Зміна виборчих правил — явище не нове в українській політиці. З часу незалежності виборча система мінялась у нас чотири рази. Вибори до Верховної Ради 1994 року пройшли за мажоритарною системою. На виборах 1998 і 2002 року діяла змішана, мажоритарно-пропорційна, система, а у 2006 і 2007 — пропорційна. Вибори 2012 і 2014 рр. знову відбулись за змішаною системою, яка діє в країні і сьогодні. Тепер, скоріше за все, нас знову чекатиме зміна виборчих правил. Ще в листопаді 2017 р. депутати парламенту мінімально необхідною кількістю голосів (226) проголосували у першому читанні за проект нового Виборчого кодексу (№3112-1), який запроваджує виборчу систему, яка ще не мала прецедентів в історії українських виборів, — пропорційну з відкритими списками. Парламентські вибори в жовтні 2019 р. можуть пройти вже за цією новою системою. Про її особливості, а також те, чому вкотре необхідно міняти виборчі “правила гри”, в інтерв’ю Z розповів експерт ГО “Центр UA” Андрій АНДРУШКІВ.
— Отже, для чого вкотре змінювати виборчий закон?
— Щоб відповісти на це запитання, треба пригадати, що чинне виборче законодавство було ухвалене на догоду тодішньому президенту Віктору Януковичу і Партії регіонів. Колишня номенклатура вирішила перейти від пропорційної системи, коли виборці голосують за партії, до змішаної, коли вибори відбуваються одночасно у загальнодержавному багатомандатному окрузі й в одномандатних мажоритарних округах.
Чому потрібно це міняти? Насамперед для того, щоб надати більше суб’єктності виборцю, з одного боку, і принести більше раціональності в українську політику, з іншого. Адже теперішня виборча система працює таким чином, що вона натискає на певні кнопки в голові виборця, які не мають жодного стосунку до раціональності. Виборець собі думає: і цей кандидат поганий, і цей, тож я проголосую за того, який дасть мені більший продуктовий пакет.
Є великі претензії і до закритих списків. Виборці голосують за достатньо примарні ілюзії, які обіцяють їм політичні партії, наприклад, “я підніму село” або “я подолаю корупцію”, але в жодному разі не за чіткі програми. Натомість, якщо є рейтинг, то під цими гаслами завжди ховаються люди з недоброчесною репутацією, а інколи й з очевидним кримінальним минулим, які йдуть в політику не для того, щоб займатися державними справами, а для того, щоб отримати доступ до ренти або забезпечити собі захист від можливого кримінального переслідування.
Отже, раціональності в українській політиці немає, бо її немає на вході в політику. Саме тому пропорційна виборча система з відкритими списками має на меті принести певну конкуренцію партійних програм, а також конкуренцію за людей в регіонах, які мали б потрапити у ці списки, змусити партії стати реальними партіями. Це потрібно зробити до виборів 2019 року, а не затягнути ще на п’ять років. Важливо, щоб вже наступні вибори пройшли за новими правилами і дали поштовх партійному будівництву.
— Уже невдовзі відбудуться вибори. В березні 2019 року — президентські, а в жовтні — парламентські. Який політичний контекст виборчої реформи саме з огляду на майбутні вибори?
— З публікацій у пресі та з інсайдерських джерел в АП і “стратегічній сімці” (такому собі тіньовому кабінеті міністрів) відомо, що Президент намагатиметься перемогти у виборах завдяки підтримці двох груп — мерів і мажоритарників. Це дуже сумно, адже депутати-мажоритарники у Верховній Раді демонструють досить бездарну роботу. Понад 85% їхніх законопроектів не проходять першого читання. Це такий собі “законодавчий спам”. Водночас Президент пропонує віддати їм на відкуп округи, якщо вони допоможуть йому переобратися на другий термін. Тобто контекст не змінився з 2012 року. Теперішня політична еліта — правляча коаліція, зацікавлені люди в Кабінеті Міністрів, люди, які сидять на потоках, — зацікавлені не стільки в тому, щоб зберегти чинні правила, скільки в тому, щоб були такі правила, які дозволять їм поновитися на наступних виборах.
— Якщо залишити осторонь політичний аспект реформи і говорити про суто технічний, то що дозволяє стверджувати, що вона у нас працюватиме ефективно?
