гетьманом, і тих, що признали його гетьманом, над українським народом, власть, звернена проти державно-національних і полїтично-соціяльних інтересів українського народу.

[Дїло]