— Існує багато різновидів системи відкритих списків. Наприклад, у невеликих країнах діє загальнонаціональний відкритий список. Є системи, коли виборець викреслює частину кандидатів зі списку або розташовує їх у рейтинговому порядку. Система, яка запропонована в Україні, існує в низці країн Європи і передбачає утворення великих регіональних багатомандатних округів, в яких партії повинні висунути списки кандидатів. Виборець, який в останню неділю жовтня 2019 року прийде на вибори, голосуватиме і за партію, і за кандидата у списку цієї партії. Щоб встановити, скільки мандатів отримає кожна партія, ЦВК ділить кількість голосів, поданих за партії, які подолали 4% бар’єр, на 450 (кількість депутатів парламентів) і визначає виборчу квоту, а згодом ділить кількість голосів, поданих за кожну партію, на цю квоту і визначає, скільки мандатів вона отримала.
Це потрібно передусім для того, щоб не було різниці, яка сьогодні існує по мажоритарці, коли в одному окрузі для перемоги потрібно набрати 60 тисяч голосів, а в іншому — лише півтори тисячі, або коли в одному окрузі кандидат-переможець здобуває 45% голосів, а в іншому — лише 18%, хоча право законодавчої ініціативи і представницький мандат у цих депутатів однакові. Запропонований проект Виборчого кодексу з відкритими регіональними списками повинен забезпечити рівномірніше представництво інтересів.
Крім того, реформа має забезпечити більше представництво тим регіонам, де люди краще ходять на вибори. Наприклад, кількість мажоритарних округів у Львівській та Одеській областях практично однакова, але явка зовсім різна: 65% у Львівській області і лише 34-37% — в Одеській. Я вважаю, що так не має бути й регіони мають бути представлені залежно від кількості людей, які прийшли на вибори і проявили свою політичну позицію.
— За вашими словами, метою виборчої реформи було принести більше раціональності і конструктиву у виборчий процес. Але такий процес потребує раціонального виборця, тоді як такі практики українських виборів, як роздача гречки і змагання іміджевих проектів, аж ніяк не сприяли формуванню раціональної політичної культури. Чи готові виборці до реформи?
— Наприкінці минулого року загальнонаціональне соціологічне дослідження показало, що приблизно 45% виборців не бачили жодної партії, яка могла б представляти їхні інтереси. Це здебільшого ті люди, які можуть самі купити гречку. Їх не можна підкупити за 200 чи 300 гривень, і перед ними не стоїть серйозно питання виживання. Саме ці люди не бачать для себе пропозиції з боку теперішньої партійної системи.
Політичні партії здебільшого формують програму так: за кілька місяців до виборів проводять соціологічне опитування про проблеми, що найбільше турбують виборців. Ці проблеми стають основою програми. Вони, як правило, одні і ті ж: економічна скрута, корупція, підвищення тарифів тощо. Водночас постановка питання в такий спосіб не сприяє розвитку, адже виборців з цими традиційними проблемами політикам легше зловити на свої радари і прийти до них в образі месії, обіцяючи підняти економіку чи повернути Крим.
Виборча система, яка існує сьогодні, змушує політконсультантів вибудовувати стратегію саме в такий спосіб. Водночас за пропорційної системи з відкритими регіональними списками партії повинні будуть розпочати боротьбу саме за того виборця, який не перебуває сьогодні на цих політичних радарах. Зараз в Україні є вже близько 200 тисяч людей, які працюють у сфері ІТ. Якщо ці люди живуть у сім’ї — а переважно так і є, — то це вже 400 тисяч виборців, для яких не актуальне питання гречки, створення робочих місць і, загалом, всі ті питання, які сьогодні входять в ТОП політичного порядку денного. Для них натомість актуальні такі питання, як захист інтелектуальної власності, оподаткування тощо.
Пропорційна система з відкритими регіональними списками спонукатиме партії, принаймні ті з них, які не мають доступу до адмінресурсу і можливості показувати свою рекламу 24 години на добу 7 днів на тиждень протягом усіх 3 місяців виборчої кампанії, скерувати свій потенціал на роботу саме з цими групами інтересів. Як показав досвід місцевих виборів у Харкові, Миколаєві та інших регіонах, електорат, який не є адмінресурсний, одночасно досить чисельний та впливовий. Саме його роль має стати вирішальною. Саме зміна виборчих правил може спонукати партії звернутися до нього із запитанням: “А що ми могли б для вас зробити? Коли ми прийдемо до влади, то який у вас запит, який ви нам делегуєте в обмін на голоси та підтримку?”. Зміна правил вже у 2019 році дозволить цим виборцям виходити зі своїми вимогами до політичних партій, щоб ті інтегрували їх до своїх програм.
— Відкриті списки змушують виборця зробити вибір між кількома кандидатами від однієї партії. Отже, він повинен бути поінформований не лише щодо програм партій, а й щодо окремих кандидатів. Чи це не завелика вимога? Чи справді вибір буде репрезентативним?
— Я не вважаю, що це проблема, адже на окремих мажоритарних округах змагалися по 30-40 кандидатів, і люди не сильно губилися. Виборець знатиме, що він підтримує загальнонаціональну програму партії “А”, а у Львівській області — кандидата від неї Іваненка Івана Івановича. Це насправді не такий вже й складний процес, коли його ціною є привнесення в українську політику більше раціональності. Колись у далекому минулому наші предки зрозуміли, що їм потрібно схопити палицю, і з цього почалась еволюція. Зараз українські партії і виборці теж повинні зробити певний еволюційний крок, щоб отримати зиск у майбутньому. Виборцю потрібно буде зробити дві речі: взяти невеликий бюлетень і вписати в нього дві пари цифр: в лівому віконечку — номер партії, у правому — номер кандидата. Все. Не буде ані довжелезного бюлетеня, ані великих черг до дільниць.
— А як щодо підрахунку голосів? Адже навіть сьогодні багато дільниць мають проблеми з підрахунком і часом тижнями не можуть встановити результат?
— У чому зараз полягають проблеми з підрахунком голосів? Ключове завдання партії — укомплектувати комісії своїми людьми. Виборчий кодекс передбачає вимоги професіоналізації членів дільничних виборчих комісій, навчання і сертифікацію від ЦВК. Якщо цього не заберуть правками, то в комісіях більше не буде людей, які потрапили туди з вулиці просто тому, що партіям потрібно було наповнити ДВК своїми людьми. Щодо підрахунку голосів, то для ДВК він не буде значно складнішим, ніж був дотепер.
Ще однією рисою реформи стане зменшення кількості партій, які братимуть участь у виборах. Вимога виставити свої списки зі щонайменше 5 кандидатами у всіх регіонах і сформувати загальнонаціональний список відсіче від виборів малі регіональні політичні сили. При цьому кожна партія матиме хоча б по 5 кандидатів, які матимуть первинне завдання працювати на партію і докладатимуть зусиль, щоб партія потрапила в парламент, оскільки саме це даватиме шанс пройти і їм самим.
— Який стан реформи на сьогоднішній день? Коли можна очікувати, що її приймуть?
— Сьогодні є ухвалений у першому читанні мінімальною необхідною кількістю голосів (226) новий Виборчий кодекс, який регулює не тільки правила парламентських виборів, а й для місцевих виборів, наприклад, впроваджує такі самі відкриті списки на виборах до Львівської міської ради й активізує роботу регіональних осередків, внутрішньопартійну конкуренцію. Після голосування депутати запропонували до законопроекту більш ніж 4 тисячі поправок, що може загальмувати реформу, але за наявності політичної волі кодекс може бути ухвалений ще до завершення цієї парламентської сесії — до липня.
З досвіду діяльності парламенту чинного скликання видно тенденцію, коли його робота прискорюється, щойно в цьому є інтерес Адміністрації Президента. Відповідаючи на своїй останній прес-конференції на запитання про виборчу реформу, Петро Порошенко, мабуть, забув про свою обіцянку 2014 року, яку він озвучував і в Україні, і в ПАРЄ. Він сказав на прес-конференції, що підтримує пропорційну систему з відкритими списками, але не втручатиметься у роботу парламенту. Це досить дивно, оскільки Банкова завжди втручається, коли їй це потрібно. Крім того, Президент має різні важелі впливу в парламенті, як, наприклад, право законодавчої ініціативи, право визнавати законопроекти невідкладними. Ключовим суб’єктом процесу навколо виборчої реформи є саме Президент. У голові людей, які формують виборчу стратегію для Президента, як-от Ігоря Гриніва, Віктора Уколова чи Віталія Ковальчука, має пролунати сигнал, що правильним жестом для Президента буде очолити цей процес, а не чинити йому опір, як це вже було навколо ситуації з блокадою чи запровадженням медичної реформи.
У грудні минулого року загальнонаціональне опитування показало, що 34,5% респондентів вважають відкриті регіональні списки оптимальною виборчою системою, тоді як за збереження чинної змішаної виступають лише 17,2%. Якщо Президент наважиться піти на вибори за новими правилами, то це свідчитиме про його готовність брати на себе відповідальність і підтвердити, що він європейський Президент, який веде свою країну шляхом інтеграції в НАТО та ЄС. Інші ключові політичні сили — “Народний фронт”, “Батьківщина”, “Самопоміч” — одностайні у підтримці реформи, тож її доля найбільше залежить саме від Президента. Коли в Києві відбувся марш правих сил, один із транспарантів, який несли мітингувальники, стосувався виборчих правил і порівнював Порошенка з Януковичем. Досить сумний дзвіночок для нього.
Розмовляв Євген ЛАНЮК
Знимка з "Детектор Медіа"
25.04.2018